Постанова 4816 № 588/1286/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 січня 2020 року м.Суми Справа №588/1286/19 Номер провадження 22-ц/816/136/20 Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Собини О. І., суддів - Левченко Т. А. , Орлова І. В. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 17 жовтня 2019 року в складі судді Линник О.С., ухваленого в м. Тростянець, у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и в: 16 липня 2019 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулось з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №б/н від 07.08.2013 року, мотивуючи свої вимоги тим, що 07.08.2013 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 500 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. Позичальник взяті на себе кредитні зобов`язання належним чином не виконує, внаслідок чого, станом на 31.05.2019 року має заборгованість у сумі 126365,03 грн, яка складається з наступного: 4367,01 грн - заборгованість за тілом кредиту; 121998,02 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом з 07.08.2013 року по 31.01.2018 року. Відповідач ухиляється від виконання взятих на себе зобов`язань, що і стало підставою звернення до суду. Рішенням Тростянецького районного суду Сумської області від 17 жовтня 2019 року позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №б/н від 07.08.2013 року, яка складається із заборгованості за кредитом у сумі 4367,01 грн, а також компенсацію судового збору за подання позовної заяви у сумі 65,31 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із вказаним рішенням, АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на необґрунтованість, безпідставність, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду в частині незадоволених вимог банку про стягнення відсотків та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції суд послався на висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 року у справі №342/180/17, не маючи обґрунтованих заперечень відповідачів та відповідних доказів проти вимог позивача, тому посилання на даний висновок Великої Палати Верховного Суду є бездоказовим та безпідставним. У справі договір у встановленому законом порядку відповідачем не оспорював ся та не визнавався недійсним, як і не оспорювалося відповідачем укладення, чи не укладення кредитного договору, тому вказані обставини свідчать про його згоду з усіма умовами цього договору. Під час підписання анкети-заяви відповідач ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами Банку, щодо умов кредитування. Таким чином відповідач приєднався до запропонованої банком пропозиції. Вважає, що суд зробив помилковий висновок про відсутність підстав для стягнення з відповідача відсотків по кредиту. Встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, місцевий суд не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків. Оскаржуваним рішенням суд першої інстанції не тільки призводить до нехтування принципами платності кредитного договору, а ще й наносить істотну шкоду усім споживачам банківських послуг, банку та у цілому - порушує стабільність функціонування фінансового сектору держави. Суд ігнорує, що важливою ознакою кредитної операції є те, що вона надається за рахунок залучених коштів. Рішення суду в частині стягнення заборгованості про тілу кредиту не оскаржується, а тому відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України колегією суддів не переглядається. Відзив від відповідача на апеляційну скаргу не надходив. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України. Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи те, що ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість заочного рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 07 серпня 2013 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку (а. с.9). Підписуючи анкету-заяву, ОСОБА_1 погодився, що заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами складають між ним та банком договір про надання банківських послуг. Також своїм підписом у анкеті-заяві відповідач засвідчив, що він ознайомлений і погодився з договором про надання банківських послуг в ПриватБанку. Одночасно, як це слідує з анкети-заяви ОСОБА_1 зобов`язався виконувати вимоги Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, а також регулярно ознайомлюватись з їх змінами на сайті банку. Номер кредитної картки, термін її дії, відсоткова ставка та інші умови кредитування в анкеті-заяві не зазначено. До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які відповідачем не підписані (а.с. 10-34). Згідно з розрахунком позивача, станом на 31 травня 2019 року заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором складає 126365,03 грн, з яких: 4367,01грн - тіло кредиту, 121998,02 грн - нараховані відсотки з 07.08.2013 року по 31.01.2018 року (а.с.7-8). Відмовляючи позивачу у задоволенні позову в частині стягнення заборгованості за процентами, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами у справі не було досягнуто домовленості у належній формі щодо істотних умов такого договору, передбаченій законодавством, а саме не узгоджено у письмовій формі розміру процентів за користування кредитом. Колегія суддів вважає, що такий висновок суду першої інстанції узгоджується з матеріалами справи та вимогами закону. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 638 ЦК України передбачено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У ст. 526 ЦК України йдеться про те, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст. 1048 ЦК України). Як передбачено ч.2 ст. 1054 ЦК України, до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України). Згідно із ч.1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Враховуючи викладене, без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. При цьому, згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Крім того, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення вимог банку про стягнення заборгованості за процентами за користування кредитними коштами. Суд апеляційної інстанції вважає, що наведені в апеляційній скарзі доводи про оплатність кредитного договору, обов`язок відповідача сплатити відсотки за користування кредитними коштами на підставі норм ст. 1048 ЦК України, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки позивач не довів належними та допустимими доказами факту узгодження сторонами розміру відсоткової ставки за кредитом. Щодо доводів апеляційної скарги про те, що відмовивши у стягненні процентів за користування кредитними коштами, суд першої інстанції, тим самим, допустив грубе порушення основоположних норм банківського кредитування та поставив під загрозу функціонування фінансового сектору держави, то колегія суддів зауважує наступне. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123). ЄСПЛ також неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36). З огляду на зазначене, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дотримуючись принципу змагальності, на підставі наданих сторонами доказів та ухвалив рішення в оскаржуваній частині з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення. За таких обставин, рішення суду на підставі ст. 375 ЦПК України слід залишити без змін. Відповідно до ч. 6 ст. 19, п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судове рішення у даній справі, як малозначній, не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись ст. ст. 367 - 369, п.1 ч.1 ст. 374, ст. ст. 375, 381- 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 17 жовтня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач - О. І. Собина Судді: Т. А. Левченко І. В. Орлов