Постанова Житомирський апеляційний суд № 277/386/20

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №277/386/20 Головуючий у 1-й інст. Заполовський В. В. Категорія 39 Доповідач Коломієць О. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 листопада 2020 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого судді: Коломієць О.С. суддів Талько О.Б., Шевчук А.М. розглянувши у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників) цивільну справу № 277/386/20 за позовом Акціонерного Товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою Акціонерного Товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» на рішення Ємільчинського районного суду Житомирської області від 20 серпня 2020 року, яке ухвалено суддею Заполовським В.В. в смт Ємільчине встановив: У травні 2020 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача заборгованість, яка виникла в зв`язку з невиконанням вимог кредитного договору б/н, укладеного між сторонами 08.11.2011 р., за яким відповідач отримав кошти у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Оскільки належним чином зобов`язання відповідачем не виконувались, станом на 22.03.2020 виникла заборгованість в розмірі 35136,29 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту в сумі 20 грн; простроченим тілом кредиту в сумі 22081,58 грн; заборгованості за відсотками на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України в сумі 5733,88 грн; за пенею в сумі 5151,48 грн.; штрафу (фіксована частина) - 500,00 грн. та штрафу (процентна складова) - 1649,35 грн., які позивач і просить стягнути з відповідача на свою користь. Рішенням Ємільчинського районного суду Житомирської області від 20 серпня 2020 рокуу задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк». Апелянт посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права. Зазначає, що ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції не звернув увагу на те, що відповідач, підписавши анкету-заяву приєднався до запропонованого банком договору, отримав картку, активував її, користувався нею, отримував кредитні кошти. Суду першої інстанції Банком надані первісні бухгалтерські документи про видачу і сплату коштів за кредитним договором, які підтверджують обґрунтованість та доведеність позовних вимог. Крім того, судом не прийнято до уваги погоджену сторонами та підписану відповідачем Довідку про умови кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна 55 днів пільгового періоду», відповідно до якої сторони погодили розмір відсоткової ставки 2,5% на місяць (30% річних) та відповідальність у вигляді пені та штрафів за порушення строків платежів. Наведені дії, на думку апелянта, свідчать про згоду відповідача з умовами кредитування. Правом подати відзив на апеляційну скаргу відповідач не скористався. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав. Із матеріалів справи вбачається, що 08 листопада 2011 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено договір, за умовами якого останній отримав кредитні кошти, шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, отримавши відповідну платіжну картку. Відповідно до розрахунку заборгованості, наданого Банком на обґрунтування своїх позовних вимог, розмір заборгованості за договором станом на 22.03.2020 складає 35136,29 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 20 грн; простроченим тілом кредиту - 22081,58 грн; заборгованість за відсотками на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України - 5733,88 грн; за пенею в сумі 5151,48 грн.; штраф (фіксована частина) - 500,00 грн. та штраф (процентна складова) - 1649,35 грн. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач під час розгляду справи не довів факту укладення між сторонами кредитного договору, суми кредитної заборгованості, розміру відсотків, під які видавався кредит та строку дії кредитного договору, у зв`язку із чим дійшов переконання, що вимога про стягнення з відповідача суми боргу є необґрунтованою та задоволенню не підлягає. Проте повністю з таким висновком суду погодитись неможливо виходячи з наступного. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. За частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (стаття 638 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. З матеріалів справи слідує, що Банком на підтвердження обґрунтування позову, суду першої інстанції додана копія заяви ОСОБА_2 від 08 листопада 2011 року, зміст якої свідчить про погодження сторонами умов кредитного договору: розміру кредитного ліміту 3000 грн та отримання відповідачем кредитної картки (а.с.28). Також до позовної заяви Банком надано довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», яка підписана позичальником 08 листопада 2011 року. Вказана довідка містить домовленість сторін про: тип кредитної карти «Універсальна» «до 55 днів пільгового періоду»; базову процентну ставку за користування кредитом 2,5% на місяць на залишок заборгованості; розмір щомісячних платежів у розмірі 7 % від заборгованості; строк внесення щомісячних платежів до 25 числа місяця, наступного за звітним; розмір штрафу при порушенні термінів платежів по будь-якому із грошових зобов`язань, передбачених договором, більше ніж на 30 днів у розмірі 250 грн + 5% від суми заборгованості, розмір та порядок нарахування пені (а.с.28). Також Банком на підтвердження обґрунтування позову, суду першої інстанції, крім розрахунку заборгованості, надано виписку по рахунку, яка має статус первинного документа, що підтверджується Переліком типових документів, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2012року №578/5. Зазначена виписка є належним доказом користування відповідачем кредитними коштами, у ній зазначені всі операції з часу активації кредитної картки зі зняття грошових коштів, погашення заборгованості (а.с.18-26). Також до позовної заяви була надана довідка про зміну кредитного ліміту з 600 грн до 17383,96 грн (а.с.27) та довідка про видачу кредитних карток за договором № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 , № НОМЕР_4 , № НОМЕР_5 , № НОМЕР_6 , строк дії останньої до 30 червня 2022 року (а.с.27). Проте, вирішуючи спір, суд першої інстанції зазначені обставини не врахував, у зв`язку із чим дійшов неправильного висновку про відмову у задоволенні позову у частині стягнення з відповідача фактично отриманих, використаних, але не повернутих ним Банку коштів. Отже, враховуючи вищенаведене, а також ті обставини, що ОСОБА_1 належним чином не виконував умови кредитного договору, фактично отримані та використані кошти в добровільному порядку банку повністю не повернув, а також з урахуванням частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення прав банку, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення тіла кредиту та простроченого тіла кредиту підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про стягнення з відповідача на користь Банку 22101,58 грн. тіла кредиту. Вирішуючи вимоги АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення з відповідача нарахованої пені та штрафів, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у ст.61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягають лише штрафи, а саме 500 грн. штрафу (фіксованої частини) та 1105,02 грн. штрафу (процентної складової: 5% від суми заборгованості 22101,58 грн). Проте, вирішуючи спір, суд першої інстанції зазначені обставини не врахував, у зв`язку із чим дійшов неправильного висновку про відмову у задоволенні позову у частині стягнення з відповідача на користь Банку суми штрафів. Разом з тим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь Банку заборгованості за відсотками на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України виходячи з наступного. Відповідно до статті 1050 ЦК України якщо позичальник не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України. За статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України). Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору. Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Така позиція викладена в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року справа № 14-10цс18. Постановою Верховного Суду від 19 серпня 2020 року у справі №375/998/15-ц роз`яснено, що оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Таким чином якщо строк кредитування закінчився або кредитор реалізував своє право на дострокове повернення кредиту, то з цього моменту припиняється нарахування процентів за кредитом і позичальник зобов`язаний повернути суми передбачені статтею 625 ЦК України. Із матеріалів справи убачається, що кредитна картка, видана на ім`я ОСОБА_1 неодноразово перевипускалася Банком, строк дії останньої - до 30 червня 2022 року. Банк звернувся до суду з позовом 18 травня 2020 року, тобто до спливу строку кредитування, тому має право на стягнення відсотків нарахованих на прострочений кредит відповідно до ст.625 ЦК України з моменту пред`явлення вимоги про дострокове повернення суми заборгованості за кредитом (звернення до суду з дійсним позовом). Проте, за змістом позовної заяви вимоги про стягнення відсотків нарахованих на прострочений кредит відповідно до ст.625 ЦК України пред`явлені станом на 22 березня 2020 року. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду про відмову у задоволенні позову в частині стягнення відсотків, нарахованих на прострочений кредит відповідно до ст.625 ЦК України. За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за тілом кредиту та штрафів підлягає скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення даних вимог з вищевказаних підстав. Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. За подачу позову позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 2102 грн, за подачу апеляційної скарги - 3153 грн, а тому з урахуванням пропорційності задоволених позовних вимог (67,47%) з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені ним витрати зі сплати судового збору у розмірі 3545,55 грн. Відповідно до п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст. 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону. Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного Товариства Комерційний Банк «ПриватБанк»задовольнити частково. Рішення Ємільчинського районного суду Житомирської області від 20 серпня 2020 рокув частині відмови у задоволенні позовних вимог Акціонерного Товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за тілом кредиту та штрафів скасувати, ухваливши в даній частині нове судове рішення про задоволення даних вимог. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_7 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (місцезнаходження: м. Київ, вул. Грушевського, 1-д, код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за договором б/н від 08.11.2011 в сумі 23706,60 грн, з яких: 22101,58 грн. заборгованість за тілом кредиту, штраф (фіксована частина) - 500,00 грн. та штраф (процентна складова) - 1105,02 грн. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_7 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (місцезнаходження: м. Київ, вул. Грушевського, 1-д, код ЄДРПОУ 14360570) судові витрати в сумі 3545,55 грн. В решті рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Головуючий Судді