Постанова 4814 № 542/1466/20

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 542/1466/20 Номер провадження 22-ц/814/973/21Головуючий у 1-й інстанції Стрельченко Т. Г. Доповідач ап. інст. Лобов О. А. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 квітня 2021 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий суддя Лобов О.А., судді: Дорош А.І., Триголов В.М, розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 21 січня 2021 року (час ухвалення судового рішення і дата виготовлення повного тексту судового рішення не зазначені) у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Заслухавши доповідь судді-доповідача, апеляційний суд В С Т А Н О В И В: У листопаді 2020 року АТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернулося до суду з вказаним позовом, просило стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь банку заборгованість у сумі 14 096 грн. 88 коп. за кредитним договором №б/н від 07.06.2006 року, а також судові витрати. Заявлені вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за укладеним кредитним договором. Рішенням Новосанжарсткого районного суду Полтавської області від 20 січня 2021 року у задоволенні позову відмовлено за недоведеністю. В апеляційній скарзі АТ КБ «ПРИВАТБАНК», посилаючись на порушення судом норм процесуального і матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог банку в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначається, що суд першої інстанції при вирішенні спору не дав належної оцінки доказам, якими підтверджений факт узгодження між сторонами істотних умов договору, а саме в анкеті-заяві, яка підписана відповідачем, зазначений кредитний ліміт і відсоткова ставка за користування кредитними коштами, в анкеті-заяві також міститься письмова згода боржника про те, він ознайомлений у Умовами і Правилами назадня банківських послуг. Отже, суд першої інстанції помилково застосував до конкретних фактичних обставин правову позицію ВП ВС від 03 липня 2019 року (справа № 342/180/17). Правом подачі відзиву відповідач не скористався. Апеляційний суд, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, приходить висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав: Відповідно п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення у разі порушення судом першої інстанції норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права. З матеріалів справи вбачається, що 07 червня 2006 року ОСОБА_1 підписала заяву, згідно якої просила відкрити рахунок і надати банківські послуги, а саме: надати кредитний ліміт (фінансовий фіксований), сума кредитного ліміту 1500 грн, базова процентна ставка три проценти в місяць з розрахунку 360 днів на рік, строк дії кредитного ліміту відповідає строку дії карти, порядок погашення заборгованості щомісячними платежами у розірі 7% від суми заборгованості (а.с.17 зворот). Згідно довідки АТ КБ «ПРИВАТБАНК» у межах дії кредитного договору від 07 червня 2006 року ОСОБА_1 видані такі кредитні картки (а.с.16): № НОМЕР_1 , дата видачі 11.05.2006 року, строк дії до 05/13; № НОМЕР_2 , дата видачі 13.02.2012 року, строк дії до 11/15; № НОМЕР_3 , дата видачі 15.08.2014 року, строк дії 08/18; № НОМЕР_3 , дата видачі 17.11.2015 року, строк дії 08/18; № НОМЕР_4 , дата видачі 21.11.2017 року, строк дії 09/21; № НОМЕР_5 , дата видачі 26.11.2018 року, строк дії 09/22. Відповідно довідки АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки ОСОБА_1 , старт карткового рахунку за спірним договором відбувся 07.05.2006 року, кредитний ліміт встановлено у розмірі 1 500 грн. В подальшому кредитний ліміт змінювався так: 11.02.2009 року 1 500 грн, 09.10.2012 року 4 000 грн., 25.12.2012 року 7 400 грн., 25.11.2017 року 7 400 грн., 31.03.2019 року 7 020 грн, 01.04.2019 року 7 020 грн., 13.05.2019 року 0.00 грн (а.с.15). Згідно розрахунку, наданого АТ КБ «ПРИВАТБАНК», загальна сума заборгованості станом на 11.10.2020 року становить 14 096 грн 88 коп., з яких: 8 954,93 грн заборгованість за тілом кредиту (простроченим), 2 561,60 грн заборгованість по відсоткам на прострочений кредит, нарахована згідно ст.625 ЦК України, 2 580 пеня (а.с.4-14). Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції послався на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17, та виходив з того, що Банк не надав доказів ознайомлення боржника саме з такими Умовами і правилами надання банківських послуг, які б містили поняття «прострочене тіло кредиту», підстави для відповідальності у вигляді нарахування і стягнення простроченого тіла кредиту. Отже, суд визнав не доведеним факт узгодження між сторонами у письмовому виді ціни договору, підставі і порядку нарахування процентів, штрафних санкцій. Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з такого. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним. Якщо сторони в належній формі досягли усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). У постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17 сформульований такий правовий висновок: «З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.» За змістом положень ст.12, ст.13, ст.89 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності і диспозитивності. Кожна із сторін зобов`язана довести належними і допустимими доказами ті, обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог та заперечень. Суд розглядає цивільні справи у межах заявлених вимог і на підставі доказів, наданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Суд не може збирати докази, що стосуються спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судоми у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійснені учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів. Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Слід звернути увагу, що справа розглянута судом першої інстанції без участі відповідача, який не подав жодних заперечень по суті пред`явлених вимог. Отже, враховуючи правовий висновок Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17, при вирішенні цього спору необхідно виходити такого. Банком суду не надано належних і допустимих доказів про те, що відповідач (позичальник) на час укладення кредитного договору був ознайомлений з Умовами і правилами надання банківських послуг, на які зроблене посилання у позові. Разом з тим, з наданої суду світлокопії заяви про видачу кредиту, яка підписана позичальником (відповідачем по справі), вбачається, що позичальник погодився з розміром кредитної лінії у сумі 1 500 грн, а також з тим, що за користування коштами він має сплачувати проценти три відсотки місячних (або ж 36% річних) і погашення заборгованості має відбуватися шляхом щомісячних платежів у розмірі 7% від суми заборгованості. Отже, слід виходити з того, що сторони у належний спосіб (визначений законом) узгодили розмір кредиту, сплату процентів, порядок погашення заборгованості. Стосовно висновків суду про поняття «прострочене тіло кредиту». У Додатку 1 до Закону України "Про споживче кредитування" розшифровується таке поняття як «орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача за весь строк користування кредитом», яка включає, у тому числі тіло кредиту, відсотки, комісії та інші платежі. Тобто, враховуючи положення ст.1048 ЦК України можна дійти висновку, що тіло кредиту це грошові кошти, що надаються позичальнику на певний строк і на певних умовах. За загальним правилом (ст.612 ЦК України) прострочення це невиконання (у тому числі боржником) зобов`язання у строк, встановлений законом або договором. З наведеного слідує, що прострочене тіло кредиту це частина грошових коштів, отриманих позичальником, яка не повернута ним у строк, встановлений договором або ж відповідно до ч.2 ст.530 ЦК України. Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із зазначеною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію оперативної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України №75 від 04 липня 2018 року. У підтвердження заявлених вимог Банк надав суду виписку по рахунку відповідача (а.с.36-45), якою підтверджується видача коштів за укладеним договором. Достовірність відомостей, зазначених у виписці по рахунку, у довідках про зміну кредитного ліміту, відповідачем не спростовано, оскільки справа розглянута за відсутності сторін. Враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства (ст.13 ЦПК України) і обов`язку доказування (ч.1 ст.81 ЦПК України), апеляційний суд визнає обґрунтованими вимоги Банку про стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту у сумі 8 954 грн. 93 коп. Вимоги про стягнення пені задоволенню не підлягають, оскільки суду не надано доказів про те, що сторони у належній формі обумовили підстави і порядок нарахування штрафних санкцій. Стосовно нарахованих процентів слід зазначити таке. Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Спеціальними нормами, які регулюють відносини з кредитування, розмір процентів за прострочення повернення кредиту не встановлений. Згідно заяви позичальника сторони обумовили лише сплату трьох відсотків місячних (36% річних) за користування кредитними коштами. У позовній заяві Банк заявив вимогу про нарахування процентів за прострочення повернення кредиту відповідно до ст.625 ЦК України. Як убачається з розрахунку заборгованості проценти за прострочення повернення кредиту нараховані за ставками 72% і 86,40%, що суперечить положенням ч.2 ст.625 ЦК України та окремо не погоджено сторонами у належний спосіб. Зважаючи на встановлене, рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 21 січня 2021 року підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позовних вимог. Частиною 13 ст.141 ЦПК України визначено, що суд апеляційної чи касаційної інстанціях, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Частиною 1 та п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача у разі задоволення позову. Згідно ч.8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). З матеріалів справи вбачається, що АТ КБ «ПРИВАТБАНК», подаючи позовну заяву, до суду сплатив 2102 грн. судового збору (а.с.4). За подачу апеляційної скарги сплачено 3153 грн. (а.с.76) Позовні вимоги АТ КБ «ПРИВАТБАНК» задоволено на 63,52 %. Таким чином, АТ КБ «ПРИВАТБАНК» має право на стягнення з відповідача 2102 + 3153 = 5 255 : 100 х 63,52% = 3 337,98 грн. судових витрат, тобто з ОСОБА_1 необхідно стягнути на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» 3 337,97 грн. судового збору. Апеляційний суд звертає увагу на те, що дана цивільна справа згідно п. 2 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною, оскільки ціна позову (14 096,88 грн.) не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб на момент подачі позову до суду. Відповідно до п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків встановлених цією ж нормою. Керуючись ст.367, п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційний суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» задовольнити частково. Рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 21 січня 2021 року скасувати, ухвалити нове рішення. Позовні вимоги Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_6 , проживає: 38271, Полтаська область, Новосанжарський район, с.Мала Перещепина) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (01001, м.Київ, вул. Грушевського 1Д, код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором у розмірі 8 954 грн. 93 коп. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_6 , проживає: 38271, Полтаська область, Новосанжарський район, с.Мала Перещепина) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (01001, м.Київ, вул. Грушевського 1Д, код ЄДРПОУ 14360570) 3 337 грн. 97 коп. судового збору. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України. Повний текст постанови виготовлено 12 квітня 2021 року. Головуючий суддя О. А.Лобов Судді А.І.Дорош В.М. Триголов