Постанова 4809 № 396/2341/24

ПОСТАНОВА Іменем України 14 жовтня 2025 року м. Кропивницький справа № 396/2341/24 провадження № 22-ц/4809/1247/25 Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Єгорової С. М., суддів: Мурашка С. І., Чельник О. І., секретар судового засідання Діманова Н. І., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Служба у справах дітей виконавчого комітету Рівнянської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 03 червня 2025 року у складі головуючого судді Русіної А. А. УСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції. У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей виконавчого комітету Рівнянської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області, в якому просив позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жительку с. Рівне Новоукраїнського району Кіровоградської області, батьківських прав відносно неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Сторони, які не перебували у зареєстрованому шлюбі, є батьками доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Сімейне життя між ними не склалось. Позивач має іншу родину, де понад 10 років проживає спільна з відповідачкою донька ОСОБА_3 , вони з дружиною забезпечують дитину усім необхідним для розвитку, займаються її вихованням. Відповідачка ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню доньки, не цікавиться її життям, матеріально не забезпечує. 27 червня 2018 року Новоукраїнським районним судом Кіровоградської області було видано судовий наказ щодо стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання доньки. У зв`язку з тим, що відповідачка не виконує своїх батьківських обов`язків, позивач звернувся до органу опіки та піклування виконавчого комітету Рівнянської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області з проханням позбавити її батьківських прав. 22 листопада 2024 року ОСОБА_2 з`явилась на засідання комісії з питань захисту прав дитини, де повідомила, що донька проживає з батьком 10 років. Зазначила, що не заперечує щодо позбавлення її материнських прав та написала відмову від виконання батьківських обов`язків. Після засідання комісії позивачеві було надано висновок про доцільність позбавлення батьківських прав відповідачки відносно неповнолітньої доньки ОСОБА_3 та рекомендовано звернутись до суду. Рішенням Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 03 червня 2025 року відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог: Служба у справах дітей виконавчого комітету Рівнянської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області про позбавлення батьківських прав. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції керувався тим, що при розгляді даної справи не встановлено, що відповідачка свідомо ухиляється від виконання батьківських обов`язків, тобто систематично, незважаючи на всі заходи попередження та вплив, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки, оскільки в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про таке попередження відповідачки. Суд вказав, що позивачем не доведено, що поведінка відповідачки відносно дитини є свідомим нехтуванням своїми батьківськими обов`язками та наявність в її діях вини, а в матеріалах справи відсутні такі докази. Позбавлення батьківських прав у даному випадку є недоцільним, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, який за обставин, що склались, застосовувати не можна, тому суд вважав за необхідне у позові відмовити за необґрунтованістю позовних вимог. Суд також вважав за доцільне попередити відповідачку, що у разі в подальшому неналежного виконання нею батьківських обов`язків відносно неповнолітньої доньки, вона буде позбавлена батьківських прав. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу. ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Охременко Артем Вікторович, подав до апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій з підстав неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 03 червня 2025 року та ухвалення нового про задоволення позовних вимог. Представник зазначив, суд першої інстанції помилково вважав висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 необґрунтованим, зробленим без наведення достатніх доказів, які б підтверджували ухилення відповідачки від виконання своїх батьківських обов`язків, а тому помилково відмовив у задоволенні позову. Крім того, вказав, що 22 листопада 2024 року на засіданні комісії з питань захисту прав дитини, відповідачка повідомила, що не заперечує щодо позбавлення її материнських прав та написала відмову від виконання батьківських обов`язків. Таким чином, ОСОБА_2 своєю заявою надала згоду на позбавлення її батьківських прав, відмовилася від виконання батьківських обов`язків відносно дитини ОСОБА_3 , яка проживає біля батька. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи. Відзиву на апеляційну скаргу відповідачкою не подано, що згідно вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Щодо участі учасників справи в суді апеляційної скарги. Учасники справи в судове засідання не з`явились, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи (а.с.118-121, 122). Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Позиція апеляційного суду. Відповідно до ст. 367, 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Встановлені судом першої інстанції неоспорені обставини, а також обставини встановлені апеляційним судом. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження, виданого Рівнянською сільською радою Новоукраїнського району Кіровоградської області 10 вересня 2008 року, актовий запис № 38 (а.с.12). 26 червня 2018 року Новоукраїнським районним судом Кіровоградської області видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.13). Згідно довідки державного виконавця № 276 від 27 листопада 2024 року ОСОБА_1 не отримував аліменти від ОСОБА_2 на утримання їх спільних дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6 за період з 27 червня 2018 року по 01 листопада 2024 року згідно судовим наказом № 396/898/18 від 23 липня 2018 року (а.с.14). Згідно довідки про склад сім`ї № 1576 від 26 листопада 2024 року за адресою АДРЕСА_1 , зареєстрований та проживає ОСОБА_1 разом з ОСОБА_7 (дружина), ОСОБА_3 (донька), ОСОБА_4 (донька), ОСОБА_8 , (донька дружини), ОСОБА_9 (донька дружини), ОСОБА_10 (донька) (а.с.17). Відповідно до акту обстеження умов проживання № 111 від 19 листопада 2024 року ОСОБА_1 разом з родиною проживає по АДРЕСА_1 . Умови проживання задовільні. В будинку чисто, затишно, санітарно-гігієнічні умови дотримано. В дітей є окремі спальні місця, кімнати облаштовані необхідними меблями. Стосунки в сім`ї доброзичливі, дружні, турботливі (а.с.18). Згідно довідки №206 від 26 листопада 2024 року, виданої Рівнянським ліцеєм № 2 Рівнянської сільської ради, ОСОБА_3 учениця 10 класу. Вихованням та навчанням дитини займається батько ОСОБА_1 , мати ОСОБА_2 протягом останніх чотирьох років контакту з вчителями стосовно навчальної діяльності та поведінки її доньки не підтримувала, не цікавилась шкільним життям дитини, батьківські збори та виховні заходи, за участю батьків не відвідувала (а.с.19). 22 листопада 2024 року ОСОБА_2 подала сільському голову Рівнянської сільської ради О. Пєшехонову заяву, в якій зазначила, що відмовляється від виконання батьківських обов`язків відносно дитини ОСОБА_3 , яка проживає біля батька (а.с.16). Згідно висновку комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Рівнянської сільської ради про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно повнолітньої дочки ОСОБА_3 , комісія вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно її неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Крім того, за змістом вказаного висновку встановлено, що мати повідомила, що не заперечує щодо позбавлення її батьківських, так як вона не має можливості забезпечувати дитину одягом та повноцінним харчуванням (а.с.15). Мотиви, з яких виходить колегія суддів апеляційного суду. У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Відповідно до частини першої статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. У статті 18 цієї Конвенції визначено, що батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї (частина восьма статті 7 СК України). Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України). Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін (частина четверта статті 15 СК України). Учасники сімейних правовідносин можуть мати особисті та майнові суб`єктивні сімейні обов`язки. Свої обов`язки учасники сімейних відносин здійснюють різними способами: здійснення активних дій; утримання від здійснення активних дій. Якщо невиконання особистих обов`язків учасників сімейних відносин у випадках, передбачених в законі, може припинятися або не зумовлювати відповідних наслідків, то невиконання сімейного обов`язку майнового характеру не допускається. Оскільки на відміну від особистих, майнові обов`язки можуть виконуватися незалежно від самого носія такого обов`язку за допомогою інших суб`єктів. Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування відповідних правових наслідків, що можуть визначатися в: нормах СК України; домовленості (договорі) сторін. Наслідки невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку можуть мати: особистий характер, коли негативний вплив відбувається на особисту сферу зобов`язаної особи; майновий характер, якщо такий вплив здійснюється на майнову сферу зобов`язаної особи (див. постанову Верховного Суду від 19 січня 2022 року в справі № 711/679/21 (провадження № 61-18434св21)). Суд застосовує способи захисту, які встановлені законом або домовленістю (договором) сторін. Способами захисту сімейних прав та інтересів зокрема є: припинення правовідношення, а також його анулювання (частина друга статті 18 СК України). Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини (стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року). Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року). Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини (пункти 1-6 частини першої статті 164 СК України). Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками (див. постанову Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц (провадження № 61-12305св18)). У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21 (провадження № 61-8918сво23) вказано, що «тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає можливість зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків. Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц, від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19 та від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19». Схожі висновки зроблені у постановах Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 311/563/20, від 04 квітня 2024 року у справі № 553/449/20, від 11 грудня 2024 року у справі № 344/17548/21 та інших. У постанові Верховного Суду від 13 березня 2019 року в справі № 631/2406/15-ц зазначено, що «зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. За обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, а також наявності конфлікту між колишнім подружжям, які створивши нові сім`ї не можуть дійти порозуміння у питаннях виховання спільної дитини, а також те, що батько дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для позбавлення його батьківських прав. Висновок органу опіки та піклування в особі Нововодолазької районної державної адміністрації Харківської області від 05 лютого 2016 року, згідно якого було визнано за доцільне позбавити відповідача батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, має рекомендаційний характер та не є обов`язковим для суду (частини 5, 6 статті 19 СК України).». У постанові Верховного Суду від 04 квітня 2024 року у справі № 553/449/20 (провадження № 61-2701св24) вказано, що «Простої бездіяльності з боку батька недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав. За вісім років відсутності спілкування з батьком дитина дійсно встановила міцні родинні зв`язки зі своєю матір`ю, вітчимом. Для дитини це є її сім`я, і вона не пам`ятає батька. Однак у цих відносинах не було нічого, що могло б виправдати позбавлення її можливості відновити зв`язок зі своїм біологічним батьком. З метою захисту найкращих інтересів дитини очевидно, що дитині краще залишатися в сім`ї, з якою у неї вже склався відповідний зв`язок. Втім цього недостатньо, щоб виправдати позбавлення батька будь-якого спілкування з дитиною і можливості такого спілкування в майбутньому.». При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою (частина четверта статті 19 СК України). Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України). Під час розгляду судом та/або органом опіки та піклування спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, відібрання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька дитини, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на законних підставах або не на основі рішення суду, обов`язково беруться до уваги факти вчинення домашнього насильства стосовно дитини або за її присутності (частина четверта статті 22 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»). Відтак, при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав суд передусім повинен надати оцінку дотриманню якнайкращих інтересів дитини, що передбачає пошук і знаходження балансу між усіма елементами, які потрібні для ухвалення справедливого судового рішення. Позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, тощо), які надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є винятковим заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання застосування такого заходу необхідно вирішувати виключно після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. З урахуванням винятковості заходу у вигляді позбавлення батьківських прав, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням характеру такої поведінки, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити у задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається виключно за умови неможливості зміни поведінки батьків (одного з батьків) у кращу сторону, і при наявності вини у діях батьків (одного з батьків). Висновок про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав базувався на рішенні комісії з питань захисту прав дитини, яка врахувала заяву матері дитини про відмову від виконання своїх батьківських обов`язків та згоду на позбавлення її батьківських прав відносно доньки ОСОБА_3 , з урахуванням того, що дитина тривалий час проживає з батьком ОСОБА_1 , який створив належні умови для її проживання, навчання, розвитку, повністю забезпечує її матеріальне утримання. Апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що висновок органу опіки та піклування, який носить рекомендаційний характер, не містить обставин, які б вказували на наявність підстав для застосування щодо відповідачки такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав. Також висновок не містить даних чи вживав орган опіки та піклування дії до налагодження взаємовідносин матері і дочки, чи були запропоновані такі примирні процедури як медіація, чи попереджав про необхідність зміни поведінки матері. Суд першої інстанції належно дослідив висновок органу опіки та піклування Рівнянської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області від 25 листопада 2024 року про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо її неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та надав йому відповідну оцінку згідно зі статтею 89 ЦПК України, а отже, дотримався вимог частини шостої статті 19 СК України. Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки докази, подані позивачем, не свідчать про свідоме ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків, а також про необхідність застосування такого виключного заходу саме в інтересах дитини. Натомість необґрунтоване та передчасне (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання матері до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини. Посилання позивача на те, що відповідачка не бере участь у житті дитини та не забезпечує її матеріально, не можуть бути достатньою підставою для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, оскільки розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49). Наявності таких обставин у цій справі не доведено. Саме по собі нерегулярне спілкування матері з дочкою, наявність у відповідачки заборгованості зі сплати аліментів, не можуть однозначно свідчити про ухилення матері від виконання свого обов`язку щодо виховання та утримання дитини. В апеляційній скарзі позивач посилався на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги заяву відповідачки ОСОБА_2 від 22 листопада 2024 року, яку вона подала сільському голову Рівнянської сільської ради О. Пєшехонову про відмову від виконання батьківських обов`язків відносно дитини ОСОБА_3 , яка проживає біля батька (а.с.16). Проте, колегія суддів зауважує, що вказана заява не може бути взята до уваги судом, оскільки суперечить моральним засадам суспільства та порушує права дитини. Зокрема, відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. З урахуванням закріпленого в сімейному законодавстві принципу невідчужуваності сімейних обов`язків, неможливості відмови від них, у тому числі від обов`язків виховання дитини, суд не вважає достатньою підставою для висновку про свідоме ухилення від виконання своїх батьківських обов`язків і як наслідок позбавлення батьківських прав, написання відповідачкою заяви відмову від виконання батьківських обов`язків відносно дитини ОСОБА_3 . У матеріалах справи відсутні докази того, що відповідачка притягувалась до кримінальної чи адміністративної відповідальності, у зв`язку із неналежним поводженням щодо дитини, вчиняла будь-яке насильство стосовно неї чи за її присутності. ОСОБА_1 не доведено необхідності застосування до відповідачки такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, доцільність вжиття якого орган опіки та піклування належно не арґументував. При цьому надані позивачем докази, на переконання суду апеляційної інстанції, виключно підтверджують характер та спосіб участі останнього у вихованні дитини, проте, не доводять факт злісного нехтування відповідачкою своїми батьківськими обов`язками щодо неповнолітньої дочки. Виходячи із встановлених обставин справи та враховуючи, що відповідачка не бере достатньої участі у вихованні дитини, суд першої інстанції правильно вважав за доцільне попередити відповідачку про необхідність зміни ставлення до виконання батьківських обов`язків. Сімейні стосунки мають «складний» характер, і сім`я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини (див. постанову Верховного Суду від 04 квітня 2024 року у справі № 553/449/20). Позивачем не доведено, яка реальна мета має бути досягнута шляхом позбавлення відповідачки батьківських прав, як це покращить існуючу ситуацію та сприятиме захисту інтересів дитини, зокрема, з урахуванням того, що відповідачка не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив із нею сімейних відносин не відповідає інтересам дитини. При цьому апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що у разі відсутності реальних змін у поведінці відповідачки як матері стосовно дочки протягом розумного строку після ухвалення судового рішення, позивач не позбавлений можливості повторно ініціювати питання про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення. Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30). Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 267, 367, 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а також якнайкращим інтересам дитини. З підстав, передбачених статтею ст. 375 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Керуючись ст. 367, 368, 371, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Охременко Артем Вікторович, залишити без задоволення. Рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 03 червня 2025 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повна постанова складена 27.10.2025. Головуючий С. М. Єгорова Судді С. І. Мурашко О. І. Чельник