Постанова 4824 № 753/3735/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД № справи: 753/3735/22 № апеляційного провадження: 22-ц/824/15121/2024 Головуючий у суді першої інстанції: Слободян Н.П. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 14 листопада 2024 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого - Немировської О.В. суддів - Желепи О.В., Мазурик О.Ф. секретар - Черняк Д.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки і піклування Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області про позбавлення батьківських прав, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Іванківського районного суду Київської області від 04 червня 2024 року, встановив: у квітні 2022 року позивачка звернулася до суду з позовом, в якому просила позбавити відповідача батьківських прав відносно неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посилаючись на те, що він ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків. Рішенням Іванківського районного суду Київської області від 04 червня 2024 року позов було задоволено, позбавлено відповідача батьківських прав щодо малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Не погоджуючись з рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та постановити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з`ясування судом обставин, які мають значення для справи. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивачки просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. В судове засідання учасники справи не з`явились, про розгляд справи були повідомлені належним чином. Позивачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_4 були повідомлені про час та місце розгляду справи шляхом вручення судових повісток до ї електронних кабінетів. Від ОСОБА_2 12 листопада 2024 року на електронну пошту суду надійшла заява про відкладення розгляду справи, яка не підписана електронним підписом заявника. Вказана заява була залишена без розгляду. За таких обставин та керуючись положеннями ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи та їхніх представників. Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, прийнятого за відсутності учасників справи в судовому засіданні є дата складення повного судового рішення. Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Звертаючись до суду з позовом, позивачка посилалася на те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 у неї народився син ОСОБА_5 , батьком якого є відповідач. Оскільки у зареєстрованому шлюбі сторони не перебували, інформація про батька дитини була зазначена за вказівкою матері. Позивач зазначала, що до досягнення дитиною 2,5 років вона виховувала сина самостійно, а відносин з його батьком не підтримувала. Про народження сина відповідачу було відомо, однак участі у його вихованні та утриманні він не брав. Позивач зазначала, що у травні 2020 року відновила стосунки з відповідачем і він визнав своє батьківство, у зв`язку з чим 28 травня 2020 року було видано повторно свідоцтво про народження дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до якого батьками дитини є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Позивач стверджувала, що стосунки з відповідачем після їх відновлення тривали до вересня 2020 року, після чого сторони зв`язок не підтримували. ОСОБА_2 , як батько малолітньої дитини, свої батьківські обов`язки не виконує, з дитиною не спілкується та не піклується про неї, грошових коштів на утримання сина не надає. З урахуванням викладеного позивач просила позбавити відповідача батьківських прав відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Іванківського районного суду Київської області від 04 червня 2024 року позов було задоволено, позбавлено відповідача батьківських прав щодо малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позбавлення батьківських прав у даному випадку є доцільним, оскільки відповідач ухиляється від виконання батьківських обов`язків, не бере участі у вихованні малолітнього сина, не утримує його та не спілкується з ним, не намагаючись вживати відповідних заходів для цього. Однак з таким висновком суду колегія суддів погодитись не може з таких підстав. У своїй апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що судом першої інстанції не було взято до уваги його дійсне ставлення до сина, його намір продовжувати брати участь у його житті, в тому числі матеріально забезпечувати. Зазначає, що виключні обставини, які могли б стати підставою для позбавлення його батьківських прав, відсутні. При зверненні до суду з апеляційною скаргою відповідачем було надано до суду нові докази, а саме квитанції про сплату аліментів та фотографії, які він просив долучити до матеріалів справи. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частина перша та друга статті 367 ЦПК України). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частина третя статті 367 ЦПК України). У постанові Верховного Суду від 27 березня 2023 року у справі № 686/9366/20 зазначено, що […тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні]. Сторони мають усвідомлювати, що інститути апеляційного та касаційного перегляду впроваджені для усунення можливих помилок судового розгляду справ у першій інстанції, а не для усунення помилок сторони, допущених нею під час розгляду справи судом першої інстанції, у формулюванні стороною своїх позовних вимог, аргументів та формуванні їх доказової бази. Це відповідає і практиці ЄСПЛ, яка є джерелом права відповідно до Закону України від 23 лютого 2006 року 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Наприклад, ЄСПЛ у своєму рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine, заява № 3236/03, пункт 40) зазначив, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Відповідного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 12 жовтня 2023 року (справа № 499/895/19). Матеріали справи не містять доказів про те, що відповідач був позбавлений можливості надати всі наявні у нього докази в ході розгляду справи у суді першої інстанції. Враховуючи викладене, підстави для дослідження та врахування при розгляді справи нових доказів, наданих відповідачем до суду апеляційної інстанції, відсутні. Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»). Частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину. Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Частиною першою статті 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини. При зверненні до суду з позовом на підтвердження своїх позовних вимог позивачем було надано копії свідоцтва про народження дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , акту обстеження житлово-побутових умов проживання дитини, довідки про потребу дитини у домашньому догляді з 21 грудня 2020 року по 21 червня 2021 року, заяви про кримінальне правопорушення, витягу з ЄРДР щодо кримінального провадження за заявою ОСОБА_1 , розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, судових рішень про визначення місця проживання дитини, надання дозволу на виїзд за межі України та реєстрацію місяця проживання дитини. 25 травня 2023 року Службою у справах дітей та сім`ї Гатненської сільської ради Київської області було складено висновок про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зі змісту вказаного висновку вбачається, що ОСОБА_1 виховує та утримує дитину сама, ОСОБА_2 ухиляється від сплати аліментів, заперечень щодо позбавлення його батьківських прав не надав. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК України. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків. Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини. Відповідно до частини шостої статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини. Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах: від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19), від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19), від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/14 (провадження № 61-8179св19). Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції. Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. У рішенні по справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»). Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача. В даному випадку суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав, відсутні. Батько проти позбавлення батьківських прав заперечує, про що вказував у суді першої та апеляційної інстанцій, а позбавлення батьківських прав необхідно розглядати як крайній захід, необхідність та пропорційність застосування якого за обставин цієї справи не доведено. Так, матеріали справи свідчать про те, що в ході розгляду справи у суді першої інстанції ОСОБА_2 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом про оспорення батьківства та виключення відомостей про нього, як батька, з актового запису про народження ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_2 вказував, що існують сумніви щодо його батьківства відносно малолітнього ОСОБА_5 , у зв`язку з чим просив призначити у справі судово-медичну експертизу. Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 січня 2024 року провадження у вказаній справі було закрито у зв`язку з відмовою ОСОБА_2 від позовних вимог. Враховуючи те, що сторони не перебували у зареєстрованому шлюбі, а також з урахуванням нетривалості їх стосунків, сам по собі факт звернення ОСОБА_2 з позовними вимогами про оспорення батьківства та наявності у нього сумнівів щодо біологічного походження дитини від нього, не може бути підставою для висновку про доцільність позбавлення його батьківських прав. Апеляційний суд звертає увагу на те, що висновок органу опіки та піклування є таким, що має рекомендаційний характер, який повинен містити відомості щодо наявності виключних обставин, підтверджених відповідними доказами, які б свідчили про свідоме нехтування батьком/матір`ю своїми обов`язками і були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення батьківських прав, що найкраще відповідатиме інтересам дітей (постанова Верховного Суду від 15 квітня 2021 року (справа № 243/13192/19-ц). В даному випадку висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав є недостатньо обґрунтованим та має рекомендаційний характер, не містить посилань на виключні обставини, які могли б бути підставою для позбавлення батьківських прав. Позивач при зверненні до суду першої та апеляційної інстанції зазначала, що відповідач тривалий час ухилявся від виконання батьківських обов`язків з виховання дитини, однак доказів на підтвердження вказаних обставин не надавала. Посилання позивача на те, що відповідач не спілкується з дитиною та не бачиться з нею не є підставою для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивач не довела. Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 17 червня 2021 року (справа № 466/9380/17). Зі змісту позовної заяви вбачається, що підставою для звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про позбавлення відповідач батьківських прав став конфлікт із матір`ю відповідача. Особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки у рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків (постанова Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року, справа № 320/5094/19). Не може бути підставою для позбавлення відповідача батьківських прав і доводи позивача про те, що відповідач належним чином не утримував дитину, має заборгованість зі сплати аліментів. Наявність заборгованості щодо сплати аліментів сама по собі не є підставою для позбавлення батька/матері дитини батьківських прав. Факт стягнення з одного з батьків на користь іншого аліментів на утримання дитини не може свідчити про свідоме ухилення від виконання батьківських обов`язків щодо її утримання, оскільки таке стягнення є одним із способів захисту прав дитини на належне матеріальне забезпечення та свідчить про спонукання батька/матері до надання їй належного утримання (постанова Верховного Суду від 23 квітня 2020 року (справа 420/1075/17). Згідно з частинами першою-третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, правові наслідки позбавлення батьківських прав визначено статтею 166 СК України. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків. Пунктом 1 статті 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону та процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо та необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним. Таких висновків дійшов Верховний Суд в постанові від 29 вересня 2021 року (справа №459/3411/18). В даному випадку судом апеляційної інстанції не встановлено виключних обставин, які свідчили б про наявність безумовних підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно його сина ОСОБА_5 . Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що вимоги про позбавлення батьківських прав не підлягають задоволенню. Статтею 376 ЦПК України встановлено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. За таких обставин апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382 ЦПК України, суд постановив: апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити. Рішення Іванківського районного суду Київської області від 04 червня 2024 року скасувати та постановити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки і піклування Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області про позбавлення батьківських прав відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в касаційному порядку протягом тридцяти днів. Головуючий Судді