Постанова 4852 № 160/23716/21

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 03 квітня 2026 року м. Дніпросправа № 160/23716/21 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Божко Л.А. (доповідач), суддів: Дурасової Ю.В., Лукманової О.М., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 березня 2025 року (суддя Луговська Г.В.) в адміністративній справі №160/23716/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просив: - визнати протиправною та дискримінаційною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не поновлення пенсії позивача; - визнати протиправним та дискримінаційним та скасувати рішення про відмову у поновленні пенсії позивачу, викладеного в листі відповідача від 12.10.2021 року №36021-30283/М-01/8-0400/21 та визнання протиправними та дискримінаційними дій відповідача щодо відмови поновити виплату пенсії позивача; - зобов`язати відповідача вчинити певні дії - поновити виплату пенсії позивачу з 07.10.2009 року, на вказаний ним банківський рахунок, з урахуванням індексації та компенсації втрати частини доходів, відповідно до норм Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування; - стягнути з відповідача кошти в сумі 100000грн. на відшкодування моральної шкоди, заподіяної йому протиправними та дискримінаційними рішеннями, дією та бездіяльністю, в результаті яких відповідач відмовив у поновленні пенсії позивачу. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідач протиправно відмовляє у поновленні пенсії за віком. Позивач вважає бездіяльність відповідача протиправною та такою, що порушує його конституційні права у зв`язку з чим звернувся до суду з відповідним позовом. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 березня 2025 року у задоволені позову відмовлено. Відмовляючи у задоволені позову суд зазначив, що матеріали справи не містять доказу направлення заяв до Пенсійного фонду України про поновлення виплати пенсії, а також відсутнє рішення останнього щодо їх розгляду. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позов. Також відповідачем було подано відзив на апеляційну скаргу, проте останній стосується іншої справи, з урахування викладених в ньому обставин. Дослідивши матеріали справи в межах апеляційної скарги, всебічно та повно з`ясувавши обставини по справі, колегія суддів зазначає наступне. Як встановлено судом першої інстанції та матеріалами справи підтверджено, що 07.05.1998 ОСОБА_1 виїхав з України на постійне місце проживання до Ізраїлю, де був прийнятий на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль. Позивач стверджує, що 28.11.2019 звернувся із заявами про призначення/перерахунок пенсії та поновлення виплати пенсії і продовження виплати на банківський рахунок. 28.09.2021 представник позивача звернувся через вебпортал Пенсійного фонду Україні із заявою про поновлення пенсії за віком ОСОБА_1 12.10.2021 відповідач листом Про розгляд звернення №36021-30283/М-01/8-0400/21 повідомив, що за даними підсистеми Пенсійного фонду України ОСОБА_1 за призначенням пенсії не звертався та на обліку, як отримувач пенсії в Дніпропетровській області не перебуває. Для розгляду питання про призначення пенсії ОСОБА_1 необхідно надати відповідну заяву до будь-якого відділу обслуговування громадян (сервісного центру). Крім того, за допомогою кваліфікованого електронного підпису або електронної системи BankID, ОСОБА_1 має можливість увійти до особистого кабінету за адресою: portal.pfu.gov.ua та подати заяву зі скан-копіями документів у розділі Заява на призначення пенсії. Вважаючи бездіяльність відповідача щодо не поновлення пенсії протиправною та протиправним рішення про відмову у поновленні пенсії викладене у листі відповідача від 12.10.2021 року №36021-30283/М-01/8-0400/21, позивач звернувся до суду з відповідним позовом. Переглядаючи справу, колегія суддів виходить з наступного. Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсійні правовідносини регулюються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-ІV), який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом. Статтею 1 Закону №1058-ІV встановлено, що пенсія це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом. Статтею 5 Закону №1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону №1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом. Згідно зі статтею 51 Закону №1058-IV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону №1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Відповідно до статті 152 частини 2 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. З огляду на зазначене, положення пункту 2 частини 1 статті 49 та другого речення статті 51 Закону втратили чинність з 07.10.2009, тобто від дати прийняття рішення Конституційним Судом України №25-рп/2009. Відповідно до частини 2 статті 49 Закону №1058-ІV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. В спірному випадку відповідач безпідставно зазначив що для призначення пенсії позивачу необхідно надати відповідну заяву до будь-якого відділу обслуговування громадян (сервісного центру). Також колегія суддів зазначає, що у відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що позивачем не надано жодного документа, який би підтверджував, що останньому була призначена пенсія до виїзду за кордон на постійне місце проживання. Відповідних доказів і не надано під час судового розгляду справи. Водночас, колегія суддів зазначає, що і відповідачем не здійснено належних дій щодо встановлення таких обставин. При цьому в спірному випадку відсутня бездіяльність відповідача щодо не поновлення пенсії, а порушене право позивача саме рішенням відповідача від 12.10.2021 року №36021-30283/М-01/8-0400/21, а тому в даному випадку належним сопобом захисту порушеного права буде саме визнання протиправним та скасування оскарженого позивачем рішення відповідача. Також з огляду на наявні матеріали справи суд вважає за необхідним зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення/перерахунок пенсії з урахуваннями висновками суду, з урахуванням висновків суду. Щодо строку відновлення порушених прав позивача, колегія суддів зазначає наступне. Так, у постанові від 20.05.2020 у справі №815/1226/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що статті 99, 100 КАС України (у редакції, чинній до 15.12.2017) не підлягають застосуванню до спорів, які виникли у зв`язку з поновленням виплати раніше призначених (нарахованих) пенсій громадянам України, які проживають за її межами, на підставі рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009. Зважаючи на те, що непроведення виплати пенсії таким особам відбулося з вини держави в особі її компетентних органів, поновлення виплати пенсії має проводитися без обмеження будь-яким строком. Велика Палата Верховного Суду при цьому зазначила, що такий висновок є застосовним при розгляді подібних справ і щодо статей 122, та 123 КАС України (у редакції, чинній з 15.12.2017), які за змістом є аналогічними статтям 99, 100 КАС України (у редакції, чинній до 15.12.2017). Зважаючи на наведене відновлення виплати пенсії позивачу, у разі наявності такого права, повинно бути з дати ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 07.10.2009 у справі №25-рп/2009 без обмеження її виплати жодними строками. Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачеві компенсації втрати частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою пенсії. Питання, пов`язані із здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом № 2050-ІІІ та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок). Згідно із ст.1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Зі змісту вказаних норм слідує, що їх дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата). Пункти 1, 2 Порядку відтворюють положення Закону № 2050-ІІІ і лише конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій. У п. 4 Порядку закріплено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на

100. Наведене нормативне регулювання не встановлює першочерговості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи був виплачений нарахований дохід, та чи виплачений він із порушенням строків, чи нараховувався і виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Використане у ст.3 Закону № 2050-ІІІ та п. 4 Порядку формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення. Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст.55 Закону № 2262-XII, ст.2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). Водночас, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення. Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст.1-3 Закону № 2050-ІІІ, окремих положень Порядку дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Аналогічний підхід до застосування вказаних норм права висловлений Верховним Судом України у постановах від 19 грудня 2011 року (справа № 6-58цс11), від 11 липня 2017 року (справа № 21-2003а16), та Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року (справа № 336/4675/17), від 21 червня 2018 року (№ 523/1124/17), від 03 липня 2018 року (справа № 521/940/17). Водночас, оскільки під час розгляду цієї справи суд не зобов`язував відповідача поновити або призначити позивачу пенсію, така вимога є передчасною. Також колегія суддів вказує на передчасність позовних вимог в частині проведення індексації пенсії. Статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05 жовтня 2000 року № 2017-III передбачено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється задля підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі статтею 19 цього Закону, є обов`язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності. Відповідно до статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 3 липня 1991 року №1282-XII (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон № 1282-XII) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Згідно зі статтею 2 Закону № 1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення); суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди в разі втрати годувальника. Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. За змістом статті 4 Закону № 1282-XII в чинній редакції індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін. Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій; проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Тобто, сума індексація повинна бути нарахована відповідачем при нарахуванні пенсії. Відповідно, зважаючи на те, що пенсія позивачу на час постановлення судом апеляційної інстанції рішення не нараховувалась та не виплачувалась, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги про зобов`язання нарахувати та виплатити індексацію спрямовані на майбутнє, відповідно, є передчасними. Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача коштів в сумі 100 000 гривень на відшкодування моральної шкоди, заподіяної йому протиправними та дискримінаційними рішеннями, дією та бездіяльністю, в результаті яких було відмовлено у поновленні пенсії, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. У відповідності до Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (Із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного суду N 5 від 25.05.20011 від 27.02.2009) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Заявляючи вимогу про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Позивач зазначає, що його хвилювання та майнові страждання у зв`язку з неотриманням вчасно пенсії, очікування коштів та судовий спір з відповідачем сам по собі вказує на моральні страждання. Однак, такі доводи позивача колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на те, що відшкодування моральної шкоди є видом цивільно-правової відповідальності. В свою чергу, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд повиненз`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я, тяжкість вимушених змін у життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. Отже, враховуючи, що відшкодування моральної (немайнової шкоди) є видом цивільно-правової відповідальності, спосіб застосування якої передбачає встановлення об`єктивних обставин щодо наявності шкоди, протиправності діяння її заподіювача, причинового зв`язку між діями (рішеннями, бездіяльністю) заподіювача та наслідками у вигляді немайнової шкоди. Вказане безумовно свідчить на користь неможливості звільнення від доказування обставин, що можуть свідчити про наявність підстав для застосування цивільно-правової відповідальності - відшкодування моральної шкоди. Позивачем не приведено розрахунку та не наведено обґрунтувань, щодо заявленої до відшкодування суми моральної шкоди, також позивачем не зазначено з чого саме він виходив визначаючи розмір понесеної шкоди. Отже, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження понесення немайнових втрат, які мають бути відшкодовані відповідачем у заявлений в адміністративному позові спосіб, відтак не доведено тих обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги в цій частині, як це передбачено ст.71 КАС України. Невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, що призвели до ухвалення незаконного рішення, є підставою для його скасування, як це передбачено статтею 317 КАС України, та прийняття нового рішення у справі. Керуючись с.311, п.2 ч.1 ст.315, ст.317, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 березня 2025 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 12.10.2021 року №36021-30283/М-01/8-0400/21. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення перерахунок пенсії та прийняти відповідне рішення по суті, з урахуванням висновками суду. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, за винятком наявності підстав передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий - суддя Л.А. Божко суддя Ю. В. Дурасова суддя О.М. Лукманова