Постанова 4821 № 711/4007/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 грудня 2020 року м. Черкаси Справа № 711/4007/19 Провадження № 22-ц/821/1756/20 Категорія: НОМЕР_1 Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої: Карпенко О.В. суддів: Бородійчука В.Г., Василенко Л.І. за участю секретаря: Винник І.М. учасники справи: позивач: ОСОБА_1 відповідач: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 представник відповідача: ОСОБА_3 адвокат Ніколаєв О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкасиапеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 07 липня 2020 року (ухваленого в приміщенні Придніпровського районного суду м. Черкаси під головуванням судді Позарецької С.М.) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, - в с т а н о в и в : Короткий зміст позовних вимог 16 лютого 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Придніпровського районного суду м. Черкаси із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості. Позов обґрунтований тим, що між нею та ОСОБА_2 і її сином ОСОБА_3 були укладені договори позики, оформлені відповідно розписками: від 10 листопада 1998 року, від 14 червня 1999 року, від 08 вересня 2000 року, від 18 жовтня 2008 року, власноруч написані ОСОБА_2 та від 17 вересня 2008 року і від 18 травня 2009року, власноруч написані ОСОБА_3 . За умовами договорів позики, вказує ОСОБА_4 , вона передала відповідачам в загальній сумі за розписками про отримання грошей 34000 доларів США, що станом на 13 травня 2019 року становить 887 848,80 грн., які вони зобов`язалися повернути за першою вимогою позивачки. Однак, зазначає ОСОБА_4 , незважаючи на її неодноразові вимоги до відповідачів повернути борг, відповідачі взяті на себе зобов`язання не виконали і борг не повернули. Посилаючись на вищевикладене та з метою захисту своїх порушених прав позивачка змушена була звертатися до суду із відповідним позовом та просила постановити судове рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 на свою користь суму боргу за договорами позики в розмірі 19 000 доларів США; стягнути з ОСОБА_3 на свою користь 15 000 доларів США, а також покласти на відповідачів понесені позивачкою документально підтверджені судові витрати. 12 вересня 2019 року ОСОБА_1 подала попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат на правничу допомогу, який склав 76 995 грн. Крім того, заявою від 07 грудня 2019 року, поданою до суду 09 грудня 2019 року, позивачка збільшила свої позовні вимоги і просила також стягнути з ОСОБА_2 на свою користь 3% річних в розмірі 5 475 доларів США, проценти за несвоєчасне виконання зобов`язань в розмірі 596 433,78 грн.; стягнути з ОСОБА_3 на свою користь 3% річних в розмірі 4 322 доларів США, проценти за несвоєчасне виконання зобов`язань в розмірі 470 869,54 грн. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 07 липня 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договорами позики - відмовлено. Рішення суду першої інстанції, зокрема, мотивовано тим, що позивачкою не підтверджено право вимагати від відповідачів виконання ними боргових зобов`язань за договорами позики, які оформлені розписками, незважаючи на те, що оригінали цих розписок знаходяться у позивача. Так, розписки від 14 червня 1999 року, від 08 вересня 2000 року та від 18 травня 2009 року не містять істотних умов договору позики: не вказана грошова одиниця як засіб для розрахунку, а визначення «у.е.» - не дає можливості ідентифікувати її як грошову одиницю. Крім того, у розписках від 17 вересня 2008 року, від 10 листопада 1998 року та від 18 жовтня 2008 року вказано, що відповідачі отримали у борг у позивача грошові кошти у доларах (відповідні суми). Між тим, не вказано, якої країни визначена така грошова одиниця, враховуючи, що долари перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави (канадські долари, австралійські долари, новозеландські долари, долари США, тощо). Також суд першої інстанції звертає увагу на те, що ОСОБА_1 під час розгляду справи вказала, що до травня 2010 року відповідачі сплачували їй проценти за користування коштами, хоча такі проценти і не були передбачені договорами позики, що оформлені відповідними розписками. Отже, такі обставини також не дають можливості не лише встановити грошову одиницю як засіб для розрахунку, а й дійсний розмір заборгованості. Відповідно, не підлягають до задоволення позовні вимоги і про стягнення з відповідачів 3% річних, які нараховані позивачем за нормами ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки не можливо встановити розмір основного боргу. В доповнення до викладеного, суд вважає безпідставними позовні вимоги про застосування положень ч. 1 ст. 1048 ЦК України, оскільки судом не встановлені обставини про те, що позивачем надавалась позика відповідачам у національній валюті гривня. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі, поданій 29 вересня 2020 року, ОСОБА_1 вважаючи рішення суду першої інстанції необґрунтованим та таким, що постановлено із порушенням норм матеріального і процесуального права, при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, просила скасувати рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 07 липня 2020 року та ухвалити нове, яким повністю задовольнити заявлені нею позовні вимоги і стягнути з ОСОБА_2 на її користь суму боргу в розмірі 19 000 доларів США; 3% річних в розмірі 706 доларів США; Стягнути з ОСОБА_3 на її користь суму боргу в розмірі 15 000 доларів США; 3% річних в розмірі 557 доларів США; а також стягнути із відповідачів на користь позивачки понесені та документально підтверджені судові витрати. Аргументи учасників справи Апеляційна скарга ОСОБА_1 фактично мотивована тими ж доводами, що і позовна заява про стягнення боргу. Зокрема, ОСОБА_1 вказує, що відповідачі не оспорювали дійсність укладеного між сторонами договору позики, не надали належних доказів, які б підтверджували, що вони не складали та не підписували розписок чи повернули кошти за розписками. Зміст розписок не спростовує ні факту укладення між сторонами договору позики, ні факту отримання відповідачами грошової суми, ні існуючого обов`язку відповідачів по поверненню позики. Крім того, відповідач ОСОБА_3 у відзиві на заяву позивачки про збільшення обсягу позовних вимог вказує, що кошти ОСОБА_1 він повернув в гривнях в еквіваленті долару США в повному обсязі, цим самим підтверджуючи факт отримання грошових коштів в позику саме в іноземній валюті доларах США. Відзиви на апеляційну скаргу У відзиві на апеляційну скаргу, який надійшов 28 жовтня 2020 року, ОСОБА_2 просить залишити рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 07 липня 2020 року без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення. Відзив на апеляційну скаргу мотивовано тим, що вона жодної заборгованості перед позивачем не має; позивач не передавала їй у борг долари США, що вбачається із розписок від 10 листопада 1998 року на суму 3 000 доларів та від 18 жовтня 2008 року на суму 10 000 доларів; по розписках від 14 червня 1999 року на суму 3 000 у.е. та від 08 вересня 20000 року на суму 3 000 у.е. грошових коштів не отримувала та зобов`язань з повернення доларів США на себе не брала, тому вимога позивача про повернення по вказаним розпискам доларів США є необґрунтованою та задоволенню не підлягає. Також зазначає, що безпідставність вимог позивачки доводиться тим, що з дати написання розписок та до моменту звернення позивача до суду минуло понад 20 років, після закінчення строків позовної давності. У відзиві на апеляційну скаргу, який надійшов 28 жовтня 2020 року, ОСОБА_3 просить залишити рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 07 липня 2020 року без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення. Свій відзив мотивує тим, що він заборгованості перед позивачем не має. Вказує, що судом першої інстанції встановлено, що розписка від 17 вересня 2008 року не містить яку саме валюту передано в борг, що не заперечувалося позивачем під час розгляду справи та його обов`язку по поверненню отриманих коштів. Зазначає, що відомості у розписці від 18 травня 2009 року про отримання 5 000 у.е не свідчить про отримання доларів США. Доларів США по вказаній розписці він не отримував, як і не вбачається обов`язку по поверненню отриманого саме позивачу. Крім того, матеріали справи не містять належних, допустимих та достовірних доказів, що доводять факт передачі позивачем та отримання ним на виконання вимог договору позики 15 000 доларів США. Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 12 жовтня 2020 року відкрито апеляційне провадження у даній справі. Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 29 жовтня 2020 року призначено розгляд апеляційної скарги. Фактичні обставини справи З матеріалів справи вбачається, що у справі наявні наступні розписки: з текстом: «Я, ОСОБА_2 (анкетні дані) взяла у борг гроші в сумі 3000 у.е. (три тисячі доларів) у ОСОБА_1 (анкетні дані). По першій вимозі зобов`язуюсь повернути. Підпис, дата 10.11.98р.». Далі приписка: «Я, ОСОБА_2 14.06.99 отримала додатково ще 3000 у.е. на тих же умовах. Дата 14.06.99р., підпис»; «Я, ОСОБА_2 8.09.2000р. отримала додатково 3000 у.е. на тих же умовах. 8.09.2000р., підпис» (т.1 а.с.6); розписка з текстом: « Я, ОСОБА_2 отримала в борг у ОСОБА_1 десять тисяч доларів, 18.10.2008р., підпис» (т.1 а.с.7); розписка з текстом: «Я, ОСОБА_3 17.09.08 отримав в борг 10 000 доларів у ОСОБА_1 17.09.08 , підпис» (т.1 а.с.8); розписка з текстом: «Я, ОСОБА_3 отримав у позику 5 000 у.е. під проценти, зобов`язуюсь повернути. Дата 18.05.09. підпис» (т.1 а.с.9). 31 травня 2019 року ОСОБА_1 направила вимогу про повернення боргу від 28 травня 2019 року на адресу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (т.1 а.с.74). У даній вимозі ОСОБА_1 вказує, що між нею та відповідачами були укладені договори позики, оформлені розписками, відповідно до яких вона передала, а відповідачі прийняли в борг грошові кошти в загальній сумі 34 000 доларів США, які останні зобов`язалися повернути за першою вимогою позивачки. У зв`язку з тим, що на неодноразові усні вимоги повернути борг відповідачі взяті на себе зобов`язання не виконали і борг не повернули, ОСОБА_5 просила в судовому порядку зобов`язати відповідачів повернути їй грошові кошти в сумі 34 000 доларів США. Позиція Черкаського апеляційного суду Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає до задоволення, виходячи з наступного. Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України). Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд. Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК України). Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Згідно із ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається укладеним у письмовій формі, якщо його зміст зафіксовано в листах, телеграмах або за допомогою електронного або іншого засобу зв`язку. Розписки підписані відповідачем є документом, що стверджує про вчинення правочину між ним та позивачем, тобто сторонами фактично в письмовій формі був укладений договір позики. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 ЦК України). Як визначено ст. 627 ЦК України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України). Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Згідно із ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 ЦК України). Загальні положення про договір визначені розділом ІІ гл. 52 Цивільного Кодексу України. За положеннями частин 1 та 3 статті 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність іншій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно із ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у 10 разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Правова позиція з цього приводу викладена у постановах Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі № 6-63цс13, постанові від 11.11.2015 у справі № 6-1967цс15, постанові 13.12.2017 у справі №309/3458/14-ц. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 у справі № 6-1967цс15, постанові Верховного Суду від 08 липня 2019 року справа №524/4946/16-ц. Відповідно до вимог ст. 1049 ЦК України, - позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Згідно із ст. 525 ЦК України одноособова відмова від виконання зобов`язань і одноособова зміна умов договору не припустимі, якщо інше не встановлено договором чи законом. Як передбачено статтею 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Згідно з приписами ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу; зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином і у встановлений строк у відповідності з умовами договору та вимогами цивільного кодексу та інших актів цивільного законодавства. Згідно із ст. 545 ЦК України наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. Як передбачено ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), що визначено ст. 610 ЦК України. Відповідно до положень ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом. Боржник, як зазначено у ст. 625 ЦК України, не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України). Крім того, відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Іноземна валюта - це: а) грошові знаки грошових одиниць іноземних держав у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави або групи іноземних держав, а також вилучені або такі, що вилучаються з обігу, але підлягають обміну на грошові знаки, що перебувають в обігу; б)кошти на рахунках у банках й інших фінансових установах, виражені у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях (зокрема у спеціальних правах запозичення), що належать до виплати в іноземній валюті; в) електронні гроші, номіновані в грошових одиницях іноземних держав та (або) банківських металах (ст. 1 Закону України «Про валюту і валютні операції» від 21.06.2018 р. № 2473-VIII). Отже, іноземна валюта - це всі види валют, окрім гривні. Валютний курс - установлений Національним банком України курс грошової одиниці України до грошової одиниці іншої країни. Розрахункова одиниця (умовна або штучна одиниця) - це одиниця спеціального права запозичення, визначена Міжнародним валютним фондом. Відповідно до визначення в статті 9 Кодексу торговельного мореплавства від 23.05.1995 року, визначені суми, переводяться в національну валюту України за офіційним курсом цієї валюти до одиниці «спеціального права запозичення», що публікується Національним банком України на день створення обмежувального фонду, а якщо обмежувальний фонд не створюється - на день здійснення платежу. Відповідно до листа заступника голови Державного Комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 21.12.2007р. №9563/0/2-07 жодним нормативно-правовим документом не визначено поняття "умовна одиниця". Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України). Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша ст. 80 ЦПК України). Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Як вбачається з матеріалів справи у розписках, наданих позивачкою ОСОБА_1 на підтвердження укладених між сторонами договорів позики, не вказана конкретна грошова одиниця, як засіб для розрахунку. Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що розписки від 14 червня 1999 року, від 08 вересня 2000 року та від 18 травня 2009 року не містять істотних умов договору позики: не вказана грошова одиниця як засіб для розрахунку, а визначення «у.е.» - не дає можливості ідентифікувати її як грошову одиницю. Також, у розписках від 17 вересня 2008 року, від 10 листопада 1998 року та від 18 жовтня 2008 року вказано, що відповідачі отримали у борг у позивача грошові кошти у доларах (відповідні суми). Між тим, не вказано, якої країни визначена така грошова одиниця, враховуючи, що долари перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території багатьох іноземних держав (канадські долари, австралійські долари, новозеландські долари, долари США, тощо). Є необгрунтованими посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції не звернув уваги на той факт, що відповідачі, проводячи розрахунки із позивачкою, фактично визнали наявність в них грошових зобов`язань перед нею і що вказані зобов`язання були саме в іноземній валюті доларах США, оскільки такі посилання апелянта спростовуються наявними матеріалами справи, які не дозволяють з достовірністю провести розрахунок боргу за договорами позики за курсом відповідної валюти ( по причині її не зазначення в наданих ОСОБА_1 розписках) та перевірити розрахунки позивачки за ч.2 ст.625 ЦК України. Платіжні документи, надані відповідачами, також не дозволяють зробити обгрунтований висновок, на підставі чого здійснювалися вказані грошові операції між сторонами і в рахунок погашення якого саме договору позики ОСОБА_2 , ОСОБА_3 перераховувалися позивачці відповідні кошти, про що аргументовано зазначив суд першої інстанції в своєму рішенні. Виходячи з вищевикладеного, апеляційний суд вважає, що висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 загалом зводяться до незгоди з висновком суду першої інстанції стосовно встановлених обставин справи, що були предметом дослідження й оцінки суду. Оцінивши наявні по справі докази в їх сукупності, суд першої інстанції прийшов до аргументованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. У відповідності до вимог ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Інші доводи, наведені ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції з наданням належної правової оцінки всім фактичним обставинам даної справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, з якою погоджується суд апеляційної інстанції. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у апеляційній скарзі доводами, не вбачає. Керуючись ст.ст. 258, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 07 липня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості - залишити без змін. Судові витрати, понесені у зв`язку із переглядом справи у суді апеляційної інстанції залишити за особою, яка подала апеляційну скаргу. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов, визначених ЦПК України. Головуюча О.В. Карпенко Судді В.Г. Бородійчук Л.І. Василенко /повний текст постанови виготовлений 10 грудня 2020 року/