Постанова 4805 № 277/864/20

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №277/864/20 Головуючий у 1-й інст. Заполовський В. В. Категорія 39 Доповідач Коломієць О. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 лютого 2021 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого судді: Коломієць О.С. суддів Талько О.Б., Шевчук А.М. розглянувши у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників) цивільну справу № 277/864/20 за позовом Акціонерного Товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою Акціонерного Товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» на рішення Ємільчинського районного суду Житомирської області від 19 листопада 2020 року, яке ухвалено суддею Заполовським В.В. в смт Ємільчине встановив: У вересні 2020 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача заборгованість, яка виникла в зв`язку з невиконанням умов кредитного договору б/н, укладеного між сторонами 27.05.2016, за яким відповідач отримав кошти у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Оскільки належним чином зобов`язання відповідачем не виконувались, станом на 14.06.2020 виникла заборгованість в розмірі 25876,39 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту в сумі 20 грн; простроченим тілом кредиту в сумі 11060,09 грн; заборгованості за відсотками на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України в сумі 3926,78 грн; пені в сумі 10869,00 грн. Рішенням Ємільчинського районного суду Житомирської області від 19 листопада 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного Товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором в розмірі частково непогашеного тіла кредиту в сумі 3916,67 грн. та 318,24 грн. судового збору. У задоволенні решти вимог відмовлено. В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» просить рішення суду в частині незадоволених позовних вимог скасувати та ухвалити нове судове рішення - яким задовольнити позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» в повному обсязі. Апелянт посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права. Ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції не звернув увагу на те, що відповідачем було підписано Анкету-заяву при укладенні кредитного договору № б/н від 27.05.2016, чим останній підтвердив свою згоду на те, що заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також тарифами складає між ним та банком договір про надання банківських послуг. Підписанням вказаної анкети-заяви, відповідач підтвердив, що повністю згоден з вказаними Умовами та Правилами, розуміє їх зміст та зобов`язується їх виконувати, зобов`язується самостійно знайомитися з усіма змінами Умов та Правил надання банківських послуг, тарифів на сайті банку. Крім того, відповідач протягом тривалого часу користувався кредитними коштами та здійснював платежі на погашення заборгованості, що є підтвердженням про ознайомлення з Умовами і Правилами надання банківських послуг. При цьому, подані позивачем докази, відповідачем не спростовано, що є його, а не суду, процесуальним обов`язком. Правом подати відзив на апеляційну скаргу відповідач не скористався. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав. Задовольняючи частково вимоги банку лише в частині тіла кредиту та відмовляючи у задоволенні решти вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення на користь банку відсотків, нарахованих на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України та інших сум за прострочення виконання умов кредитного договору як таких, що передбачені договором, оскільки банком не доведено під час розгляду справи прийняття відповідачем саме цих умов, як складової частини спірного кредитного договору в частині права банку здійснювати такі нарахування. Також стягуючи частково тіло кредиту в сумі 3916,97 грн, суд виходив з того, що частина із сплачених відповідачем коштів, Банком була спрямована на погашення відсотків та пені, нарахування яких не було передбачено умовами договору, а тому до стягнення підлягає різниця між витраченими коштами за кредитним договором в сумі 42210,42 грн та сумою повернутих відповідачем коштів в розмірі 40293,75 грн. Разом з тим колегія суддів не повністю погоджується з таким висновком суду виходячи з наступного. Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що 27 травня 2016 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, а також Тарифів банку у Публічному акціонерному товаристві Комерційний Банк «ПриватБанк». Строк повернення кредитних коштів в анкеті-заяві не визначено (а.с.12). З довідки Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» убачається, що з 27.05.2016 кредитний ліміт встановлено в розмірі 500,00 грн, який в подальшому змінювався в сторону збільшення до 11000,00 грн. або зменшення до 9240,00 грн, а станом на 18.01.2019 зменшено до розміру 0,00 гривень (а.с.10). Також, з довідки, наданої Банком, убачається, що за вказаним договором ОСОБА_1 було надано дві кредитні картки № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , остання з терміном дії - до 30 квітня 2022 року (а.с.11). Відповідно до статті 1050 ЦК України, якщо позичальник не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України. За статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України). Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору. Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Така позиція викладена в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року справа № 14-10цс18. Постановою Верховного Суду від 19 серпня 2020 року у справі №375/998/15-ц роз`яснено, що оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Таким чином якщо строк кредитування закінчився або кредитор реалізував своє право на дострокове повернення кредиту, то з цього моменту припиняється нарахування процентів за кредитом і позичальник зобов`язаний повернути суми передбачені статтею 625 ЦК України. Із матеріалів справи убачається, що остання кредитна картка, видана на ім`я ОСОБА_1 має строк дії - до 30 квітня 2022 року. Банк звернувся до суду з позовом 29 вересня 2020 року, тобто до спливу строку кредитування, тому має право на стягнення відсотків нарахованих на прострочений кредит відповідно до ст.625 ЦК України з моменту пред`явлення вимоги про дострокове повернення суми заборгованості за кредитом. Проте, за змістом позовної заяви вимоги про стягнення відсотків нарахованих на прострочений кредит відповідно до ст.625 ЦК України пред`явлені станом на 14 червня 2020 року. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду про відмову у задоволенні позову в частині стягнення відсотків, нарахованих на прострочений кредит відповідно до ст.625 ЦК України. Також суд першої інстанції, врахувавши правову позицію, висловлену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог щодо стягненні пені. При цьому суд виходив з того, що у наданій анкеті-заяві від 27 травня 2016 року, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім простроченого тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості. Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 27 травня 2016 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, як невід`ємні частини спірного договору. Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться інші умови. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Тому суд дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем не надано належних доказів, які б підтверджували, що саме ці Тарифи та Умови і Правила розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема щодо сплати неустойки (пені) у зазначеному в них розмірах і порядках нарахування, або в подальшому не змінювались, а тому такі Тарифи і Умови та Правила не можуть вважатися складовою частиною кредитного договору, укладеного банком з відповідачем. Також колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо обізнаності відповідача з Умовами і Правилами надання банківських послуг через те, що останній на протязі тривалого часу користувався кредитними коштами та здійснював платежі на погашення заборгованості, оскільки надана банком на підтвердження даної обставини виписка по рахунку також не містить істотних умов щодо розміру відсотків та штрафних санкцій. У зв`язку з чим, висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь банку заборгованості за відсотками нарахованих на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України в сумі 3926,78 грн та заборгованості за пенею в сумі 10869,00 грн є вірним. Разом з тим, вирішуючи спір, районний суд зробив неправильний висновок про відсутність правових підстав для стягнення на користь банку всієї суми заборгованості за тілом кредиту в розмірі 11080,09 грн, вважаючи внесені відповідачем кошти у розмірі 40293,75 такими, що сплачені на погашення тіла кредиту, оскільки суд не послався на докази, які б свідчили про обґрунтованість зарахування таких сум за заявою сторони саме на погашення тіла кредиту, чи на наявність таких узгоджених сторонами умов укладеного кредитного договору. При цьому суд не врахував, що зарахування зустрічних вимог згідно частини другої статті 601 ЦК України може здійснюватися лише за заявою однієї із сторін, а не за ініціативою суду. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 357/4626/17. Таким чином, висновок суду першої інстанції про часткове задоволення вимог банку в частині заборгованості за тілом кредиту на суму лише 3916,67 грн є помилковим. Як зазначалось вище, укладений між сторонами кредитний договір від 27 травня 2016 рокуу вигляді анкети-заяви, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним). Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти у добровільному порядку ПАТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, колегія суддів погоджується, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. За таких обставин, рішення суду в частині стягнення заборгованості за кредитним договором та судових витрат підлягає зміні, шляхом збільшення розміру заборгованості з 3916,67 грндо 11080,09 грн та понесених судових витрат з урахуванням пропорційності задоволених вимоги (42,8%) з 318,24 грндо 899,66 грн. Відповідно до п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст. 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону. Рішення в іншій частині в апеляційному порядку не оскаржено, тому не перевіряється судом апеляційної інстанції. Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного Товариства Комерційний Банк «ПриватБанк»задовольнити частково. Рішення Ємільчинського районного суду Житомирської області від 19 листопада 2020 рокув частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного Товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договоромта судових витрат змінити, збільшивши розмір заборгованості з 3916,67 грндо 11080,09 грн та судових витрат з 318,24 грндо 899,66 грн. Рішення в частині відмови у стягненні з ОСОБА_1 на користь Акціонерного Товариства Комерційний Банк «ПриватБанк»заборгованості за відсотками на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України в сумі 3926,78 грн та за пенею в сумі 10869,00 грн залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Головуючий Судді