Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/7084/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 квітня 2023 р. Справа № 520/7084/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Бегунца А.О., Суддів: Рєзнікової С.С. , Курило Л.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.09.2022, головуючий суддя І інстанції: Супрун Ю.О., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 14.09.22 по справі № 520/7084/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просить суд: визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо нездійснення перерахунку розміру пенсії ОСОБА_1 та не виплати пенсії з 07.10.2009 року по 17.04.2017 року; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області перерахувати розмір пенсії, виплатити пенсію за вислугу років, як працівнику МВС, починаючи з 07.10.2009 року по 17.04.2017 року з компенсацією втрати частини доходів. В обґрунтування позовних вимог, ОСОБА_1 зазначає, що до січня 2000 року проживав в м. Харкові, отримував пенсію за вислугу років, як працівник МВС України, надалі виїхав на постійне місце проживання до Ізраїлю, в зв`язку з чим виплату пенсії припинено. 22.09.2017 представник позивача звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області із заявою про поновлення виплати раніше призначеної пенсії. Відповідач відмовив у поновленні пенсії, у зв`язку із чим позивач звернувся до суду і позовні вимоги в межах справи №638/15911/17 задоволені частково. На виконання постанови суду Головним управління Пенсійного фонду України в Харківській області нараховано до виплати ОСОБА_1 пенсію в розмірі 111 грн. на місяць. У подальшому, 26.10.2020 представник позивача звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області із заявою про виплату пенсію ОСОБА_1 за період з дати ухвалення рішення Конституційного Суду України - 07.10.2009 по 17.04.2017. Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 2000-0203-8/95857 від 25.11.2020 року повідомлено, що законодавством не передбачено проведення перерахунку пенсій. Таким чином, позивач вважає протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо нездійснення перерахунку розміру пенсії ОСОБА_1 та не виплати пенсії з 07.10.2009 по 17.04.2017. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 14.09.2022 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо нездійснення перерахунку розміру пенсії ОСОБА_1 та не виплати пенсії з 07.10.2009 по 17.04.2017. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області перерахувати розмір пенсії, виплатити пенсію за вислугу років, як працівнику МВС, ОСОБА_1 , починаючи з 07.10.2009 по 17.04.2017. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Не погодившись з вказаним рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.09.2022 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 06.12.2017 у справі № 638/15911/17 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зокрема, зобов`язано ГУПФУ в Харківській області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 починаючи з 18.04.2017; зобов`язано ГУПФУ в Харківській області подати протягом 30 днів з дня набрання постанови законної сили звіт про виконання судового рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ГУПФУ в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії з 07.10.2009 по 17.04.2017 - залишено без розгляду. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 та ст. 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Рішенням Конституційного суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 положення пункту 2 частини 1 статті 49 та статті 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визнані неконституційними. Отже, рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 року № 25- рп/2009 поширюється на осіб, які виїхали на постійне місце проживання за кордон після 07.10.2009 року. Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми щодо пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, то застосовуються норми міжнародного договору. Зважаючи на те, що угода між Україною та Ізраїлем про соціальне забезпечення Верховною Радою України не ратифікована, підстави для поновлення виплати пенсії в Україні під час проживання за кордоном відсутні. Апелянт зазначає, що ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 26.02.2020 по справі №520/675/2020 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області щодо не поновлення виплати пенсії за вислугу років, як працівнику МВС, ОСОБА_1 з 07.10.2009 по 17.04.2017 залишено без розгляду. Отже, на даний час є рішення Дзержинського районного суду м. Харкова та ухвала Харківського окружного адміністративного суду, що набрали законної сили, між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. З урахуванням зазначеного, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області вважає, що судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, що є підставою для скасування судового рішення в частині задоволених позовних вимог. Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Колегія суддів зазначає, що з огляду на ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 06.12.2017 у справі № 638/15911/17 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо не поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 - протиправними. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 , починаючи з 18.04.2017 року. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії з 07.10.2009 року по 17.04.2017 року - залишено без розгляду. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІН НОМЕР_1 , витрати по сплаті судового збору у розмірі 640 (шістсот сорок) грн. 00 коп. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області подати протягом 30 днів з дня набрання постанови законної сили звіт про виконання судового рішення, що передбаченого частиною 1 статті 267 КАС України. Позивач скористався своїм правом на апеляційне оскарження рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 06.12.2017 у справі №638/15911/17, проте ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.01.2018 по справі № 638/15911/17 апеляційну скаргу ОСОБА_1 повернуто без розгляду скаржнику. Залишаючи без розгляду позовні вимоги у частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області провести поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 з 07.10.2009 по 17.04.2017, Дзержинський районний суд м. Харкова у рішенні від 06.12.2017 дійшов висновку, що права позивача підлягають захисту в межах шестимісячного строку, тобто з 18.04.2017, який відліковується від первинного звернення позивача до суду з 18.10.2017. 17 січня 2020 року позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області про визнання протиправною бездіяльність ГУ ПФ України у Харківській області щодо не поновлення виплати пенсії за вислугу років, як працівнику МВС, ОСОБА_1 з 07.10.2009 по 17.04.2017. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 26.02.2020 року по справі №520/675/2020 позов ОСОБА_1 залишено без розгляду, у звязку із тим, що останній вже звертався із аналогічними позовними вимогами до Дзержинського районного суду м. Харкова, яким позов залишено без розгляду з підстав звернення позивача поза межами шестимісячного строку у період з 07.10.2009 по 17.04.2017, передбаченого статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року). При цьому, нових та/або додаткових підстав для поновлення строку звернення до суду, які б можна було вважати поважними, позивачем не наведено. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 25.05.2020 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 26.02.2020 року по справі №520/675/2020 про залишення без розгляду позову, залишено без змін. Позивач вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення перерахунку розміру пенсії ОСОБА_1 та не виплати пенсії з 07.10.2009 по 17.04.2017, із застосуванням системи "Електронний суд" звернувся 23.04.2021 через свого представника до суду. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 17.05.2021 у справі № 520/7084/21 відкрито спрощене провадження. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 21.09.2021 адміністративний позов залишено без розгляду, у зв`язку із тим, що позивач звернувся з позовною заявою вперше 17.10.2017 та не навів поважних причин пропуску строку звернення до суду, суд вважає, що права позивача підлягають захисту в межах шестимісячного строку, тобто з 18.04.2017, який відліковується від первинного звернення позивача до суду з 17.10.2017, тому вимоги щодо перерахунку розміру та виплати пенсії позивачу з 07.10.2009 по 17.04.2017 заявлені з пропуском строків звернення до суду. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 13.12.2021 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 21.09.2021 по справі № 520/7084/21 скасовано. Направлено справу №520/7084/21 для продовження розгляду до Харківського окружного адміністративного суду . Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 27 липня 2022 року прийнято до провадження адміністративну справу № 520/7084/21. Позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху. Встановлено позивачу термін для усунення недоліків позовної заяви, а саме: надати до суду заяву про поновлення пропущеного строку та докази поважності причин його пропуску. Ухвалою від 08.08.2022 заяву представника ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду задоволено. Визнано причини пропуску звернення до суду поважними та поновлено цей строк, відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі №815/1226/18. Також, матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 , до 2000 року проживав в Україні, отримував пенсію за вислугою років, призначеної органами внутрішніх справ відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". У подальшому позивач виїхав на постійне місце проживання до Ізраїлю, що підтверджується відповідною відміткою в паспорті позивача. На виконання постанови Дзержинського районного суду м. Харкова від 06.12.2017 у справі №638/15911/17 позивачу з 18.04.2017 поновлено пенсію, що підтверджується довідкою №624 від 09.11.2020. 22 вересня 2017 року представник позивача звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області із заявою про перерахунок та поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 за вислугу років, як працівнику МВС з 07.10.2009 у розмірах відповідно до чинного пенсійного законодавства України, як не працюючому пенсіонеру. Листом від 06.10.2017 №1919/Ш-14 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області повідомлено позивача, що між Україною та Ізраїлем немає будь-якого міжнародного договору щодо пенсійного забезпечення військовослужбовців. Позивач вважаючи протиправною бездіяльність відповідача звернувся до суду. Приймаючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з протиправної бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо нездійснення перерахунку розміру пенсії ОСОБА_1 , невиплати пенсії з 07.10.2009 по 17.04.2017 та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області перерахувати розмір пенсії, виплатити пенсію за вислугу років, як працівнику МВС, ОСОБА_1 , починаючи з 07.10.2009 по 17.04.2017. Поряд із цим, суд дійшов висновку, що нарахування та виплата суми пенсії ставить первинною подією щодо компенсації втрати частини пенсії, яка нараховується та виплачується, відповідно, після та за результатом нарахування та виплати основної суми пенсії, а тому в даному випадку вимоги про зобов`язання відповідача про нарахування та виплату позивачу компенсації за несвоєчасну виплату пенсії є передчасними. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч.1 ст.8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Відповідно до ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" пенсії звільненим зі служби особам, зазначеним у статті 1-2 цього Закону, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, не призначаються, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Пенсії, призначені зазначеним особам в Україні до виїзду на постійне місце проживання за кордон, виплачуються в порядку, встановленому Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Відповідно до п.2 ч.1 ст.49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Відповідно до частини другої статті 49 Закону № 1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. У силу ст. 51 цього Закону, у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Відповідно до ст.147 Конституції України, Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України, законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до цієї Конституції. Рішенням Конституційного Суду України №25-рп/2009 від 07.10.2009 визнано не конституційними положення п.2 ч.1 ст.49 Закону №1058-IV та другого речення ст.51 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, які втратили силу з моменту прийняття Конституційним Судом України рішення. Як зазначено в Рішенні №25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону №1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами. Відповідно до п. 3 резолютивної частини Рішення від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 Конституційний Суд України звернув увагу Верховної Ради України на необхідність приведення у відповідність до Конституції України (254к/96-ВР) положень інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, а також прийняття закону про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними. Проте, сам факт прийняття Конституційним Судом України Рішення від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 та рішення ЄСПЛ у справі "Пічкур проти України" не забезпечує необхідної правової визначеності, яка є головною умовою дії "презумпції знання закону", тим більше коли мова йде про літню людину, яка проживає в іншій країні, тобто поза інформаційним полем України. Саме з метою забезпечення правової визначеності Конституційний Суд України у своєму рішенні звернув увагу Верховної Ради України на необхідність внесення відповідних змін до законодавства. Водночас відсутність чіткого законодавчого механізму щодо відновлення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне проживання за межі України, призвело до ситуації, за якої громадяни України були позбавлені можливості отримувати належні їм пенсійні виплати, або створювалися умови за яких пенсіонерам, які проживають за межами України, для отримання належних їм пенсійних виплат необхідно було докласти значних зусиль, зокрема, звертатись до суду. Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі Пічкур проти України, яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Враховуючи, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до ст.46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов`язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі Пічкур проти України, як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини". З огляду на наведене, з дня набрання чинності Рішенням №25-рп/2009 щодо неконституційності положень п.2 ч.1 ст.49, другого речення ст. 51 Закону №1058-ІV, виникли підстави щодо поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу управління ПФ України має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон. Отже, проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, позивач має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни цієї держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 лютого 2018 року у справі №523/5348/17. Згідно з ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. На даний час порядок призначення, перерахунку та виплати пенсії, крім Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", визначений також Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління ПФ України від 25.11.2005 року № 22-1. Відповідно до ч.2 ст.49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що поновлення виплати пенсії здійснюється з з`ясуванням обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку передбаченому ч.3 ст.35 та ст.46 цього Закону. Відповідно до п.15 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", поновлення виплати раніше призначеної пенсії здійснюється за документами, що є у пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на момент призначення цього виду пенсії. Таким чином поновлення пенсії здійснюється за матеріалами, що є в пенсійній справі, із урахуванням додатково наданих документів. Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, сформованою у постанові від 12 березня 2021 року у справі № 821/536/18, від 15 квітня 2021 року у справі № 766/11916/17, від 01 квітня 2021 року у справі № 824/342/19-а. Визначаючи дату по яку слід нарахувати та виплатити пенсію, колегія суддів зазначає наступне. Матеріалами справи підтверджується, що Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області з 18.04.2017 поновлено та виплачується пенсія позивачу на виконання постанови суду від 06.12.2017 по справі №638/15911/17, що підтверджується відповідною довідкою. Таким чином, саме по 17.04.2017 (включно) позивачу підлягає нарахуванню та виплата пенсії. Отже, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про задоволення позову в цій частині вимог. Поряд із тим, колегія суддів наголошує, що у постанові від 20 травня 2020 року у справі №815/1226/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що статті 99, 100 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) не підлягають застосуванню до спорів, які виникли у зв`язку поновленням виплати раніше призначених (нарахованих) пенсій громадянам України, які проживають за її межами, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009. Зважаючи на те, що непроведення виплати пенсії таким особам відбулося з вини держави в особі її компетентних органів, поновлення виплати пенсії має проводитися без обмеження будь-яким строком. Такий висновок Великої Палати Верховного Суду є застосовним при розгляді подібних справ і щодо статей 122, та 123 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), які за змістом є аналогічними статтям 99, 100 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року). За таких обставин з метою дотримання завдань адміністративного судочинства та забезпечення конституційних гарантій осіб на пенсійне забезпечення Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 08 грудня 2015 року у справі № 21-5653а15, від 12 квітня 2016 року у справі № 462/9427/13-а, від 08 червня 2016 року у справі № 505/2135/14-а та від 11 жовтня 2016 року у справі № 404/4541/15-а, про те, що виниклі спори щодо поновленням виплати раніше призначених пенсій громадянам України, які проживають за її межами, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 мають вирішуватися з урахуванням норм процесуального права статей 99, 100 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2015 року). Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що поновлення пенсійних виплат даній категорії осіб повинно проводитися без обмеження будь-яким строком, та відповідно без врахування положень статтей 122, та 123 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року; ст.ст. 99, 100 КАС України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року). Доводи апелянта про наявність на теперішній час рішення Дзержинського районного суду м. Харкова у справі №638/15911/17 та ухвали Харківського окружного адміністративного суду у справі №520/675/2020, що набрали законної сили, між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, є безпіставними, оскільки Велика Палата Верховного Суду у вказаній вище справі дійшла висновку про поновлення виплати пенсії без обмеження будь-яким строком. Стосовно виплати пенсії з компенсацією втрати частини доходів, колегія суддів зазначає наступне. Згідно зі ст.1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати", підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Статтею 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Частиною 2 ст.46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом. Отже, нарахування та виплата суми пенсії ставить первинною подією щодо компенсації втрати частини пенсії, яка нараховується та виплачується, відповідно, після та за результатом нарахування та виплати основної суми пенсії, а тому в даному випадку вимоги про зобов`язання відповідача про нарахування та виплату позивачу компенсації за несвоєчасну виплату пенсії є передчасними. Вказана позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду викладеними у постанові від 16.05.2019 у справі №134/89/16-а, від 05.03.2020 у справі №140/1547/19, від 16.04.2020 по справі №200/11292/19-а, від 04.03.2021 у справі №520/34/17, від 20.04.2022 у справі №461/1390/16-а, які враховуються судом в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України. Враховуючи, що позивачу не був нарахований та виплачений дохід у вигляді пенсії за період з 07.10.2009 по 17.04.2017 (включно), колегія судів дійшла висновку про відсутність підстав для зобов`язання відповідача нарахувати позивачу компенсацію втрати частини доходу з 07.10.2009 по день зарахування заборгованості. Отже, з урахуванням наведеного, вимоги позивача в цій частині є передчасними, спрямованими на майбутнє, оскільки наразі сума пенсії позивача за період з 07.10.2009 по 17.04.2017 не нарахована та не виплачена відповідачем. За приписами ч. 1 та ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті рішення, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права. Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Згідно із ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.09.2022 по справі № 520/7084/21 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя А.О. Бегунц Судді С.С. Рєзнікова Л.В. Курило