Постанова Херсонський апеляційний суд № 658/691/20

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И «10» грудня 2020 року м. Херсон Справа № 658/691/20 Провадження № 22-ц/819/1756/20 Херсонський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (суддя доповідач)Воронцової Л. П. суддів:Ігнатенко П. Я., Полікарпової О. М. розглянувши в порядку письмового провадження без виклику учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Каховського міськрайонного суду Херсонської області у складі судді Подіновської Г. В. від 12 жовтня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, В С Т А Н О В И В: У січні 2020 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про те, що 21 травня 2010 року сторони уклали договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг. За умовами вказаного договору відповідач отримав кредит у розмірі 3 700 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок та своїм підписом у заяві підтвердив, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг. Посилаючись на те, що банк свої зобов`язання за договором виконав, надавши відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами в межах встановленого угодою ліміту, а останній своєчасно не надав банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов`язаннями, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором, розмір якої станом на 21 січня 2020 року становить 16 248,49 грн, із яких: 9 036,19 грн заборгованість за тілом кредиту; 2 349,14 грн заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит на підставі статті 625 ЦК України; 3 613,23 грн нарахована пеня; 500 грн штраф (фіксована частина); 749,93 грн штраф (процентна складова), а також судові витрати в розмірі 2 102 грн. Заочним рішенням Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 12 жовтня 2020 року позов Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 9 036,19 грн та судовий збір у розмірі 1172,25 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. В апеляційний скарзі Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення простроченого тіла кредиту, заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит на підставі статті 625 ЦК України, пені та штрафу скасувати і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги банку в цій частині задовольнити в повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що висновки суду щодо відсутності підстав для стягнення з відповідача процентів за користування кредитними коштами та неустойки не відповідають обставинам справи, наданим доказам та положенням цивільного законодавства щодо права кредитора на одержання від позичальника процентів за користування кредитом, а також суперечить висновкам Верховного Суду, зробленим у подібних правовідносинах; при укладенні договору сторонами було досягнуто всіх істотних умов договору, з яким відповідач був ознайомлений шляхом підпису на довідці про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна «30 днів пільгового періоду» від 21 травня 2010 року, а наявність підпису боржника під публічно розміщеними Умовами та правилами надання банківських послуг закон не вимагає; суд першої інстанції не звернув уваги на те, що заборгованість за тілом кредиту складається з заборгованості за поточним тілом кредиту і заборгованості за простроченим тілом кредиту, а тому безпідставно відмовив у стягненні простроченого тіла кредиту. Відповідач з заявою про перегляд заочного рішення до суду першої інстанції не звертався, правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до частини 1 статей 353 та 369 ЦПК апеляційна скарга розглядається апеляційним судом у письмовому провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи. Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів вважає апеляційну скаргу не підлягаючою задоволенню з наступних підстав. Задовольняючи позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції виходив з того, що позичальник не виконав умов укладеного з банком кредитного договору щодо повернення кредитних коштів, тому заявлені до нього вимоги про стягнення кредитної заборгованості, розмір якої відповідає тілу кредиту у розмірі 9 036,19 грн є обґрунтованими. Відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог суд зазначив, що банк не надав належних доказів на підтвердження розміру встановлених умовами договору відсотків, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 та відповідальності позичальника, а витяг із Тарифів обслуговування кредитних карт, як і Умови та Правила наданням банківських послуг відповідачем не підписані, а отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді розмір процентної ставки та відповідальності у вигляді процентів та неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язань. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд врахував висновки Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17. Колегія суддів частково погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав. З матеріалів справи вбачається і це встановлено судом, 21 травня 2010 року сторони уклали договір про надання банківських послуг шляхом підписання ОСОБА_1 анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку. Згідно із вказаною анкетою-заявою ОСОБА_1 виявив бажання оформити на своє ім`я платіжну карту «Універсальна» та погодився, що дана заява разом з пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг складають між ним та банком договір про надання банківських послуг. В анкеті-заяві є підпис ОСОБА_1 , як позичальника, та відмітка про те, що він ознайомлений із Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення у письмовому вигляді, погоджується з ними. Анкета-заява не містить будь-яких умов кредитного договору та розміру встановленого банком на платіжну кредитну карту кредитного ліміту, а у наданому банком витязі із Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», 30 днів пільгового періоду» зазначено, зокрема, базову процентну ставку, обов`язковий щомісячний платіж, пеню за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань. Вказаний витяг із Тарифів не підписаний позичальником /а. с. 15, 16/. Згідно долученого до позовної заяви розрахунку заборгованості станом на 21 січня 2020 року за ОСОБА_1 рахується заборгованість в сумі 16 248,49 грн, яка складається з: 9 036,19 грн заборгованості за тілом кредиту; 2 349,14 грн заборгованості по відсоткам за користування кредитом; 3 613,23 грн заборгованості за пенею; штрафів: 500 грн фіксована частина; 749,93 грн процентна складова /а. с. 8-12/. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із частиною першою статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України визначено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання, його умови розроблює підприємець (у даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633,634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. В даному випадку неможливо застосувати до спірних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин (21 травня 2010 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (27 лютого 2020 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Тарифів та витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, неустойки, надані банком витяг з Тарифів та витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. При цьому, згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг у Приватбанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку, - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Враховуючи, що витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, розміщені на сайті:https://privatbank.ua/terms, які містяться в матеріалах даної справи, не містять підпису відповідача, а тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного сторонами 21 травня 2010 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно відмовив АТ КБ «Приватбанк» у задоволенні позовних вимог в частині стягнення неустойки (пені, штрафів) у зв`язку з безпідставністю позовних вимог в цій частині через відсутність передбаченого обов`язку відповідача по їх сплаті у анкеті-заяві від 21 травня 2010 року, оскільки витяги з Тарифів і Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/pages/70/, не можуть вважатися складовою частиною спірного кредитного договору. Що стосується позовних вимог про стягнення заборгованості по процентам, нарахованим по ст. 625 ЦК України, колегія суддів вважає зазначити наступне. Відповідно до статті 1050 ЦК України, якщо позичальник не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України. За статтею 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Згідно ст. 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору. Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору. Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Така позиція викладена в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року справа № 14-10цс18. Постановою Верховного Суду від 19 серпня 2020 року у справі № 375/998/15-ц роз`яснено, що оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Таким чином, якщо строк кредитування закінчився або кредитор реалізував своє право на дострокове повернення кредиту, то з цього моменту припиняється нарахування процентів за кредитом і позичальник зобов`язаний сплатити суми передбачені статтею 625 ЦК України. Враховуючи, що позивач належними і допустимими доказами не довів, чи закінчився у ОСОБА_1 строк кредитування на момент звернення з даним позовом до суду (27 лютого 2020 року), у задоволенні відсотків, нарахованих на прострочений кредит відповідно до ст. 625 ЦК України слід відмовити. Долучена до апеляційної скарги довідка про умови кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна» 30 днів пільгового періоду», підписана ОСОБА_1 , до уваги колегією суддів не приймається, оскільки банк не додавав, не приєднував вказану довідку у якості доказу під час розгляду справи у суді першої інстанції, на її наявність в суді не посилався. При цьому позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви (частина перша статті 83 ЦПК України). Відповідно до частини восьмої статті 83 ЦПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Колегія суддів звертає увагу, що єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких також покладений на учасника справи (у цьому випадку на позивача). Однак, про наявність таких об`єктивних обставин позивач суду не повідомляв, в апеляційній скарзі на них не посилався та на докази, що їх підтверджують. Банк зазначив про вказану вище довідку лише в апеляційній скарзі, додавши її копію до апеляційної скарги /а. с. 146/. Згідно з частиною третьою статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Таким чином, враховуючи, що банк в апеляційній скарзі взагалі не мотивував неможливість подання довідки про умови кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна» 30 днів пільгового періоду», підписаної ОСОБА_1 до районного суду, вона судом апеляційної інстанції не приймається та не оцінюється. Такого висновку дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 20 жовтня 2020 року у справі № 756/671/19. Доводи апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» про те, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що заборгованість за тілом кредиту складається з заборгованості за поточним тілом кредиту і заборгованості за простроченим тілом кредиту, а тому безпідставно відмовив у стягненні простроченого тіла кредиту, до уваги колегії суддів не приймаються та підлягають відхиленню, як безпідставні, оскільки з розрахунку заборгованості, наданої банком, вбачається, що заборгованість за поточним тілом кредиту становить 0 грн, за простроченим тілом кредиту 9 036,19 грн, а загальна сума заборгованості за тілом кредиту 9 036,19 грн/а. с. 53, 53 зворот/. Тобто, суд першої інстанції, дослідивши надані Банком докази на підтвердження наявної у ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення 9 036,19 грн в рахунок заборгованості за тілом кредиту. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). На підставі вище зазначеного, рішення в оскарженій частині ухвалено судом з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування та ухвалення нового судового рішення про задоволення позову про стягнення процентів відсутні. На підставі викладеного, керуючись статтями 367, 374, 375 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» залишити без задоволення. Рішення Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 12 жовтня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини третьої статті 389 ЦПК України. Головуючий Л. П. Воронцова Судді: П. Я. Ігнатенко О. М. Полікарпова