Постанова 4809 № 383/629/22

ПОСТАНОВА Іменем України 21 квітня 2023 року м. Кропивницький справа № 383/629/22 провадження № 22-ц/4809/302/23 Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючий суддя - Дьомич Л. М. (суддя - доповідач), судді - Дуковський О.Л., Письменний О.А., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 ; відповідач - ОСОБА_2 ; третя особа - Управління (Служба) у справах дітей Чернігівської міської ради; третя особа - ОСОБА_3 , розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Управління (Служби) у справах дітей Чернігівської міської ради, ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 28 жовтня 2022 року (суддя Адаменко І.М.), - В С Т А Н О В И В: Короткий зміст позовних вимог ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, відповідно до якого просила позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківських прав щодо неповнолітньої дочки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Пред`явлену вимогу обґрунтувала тим, що вже близько 15 років біологічний батько позивачки - ОСОБА_2 ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, участі у її вихованні не приймає, про доньку не дбає, матеріально не допомагає та не утримує, не піклується про стан її здоров`я, не цікавиться фізичним, духовним і моральним розвитком, не турбується про навчання та підготовку до самостійного життя і жодним іншим чином не займається її вихованням. Стверджує, що з народження всі питання, пов`язані з її життям, вирішувала мама - ОСОБА_3 , яка була і головою родини, і головним годувальником в сім`ї. Натомість, батько самоусунувся від її виховання, а з грудня 2019 року будь-яке спілкування між батьком та донькою взагалі припинилось. Вказує, що була позбавлена батьківської турботи і піклування тоді, коли найбільше їх потребувала. На момент звернення до суду з позовом у даній справі позивачці виповнилося 17 років, вона закінчила спеціалізовану школу І-ІІІ ступенів № 41 ім. З.К. Слюсаренка з поглибленим вивченням англійської мови Шевченківського району міста Києва на вечірній формі навчання, навчалася на другому курсі денної форми навчання Київської муніципальної академії музики ім. Р.М. Глієра, зарахована на перший курс до Віденського музично-драматичного університету. Своїми досягненнями завдячує матері. Разом з тим, вважає, що протягом останніх п`ятнадцяти років поведінка відповідача свідчить про його небажання виконувати свої батьківські обов`язки по відношенню до неї. Оскільки біологічний батько фактично відсутній в її житті, позивачка не бажає, щоб відповідач був пов`язаний з нею юридично. На переконання позивачки, свідоме і тривале нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками є підставою для позбавлення його батьківських прав. Короткий зміст рішення суду Рішенням Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 28 жовтня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено повністю. Висновок суду першої інстанції щодо заявленої вимоги ґрунтується на тому, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батьків, так і для дитини. Тому позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. На переконання суду першої інстанції, позивачкою не доведено належними та допустимими доказами вину відповідача в ухиленні від виконання своїх батьківських обов`язків. Наголошено, що висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Чернігівської міської ради щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав не є обов`язковим для суду та підлягає дослідженню та оцінці судом у сукупності з іншими доказами. Зазначений висновок органу опіки та піклування судом першої інстанції оцінено критично, оскільки він ґрунтується тільки на словах матері позивачки та довідках з місця навчання дитини. Разом з тим, документ не містить інформації про особу батька, його місце проживання чи перебування, майновий та соціальний стан, умови проживання та роботи, стан здоров`я, а також оцінки його поведінки по відношенню до дитини та висновків щодо можливості змінити цю поведінку у кращу сторону. На підставі викладеного, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в позові у зв`язку з його необґрунтованістю. Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги Не погодившись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку. Відповідно до поданої апеляційної скарги вважає, що через невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та незастосування судом закону, який підлягав застосуванню, оскаржуване рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 28 жовтня 2022 року є таким, що не відповідає вимогам закону та порушує її права як дитини. Зазначене є підставою для його скасування апеляційним судом. Стверджує, що суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку про відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження фактичних обставин позову, оскільки викладені в позові обставини підтверджені письмовими доказами та вказують на те, що відповідач умисно протягом багатьох років ухиляється від виконання батьківських обов`язків. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає також, що правам позивачки як дитини кореспондують обов`язки відповідача як батька. Наголошує, що піклуватися про здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток дитини, забезпечувати здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя є не правами, а саме обов`язками батьків. Однак, всіма цими обов`язками відповідач нехтував, не виконував їх і не виконує наразі та головне - не мав і не має бажання цього робити. Вказує, що обов`язковою умовою при вирішенні питань щодо позбавлення батьківських прав суди називають наявність вини батьків у невиконанні своїх обов`язків у вихованні дитини. На переконання скаржниці, судом першої інстанції було встановлено винну поведінку відповідача у нехтуванні своїми батьківськими обов`язками і свідомому їх невиконанні, оскільки ніщо не могло завадити дорослому, здоровому, працездатному чоловіку бути батьком для своєї дитини та приймати участь у її житті. Звертає увагу, що відповідач не приймав участі у судових засіданнях по даній справі, від нього не надходило ані відзиву на позовну заяву, ані інших заяв чи клопотань. Вважає, що зазначене додатково підтверджує відсутність у батька будь-якого інтересу до її життя. Судова практика свідчить, що суд може відмовити у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав з метою надання відповідачу можливості виправити свою поведінку і змінити ставлення до дитини. Однак, на думку скаржниці, у даному випадку у суду не було жодних об`єктивних підстав вважати, що відповідач бажає та має намір виправити своє ставлення до виконання своїх батьківських обов`язків. Наголошує, що суд першої інстанції, зваживши, зокрема, на вік позивачки, мав не просто взяти до уваги висловлену нею у даній справі позицію, а покласти її в основу ухваленого ним судового рішення. Рух справи в суді апеляційної інстанції Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 23 грудня 2022 року відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 ; учасникам справи роз`яснено їх право на подання відзиву на апеляційну скаргу у встановлений у цій ухвалі строк. 24 січня 2023 року закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду в апеляційному суді на 15 лютого 2023 року, про що постановлено відповідну ухвалу. У встановленому процесуальним законом порядку учасників справи повідомлено про дату, час та місце апеляційного розгляду справи (а.с. 130, 142-144). Відповідач та треті особи своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались. Позивач та треті особи у засіданні суду апеляційної інстанції участі не брали, направили на електронну адресу суду клопотання про розгляд справи без їх участі з наведених у відповідних клопотаннях підстав (а.с. 135-140). Відповідач в засіданні апеляційного суду також участі не брав, всупереч вимогам ч. 3 ст. 131 ЦПК України про причини своєї неявки в судове засідання не повідомив. За вимогами ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Апеляційний суд вважає відповідача належним чином повідомленим про дату, час і місце апеляційного розгляду справи, оскільки судова повістка, направлена на адресу ОСОБА_2 : АДРЕСА_1 та повернута до суду у зв`язку з відсутністю адресата за вказаною адресою (а.с. 143-144), вважається врученою відповідачу згідно з п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України. Судом враховано також, що повідомленням про вручення поштового відправлення підтверджується отримання відповідачем за вищевказаною адресою копії ухвали апеляційного суду про відкриття провадження у даній справі та копії апеляційної скарги з додатками (а.с. 132). За положеннями ч. 5 ст. 268 ЦПК, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, за наступного. Обставини справи, встановлені судами Як вбачається зі свідоцтва про народження позивачки, виданого 08 лютого 2005 року серія НОМЕР_1 , батьком ОСОБА_1 є ОСОБА_2 , матір'ю - ОСОБА_3 (а.с. 9). Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 шлюб між батьками ОСОБА_1 було розірвано 19 січня 2007 року (а.с.10). Місце проживання позивачки зареєстроване разом із матір'ю за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.17). У 2021/2022 навчальному році ОСОБА_1 навчалась в одинадцятому класі з вечірньою формою навчання спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 41 ім. З. К. Слюсаренка з поглибленим вивченням англійської мови Шевченківського району м. Києва та студенткою ІІ курсу денної форми навчання Київської муніципальної академії музики ім. Р. М. Глієра за спеціальністю 025 «Музичне мистецтво» освітньо-професійний ступень «Фаховий молодший бакалавр» спеціалізації «Спів академічний» (а.с. 11,14-16). Зі змісту наявних у матеріалах справи довідок директора спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 41 ім. З. К. Слюсаренка з поглибленим вивченням англійської мови Шевченківського району м. Києва від 11 лютого 2022 року № 05-04/96 та ректора Київської муніципальної академії музики ім. Р. М. Глієра від 10 лютого 2022 року № 060/03-07-01/109-19 вбачається, що за час навчання ОСОБА_1 у вказаних навчальних закладах її батько жодного разу не брав участі у батьківських зборах, успішністю доньки не цікавився. Всі питання стосовно навчання та проживання дитини у місті Києві вирішує мати ОСОБА_3 . Оскільки ОСОБА_1 мала намір здобувати вищу освіту в Австрії, 31 січня 2022 року мати позивачки звернулась до відповідача з листом про надання останнім дозволу на виїзд доньки за кордон (а.с. 18). Позивачкою стверджується, що ані дозволу на виїзд її за кордон, ані будь-якої іншої відповіді на вказаний лист від ОСОБА_2 отримано не було. Комунальним некомерційним підприємством «Сімейна поліклініка» Чернігівської міської ради на адвокатський запит представника позивачки надано відповідь від 18 лютого 2022 року №01-14/237, відповідно до якої з моменту народження і по теперішній час під час оглядів та/або у разі необхідності надання медичної допомоги неповнолітня ОСОБА_1 приходить у супроводі матері, батько з дитиною до закладу/лікаря не звертався (а.с.19). Позивачкою стверджується, що відповідач не брав участі у матеріальному забезпеченні її потреб, а рівень життя, достатній для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку дитини досягався зусиллями матері. Лише у 2022 році ОСОБА_3 звернулась до Деснянського районного суду міста Чернігова із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів з батька. 25 травня 2022 року видано судовий наказ, яким з ОСОБА_2 стягнуто аліменти, зокрема, на утримання неповнолітньої ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , починаючи з 02 лютого 2022 року до досягнення нею повноліття (а.с. 21). З довідки - розрахунку старшого державного виконавця Первомайського відділу державної виконавчої служби у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) від 18 листопада 2022 року вбачається, що за період з лютого 2022 року по жовтень 2022 року ОСОБА_2 аліменти на утримання ОСОБА_1 не сплачувались та у повному обсязі рахуються як заборгованість боржника (а.с.118). Рішенням виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 06 жовтня 2022 року № 481 «Про особисті немайнові права і обов'язки батьків та дітей» затверджено висновок Управління (Служби) у справах дітей Чернігівської міської ради щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 по відношенню до його неповнолітньої дочки ОСОБА_1 (а.с. 87-88). Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення Декларація прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю Організації Об`єднаних Націй 20 листопада 1959 року, як принципове положення визначила, що дитина повинна зростати в умовах турботи. Відповідно до ст.18 Конвенції про права дитини, схваленої резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 21 грудня 1995 року, батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Зазначені гарантії кореспондуються зі ст. 52 Конституції України, відповідно до якої діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Статтею 150 СК України передбачений обов`язок батьків щодо виховання та розвитку дитини. Статтею 27 Конвенції передбачено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько(-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Відповідно до ч.ч. 1, 2, 4 ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. Сімейним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для позбавлення батьків батьківських прав щодо дітей. Зокрема, за п. 2 ч. 1 ст.164 СК України батько може бути позбавлений судом батьківських прав, якщо він ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини. Пунктами 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз`яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування всіх обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК України. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного огляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Відмовляючи у задоволенні позову у даній справі, суд першої інстанції виходив з недоведеності ОСОБА_1 винної поведінки батька, свідомого нехтування ним своїми обов`язками. Зазначене, на переконання суду, свідчить про відсутність визначених законом підстав для позбавлення відповідача батьківських прав. Однак, колегія суддів апеляційного суду не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції. Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), а також практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовуються судами при розгляді справ як джерело права. Відповідно до ст. 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Так, ЄСПЛ у рішенні від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України» (заява № 2091/13), установивши порушення ст. 8 Конвенції, консолідував ті підходи і принципи, що вже публікувались у попередніх його рішеннях, які зводяться до визначення насамперед найкращих інтересів дитини, а не батьків, що потребує детального вивчення ситуації, урахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, дотримання справедливої процедури у вирішенні спірного питання для всіх сторін. Аналіз наведеного вище дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків. Апеляційним судом встановлено, що на момент звернення до суду з позовом про позбавлення відповідача батьківських прав ОСОБА_1 виповнилося 17 років. Таким чином, позивачка є достатньо зрілою особистістю, щоб у повній мірі усвідомлювати як значення своїх дій у спірних правовідносинах, так і їх можливі правові наслідки. У викладеній письмовій позиції до першої та апеляційної інстанцій ОСОБА_1 наполягала на тому, що ОСОБА_2 не піклувався про її фізичний і духовний розвиток, не цікавився її справами, успіхами, успішністю у навчанні, не сприяв вирішенню дитячих негараздів та підліткових проблем, не допомагав у підготовці до самостійного життя. Позивачка неодноразово акцентувала увагу на тому, що відповідач не виконував своїх батьківських обов`язків та не виявляв бажання виконувати їх у майбутньому. Більш того, вказувала на відсутність елементарного спілкування між нею і відповідачем та ініціативи і бажання будь-якої зі сторін для його відновлення. У рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (заява № 31111/04) ЄСПЛ зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага, і для дотримання такої рівноваги особливу увагу необхідно приділити найважливішим інтересам дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. У рішенні ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» (заява 39948/06) вказано, що при вирішенні питань, які стосуються її життя, дитині, здатній сформулювати власні погляди, має бути забезпечено право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її стосуються, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. Аналогічні положення закріплені у ст. 12 Конвенції про права дитини, згідно з якою держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. Викладене свідчить, що суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у позові, проігнорувавши норми Конвенції про права дитини щодо забезпечення її якнайкращих інтересів. Судом безпідставно не враховано, що позивачкою у даній справі є дитина відповідача, не взято до уваги її позицію у спірних правовідносинах, не надано її доводам належної оцінки. Формально пославшись на відсутність доказів вини відповідача у нехтуванні останнім виконанням своїх батьківських обов`язків, суд не врахував доводи позивачки у сукупності зі встановленими фактичними обставинами справи. Судом не взято до уваги, що у справі відсутні докази того, що ОСОБА_2 нехтував виконанням батьківських обов`язків несвідомо або ж докази чинення йому перешкод у забезпеченні інтересів дитини та виконанні батьківських обов`язків. Поряд з цим, надання таких доказів до суду є процесуальним обов`язком відповідача як сторони у справі. Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58). У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року Європейський суд з прав людини вказав, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Колегією суддів взято до уваги, що за час судового розгляду спору судами першої та апеляційної інстанцій відповідач не проявив жодного інтересу до цієї справи, не заперечив проти позову та апеляційної скарги своєї дочки, не вказав про намір виправитися та зберегти сімейні відносини, натомість у спірних правовідносинах проявив цілковиту байдужість. Викладене свідчить, що судом першої інстанції не дотримано справедливої рівноваги між інтересами дитини та впливом на батька, який свідомо та тривалий час ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків. З огляду на наведене, установивши фактичну відсутність родинних відносин між батьком та дитиною, яка має триваючий характер та стала підставою для звернення дитини до суду за захистом порушених прав, та врахувавши відсутність будь-якої можливості покращення відносин між учасниками даної справи, що зауважено позивачем та не спростовано відповідачем, суд апеляційної інстанції вважає можливим задовольнити позов ОСОБА_1 у даній справі. При цьому необхідно зазначити, що позбавлення батьківських прав не тягне для відповідача невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє його можливості, за бажання сторін, налагодити відносини з дитиною, спілкуватися та бачитися з нею. Відповідно до положень ч. ч. 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно з вимогами ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються як в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в цих межах. Оскільки оскаржуване рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам процесуального закону не відповідає, апеляційна скарга підлягає задоволенню. Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги Згідно з вимогами ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються як в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в цих межах. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (ч.ч. 1, 2 ст. 376 ЦПК України). У зв`язку з тим, що рішення суду першої інстанції не відповідає критеріям законності, обґрунтованості та справедливості, відповідно до приписів ст. 376 ЦПК України, воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 28 жовтня 2022 року - скасувати. Позов ОСОБА_1 задовольнити. Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , батьківських прав щодо дочки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви в сумі 992,40 грн та витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 1488,60 грн. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Л. М. Дьомич Судді О. Л. Дуковський О. А. Письменний