Постанова 4854 № 420/10471/22

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 08 травня 2023 р.м.ОдесаСправа № 420/10471/22 Головуючий в 1 інстанції: Катаєва Е.В. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача Турецької І. О., суддів Шевчук О.А., Шеметенко Л. П., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу фізичної особи-платника податків ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2022 року у справі за позовом Головного управління ДПС в Одеській області до фізичної особи-платника податків ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу В С Т А Н О В И В: Короткий зміст позовних вимог. У серпні 2022 року ГУ ДПС у Одеській області звернулося до суду першої інстанції з позовом до фізичної особи-платника податків ОСОБА_1 (далі відповідач, ОСОБА_1 ), в якому просить стягнути з відповідача суму заборгованості у розмірі 421 276, 31 грн. В обґрунтування позовних вимог ГУ ДПС в Одеській області покликається на норми Податкового кодексу України (далі ПК України), які зобов`язують платника податків сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом, а також встановлюють обов`язок органу державної податкової служби надсилати (вручати) податкову вимогу, у разі, коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов`язання в установлені законодавством строки. У зв`язку з несплатою платником податків узгоджених податкових зобов`язань, як указує контролюючий орган, відповідачу була направлена податкова вимога форми «Ф» від 20.07.2020 №297255-50. За твердженнями позивача, приписи даної вимоги платником податків не виконані, податковий борг не погашено, а відтак, на підставі підпунктів 20.1.34 пункту 20.1 статті 20 ПК України, у контролюючого органу є право стягнути податковий борг з рахунків у банках, що обслуговують ОСОБА_1 .. Короткий зміст рішення суду першої інстанції. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2022 року, ухваленим за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, позов ГУ ДПС у Одеській області задоволено. Стягнуто з фізичної особи платника податків ОСОБА_1 на користь держави податковий борг: -з податку на доходи, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування у розмірі 393 524,85 грн.; -з військового збору, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування у розмірі 27 751,46 грн. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що в силу положень підпункту «е» пункту 176.1 статті 176 ПК України платники податку зобов`язані своєчасно сплачувати узгоджену суму податкових зобов`язань, а також суму штрафних (фінансових) санкцій, нарахованих органом державної податкової служби, та пені, за винятком суми, що оскаржується в адміністративному або судовому порядку. Суд установив, що в склад податкового боргу відповідача входить несплачена сума узгоджених податкових зобов`язань з податку на доходи, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, в тому числі штрафні санкції, а також заборгованість за військовим збором. Суд також указав, що на адресу відповідача контролюючий орган надіслав податкову вимогу форми «Ф» від 20.07.2020 №297255-50 на суму 421276,31 грн, яка, останнім, не погашена. Враховуючи відсутність доказів, які б спростували факт існування за ОСОБА_1 заборгованості, суд визнав вимоги контролюючого органу обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву. В апеляційній скарзі, ОСОБА_1 , посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначив, що під час ухвалення рішення суд першої інстанції не звернув уваги, що позивачем пропущений строк звернення до суду, встановлений статтею 122 КАС України. Скаржник відмічає, що податкові повідомлення рішення прийняті у 2019 році, в той час як з позовом про стягнення податкового боргу за цими повідомленнямирішеннями контролюючий орган звернувся лише в 2022 році. При цьому, заяви про поновлення строку позивач не подав, та підстав для його поновлення, на думку відповідача, немає. Також скаржник зазначає, що сплинув строк давності стягнення податкового боргу (1095 днів), визначений статтею 102 ПК України, який є строком існування відповідного податкового зобов`язання, по закінченню якого воно припиняється в силу закону та є неможливим вжиття будь-яких заходів його погашення.. Окрім цього, ОСОБА_1 повідомляє суд, що заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 09.12.2014 у справі №522/16326/14-ц за позовом ПАТ «Укрсиббанк» до ОСОБА_1 , стягнуто на користь позивача суму боргу за договором про надання споживчого кредиту від 30.01.2007 в розмірі 89507,40 дол.США, що за курсом НБУ становить 1019009,27 грн. Отже, наявність судового рішення про стягнення заборгованості в примусовому порядку підтверджує, що анульована заборгованість не є додатковим благом та не підлягає оподаткуванню. На думку скаржника, наведене свідчить про те, що складений за результатами проведеної перевірки акт, та прийняті на його підставі податкові повідомлення-рішення, є незаконними. Посилається скаржник і на те, що суд першої інстанції не врахував його відзив на позовну заяву, що є порушенням норм процесуального права та принципу рівності сторін. Позивач у відзиві на апеляційну скаргу зазначає про необґрунтованість доводів апеляційної скарги щодо пропуску строку звернення до суду, та наголошував, що при визначенні строку для звернення до суду в цій справі належними до застосування є норми Податкового Кодексу України, з урахуванням змін, внесених до нього Законом України від 13.05.2020 № 591-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» На момент встановлення карантину (18 березня 2020 року) строк для звернення контролюючого органу до суду з позовними вимогами про стягнення податкового боргу не минув, а був зупинений на увесь період карантину. Відтак, контролюючий орган вважає, що звертаючись до суду з позовом у цій справі, не порушив встановлений на це строк, у зв`язку з чим просить в задоволенні скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України, справа буде розглядатися в порядку письмового провадження, оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Фактичні обставини справи. Фізична особа ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) зареєстрований як платник податків у ГУ ДПС в Одеській області. Згідно відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків ДПС України ОСОБА_1 зареєстрований за адресом: АДРЕСА_1 . З результатом проведення документальної невиїзної перевірки фізичної особи ОСОБА_1 контролюючий орган склав акт № 344/15-32-05/3061814432 від 01.03.2019 з питань дотримання податкового законодавства щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати належних сум податку на доходи фізичних осіб та військового збору з доходу отриманого платником податку як додаткове благо 9ознака 126) за період з 01.01.2015 по 31.12.2015. На підставі вказаного акта ГУ ДПС в Одеській області 25.04.2019 прийняті податкові повідомлення-рішення, а саме: - №0011431305 з податку на доходи, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування винесено на загальну суму 393 354,85 грн. (314 683,88 грн. за податковим зобов`язанням, 78 670,97 грн. за штрафними санкціями); - №0011441305 на суму 170 грн (штрафні санкції); - №0011451305 за військовим збором, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на суму 29 558,70 грн. Перелічені податкові повідомлення-рішення відповідач не оскаржив, а тому набули статусу узгодженого податкового зобов`язання. У зв`язку з виникненням у відповідача податкового боргу, контролюючий орган направив на адресу ОСОБА_1 податкову вимогу форми «Ф» від 20.07.2020 №297255-50, за змістом якої, загальна сума податкового боргу платника податків за узгодженими грошовими зобов`язаннями станом на 19.07.2020 складає 421276,31 грн. Однак, дана податкова заборгованість не сплачена. Отже, у зв`язку з наявністю податкового боргу, ГУ ДПС в Одеській області звернулося до суду з позовом про його стягнення. Джерела правового регулювання (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та оцінка суду апеляційної інстанції доводів апеляції і висновків суду першої інстанції. Переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляції, з огляду на таке. Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює ПК України. Підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України визначено, що платник податку зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи. Відповідно до підпункту 163.1.1. пункту 163.1. статті 163 ПК України об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід. Згідно з пунктом 164.1 статті 164 ПК України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. За правилами підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу). Підпунктом 14.1.47 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що додатковим благом є кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов`язаний з виконанням обов`язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку. Відповідно до підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України до таких додаткових благ віднесено основну суму боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, у разі якщо його сума перевищує 25 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року. Кредитор зобов`язаний повідомити платника податку - боржника шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або надання повідомлення боржнику під підпис особисто про прощення (анулювання) боргу та включити суму прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено. Боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації. У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу у порядку, визначеному цим підпунктом, такий кредитор зобов`язаний виконати всі обов`язки податкового агента щодо доходів, визначених цим підпунктом. Згідно з підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання. За приписами підпункту 14.1.153 пункту 14.1 статті 14 ПК України податкова вимога - письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу. Згідно з пунктом 31.1. статті 31 ПК України строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов`язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно. Момент виникнення податкового обов`язку платника податків, у тому числі податкового агента, визначається календарною датою. Статтею 36 ПК України визначено, що податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Податковий обов`язок виникає у платника за кожним податком та збором. Податковий обов`язок є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов`язків платника податків, крім випадків, передбачених законом. Виконання податкового обов`язку може здійснюватися платником податків самостійно або за допомогою свого представника чи податкового агента. Відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов`язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи. Пунктом 38.1 статті 38 ПК України передбачено, що виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк. Як передбачено пунктом 54.5 статті 54 ПК України якщо згідно з нормами цієї статті сума грошового зобов`язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність і повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне та повне погашення нарахованого узгодженого грошового зобов`язання і має право оскаржити зазначену суму в порядку, встановленому цим Кодексом. Відповідно до пункту 57.3 статті 57 ПК України у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу. Згідно з пунктом 59.5. статті 59 ПК України у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення. У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається). Згідно з пунктом 58.3 статті 58 ПК України (в редакції до 23 травня 2020 року) податкове повідомлення-рішення вважається належним чином врученим платнику податків (крім фізичних осіб), якщо його надіслано у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу. Згідно з пунктом 42.2. статті 42 ПК України, документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику). Пунктом 5 Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень рішень платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №1204 від 28.12.2015, якщо пошта (поштова служба) не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення через відсутність за місцезнаходженням платника податків (посадових осіб платника податків), їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштою (поштовою службою) в повідомленні про вручення, із зазначенням причин невручення. Як встановлено матеріалами справи, контролюючим органом 25.04.2019 прийняті податкові повідомлення-рішення, а саме: № 0011431305 на загальну суму 393 354,85 грн. з податку на доходи, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування; №0011441305 на суму 170 грн. (штрафні санкції); № 0011451305 за військовим збором, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на суму 29558,70 грн. Згідно матеріалів справи зазначені податкові повідомлення-рішення направлені контролюючим органом на адресу ОСОБА_1 рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення, однак повернуто з відміткою за закінченням терміну зберігання. Разом з цим, враховуючи викладені вище приписи податкового законодавства, направлені контролюючим органом податкові повідомлення-рішення вважаються врученими платнику податків. При цьому, колегія суддів зауважує, що скаржник не посилається в апеляції на неналежне вручення спірних податкових повідомлень-рішень. Наведене, у сукупності, надає можливість констатувати, що податкові повідомлення рішення набули статусу узгодженого грошового зобов`язання. Також матеріалами справи встановлено, що на адресу ОСОБА_1 рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення, направлена податкова вимога форми «Ф» від 20.07.2020 №297255-50 на загальну суму 421 276,31 грн., однак податковий борг не сплачений платником податків. Тож колегія суддів поділяє позицію суду першої інстанції про те, що наявність непогашеного податкового боргу свідчить про обґрунтованість заявленого контролюючим органом позову та наявність підстав для стягнення з фізичної особи-платника податків ОСОБА_1 податкового боргу. При цьому, колегія суддів враховує, що відповідач був обізнаний про наявність у нього обов`язку зі сплати податку на доходи фізичних осіб. Так, до апеляційної скарги ОСОБА_1 надав копію листа АТ «УкрСиббанк» за вих№31-4-51-07/3441 від 22.12.2015 про повідомлення про анулювання боргу, в порядку підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України. Цим повідомленням банк зауважив також на тому, що відповідно до вищенаведених норм ПК України анульована сума заборгованості за основним боргом (кредитом) є доходом ОСОБА_1 , отриманим як додаткове благо, у зв`язку з чим необхідно самостійно сплатити податок на доходи фізичних осіб з такого доходу та відобразити його у річній декларації з податку на доходи фізичних осіб, а також сплатити військовий збір. Основним доводом апеляції скаржник виділив порушення контролюючим органом строків звернення до суду, встановлених статтею 122 КАС України та статтею 102 ПК України. Відповідаючи на довід скаржника стосовно пропуску строків, встановлених статтею 122 КАС України, колегія суддів зазначає що частиною 1 статті 122 КАС України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Абзацем 2 частини 2 статті 122 КАС України визначено, що для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень. Таким чином, КАС України передбачає можливість встановлення іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду. Спеціальним строком звернення до суду з позовом у спорах цієї категорії справ є строк, визначений статтею 102 ПК України. Так, відповідно до підпункту 102.2.1 пункту 102.2 статті 102 ПК України грошове зобов`язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності, визначеного в абзаці першому пункту 102.1 цієї статті, якщо: податкову декларацію за період, протягом якого виникло податкове зобов`язання, не було подано; Приписи пункту 102.4 статті 102 ПК України надають контролюючому органу право на стягнення податкового боргу, що виник у зв`язку з відмовою у самостійному погашенні грошового зобов`язання, протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу. Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. 23 грудня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову у справі №140/12235/21, де висловив свою правову позицію щодо застосування підпункту 52-2 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу ХХ «Перехідні Положення» ПК України у взаємозв`язку із положеннями пункту 102.4 статті 102 ПК України. У цій справі Верховний Суд скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції та направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Зазначеного висновку Верховний Суд дійшов з таких мотивів. Так, Верховний Суд зазначив, що відсутній висновок Верховного Суду з питання застосування вищенаведених норм права, і з огляду на наявність різних позицій щодо їх застосування на рівні судів апеляційної інстанції, вважав, що касаційна скарга у справі стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. У постанові від 25 лютого 2020 року у справі № 1340/5767/18 Верховний Суд сформулював висновок, відповідно до якого положеннями пунктів 95.1-95.3 статті 95 і пункту 102.4 статті 102 ПК України встановлено, що контролюючий орган може звернутися до адміністративного суду з позовом про стягнення податкового боргу з платників податків із дотриманням відповідних умов, встановлених пунктом 95.2 статті 95 ПК України, які надають право на примусове стягнення податкового боргу, а також строку - 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу. Строк у 1095 днів є присічним для контролюючого органу, протягом і в межах якого ним можуть бути вжиті заходи щодо погашення податкового боргу, в тому числі і шляхом звернення до суду з позовом, проте, норми пункту 102.4 статті 102 ПК України не є такими, що обмежують суд у праві ухвалювати судове рішення про стягнення податкового боргу після закінчення 1095-денного строку, з вимогою про стягнення якого контролюючий орган звернувся вчасно. Цей висновок Верховного Суду підтриманий у низці постанов. Відповідно, висновок Верховного Суду з питання застосування пункту 102.4 статті 102 ПК України є сформованим і усталеним. Відступу від такого висновку в порядку, встановленому статтею 346 КАС України, здійснено не було і колегія суддів не вважає за необхідне від такого відступити. Водночас такий висновок сформульований у неподібних до цієї справи правовідносинах, оскільки у цій справі позов пред`явлено у 2021 році і ставиться питання застосування абзацу десятого пункту 52-2 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу XX «Перехідні положення» ПК України, який набрав чинності 18 березня 2020 року. Так, Законом України від 17.03.2020 № 533-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набрав чинності 18.03.2020, до ПК України внесені зміни. Зокрема, підрозділ 10 розділу XX «Перехідні положення» доповнено пунктами 52-1 - 52-5. Законом України від 13.05.2020 № 591-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» до пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України внесені зміни, які набрали чинності 29.05.2020. За результатом внесених змін (станом на час звернення до суду з позовом) ПК України встановив зупинення перебігу усіх строків давності, встановлених статтею 102 ПК України, на період з 18 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19). Також Верховний Суд не погодився із висновками судів попередніх інстанцій, що зупинення перебігу строку не може застосовуватись до стягнення податковим органом податкового боргу, оскільки ці закони спрямовані на підтримку платників податків у період обмежувальних карантинних заходів. Формулюючи такий висновок, суди не звернули увагу, що зазначені закони, крім підтримки платників податків, приймались також і з метою спрощення адміністративних процедур. Як слідує зі змісту Закону № 533-ХІ, більшість його норм дійсно встановлює відповідні пільги в оподаткуванні, або звільняє від застосування штрафних санкцій за порушення у період дії карантину. Разом з тим, безпосередньо пункт 52-2 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України положень щодо пільг не містить, оскільки тимчасове встановлення мораторію на проведення певних видів перевірок за своєю суттю не можна розглядати як пільгу або преференцію. Предметом регулювання цього пункту є особливості здійснення податкового контролю як одного з видів адміністративних процедур у розумінні цього закону. Таким чином, пункт 52-2 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України визначає умови спрощення адміністративної процедури у період дії карантину. При цьому, положення абзацу десятого щодо зупинення строків давності носить компенсаторний характер та слугує меті забезпечення можливості продовження адміністративних процедур після закінчення карантину. Слід зазначити, що станом на час розгляду справи судами попередніх інстанцій дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19) не завершилася. Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що перебіг 1095-денного строку зупинився 18 березня 2020 року, а тому не можна вважати, що податковим органом пропущений строк давності для звернення до суду з позовом про стягнення податкового боргу. Отже, враховуючи вищенаведену позицію Верховного Суду, колегія суддів вважає помилковими посилання скаржника, що звернення контролюючого органу до суду з цим позовом відбулось поза межами строку, встановленого ПК України. Стосовно посилання скаржника на незаконність акта перевірки та прийнятих контролюючим органом податкових повідомлень-рішень, з огляду на те, що анульована судовим рішенням заборгованість не є додатковим благом, колегія суддів зазначає таке. Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Проте, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову (постанови Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 571/1306/16-ц, від 29.05.2019 у справі № 2-3632/11, від 15.07.2019 у справі № 235/499/17, від 17.07.2019 у справі № 523/3612/16-ц, від 24.07.2019 у справі № 760/23795/14-ц, від 25.09.2019 у справі № 642/6518/16-ц, від 30.10.2019 у справі № 390/131/18, від 01.04. 2020 у справі № 686/24003/18, від 01.07.2020 у справі № 287/575/16-ц, від 19.08.2020 у справі № 287/587/16-ц). Таким чином, принцип стабільності є визначальним щодо можливості виходу за межі позовних вимог, а принцип диспозитивності покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, за вирішенням яких позивач звернувся до адміністративного суду. Отже, суд зв`язаний предметом і обсягом заявлених вимог (постанова Верховного Суду від 19 лютого 2019 року у справі № 824/399/17-а). За таких підстав, колегія суддів вважає, що оцінка податкового правопорушення, встановленого за результатом податкової перевірки відповідача, на підставі якої контролюючим органом прийнятий акт індивідуальної дії, має здійснюватися судом у провадженні за позовом платника податків про оскарження такого акту індивідуальної дії, зокрема, податкового повідомлення-рішення. Питання правомірності проведення перевірки, складення акта та прийняття податкових повідомлень-рішень не може бути предметом доказування у межах даного позову, оскільки правомірність рішень суб`єкта владних повноважень не є предметом позову у цій справі, а тому суд не входить в обговорення та надання оцінки рішенням контролюючого органу. Переходячи до іншого доводу скарги про те, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, оскільки не взяв до уваги поданий 04.10.2022 відзив на позовну заяву, колегія суддів відмічає, що матеріалами справи не підтверджується факт подання відзиву на позовну заяву, а тому колегія суддів вважає, що відсутні підстави стверджувати про допущення судом порушень принципу рівності сторін. З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, є необґрунтованими та суперечать нормам чинного законодавства та правовим позиціям Верховного Суду. Відповідно до вимог статті 316 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги, якщо суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. На думку колегії суддів, суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення відсутні. З огляду на результат апеляційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають. Стаття 328 КАС України встановлює право учасників справи, а також осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки на касаційне оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Водночас пункт 2 частини 5 вказаної статті встановлює, що не підлягають касаційному оскарженню, у тому числі судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Отже, враховуючи, що судом апеляційної інстанції постановлено рішення у справі розглянутої за правилами спрощеного позовного провадження, відсутні підстави для його оскарження в касаційному порядку. Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 322, 325, 328 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу фізичної особи-платника податків ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2022 року у справі за позовом Головного управління ДПС в Одеській області до фізичної особи-платника податків ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України. Доповідач - суддя І. О. Турецька суддя О. А. Шевчук суддя Л. П. Шеметенко Повне судове рішення складено 08.05.2023.