Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/4297/21

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 15 червня 2023 р.м. ОдесаСправа № 420/4297/21 Місце ухвалення рішення суду 1 інстанції: м. Одеса; Дата складання повного тексту рішення суду 1 інстанції: 13.04.2023 року; Головуючий в 1 інстанції: Марин П.П. П`ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії: Головуючого судді Єщенка О.В. суддів Димерлія О.О. Шляхтицького О.І. За участю: секретаря Бучко О.І. апелянта ОСОБА_1 представника відповідача Сороки Є.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2023 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України (військова частина НОМЕР_1 ), за участю третіх осіб, які не заявляються самостійні вимоги на предмет спору, Військової частини НОМЕР_2 , Державної казначейської служби України про визнання протиправною бездіяльність та стягнення коштів,- В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив: визнати протиправною бездіяльність Командування Військо-Морських Сил Збройних Сил України, яка полягає у невиплаті компенсації втрати частини грошового доходу у зв`язку з порушенням строків виплати щомісячного грошового забезпечення за період з 30.06.2020 року по 31.07.2020 року включно; стягнути з Командування Військо-Морських Сил Збройних Сил України компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати; стягнути з військової частини НОМЕР_1 на відшкодування заподіяної протиправною бездіяльністю Командування Військо-Морських Сил Збройних Сил України моральної шкоди у розмірі 100 000 гривень. В обґрунтування позову зазначено, що під час виплати у вересні 2020 року грошового забезпечення за період з червня по липень 2020 року Командування Військо-Морських Сил Збройних Сил України не здійснило нарахування позивачу компенсації втратити частини доходів у зв`язку із порушенням встановлених строків їх виплати. Наведені обставини свідчать про ігнорування відповідачем положень Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», а відтак допущення протиправної бездіяльності щодо забезпечення позивача належним грошовим забезпеченням. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2023 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 30.06.2020 року по 31.07.2020 року нараховано позивачу на виконання рішення суду про поновлення на посаді. З огляду на зазначені обставини, суд першої інстанції визначив, що за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом, виплачений на виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці». Тому, середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника. Між тим, суд першої інстанції зазначив, що формулювання у відповідному наказі відповідача «грошове забезпечення за час вимушеного прогулу» є індентичним середньомісячному грошовому забезпеченню за час вимушеного прогулу або ж грошовому забезпеченню за відповідний період, нарахованого за результатом вирішення спору про незаконне звільнення і стосується саме питань оплати за час вимушеного прогулу. Також, залишаючи без задоволення позовні вимоги про стягнення на користь позивача моральної шкоди, суд зазначив, що позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами причинно-наслідкового зв`язку між оспорюваною бездіяльністю відповідача та заявленою моральною шкодою. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, а також не доведеність обставин, які суд вважав встановленими, просить скасувати судове рішення та ухвалити нове про задоволення позовних вимог. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, апелянт посилається на те, що судом першої інстанції помилково не враховано, що наявними в матеріалах справи доказами (роздавальної відомості) підтверджується факт нарахування та виплати позивачу саме щомісячного грошового забезпечення, яке позивач недоотримав внаслідок незаконного звільнення з військової служби. Апелянт наполягає на підтвердженості тієї обставини, що щомісячне грошове забезпечення за період вимушеного прогулу з 30.06.2020 року по 24.09.2020 року включно підлягало виплаті помісячно у хронологічному порядку, починаючи з червня 2020 року і завершуючи вереснем 2020 року. Саме з вини відповідача цей грошовий дохід фактично був виплачений із порушенням установлених строків, що, в свою чергу, зобов`язувало відповідача здійснити компенсацію втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строків його виплати. У відзиві на апеляційну скаргу Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України посилається на необґрунтованість доводів апелянта, правильність висновків суду першої інстанції та відсутність обставин для скасування судового рішення. Судом першої інстанції з`ясовано та як встановлено під час апеляційного розгляду, 24.09.2020 року Командиром Військової частини НОМЕР_1 видано наказ (по стройовій частині) за №184, у пункті 4 якого визначено: На виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 20.04.2017 по справі № 815/7098/16 капітана 1 рангу ОСОБА_1 з 14 листопада 2016 року поновити у списках особового складу військової частини НОМЕР_1 на посаді начальника відділу замовлень морської зброї, радіотехнічного озброєння та навігаційної техніки управління кораблебудування Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України та на всіх видах забезпечення. Капітана 1 рангу ОСОБА_1 , начальника відділу замовлень морської зброї, радіотехнічного озброєння та навігаційної техніки управління кораблебудування військової частини НОМЕР_1 , звільненого наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 13 травня 2016 року № 428 з військової служби у відставку за пунктом "б" частини 7 статті 26 (за станом здоров`я) з правом носіння військової форми одягу. З 24 вересня 2020 року виключити зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , зняти зі всіх видів забезпечення та направити для зарахування на військовий облік до Приморського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки м. Одеси. Вважати виплаченою грошову допомогу при звільненні з військової служби у відставку в розмірі 50% місячного грошового забезпечення пропорційно прослуженого часу в Збройних Силах за 45 календарних років у розмірі 195 378 (сто дев`яносто п`ять тисяч триста сімдесят вісім) гривень 75 копійок відповідно до наказу Міністра оборони України від 11 червня 2008 року №

260. Вважати виплаченим грошове забезпечення, з урахуванням раніш виплачених сум, за період з 30 січня 2002 року по 25 липня 2014 року за пунктом 12 Постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.07.2014 по справі № 2-а-6803/09/1570 з урахуванням основних, додаткових щомісячних видів грошового забезпечення, одноразових видів грошового забезпечення, індексації за цей період на загальну суму 656 823 (шістсот п`ятдесят шість тисяч вісімсот двадцять три) гривні 35 копійок. Житлом за рахунок Міністерства оборони України не забезпечений. Перебуває на квартирному обліку при військовій частині НОМЕР_1 . Відповідно до вимог п. 77 "Порядку організації та забезпечення режиму секретності в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2013 року № 939, припинити доступ до державної таємниці у зв`язку зі звільненням з військової служби у запас. Про припинення доступу зробити усі необхідні записи в облікових картках та повідомити начальника управління Служби безпеки України в Одеській області. Вважати здійсненими усі належні перерахування до органів Пенсійного фонду України за період з 30 січня 2002 року по 25 липня 2014 року. Відповідно до частини другої статті 8 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178, пункту 9 розділу XXXI наказу Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260 (зі змінами) здійснити повний розрахунок капітана 1 рангу ОСОБА_1 по грошовому та матеріальному забезпеченню, як військовослужбовця, звільненого з військової служби у відставку, з урахуванням повного виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду у справі №815/5639/16 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Міністра оборони України, військової частини НОМЕР_2 та військової частини НОМЕР_1 та рішення Одеського окружного адміністративного суду у справі №815/5826/16 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Міністра оборони України, військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_3 та військової частини НОМЕР_2 , як зазначено нижче: виплатити ОСОБА_1 середньомісячне грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 14.11.2016 по 29.06.2020 в розмірі 604 371 (шістсот чотири тисячі триста сімдесят одну) гривню 60 копійок; виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 30.06.2020 по 24.09.2020; зарахувати військовослужбовцю до вислуги років та до терміну, встановленого для присвоєння чергового військового звання, період з 14.11.2016 по 24.09.2020; виплатити грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно за період з 14.11.2016 по 24.09.2020 в розмірі 38 354 (тридцять вісім тисяч триста п`ятдесят чотири) гривні 14 копійок. Підставою для прийняття вказаного наказу зазначено: витяг із наказу Міністра оборони України (по особовому складу) від 13.05.2016р. №428, постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.07.2014р. по справі №2-а-6803/09/1570, рішення тимчасово виконуючого обов`язки Міністра оборони України 10.10.2016р. №10430/з/1, Постанова Одеського окружного адміністративного суду від 20.04.2017 по справі №815/7098/16, ухвала Одеського окружного адміністративного суду від 17.03.2020р. по справі №815/7098/16, довідка про вартість речового майна, що належить до видачі № 44 від 28.08.2020, довідка-розрахунок середнього заробітку. Також, як свідчать обставини справи, передбачене цим наказом грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 30.06.2020 року по 24.09.2020 року випачено позивачу 28.09.2020 року в сумі 69689,86 грн. Посилаючись на ту обставину, що вказане грошове забезпечення виплачено із затримкою установлених законом строків, а також допущення відповідачем протиправної бездіяльності, позивач звернувся до суду із цим позовом за захистом своїх прав та інтересів. Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів виходить з наступного. Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. При цьому, апеляційний суд враховує, що згідно із пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008 (в редакції, яка діяла на момент виключення позивача зі списків особового складу), після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Виходячи зі спірних правовідносин, у даному випадку мало місце виключення позивача зі списку особового складу без проведення повного остаточного розрахунку, а саме: виплата грошового забезпечення за час вимушеного прогулу з 30.06.2020 року по 24.09.2020 року проведена 28.09.2020 року. Одночасно апеляційний суд звертає увагу на те, що за вказаний період, а саме в червні, липні, серпні, вересні 2020 року, відповідач нарахував на користь позивача: посадовий оклад, оклад за військовим званням, набавку за вислугу років, премію, а також інші щомісячні додаткові види грошового забезпечення; провів індексацію грошового забезпечення та утримання відповідних податків і зборів. Структура (склад) і порядок нарахування вказаного грошового забезпечення підтверджується наявною в матеріалах справи роздавальною відомістю №670. Крім того, проведення нарахування на користь позивача у вказаному періоді саме грошового забезпечення не заперечується відповідачем. Додатково, на користь цих висновків свідчить й зміст наказу (по стройовій частині) від 24.09.2020 року №184, у пункті 4 якого, серед іншого, відповідачем відокремлено по періодам та характеру наступні виплати на користь позивача: виплатити ОСОБА_1 середньомісячне грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 14.11.2016 по 29.06.2020 в розмірі 604 371 (шістсот чотири тисячі триста сімдесят одну) гривню 60 копійок; виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 30.06.2020 по 24.09.2020. У зв`язку із чим, висновок суду першої інстанції про те, що за період з 30.06.2020 року по 24.09.2020 року позивачу виплачено середньомісячне грошове забезпечення за час вимушеного прогулу у виді відповідальності військової частини за порушення трудових прав працівника (тобто не основного грошового забезпечення військовослужбовця) не відповідають дійсним обставинам справи та спростовуються наявними у справі доказами. Одночасно, за правилами статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 року №2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Згідно із статтею 2 Закону України від 19.10.2000 року №2050-III (в редакції Закону України від 16.01.2003 року №431-IV) компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Таким чином, у тому числі виходячи із вищеприведених положень статті 9 Закону України від 20.12.1991 року №2011-XII, відповідно до приписів статті 2 Закону України від 19.10.2000 року №2050-III, порушення строків виплати грошового забезпечення має компенсаторний характер. За правилами статтей 3, 4 Закону України від 19.10.2000 року №2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Вказані правила Закону України від 19.10.2000 року №2050-III кореспондуються із положеннями Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159. Аналіз наведених норм законодавства показав, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, в тому числі індексації грошового забезпечення, у зв`язку з порушенням строків його виплати, мають компенсаторний характер. Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, грошове забезпечення, у тому числі індексація грошового забезпечення). Компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування, тобто, чи самим підприємством, установою чи організацією добровільно або на виконання судового рішення. При цьому, використане у статті 3 Закону України від 19.10.2000 року №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення. Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статтей 1, 2, 3 вказаного Закону дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Отже, підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких основних умов: нарахування належних доходів (заробітної плати (грошового забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії); порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення, у тому числі індексація грошового забезпечення). Виходячи з обставин цієї справи, апеляційний суд враховує, що на час виключення позивача зі списків особового складу військовою частиною не було проведено із останнім повний розрахунок грошового забезпечення, а саме не було своєчасно виплачено нараховане грошове забезпечення за період з 30.06.2020 по 24.09.2020 року. Під час виплати 28.09.2020 року на користь позивача грошового забезпечення за вказаний період відповідач вимоги положень Закону України від 19.10.2000 року №2050-III та Порядку від 21.02.2001 року №159 не дотримувався і питання щодо компенсації втрати частини доходу позивача не вирішив. Одночасно, виходячи з наведеного, апеляційний суд враховує, що відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Згідно із частиною 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, у тому числі шляхом визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень. Водночас, відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Отже, адміністративним судочинством передбачається вжиття ефективних заходів захисту порушених прав та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин. З огляду на те, що відповідач покладений на нього обов`язок не виконав, питання щодо компесації позивачу втрати частини доходу (грошового забезпечення) у зв`язку із порушення строків виплати не вирішив, колегія суддів вважає, що належним та ефективним захистом прав та інтересів позивача є саме висновок суду про зобов`язання Командування Військо-Морських Сил Збройних Сил України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 30.06.2020 року по 24.09.2020 року включно. Щодо позовних вимог про відшкодування позивачу моральної шкоди у зв`язку із допущенням відповідачем протиправної бездіяльності, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне. Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У статті 56 Конституції України гарантовано, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Статтею 23 Цивільного кодексу України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості. Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову. Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею). Слід враховувати, що позивачем не наводиться конкретних прикладів душевних страждань або переживань, у зв`язку із не нарахуванням компенсації втрати частини доходу (грошового забезпечення) у зв`язку із порушенням строків виплати, не обґрунтовується неможливість продовження активного громадського життя, порушення стосунків з оточуючими людьми, настання інших негативних наслідків тощо, а також факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру у зв`язку із оспорюваною бездіяльністю відповідача. Крім того, визначений до відшкодування розмір моральної шкоди не відповідає засадам розумності та справедливості, з урахуванням характеру правопорушення і, як вже зазначено, доводів позивача стосовно глибини його фізичних та душевних страждань, ступеня вини військової частини у завданні моральної шкоди. У зв`язку із чим, вимоги позивача щодо відшкодування моральної шкоди слід залишити без задоволення. Водночас, оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають дійсним обставинам справи, як наслідок, судом неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що судове рішення відповідно до ст. 317 КАС України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення адміністративного позову. Керуючись ст.ст. 9, 308, 310, п. 2 ч. 1 ст. 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2023 року скасувати. Ухвалити нове судове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 до Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України (військова частина НОМЕР_1 ), за участю третіх осіб, які не заявляються самостійні вимоги на предмет спору, Військової частини НОМЕР_2 , Державної казначейської служби України про визнання протиправною бездіяльність та стягнення коштів задовольнити чстково. Визнати протиправною бездіяльність Командування Військо-Морських Сил Збройних Сил України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 30.06.2020 року по 24.09.2020 року включно. Зобов`язати Командування Військо-Морських Сил Збройних Сил України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 30.06.2020 року по 24.09.2020 року включно. В задоволенні решти позовних вимог відмовити. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постнови складено та підписано 23.06.2023 року. Головуючий-суддя: О.В. Єщенко Судді: О.О. Димерлій О.І. Шляхтицький