Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/7447/20

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 10 березня 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/7447/20 Головуючий в 1 інстанції: Бутенко А.В. рішення суду першої інстанції прийнято у м. Одеса 12 жовтня 2020 року Судова колегія П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача: Яковлєва О.В., суддів Градовського Ю.М., Крусяна А.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2020 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дії, зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И Л А : Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом у якому заявлено вимоги Головному управлінню Пенсійного фонду України в Одеській області, а саме: визнання незаконною відмову письмовими відповідями від 16 березня 2012 року, 28 квітня 2012 року, 21 липня 2020 року у відновленні виплати пенсії за віком; визнання бездіяльність щодо відмови у поновленні виплати пенсії за віком; зобов`язання поновити виплату пенсії за віком згідно ч. 2 ст. 49 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та «Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженому Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, нарахувавши її з 07 жовтня 2009 року. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2020 року частково задоволено позовні вимоги, а саме: визнано протиправними відмови у відновленні виплати пенсії за віком, які містяться у письмових відповідях від 28 квітня 2012 року та від 21 липня 2020 року; визнано протиправною бездіяльність Головного Управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо не поновлення виплати пенсії позивачу за віком; зобов`язано поновити виплату пенсії за віком позивачу з 07 жовтня 2009 року. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням відповідачем подано апеляційну скаргу з якої вбачається про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що у межах спірних правовідносин позивач мав дізнатися про порушення своїх прав у 2009 році, так як пенсійні виплати є щомісячними платежами, а тому апелент вважає, що позивачем пропущено встановлений строк звернення до суду. Крім того, апелент вважає, що Рішення Конституційного Суду № 25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року не поширює свою дію на позивача, так як він виїхав з України ще до 2009 року. Також, апелянт наголошує на тому, що виплата пенсії позивачу призведе до незаконного витрачання коштів Пенсійного фонду України. В свою чергу, позивачем подано відзив на отриману апеляційну скаргу у якому зазначено, що судом першої інстанції прийнято законне та обґрунтоване рішення про задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги суперечать вимогам Конституції України, Рішенню Конституційного Суду № 25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року, а також судовій практиці ЄСПЛ та Верховного Суду. Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є пенсіонером за віком та йому припинено виплату пенсії у зв`язку з виїздом за кордон. При цьому, позивач 03 березня 2012 року звертався до пенсійного органу із заявою про поновлення виплати пенсії з моменту набрання чинності рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року. Крім того, позивач звернувся до пенсійного органу із скаргою від 12 квітня 2012 року, в якій просив прийняти рішення про поновлення виплати пенсії з 07 жовтня 2009 року. В свою чергу, ГУ ПФУ в Одеській області листом від 28 квітня 2012 року №8 60/В-11 надано позивачу відповідь про те, що рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 не поширюється на позивача, оскільки позивач виїхав на постійне місце проживання за кордон в 2003 році. Крім того, позивач звернувся до ГУ ПФУ в Одеській області із заявою від 02 липня 2020 року, в якій просив вжити заходів для відновлення виплати пенсії позивачу. В свою чергу, ГУ ПФУ в Одеській області листом № 6070-5978/В-02/8-1500/20 від 21 липня 2020 року надано позивачу відповідь про те, що у зв`язку з відсутністю міжнародного договору між Україною та Німеччиною про гарантії прав громадян у галузі пенсійного забезпечення, вістуні підстави для поновлення виплати пенсії позивачу. Не погоджуючись з отриманими відмовами позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом. За наслідком встановлених обставин судом першої інстанції зроблено висновок про задоволення позовних вимог, так як пенсійним органом протиправно не проводились пенсійні виплати позивачу з 2009 року, з чим погоджується колегія суддів, з огляду на наступне. Так, Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом. Згідно п. 2 ч. 1 ст. 49 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. При цьому, положення п. 2 ч. 1 ст. 49 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» втратили чинність, як такі, що є неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду № 25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року. Згідно ст. 51 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. При цьому, положення другого речення ст. 51 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» втратили чинність, як такі, що є неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду № 25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року. Колегією суддів встановлено, що у межах спірних правовідносин позивачу припинено виплату пенсії у зв`язку з виїздом на постійне проживання за кордон у 2003 році. В даному випадку, вказані дії пенсійного органу на той час відповідали вимогам ст. 49 та ст. 51 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Проте, як зазначено вище, відповідні вимоги визнано неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду № 25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року. В свою чергу, відмовляючи позивачу у поновленні виплати пенсії, зокрема у 2020 році, пенсійний орган обґрунтовував свою правову позицію посиланнями на відповідні норми законну, які втратили чинність 07 жовтня 2009 року. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач отримав право на поновлення виплати своєї пенсії з 07 жовтня 2009 року. При цьому, колегія суддів зазначає, що надані відмови у поновленні пенсійних виплат позивачу, який є громадянином України, не відповідають принципу належного врядування, зміст якого розкритий у багатьох рішеннях ЄСПЛ, зокрема, у рішенні від 20 січня 2012 року у справі «Рисовський проти України». В даному випадку, непроведення пенсійним органом поновлення виплати пенсії позивачу після 07 жовтня 2009 року свідчить про те, що його бездіяльність призвела до триваючого та грубого порушення права особи на отримання пенсійних виплат. Крім того, колегія суддів вважає, що обмеження права пенсіонера на отримання належної йому пенсії певними строками є неприпустимим, а як наслідок відновлення виплати пенсії має проводитися з дати ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 07 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009 без обмеження її виплати жодними строками. В даному випадку, зазначений висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2020 року (справа № 815/1226/18). Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скаргах доводи правильність висновків суду не спростовують. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2020 року без змін. Судові витрати, а саме сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених у п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Яковлєв О.В. Судді Градовський Ю.М. Крусян А.В.