Постанова 4854 № 420/14376/21

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 31 березня 2023 р.м. ОдесаСправа № 420/14376/21 Місце ухвалення рішення суду 1 інстанції: м. Одеса; Дата складання повного тексту рішення суду 1 інстанції: 10.09.2021 року; Головуючий в 1 інстанції: Аракелян М.М. П`ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії: Головуючого судді Єщенка О.В. суддів Димерлія О.О. Танасогло Т.М. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Чорноморського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2021 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Чорноморського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправною та скасування постанови,- В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Чорноморського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Стояна Габріела Спиридоновича від 27.10.2018 року ВП №57533122 про стягнення виконавчого збору. В обґрунтування позову зазначено, що на примусовому виконанні Чорноморського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) перебувало виконавче провадження ВП №57533122 з виконання виконавчого листа, виданого Іллічівським міським судом Одеської області, про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 4252365,99 грн. З відкриттям виконавчого провадження старшим державним виконавцем винесено постанову від 27.10.2018 року ВП №57533122 про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 425236,6 грн. В подальшому, у зв`язку із зверненням стягувача із заявою про повернення виконавчого листа, постановою державного виконавця від 02.07.2021 року повернуто стягувачу виконавчий документ на підставі пункту 1 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження». На момент вказаного виконавчого провадження державним виконавцем вчинено певні виконавчі дії, реалізовано предмет іпотеки земельну ділянку за кадастровим номером 5123782000:02:004:2465 за ціною 445958,8 грн., стягнуто виконавчий збір у сумі 37640,78 грн., залишок не стягнутого виконавчого збору визначено на суму 387595,82 грн. Оспорюючи правомірність та обґрунтованість постанови від 27.10.2018 року ВП №57533122 про стягнення виконавчого збору, посилаючись на положення статтей 1, 18, 27 Закону України «Про виконавче провадження», пунктів 20, 21 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень та правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду у постановах від 15 лютого 2018 року по справі №910/1587/13, від 11 березня 2020 року по справі №2540/3203/18, від 22 січня 2021 року по справі №400/4023/19, позивач вказує, що на момент виникнення спірних правовідносин обов`язковими умовами стягнення виконавчого збору були: 1) фактичне виконання виконавчого документа; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень. За своїм змістом виконавчий збір є винагородою за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи призвели до виконання рішення. У разі фактичного виконання виконавчого документа майнового характеру у повному обсязі або частково державному виконавцю виплачується винагорода у відсотковому співвідношенні від стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, якщо за таким виконавчим документом стягнуто виконавчий збір та витрати, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення виконання рішення. Підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника сум коштів є здійснення державним виконавцем не будь-яких дій, пов`язаних із організацією виконавчого провадження, а виключно дій по фактичному стягненню з боржника присуджених за виконавчим документом сум, тобто дій, за наслідками яких було стягнуто, повернуто у примусовому порядку відповідну суму або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. З урахуванням наведеного у сукупності, позивач наполягає на тому, що правових підстав для стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, визначеному в оспорюваній постанові, у державного виконавця не виникло. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2021 року адміністративний позов задоволено. Суд визнав протиправною та скасував постанову старшого державного виконавця Чорноморського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Стояна Габріела Спиридоновича від 27.10.2018 року ВП №57533122 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору. Стягнув з Чорноморського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3875 грн. 96 коп. Проаналізувавши положення статтей 1, 5, 10, 18, 26, 27, 37, 40 Закону України «Про виконавче провадження», пунктів 8, 20, 21 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, пунктів 4, 6 Порядку виплати винагород державним виконавцям та їх розмірів і розміру основної винагороди приватного виконавця, врахувавши правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду по справам №2540/3203/18, №400/4023/19, №910/1587/13, суд першої інстанції виходив з того, що при стягненні виконавчого збору без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду. Законодавець, передбачивши обов`язок державного виконавця із зазначення у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу результатів виконання (суму, яку фактично стягнуто) та проставлення у виконавчому документі відповідної відмітки щодо залишку нестягнутої суми і суми стягнутого виконавчого збору, встановив, що виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми за виконавчим листом. У разі фактичного виконання виконавчого документа майнового характеру у повному обсязі або частково державному виконавцю виплачується винагорода у відсотковому співвідношенні від стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, якщо за таким виконавчим документом стягнуто виконавчий збір та витрати, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення виконання рішення. З огляду на ту обставину, що виконавчий документ було виконано частково, а саме в частині реалізованого майна позивача, інша частина залишилась невиконаною і визначення розміру виконавчого збору не відбулось, виходячи з фактично стягнутої на користь стягувача суми за виконавчим листом, суд першої інстанції дійшов висновку про невідповідність оспорюваної постанови вимогам законодавства, обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його задоволення у повному обсязі. В апеляційній скарзі Чорноморський відділ державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати судове рішення та прийняти нове про відмову у задоволенні позову у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки положенням статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції Закону від 03.07.2018 року №2475-VIII) і помилково не враховано, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, зокрема, що підлягає примусовому стягненню за виконавчим документом. Отже, визначення в оспорюваній постанові розміру виконавчого збору, виходячи з 10 відсотків від суми, що підлягає стягненню, відбулось з дотриманням чинних норм законодавства. Не знаходить свого обґрунтованого підтвердження і висновок суду першої інстанції про можливе виникнення подвійного стягнення виконавчого збору за виконавчим документом у разі його повернення стягувачу, зокрема, на підставі пункту 1 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки частиною 6 статті 27 цього Закону чітко передбачено, що у разі наступних пред`явлень державному виконавцю до виконання виконавчого документа, виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута під час попереднього виконання. Апелянт додає, що вирішенні цієї справи судом першої інстанції помилково застосовано правові висновки Верховного Суду у постановах по справам №2540/3203/18, №400/4023/19 та №910/1587/13 з приводу правовідносин, врегульованих 27 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції до набрання чинності Законом від 03.07.2018 року №2475-VIII. Виходячи зі спірних правовідносин, апелянт наполягає на тому, що подібними щодо цієї справи є правові висновки Верховного Суду у постановах від 28 квітня 2020 року по справі №480/3452/19, від 28 квітня 2020 року по справі №520/9144/18, від 30 червня 2021 року по справі №460/2478/19. Акцентуючи увагу на необґрунтованому не врахуванні судом часткового стягнення виконавчого збору з боржника і тому, що стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку вчиняє державний виконавець у межах виконавчого провадження незалежно від здійснених дій; виконавчий збір є обов`язковим до сплати за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби, розмір якого становить 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню за виконавчим документом, а не з фактично стягнутої суми; постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю і при наступних пред`явленнях до виконання виконавчого документа виконавчий збір стягується у частині, що не була стягнута при попередньому виконанні, апелянт вказує на повну необґрунтованість позовних вимог і відсутність правових обставин для їх задоволення. Крім того, посилаючись на положення статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» та статті 122 КАС України, апелянт вказує на пропуск позивачем установленого строку звернення із цим позовом, оскільки останньому в установленому порядку надсилались як постанова про відкриття виконавчого провадження так і оспорюване рішення виконавця про стягнення виконавчого збору. Наведене спростовує доводи позивача про його обізнаність із прийнятою постановою лише за окремим зверненням до виконавчої служби та неможливість дізнатись про прийняте виконавцем рішення з моменту винесення спірної постанови. У визначений строк відзив на апеляційну скаргу від позивача не надійшов. При цьому, апеляційний суд враховує, що відповідно до частин 1, 2, 3 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Перевіряючи достатність підстав для складання безумовних висновків про недоведеність суб`єктом владних повноважень правомірності та обґрунтованості свого рішення, колегія суддів вважає за необхідне врахувати, що відповідно до частин 1, 4 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. У галузі дії принципу офіційності адміністративний суд зобов`язаний дослідити за власною ініціативою важливі для прийняття рішення з правового спору фактичні обставини і докази, залучити їх до провадження та встановити їх правдивість. Таким чином, адміністративний суд поряд з активністю сторін у доведенні їх тверджень бере на себе ініціативу під час розгляду адміністративної справи. Не використання процесуальних функцій, наведених у вказаних нормах адміністративного процесуального законодавства, нівелює обґрунтованістю тих чи інших висновків суду за результатом вирішення адміністративної справи. Колегія суддів звертає увагу на те, що предметом спору у цій адміністративній справі є протиправність постанови старшого державного виконавця Чорноморського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Стояна Габріела Спиридоновича від 27.10.2018 року ВП №57533122 про стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 425236,6 грн. Вказана постанова відповідача, а також інші докази, які стали підставою для прийняття оспорюваної постанови, на момент прийняття рішення суду судом першої інстанції не досліджені. Апеляційний суд враховує, що ухвалою суду першої інстанції від 31 серпня 2021 року витребувано у Чорноморського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) належним чином засвідчені копії матеріалів виконавчого провадження ВП №57533122. Відповідачу встановлений строк для надання витребуваних документів до суду у строк до 07.09.2021 року. Зазначену ухвалу судом першої інстанції надіслано відповідачу засобами електронного зв`язку 01.09.2021 року. Матеріали виконавчого провадження на вимогу суду надійшли 15.09.2021 року, тобто поза межами установленого строку. При цьому, на переконання апеляційного суду, відсутність в адміністративній справі на момент ухвалення рішення оспорюваної постанови, доказів, на підставі яких суд має встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги учасника справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, не одержання у визначений строк доказів, які мають безпосереднє значення для правильного вирішення справи, без вжиття судом додаткових заходів, направлених на повне з`ясування всіх обставин у справі, не може бути безумовною підставою для висновків про не доведеність суб`єктом владних повноважень правомірності свого рішення. Усуваючи допущені судом першої інстанції порушення норм вищенаведених правил адміністративного процесуального законодавства, колегія суддів з метою повного і всебічного розгляду справи, вважає за необхідне прийняти до розгляду подані відповідачем матеріали та надати сукупну правову оцінку цим доказам з урахуванням обставин справи та норм законодавства, що регулюють спірні правовідносини. У зв`язку із чим, апеляційний суд вважає за необхідне встановити наступні обставини справи підтверджені відповідними доказами. 26.10.2018 року представником ПАТ «ОТП Банк» пред`явлено до Чорноморського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області з метою примусового виконання виконавчий лист, виданий 13.11.2017 року Іллічівським міським судом Одеської області по справі №501/792/16-ц, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» заборгованості за кредитним договором №МІ-505/063/2008 від 17.03.2008 року в розмірі 4252365,99 грн. 27.10.2018 року старшим державним виконавцем Чорноморського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Стояном Габріелом Спиридоновичем винесено постанову ВП №57533122 про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого листа №501/792/16-ц, виданого 13.11.2017 року Іллічівським міським судом Одеської області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАт «ОТП Банк» заборгованості за кредитним договором №МІ-505/063/2008 від 17.03.2008 року в розмірі 4252365,99 грн. У пункті 2 постанови старшим державним виконавцем зазначено про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 425236,6 грн. 27.10.2018 року старшим державним виконавцем Чорноморського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Стояном Габріелом Спиридоновичем, керуючись статтями 3, 27, 40 Закону України «Про виконавче провадження», винесено постанову ВП №57533122 про стягнення з боржника ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 425236,6 грн. Також, під час виконання виконавчого документа державним виконавцем винесено: постанову від 27.10.2018 року про арешт майна боржника; постанову від 09.04.2019 року про об`єднання виконавчих проваджень №57533122 та 57533211 у зведене виконавче провадження №58854225; постанову від 10.04.2019 року ВП №57533122 про опис та арешт майна боржника земельної ділянки за кадастровим номером 5123782000:02:004:2465, загальною площею 0,1810 га, в тому числі по угіддях 018210 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ; проведено реалізацію предмета іпотеки земельної ділянки за кадастровим номером 512378200:-2:004:2465, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , про що складено акт від 02.04.2020 року. Згідно розпоряджень державного виконавця за №№57533122, грошові кошти у сумі, що надійшли 31.03.2020 року на рахунок обліку депозитних сум при примусовому виконанні виконавчого документа №501/792/16-ц, виданого Іллічівським міським судом Одеської області, перераховано: 37640,78 грн. на сплату виконавчого збору; 469 грн. на сплату витрат виконавчого провадження; 69 грн. повернуто стягувачу в рахунок використаного авансового внеску; 2500 грн. повернуто стягувачу в рахунок використаного авансового внеску; 376407,78 грн. перераховано стягувачу в рахунок погашення боргу. 02.07.2021 року представник АТ «ОТП Банк» подав Чорноморському відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) заяву про повернення стягувачу виконавчого документа у виконавчому провадженні №57533122. 12.07.2021 року головним державним виконавцем Чорноморського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Шульгіною Л.А. винесено постанову ВП №57533122 про виведення виконавчого провадження №57533122 з примусового виконання виконавчого листа №501/792/16-ц із зведеного виконавчого провадження №58854225. 12.07.2021 року головним державним виконавцем Чорноморського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Шульгіною Л.А., на підстави заяви АТ «ОТП Банк» та пункту 1 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», винесено постанову ВП №57533122 про повернення стягувачу виконавчого документу №501/792/16-ц, виданого 13.11.2017 року Іллічівським міським судом Одеської області. У пунктах 3, 4 постанови державним виконавцем зазначено, що постанова про стягнення виконавчого збору ВП №57533122 від 27.10.2018 року є виконавчим документом та підлягає виконанню в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження». Роз`яснено, що виконавчий документ може бути повторно пред`явлений для виконання протягом строків, встановлених статтею 12 Закону України «Про виконавче провадження». У виконавчому листі державним виконавцем проставлено відмітки: про дату та правову підставу повернення виконавчого документа; про розмір стягнутої заборгованості 376407,78 грн.; про залишок боргу за виконавчим листом 3875958,21 грн.; про розмір стягнутої суми виконавчого збору 37640,78 грн.; про залишок виконавчого збору 387595,82 грн. 13.07.2021 року головним державним виконавцем Чорноморського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Шульгіною Л.А. винесено постанову ВП №66076691 про відкриття виконавчого провадження з виконання постанови про стягнення виконавчого збору ВП №57533122 від 27.10.2018 року в частині суми (залишку виконавчого збору) 387595,82 грн. Разом з цим, не погоджуючись із постановою виконавця про стягнення з боржника виконавчого збору, посилаючись на її неправомірність та необґрунтованість, позивач звернувся до суду із цим позовом за захистом своїх прав та інтересів. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів виходить з наступного. 05 жовтня 2016 року набув чинності Закон №1404-VIII, згідно якого примусове виконання рішень проводиться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Частиною 1 статті 5 Закону №1404-VIII визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Відповідно до частини першої статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Згідно зі статтею 10 Закону №1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Частиною п`ятою вказаної статті встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. За визначенням, наведеним у частині 1 статті 27 Закону №1404-VIII, виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Відповідно до частини 2 цієї ж статті Закону №1404-VIII (у редакції, чинній з 28 серпня 2018 року), виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. Згідно із пунктом 8 Розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року №512/5, про стягнення з боржника виконавчого збору та його розмір державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження. Виконавчий збір стягується з боржника на підставі постанови про стягнення виконавчого збору, у якій зазначаються розмір та порядок стягнення нарахованого виконавчого збору. Постанову про стягнення виконавчого збору державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) та не пізніше наступного робочого дня після її винесення надсилає сторонам виконавчого провадження. Розрахунок нарахування виконавчого збору обчислюється державним виконавцем в автоматизованій системі виконавчого провадження та долучається до матеріалів виконавчого провадження. У разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, постанова про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією. Згідно із частиною 3 статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону. Як свідчать обставини цієї справи, виконавчий збір державним виконавцем в оспорюваній постанові визначений відповідно до положень статті 27 Закону України «Про виконавче провадження», а саме у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню за виконавчим документом. При цьому, державним виконавцем вчинялись дії щодо стягнення сум заборгованості відповідно до виконавчого документу №501/792/16-ц: винесено постанову про відкриття виконавчого провадження; винесено постанову про арешт майна боржника; винесено постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника; проведено реалізацію арештованого майна боржника, у тому числі, одержані в порядку примусового виконання рішення кошти перераховано стягувачу. Під час примусового виконання рішення залишок нестягнутої заборгованості складав у розмірі 3875958,21 грн., залишок нестягнутого виконавчого збору 387595,82 грн. Виконавчий документ залишився не виконаним у повному обсязі внаслідок повернення виконавчого документу стягувачу. Колегія суддів вважає помилковими доводи позивача та висновки суду першої інстанції про те, що виконавчий збір стягується лише за фактичним стягненням державним виконавцем коштів чи вчиненням ним дій, які призвели до стягненню з боржника сум заборгованості, оскільки відповідно до статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. Апеляційний суд звертає увагу на те, що частина 2 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» щодо стягнення виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом діяла до 28 серпня 2018 року. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» №2475-VIII від 03.07.2018 року, який набрав чинності 28 серпня 2018 року, у частині 2 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» слова «фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом» замінено словами «підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів». Таким чином, після 28 серпня 2018 року розмір виконавчого збору розраховується не від суми фактичного стягнення, а від суми, яка підлягає стягненню. Прийняття оспорюваної постанови 27 жовтня 2018 року спростовує висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав у державного виконавця для стягнення виконавчого збору у розмірі 10% від суми, що підлягає стягненню, оскільки спірне виконавче провадження відкрито та спірна постанова про стягнення виконавчого збору винесена під час дії вказаної редакції Закону України «Про виконавче провадження». Також, не знаходять свого обґрунтованого підтвердження і доводи позивача про те, що за обставин, які склались у цій справі, а саме того, що повернення виконавчого документа стягувачу не позбавляє його повторного пред`явлення до примусового виконання виконавчого документа і в такому випадку може мати місце подвійне стягнення виконавчого збору. Апеляційний суд враховує, що відповідно до положень частини 6 статті 27 Закону №1404-VІІІ у разі наступних пред`явлень державному виконавцю до виконання виконавчого документа виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута під час попереднього виконання. Разом з цим, не підлягають застосуванню у цій справі правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 11 березня 2020 року по справі №2540/3202/18, від 22 січня 2021 року по справі №400/4023/19, від 26 серпня 2020 року по справі №360/4369/19, від 15 лютого 2018 року по справі №910/1587/13, оскільки спірні правовідносини у вказаній справі виникли у зв`язку із застосуванням положень частини 2 статті 27 Закону України від 02.06.2016 року №1404-VІІІ в редакції, яка діяла до набрання чинності змін, внесених Законом №2475-VIII від 03.07.2018 року, та стосувались визначення обґрунтованості стягнення виконавчого збору, виходячи з сум, що фактично стягуються з боржника. Колегія суддів, виходячи із норм законодавства, що регулюють спірні правовідносини, вважає за необхідне зазначити, що стягнення виконавчого збору є безумовною дією державного виконавця у межах виконавчого провадження та ефективним засобом стимулювання боржника до намагання виконати рішення суду самостійно до відкриття виконавчого провадження. Стягнення виконавчого збору є не правом, а обов`язком державного виконавця при відкритті виконавчого провадження. Вказана правова позиція сформована Верховним Судом у постановах від 28 квітня 2020 року по справі №520/9144/18, від 17 вересня 2020 року по справі №640/16620/19, від 26 червня 2020 року по справі №360/3324/19. Разом з цим, висновки апеляційного суду у цій справі відповідають правовим позиціям, викладеним Верховним Судом у постанові від 28 квітня 2020 року по справі №520/9144/18, від 17 вересня 2020 року по справі №640/16620/19, від 26 червня 2020 року по справі №360/3324/19, від 11 серпня 2022 року по справі №640/23271/21, від 16 лютого 2023 року по справі №160/1389/22. З огляду на те, що під час винесення оспорюваної постанови державний виконавець діяв на підставі своїх повноважень, у відповідності до чинного законодавства, колегія суддів не може погодитись із обґрунтованістю адміністративного позову та наявністю підстав для його задоволення. Стосовно дотримання позивачем строків звернення до суду із цим адміністративним позовом, колегія суддів враховує наступні положення законодавства та обставини справи. За правилами частини 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Відповідно до частин 1, 2 статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Позовну заяву може бути подано до суду, зокрема, у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів. Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду встановлені статтею 123 КАС України. Частинами 1, 2 вказаної статті КАС України визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. За правилами частин 3, 4 статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Аналіз наведених норм показав, що звернення до суду за захистом прав, свобод чи інтересів особа може реалізувати в межах терміну, визначеного адміністративним процесуальним законодавством або іншими законами. Строк звернення до адміністративного суду вважається проміжком часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Отже, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Обов`язок доведення обставин, з якими пов`язується поважність причин пропуску строків звернення до суду, покладається на особу, яка звернулась із адміністративним позовом. Таке обмеження на законодавчому рівні права звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів відповідними строками узгоджується із принципом «Leges vigilantibus non dormientibus subveniunt», згідно з яким закони допомагають тим, хто пильнує. Як свідчать матеріали виконавчого провадження та зазначається відповідачем, оспорювана постанова було прийнята без участі позивача (сторони виконавчого провадження) та надіслана цьому учаснику засобами поштового зв`язку. При цьому, колегія суддів враховує відсутність в матеріалах виконавчого провадження доказів фактичного одержання позивачем цієї постанови. Фактичне вручення боржнику цієї постанови не підтверджується і представленим відповідачем реєстром поштових відправлень. Крім того, у реєстрі відображено дані щодо направлення ОСОБА_1 поштової кореспонденції без її ідентифікації та за реєстровим номером, який не відповідає відправленню (відповідному супровідному листу), в якому надіслано боржнику оспорювану постанову, у тому числі і постанову про відкриття виконавчого провадження. Врахуванню підлягає й та обставина, за представленими матеріалами не вбачається участь позивача чи фактичне доведення позивачу відомостей про вчинення певних виконавчих дій з примусового виконання рішення. Таким чином, підлягають врахуванню доводи позивача про те, що про винесення оспорюваної постанови останній дізнався лише 06.08.2021 року, одержавши постанову виконавця від 12.07.2021 року з виконання виконавчого документа постанови про стягнення виконавчого збору ВП №57533122 від 27.10.2018 року в частині суми (залишку виконавчого збору) 387595,82 грн. Відповідно, висновок суду першої інстанції про прийняття позову до провадження є правильним. Водночас, оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають нормам матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що рішення відповідно до положень ст. 317 КАС України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про залишення позовної заяви без задоволення. Відповідно до приписів ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Керуючись ст.ст. 139, 272, 308, 311, п. 2 ч. 1 ст. 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Чорноморського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) задовольнити. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2021 року скасувати. Ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Чорноморського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправною та скасування постанови відмовити. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Головуючий-суддя: О.В. Єщенко Судді: О.О. Димерлій Т.М. Танасогло