Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/21600/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@6apladm.ki.court.gov.ua Головуючий суддя у першій інстанції: Смолій І.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 березня 2021 року Справа № 640/21600/20 Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: Головуючого судді Епель О.В., суддів: Карпушової О.В., Степанюка А.Г., за участю секретаря Сакевич Ж.В., представника позщивача Кулініча А.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 січня 2021 року у справі за позовом акціонерного товариства «Українська залізниця» до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови, В С Т А Н О В И В : Історія справи. Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - відповідач) про визнання протиправною та скасування постанови Відділу примусового виконання рішення Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 28.08.2020 про стягнення виконавчого збору по справі № 910/11434/19 у межах виконавчого провадження ВП № 62620718. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 січня 2021 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю. Ухвалюючи зазначене рішення, суд першої інстанції виходив з того, що постанова від 28.08.2020 про стягнення виконавчого збору по справі № 910/11434/19 у межах виконавчого провадження ВП № 62620718 винесена державним виконавцем відповідно до вимог чинного законодавства України, оскільки судове рішення боржником було виконано після відкриття зазначеного виконавчого провадження і мораторій, визначений пунктом 3 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про визнання таким, що втратив чинність Закону України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» від 02.10.2019 № 145-ІХ, до спірних правовідносин не застосовується. Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій наполягає на протиправності оскаржуваної ним постанови, стверджуючи, що підставою для стягнення з боржника виконавчого збору є вчинення державним виконавцем дій, спрямованих на примусове виконання відповідного судового рішення та фактичне стягнення суми боргу, а також стверджуючи, що відповідне рішення суду ним було виконано в добровільному порядку. Крім того, апелянт стверджує, що Законом України № 145-ІХ у відношенні нього взагалі заборонено вчинення виконавчих дій та виконання судових рішень. З цих та інших підстав апелянт вважає, що рішення суду прийнято за неповно встановлених обставин, з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просить його скасувати і ухвалити постанову про відмову в задоволенні позову в повному обсязі. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.02.2021 було відкрито апеляційне провадження у даній справі, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до судового розгляду. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін з наступних підстав. Обставини справи, установлені судом першої інстанції. Як установлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, на виконанні у Відділу примусового виконання рішення Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебуває виконавче провадження № 62620718 щодо примусового виконання наказу Господарського суду м. Києва від 04.02.2020 № 910/11434/19 про стягнення з АТ Українська залізниця» на користь ПрАТ «Будівельна асоціація Інтербудмонтаж» грошових коштів у розмірі 817218,94 євро, 3% річних та 341215,00 грн. Листом від 25.08.2020 стягувач повідомив відповідача, що АТ «Українська залізниця» виконано рішення суду згідно з виконавчим документом в повному обсязі. Постановою державного виконавця від 28.08.2020 року виконавче провадження № 62620718 закінчено на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку із фактичним виконанням рішення згідно з виконавчим документом. 28.08.2020 державним виконавцем прийнято постанову про стягнення з Акціонерного товариства «Українська залізниця» виконавчого збору у розмірі 81721,89 євро та 34121,50 гривень. Позивач, вважаючи таку постанову державного виконавця протиправною, а свої права порушеними, звернувся до суду з цим позовом. Нормативно-правове обґрунтування. Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законами України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII), Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (далі - Інструкція № 512/5). Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У частині першій статті 1 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Пунктом 1 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України. Частинами першою та п`ятою статті 26 Закону № 1404-VIII передбачено, що за заявою стягувача виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону. Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. Відповідно до статті 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом. Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження (частина дев`ята статті 27 Закону № 1404-VIII). Відповідно до пункту 9 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. Відповідно до абзацу 11 пункту 8 розділу III Інструкції № 512/5 у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», якщо виконавчий збір не стягнуто, постанова про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією. Висновки суду апеляційної інстанції. Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що виконавчий збір при поверненні виконавчого документа за п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону № 1404-VIII не стягується лише в одному випадку, а саме, якщо боржник виконав свої зобов`язання до відкриття виконавчого провадження. Разом з тим, перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на те, що рішення суду у справі № 910/11434/19 було виконано позивачем (як боржником у ВП № 62620718) після відкриття виконавчого провадження і навіть після вчинення державним виконавцем певних виконавчих дій, а саме направленняч на адреси банківських установ платіжних вимог на примусове списання коштів боржника від 21.07.2020, 28.07.2020, 07.08.2020. Тож, доводи апелянта щодо відсутності у державного виконавця підстав для стягнення з нього виконавчого збору апеляційний суд відхиляє як необґрунтовані. Доводи апелянта про те, що Законом України № 145-ІХ у відношенні нього взагалі заборонено вчинення виконавчих дій та виконання судових рішень, судова колегія також до уваги не приймає, оскільки оскаржувана позивачем постанова державного виконавця стосується не виконання судового рішення, а стягнення з боржника виконавчого збору, є самостійним виконавчим документом та рішенням, а не дією. Аналізуючи всі доводи апелянта, судова колегія також враховує висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід. Згідно зі ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Враховуючи вищевикладене, проаналізувавши всі доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. . Таким чином, апеляційна скарга акціонерного товариства «Українська залізниця» підлягає залишенню без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 січня 2021 року - без змін. Розподіл судових витрат. З огляду на результат розгляду цієї справи, судові витрати, які були понесені позивачем, відповідно до ст. 139 КАС України, відшкодуванню не підлягають. Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 287, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 січня 2021 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Судове рішення виготовлено 02 березня 2021 р. Головуючий суддя Судді: