Постанова 4818 № 952/102/23

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «10» липня 2023 року м. Харків справа № 952/102/23 провадження № 22ц/818/1185/23 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач), суддів - Мальованого Ю.М., Яцини В. Б., учасники справи: позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», відповідач - ОСОБА_1 розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» на рішення Зачепилівського районного суду Харківської області від 07 квітня 2023 року в складі судді Яценка Є.І. в с т а н о в и в: У лютому 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовна заява мотивована тим, що 26 травня 2011 року між Публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №010/0496/82/0013266, відповідно до умов якого банк відкрив картковий рахунок відповідачу з кредитним лімітом в розмірі 6 000,00 грн з процентною ставкою 36,9% з визначенням дати остаточного повернення кредиту до 26 травня 2013 року. Додатковою угодою від 22 лютого 2013 року за взаємною згодою сторін були частково змінені його умови, а саме ліміт кредитування збільшено до 9 000,00 грн, процентна ставка за користування кредитними коштами була встановлена в розмірі 36%, строк користування кредитними коштами - до 22 лютого 2017 року. 26 червня 2019 року між Публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» укладено договір відступлення права вимоги №114/2-9, за умовами якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» набуло право вимоги заборгованості за кредитними договорами, в тому числі за договором № 010/0496/82/0013266 від 26 травня 2011 року, укладеним з ОСОБА_1 . Зазначив, що за період користування кредитними коштами ОСОБА_1 здійснені часткові платежі на погашення основної суми кредиту, але заборгованість за кредитним договором в повному обсязі не погашена. Вказав, що загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів, що підлягає стягненню з ОСОБА_1 станом на 23 січня 2023 року становить 24 121,09 грн, з яких 10 407,47 грн - заборгованість за тілом кредиту; 297,40 грн - заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги; 13 416,22 грн - заборгованість за нарахованими відсотками згідно кредитного договору (з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованості). Посилався на те, що за умовами кредитного договору строк позовної давності встановлено тривалість 70 років. Просив стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» заборгованість за кредитним договором № 010/0496/82/0013266 від 26 травня 2011 року в розмірі 24 121,09 грн, судовий збір - 2684,00 грн, понесені витрати на правову допомогу - 9000,00 грн. Рішенням Зачепилівського районного суду Харківської області від 07 квітня 2023 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» - задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» заборгованість за кредитним договором № 010/0496/82/0013266 від 26 травня 2011 року в розмірі 10 704,87 грн, а також стягнуто судові витрати по оплаті послуг адвоката - 3 000,00 грн та судовий збір пропорційно до задоволених вимог - 1 180,96 грн, а всього стягнуто - 14 885,83 грн; в іншій частині в задоволенні позовних вимог - відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення скасувати та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, в тому числі стягнути витрати на професійну правничу допомогу. Апеляційна скарга мотивована тим, що при ухваленні судового рішення судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, не враховано того, що в додатковій угоді сторони погодили, зокрема, те, що процентна ставка за користування кредитними коштами встановлена в розмірі 36% річних, яка діє з дати початку кредитування до повного погашення кредиту. Таким чином, договір діє до повного виконання позичальником своїх зобов`язань, та, як наслідок, передбачає нарахування кредитором відсотків за користування кредитом за відсотковою ставкою в розмірі 36% річних. Відзивів на апеляційну скаргу від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило. Частинами 1, 3 статті 369 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Частиною 1 статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Аналізуючи наведені норми права, судова колегія вважає за необхідне розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Як вбачається з апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», останній навів доводи лише в частині відмови судом першої інстанції у стягненні відсотків, а також в частині вирішення судових витрат на надання правової допомоги, тому в іншій частині оскаржуване рішення суду першої інстанції не переглядається. Судова колегія, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» необхідно залишити без задоволення, рішення суду в оскаржуваній частині - залишити без змін. Рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині мотивовано тим, що оскільки відповідач належним чином не виконав свої зобов`язання за кредитним договором, має заборгованість за ним, з нього на користь товариства підлягає стягненню сума заборгованості у визначеному судом розмірі, що підтверджується належними доказами. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 26 травня 2011 року між Публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 010/0496/82/0013266, відповідно до умов якого банк відкрив картковий рахунок відповідачу з кредитним лімітом в розмірі 6 000,00 грн з процентною ставкою 36,9% з визначенням дати остаточного повернення кредиту до 26 травня 2013 року. Відповідно до пунктів 3.1, 3.3 цього договору за користування кредитом клієнт зобов`язаний сплачувати банку проценти зазначеною у пункті 1.2 договору. Позичальник зобов`язаний до 20 числа включно кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за першою датою розрахунку процентних платежів, зараховувати на рахунок щомісячний обов`язковий внесок в сумі не менше 5% від залишку заборгованості за кредитом на день, наступний за датою розрахунку процентних платежів але не менше фіксованої суми, встановленої відповідним Тарифним планом, або суми залишку заборгованості, якщо вона менше за зазначену фіксовану суму. При цьому, залишок заборгованості, що береться до розрахунку щомісячного обов`язкового внеску, включає використану суму кредиту, суму нарахованих процентів, комісій та штрафів за всіма видами заборгованості та не включає суму не внесеного позичальником щомісячного обов`язкового внеску попередніх періодів. Згідно пункту 3.5 договору, в разі недостатності на рахунку позичальника коштів, належних до сплати кредитору за цим договором на дату здійснення договірного списання коштів з рахунку, позичальник вважається таким, що прострочив виконання своїх зобов`язань за цим договором. Пунктом 4.7 договору передбачено, що кредитор має право без згоди клієнта відступити свої права вимоги за договором будь-якій особі. Пунктом 9.4 договору сторони погодили, що до всіх правовідносин, пов`язаних з укладенням та виконанням умов цього договору застосовується строк позовної давності тривалістю у 70 років (а.с.8-12). 22 лютого 2013 року між Публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до кредитного договору від 26 травня 2011 року, за умовами якої за взаємною згодою сторін, були частково змінені його умови, а саме ліміт кредитування збільшено до 9000,00 грн, процентну ставку за користування кредитними коштами встановлено в розмірі 36%, строк користування кредитними коштами - до 22 лютого 2017 року (а.с.14-18). 26 червня 2019 року між Акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» укладено договір відступлення права вимоги № 114/2-9, відповідно до якого Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» відступило Товариству з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», а Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» набуло право вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників, та щодо портфелів заборгованості, в тому числі і за договором кредиту № 010/0496/82/0013266 від 26 травня 2011 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 з сумою заборгованості на момент укладення договору відступлення права вимоги, 10 407,47 грн - основна сума кредиту, 297,40 грн - заборгованість за відсотками (а.с.68-80). За розрахунком заборгованості станом на 23 січня 2023 року заборгованість ОСОБА_1 склала 24 121,09 грн, з яких 10 407,47 грн - заборгованість за тілом кредиту; 297,40 грн - заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги; 13 416,22 грн - заборгованість за нарахованими відсотками згідно кредитного договору (з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованості). Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За змістом статті 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України. За правилом статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Пунктами 3 та 4 частини першої статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, відшкодування збитків. Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватися визначених у договорі строків (термінів), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням. Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно зі статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Частинами 1, 2 статті 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Згідно частини 1 статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням. Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину, при цьому заміна кредитора саме у зобов`язанні допускається протягом усього часу існування зобов`язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом. Як вбачається з матеріалів справи 26 травня 2011 року між Публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №010/0496/82/0013266, відповідно до умов якого банк відкрив картковий рахунок відповідачу з кредитним лімітом в розмірі 6000,00 грн з процентною ставкою 36,9% з визначенням дати остаточного повернення кредиту до 26 травня 2013 року. Додатковою угодою від 22 лютого 2013 року за взаємною згодою сторін, були частково змінені його умови, а саме ліміт кредитування було збільшено до 9 000,00 грн, процентну ставку за користування кредитними коштами встановлено в розмірі 36%, строк користування кредитними коштами - до 22 лютого 2017 року. 26 червня 2019 року між Публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» укладено договір відступлення права вимоги №114/2-9, за умовами якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» набуло право вимоги заборгованості за кредитними договорами, в тому числі за договором № 010/0496/82/0013266 від 26 травня 2011 року, укладеним з ОСОБА_1 . Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). При цьому законодавство визначає різні поняття: як «строк договору», так і «строк (термін) виконання зобов`язання» (статті 530, 631 ЦК України). Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У частині першій статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18); від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-16гс22), а також у постановах Верховного Суду від 10 травня 2023 року у справі № 753/9031/18 (провадження № 61-3716св22), від 27 квітня 2023 року у справі № 759/22785/19 (провадження № 61-11269св22), від 27 квітня 2023 року у справі № 161/15964/15-ц (провадження № 61-8400св21) тощо. За розрахунком позивача станом на 23 січня 2023 року ОСОБА_1 має заборгованість за кредитним договором, зокрема, за відсотками, а саме 297,40 грн - заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги, які розраховані станом на 26 червня 2019 року; 13 416,22 грн - заборгованість за нарахованими відсотками згідно кредитного договору (з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованості 23 січня 2023 року). Як вбачається з матеріалів справи кредитний договір, з урахуванням додаткової угоди, укладено на період до 22 лютого 2017 року, а розмір відсотків для стягнення позивачем розраховані, починаючи з 26 червня 2019 року. Оскільки після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування право позикодавця нараховувати передбачені договором проценти припиняється, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача процентів за кредитним договором за період з 26 червня 2019 року по 23 січня 2023 року задоволенню не підлягають. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Однак, з вимогами про стягнення грошових коштів на підставі статті 625 ЦК України позивач не звертався. Щодо вирішення судом першої інстанції питання про відшкодування позивачу понесених судових витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів виходить з наступного. За змістом статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу. За змістом статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Відповідно до статті 33 Правил адвокатської етики, єдиною допустимою формою отримання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту є гонорар. Розмір гонорару та порядок його внесення мають бути чітко визначені в угоді про надання правової допомоги. Засади обчислення гонорару (фіксована сума, погодинна оплата, доплата гонорару за позитивний результат по справі тощо) визначаються за домовленістю між адвокатом та клієнтом і також мають бути закріплені в угоді. Згідно вимог статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі, гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Вимога частини восьмої статті 141 ЦПК України щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні. Відповідний висновок викладено у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц). Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц та в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Аналогічні висновки наведено також в постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 та 11 листопада 2020 року у справі № 673/1123/15-ц. Суд має вирішити питання про відшкодування стороні, на користь якої відбулося рішення, витрат на послуги адвоката, керуючись принципами справедливості, співмірності та верховенства права. Згідно вимог статті 246 ЦПК України якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Як вбачається з матеріалів справи, 03 січня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» та Адвокатським об`єднанням «Лігал Ассістанс» укладено договір № 03-01/23 про надання правової допомоги. Відповідно до пункту 4.1 цього договору вартість послуг узгоджується сторонами у формі заявок на надання юридичної допомоги, які є невід`ємними додатками до договору. Матеріали справи містять заявку на надання юридичної допомоги № 170 від 05 січня 2023 року та витяг з акту № 2 про надання юридичної допомоги від 09 січня 2023 року, в яких зазначені послуги та витрати: на надання письмової поглибленої консультації з посиланням на нормативні акти витрачено 1 годину, ціна 3000,00 грн; на складання позовної заяви про стягнення боргу, підготовка та друк необхідних документів витрачено 4 години, ціна 6000,00 грн, а всього - 9000,00 грн (а.с.115,116). Також, матеріали справи містять копію платіжного доручення про сплату за договором про надання правової допомоги № 03-01/2023 від 03 січня 2023 року в розмірі 56 000,00 грн (а.с.114). Разом з тим, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19). Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час. Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат. Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), від 31 липня 2020 року у справі № 301/2534/16-ц (провадження № 61-7446св19), від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19). Виходячи з викладеного, колегія суддів вважає, що витрати на професійну правничу допомогу на суму 3000,00 грн є співмірними зі складністю цієї справи, наданим Адвокатським об`єднанням «Лігал Ассістанс» обсягом послуг у суді першої інстанції, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, тому підстав для збільшення розміру суми цих витрат у суду апеляційної інстанції немає. Вирішуючи спір в цій частині, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Докази та обставини, на які посилається Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року). Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що судове рішення в оскаржуваній частині судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення в оскаржуваній частині - без змін. В іншій частині рішення суду не оскаржувалось та не переглядалось. Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачається. Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» - залишити без задоволення. Рішення Зачепилівського районного суду Харківської області від 07 квітня 2023 року в оскаржуваній частині - залишити без змін. В іншій частині рішення суду не оскаржувалось та не переглядалось. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили. Головуючий І.В. Бурлака Судді Ю.М. Мальований В. Б. Яцина Повний текст постанови складено 10 липня 2023 року.