Постанова 4805 № 296/8973/20

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №296/8973/20 Головуючий у 1-й інст. Петровська М. В. Категорія 41 Доповідач Коломієць О. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 січня 2022 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого судді: Коломієць О.С. суддів Талько О.Б, Шевчук А.М. розглянувши у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників) цивільну справу №296/8973/20 за позовом Акціонерного Товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою Акціонерного Товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 09 липня 2021 року, яке ухвалено суддею Петровською М.В. встановив: У жовтні 2020 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача заборгованість, яка виникла в зв`язку з невиконанням умов кредитного договору б/н, укладеного між сторонами 27 липня 2013 року, за яким відповідач отримав кошти у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Оскільки належним чином зобов`язання відповідачем не виконувались, станом на 24.09.2020 виникла заборгованість в розмірі 43165,26 грн, яка складається із заборгованості за простроченим тілом кредиту в сумі 40471,45 грн. та заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України в сумі 2693,81 грн, які позивач і просить стягнути з відповідача на свою користь. Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 09 липня 2021 року у задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк». Апелянт посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права. Зазначає, що ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції не звернув увагу на те, що відповідач, підписавши анкету-заяву приєднався до запропонованого банком договору, отримав картки, активував їх, користувався картками, отримував кредитні кошти. Суду першої інстанції Банком надані первісні бухгалтерські документи про видачу і сплату коштів за кредитним договором, які підтверджують обґрунтованість та доведеність позовних вимог. Правом подати відзив на апеляційну скаргу відповідач не скористався. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав. Із матеріалів справи вбачається, що 27 липня 2013 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено договір, за умовами якого останній отримав кредитні кошти, шляхом підписання заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанк, отримавши відповідну платіжну картку. Відповідно до розрахунку заборгованості, наданого Банком на обґрунтування своїх позовних вимог, розмір заборгованості за договором станом на 24.09.2020 складає 43165,26 грн, з яких: заборгованість за простроченим тілом кредиту в сумі 40471,45 грн; заборгованість за відсотками на прострочений кредит згідно ст.625 ЦК України в сумі 2693,81 грн. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що через відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про видачу кредитних карток, терміну їх дії, розміру кредитного ліміту, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді розмір та умови нарахування заборгованості за простроченим тілом кредиту, нараховані на прострочений кредит згідно ст.625 ЦК України відсотки, що заявлені позивачем. У зв`язку із чим суд дійшов переконання, що вимога про стягнення з відповідача суми боргу є необґрунтованою та задоволенню не підлягає. Проте повністю з таким висновком суду погодитись неможливо виходячи з наступного. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. За частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (стаття 638 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. З матеріалів справи слідує, що спірний договір укладений між сторонами шляхом підписання Анкети-Заяви, у якій зазначено, що вона разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг становить договір про надання банківських послуг (а.с.14). Також Банком на підтвердження обґрунтованості позову, суду першої інстанції, крім розрахунку заборгованості, надано виписку по рахунку, яка має статус первинного документа, що підтверджується Переліком типових документів, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2012 року №578/5. Зазначена виписка є належним доказом отримання та користування відповідачем кредитними коштами, погодження зі збільшенням кредитного ліміту, у ній зазначені всі операції з часу активації кредитних карток зі зняття грошових коштів, погашення заборгованості, яка відповідачем не спростована (а.с.56-65). Також до позовної заяви Банком була надана довідка про зміну кредитного ліміту з 700 грн до 32000 грн (а.с.12) та довідка про видачу п`яти кредитних карток за договором №5211537451522820, №4149625811315322, №51687556328220870, №5167985510015977, №414962931000499, строк дії останньої визначено до 30 вересня 2021 року (а.с.13). Крім того, ухвалюючи рішення суд першої інстанції не звернув увагу на те, що прострочене тіло кредиту - це частина використаного кредитного ліміту або вся сума використаного кредитного ліміту, що на конкретну дату мало бути погашено відповідачем, але не погашено або погашено не в повному обсязі. Відповідно до наданого Банком розрахунку, відповідач допускав прострочення повернення суми використаного ліміту на конкретну дату, у зв`язку з чим сума неповернутого тіла кредиту перейшла у прострочене тіло кредиту. Проте, вирішуючи спір, суд першої інстанції зазначені обставини не врахував, у зв`язку із чим дійшов неправильного висновку про відмову у задоволенні позову у частині стягнення з відповідача простроченого тілу кредиту. Отже, враховуючи вищенаведене, а також ті обставини, що відповідач належним чином не виконував умови кредитного договору, фактично отримані та використані кошти в добровільному порядку банку не повернув, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення простроченого тіла кредиту підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про стягнення з відповідача на користь Банку 40471,45 грн. Разом з тим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь Банку заборгованості за відсотками на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України виходячи з наступного. Відповідно до статті 1050 ЦК України якщо позичальник не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України. За статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України). Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору. Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Така позиція викладена в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року справа № 14-10цс18. Постановою Верховного Суду від 19 серпня 2020 року у справі №375/998/15-ц роз`яснено, що оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Таким чином якщо строк кредитування закінчився або кредитор реалізував своє право на дострокове повернення кредиту, то з цього моменту припиняється нарахування процентів за кредитом і позичальник зобов`язаний повернути суми передбачені статтею 625 ЦК України. Із матеріалів справи убачається, що кредитна картка, видана на ім`я відповідача неодноразово перевипускалася Банком, строк дії останньої - до 30 вересня 2021 року. Банк звернувся до суду з позовом 22 жовтня 2020 року, тобто до спливу строку кредитування, тому має право на стягнення відсотків нарахованих на прострочений кредит відповідно до ст.625 ЦК України з моменту пред`явлення вимоги про дострокове повернення суми заборгованості за кредитом. Проте, за змістом позовної заяви вимоги про стягнення відсотків нарахованих на прострочений кредит відповідно до ст.625 ЦК України пред`явлені станом на 24 вересня 2020 року. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду про відмову у задоволенні позову в частині стягнення відсотків, нарахованих на прострочений кредит відповідно до ст.625 ЦК України. За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за простроченим тілом кредиту в розмірі 40471,45 грн. підлягає скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення даних вимог з вищевказаних підстав. Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. За подачу позову позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 2102 грн, за подачу апеляційної скарги - 3153 грн, а тому з урахуванням пропорційності задоволених позовних вимог (93,7%) з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 4923,93 грн. Відповідно до п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст. 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону. Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного Товариства Комерційний Банк «ПриватБанк»задовольнити частково. Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 09 липня 2021 рокув частині відмови у задоволенні позовних вимог Акціонерного Товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту скасувати, ухваливши нове судове рішення про задоволення вказаних вимог. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного Товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» (місцезнаходження: м.Київ, вул. Грушевського, 1-д, код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за договором б/н від 27.07.2013 року в сумі 40471,45 грн. та судові витрати в сумі 4923,93 грн. В решті рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Головуючий Судді