Постанова КЦС ВС № 361/8259/18-ц

Постанова Іменем України 22 березня 2023 року місто Київ справа № 361/8259/18 провадження № 61-9796св22 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В., суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 13 вересня 2022 року, ухвалену колегією суддів у складі Приходька К. П., Писаної Т. О., Журби С. О., ВСТАНОВИВ: І. ФАБУЛА СПРАВИ Стислий виклад позиції позивача ОСОБА_1 у грудні 2018 року звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , у якому просив визначити йому додатковий строк, достатній для подання заяви про прийняття за заповітом спадщини, що відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_1 після смерті ОСОБА_3 . Позов ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , після смерті якого відкрилася спадщина. За життя ОСОБА_3 склав заповіт, згідно з яким усе майно, яке належало йому на день смерті, та на що він за законом матиме право, заповів позивачу. 24 та 29 березня 2018 року позивач подав заяви про прийняття спадщини, втім нотаріус відмовив у відкритті спадкової справи через закінчення строку, встановленого для прийняття спадщини. ОСОБА_1 зазначав, що не звернувся із заявою про прийняття спадщини у визначений законом строк з тих підстав, що він є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії, особою з інвалідністю ІІ групи, страждає на цукровий діабет з 1992 року. Після смерті батька хвороба у нього загострилася, рухова активність була обмежена. Він перебував на стаціонарному лікуванні з 21 грудня 2017 року до 06 січня 2018 року та з 30 липня 2018 року до 17 серпня 2018 року через важку форму цукрового діабету з наступними ускладненнями. Позивач наголосив на тому, що підтримання та відновлення стану здоров`я потребувало тривалого часу. Наявність зазначених захворювань зумовили неможливість своєчасного прийняття спадщини. Вважав, що причина пропуску строку є поважною, адже зазначені розлади здоров`я стали об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для здійснення дій з особистого прийняття спадщини в межах передбаченого законом строку. Стислий виклад заперечень інших учасників справи Відповідач заперечував проти задоволення позову, вважав його безпідставним, необґрунтованим та не доведеним належними та допустимими доказами. Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій Заочним рішенням від 20 липня 2021 року Печерський районний суд міста Києва відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 . Суд першої інстанції врахував, що періодом прийняття спадщини є період з 16 вересня 2017 року до 16 березня 2018 року. З 21 грудня 2017 року до 06 січня 2018 року позивач перебував на стаціонарному лікуванні через захворювання на цукровий діабет. Проте доказів, які б свідчили про незадовільний стан здоров`я до моменту його госпіталізації, позивач до суду не надав, а двотижневий період стаціонарного лікування у 2017 році не позбавляв його можливості звернутися з відповідною заявою одразу ж після смерті батька та до моменту госпіталізації позивача, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 включно. Постановою від 13 вересня 2022 року Київський апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_1 , заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 20 липня 2021 року скасував, ухвалив нове рішення, яким задовольнив позов ОСОБА_1 . Суд встановив ОСОБА_1 додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, що відкрилася після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , протягом одного місяця з дня ухвалення цього судового рішення. Суд апеляційної інстанції врахував, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії, особою з інвалідністю ІІ групи, страждає на цукровий діабет з 1992 року, неодноразово перебував на стаціонарному лікуванні, у нього наявна тяжка тривала хвороба, мало місце погіршення стану здоров`я перед закінченням строку на звернення із заявою про прийняття спадщини, що, на переконання суду, є поважною причиною, через яку позивач фактично не зміг звернутися із заявою про прийняття спадщини у визначений законодавством строк. Крім того, згідно з довідкою Центрального госпіталю Міністерства внутрішніх справ України від 16 березня 2018 року ОСОБА_1 знаходився в госпіталі з приводу цукрового діабету 1 типу, важка форма 16 березня 2018 року, тобто в останній день шестимісячного строку для звернення із заявою про прийняття спадщини. Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позову. ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Короткий зміст вимог касаційної скарги Відповідач ОСОБА_2 07 жовтня 2022 року подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 13 вересня 2022 року, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу Заявник, наполягаючи на тому, що оскаржуване судове рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, як підстави касаційного оскарження наведеного судового рішення визначив, що: - суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 05 березня 2018 року у справі № 404/3902/16-ц (провадження № 61-1547св17), від 14 липня 2021 року у справі № 442/2318/18 (провадження № 61-22679св19), від 17 грудня 2021 року у справі № 369/6254/19-ц (провадження № 61-15447св21), від 17 лютого 2022 року у справі № 953/15603/20 (провадження № 61-12451св21), від 13 квітня 2022 року у справі № 373/118/20 (провадження № 61-20156св21), від 31 серпня 2022 року у справі № 148/2003/20 (провадження № 61-404св22), щодо визначення поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини; - суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 153/3/16-ц (провадження № 61-6815св18), від 19 серпня 2020 року у справі № 347/2155/18 (провадження № 61-9125св19), від 09 грудня 2021 року у справі № 464/4722/19 (провадження № 61-12878св21), відповідно до яких із заявою про прийняття спадщини спадкоємець може звертатися до нотаріуса не лише особисто, але і шляхом застосування поштового зв`язку; - суд апеляційної інстанції розглянув справу за відсутності відповідача, належно не повідомленого про дату, час та місце судового засідання; - суд апеляційної інстанції встановив обставини, що мають істотне значення для розгляду справи, на підставі недопустимого доказу - довідки Центрального госпіталю Міністерства внутрішніх справ України від 16 березня 2018 року. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи ОСОБА_1 у березні 2023 року із застосуванням засобів поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду відзив, у якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін. ОСОБА_2 у березні 2023 року подав до Верховного Суду відповідь на відзив, у якому просив скасувати постанову апеляційного суду та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ Ухвалою від 19 жовтня 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі та відмовив у задоволенні клопотання про зупинення дії постанови Київського апеляційного суду від 13 вересня 2022 року. Ухвалою від 13 березня 2023 року Верховний Суд призначив справу до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами. З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги. Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. ІV.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки. Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 01 вересня 2015 року ОСОБА_3 склав заповіт, відповідно до якого заповів своєму сину ОСОБА_1 все належне йому майно, що знаходиться на території України, яке буде належати йому на день смерті та на що він за законом буде мати право. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть, серія НОМЕР_1 , виданого 18 вересня 2017 року виконавчим комітетом Калитянської селищної ради Броварського району Київської області. 24 та 29 березня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Броварського районного нотаріального округу Гамзатової Аліни Анатоліївни із заявою про прийняття спадщини. Листом від 29 березня 2018 року за вих. № 17/1-16 приватний нотаріус Гамзатова А. А. повідомила, що відкриття спадкової справи не може бути здійснено у зв`язку зі спливом строку, встановленого статтею 1270 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) для прийняття спадщини. Листом від 03 квітня 2018 року за вих. № 22/1-16 приватний нотаріус Гамзатова А. А. повідомила, що спадкову справу вже заведено в Броварській районній державній нотаріальній конторі Київської області. У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Мокрецької сільської ради Броварського району Київської області про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, який рішенням від 12 вересня 2018 року у справі № 361/2012/18 Броварський міськрайонний суд Київської області задовольнив, визначив позивачу додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини в три місяці з дня набрання рішенням законної сили. Постановою від 29 листопада 2018 року Київський апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове, яким відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позову з тих підстав, що рішення у цій справі прямо стосується прав та законних інтересів ОСОБА_2 , який не брав участі у розгляді справи, проте є онуком померлого та звернувся із заявою про прийняття спадщини. У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, який, як зазначав позивач, пропущено через значні проблеми зі здоров`ям. Позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, особою з інвалідністю ІІ групи, з 1992 року хворіє на цукровий діабет. Згідно з випискою із медичної карти стаціонарного хворого № 13734 ОСОБА_1 з 21 грудня 2017 року до 06 січня 2018 року перебував на стаціонарному лікуванні у Центральній поліклініці Міністерства внутрішніх справ України з приводу цукрового діабету 1 типу, важка форма. У довідці Центрального госпіталю Міністерства внутрішніх справ України від 16 березня 2018 року зазначено, що ОСОБА_1 16 березня 2018 року знаходився на консультації в госпіталі з приводу цукрового діабету 1 типу, важка форма. Також відповідно до виписки з медичної картки стаціонарного хворого № 4948 ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні з 29 липня 2018 року до 15 серпня 2020 року через захворювання на цукровий діабет 1 типу, важка форма. Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі, щодо порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права Щодо повідомлення відповідача про розгляд справи У касаційній скарзі ОСОБА_2 посилається на те, що суд апеляційної інстанції розглянув справу за відсутності відповідача, належно не повідомленого про дату, час та місце судового засідання. У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюються зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини друга, четверта статті 12 ЦПК України). Згідно з положенням частини третьої статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. У частині першій статті 44 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. На учасників судового процесу та їх представників покладається загальний обов`язок добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. Під добросовісністю потрібно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборону зловживати наданими правами. Згідно з частинами першою-п`ятої статті 128 ЦПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. Відповідно до пункту 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться (частина перша статті 131 ЦПК України). Згідно з частиною третьою статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин. У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції надсилав судові повістки про виклик в судові засідання, призначені на 19 жовтня, 16 листопада 2021 року, 13 вересня 2022 року на адресу місця проживання ОСОБА_2 , повідомлену ним суду першої інстанції в заявах про ознайомлення з матеріалами справи та відкладення розгляду справи, а саме на адресу: АДРЕСА_1 . Також апеляційний суд на підставі частини одинадцятої статті 128 ЦПК України опублікував оголошення про виклик ОСОБА_2 до суду на офіційному вебсайті Київського апеляційного суду. Всі судові повістки, надіслані апеляційним судом ОСОБА_2 , повернулися до суду із зазначенням причини повернення «Адресат відсутній за вказаною адресою». У пункті 99-1 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270 (далі - Правила), передбачено, що рекомендовані листи з позначкою «Судова повістка», адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім`ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата (будь-кого із повнолітніх членів його сім`ї) за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку інформує адресата за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка». Якщо протягом трьох робочих днів після інформування адресат не з`явився за одержанням рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка», працівник поштового зв`язку робить позначку «Адресат відсутній за вказаною адресою», яка засвідчується підписом з проставленням відбитка календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду. Працівником ПАТ «Укрпошта» на довідках про причини повернення зроблено позначки «Адресат відсутній за вказаною адресою» та засвідчено їх підписами з проставленням відбитків календарного штемпеля, що свідчить про дотримання вимог пункту 99-1 Правил, тому у суду апеляційної інстанції не було підстав не враховувати причини повернення до суду судових повісток під час вирішення питань про повідомлення ОСОБА_2 про дату, час та місце розгляду справи, а також про можливість розглядати справу за відсутності відповідача. За змістом пункту 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України відмітка про відсутність особи за адресою місця проживання вважається врученням судової повістки цій особі. Отже, наведена норма права дає підстави вважати, що врученою судова повістка вважається в день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, що узгоджується з висновками, викладеними в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17 (провадження № 14-507цс18), від 12 лютого 2019 року у справі № 906/142/18 (провадження № 12-233гс18) та постановах Верховного Суду від 27 лютого 2020 року у справі №814/1469/17 (провадження № К/9901/28703/19), від 01 квітня 2021 року у справі № 826/20408/14 (провадження № К/9901/16143/20), від 09 липня 2020 року у справі № 751/4890/19 (провадження № 61-2583св20), від 10 листопада 2021 року у справі № 756/2137/20 (провадження № 61-3782св21). З наведеного можна зробити висновок, що ОСОБА_2 був належно повідомлений про дату, час і місце розгляду справи судом апеляційної інстанції, тому доводи його касаційної скарги в цій частині є необґрунтованими. Щодо допустимості доказів У касаційній скарзі ОСОБА_2 зазначає, що суд апеляційної інстанції встановив обставини, що мають істотне значення для розгляду справи, на підставі недопустимого доказу, яким, на його переконання, є довідка Центрального госпіталю Міністерства внутрішніх справ України від 16 березня 2018 року. Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Питання допустимості доказів врегульовано статтею 78 ЦПК України, у якій зазначено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. У довідці Центрального госпіталю Міністерства внутрішніх справ України від 16 березня 2018 року зазначено, що ОСОБА_1 16 березня 2018 року знаходився на консультації в госпіталі з приводу цукрового діабету 1 типу, важка форма. До касаційної скарги ОСОБА_2 додав лист Центрального госпіталю Міністерства внутрішніх справ України від 09 серпня 2019 року № 33/4-5зі, у якому зазначено, що відповідно до наказу Міністерства охорони здоров`я України від 14 лютого 2012 року № 110 «Про затвердження форм первинної облікової документації та Інструкції щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я незалежно від форми власності та підпорядкування» реєстрація пацієнтів, які звертаються до госпіталю, здійснюється у Журналі обліку прийому хворих на стаціонар та відмов у госпіталізації (ф 001/0). Даних щодо звернення пацієнтів за консультацією до Центрального госпіталю Міністерства внутрішніх справ України та даних щодо видачі довідок пацієнтам 16 березня 2018 року в журналі обліку медичного закладу немає. Втім цей лист Центрального госпіталю Міністерства внутрішніх справ України від 09 серпня 2019 року № 33/4-5зі беззаперечно не спростовує інформацію, викладену у довідці Центрального госпіталю Міністерства внутрішніх справ України від 16 березня 2018 року, оскільки в листі не зазначено, що така довідка взагалі не видавалася чи не могла бути видана, а лише вказано про відсутність даних щодо її видачі в журналі обліку прийому хворих на стаціонар та відмов у госпіталізації. Отже, відповідач не надав належних та достатніх доказів на підтвердження доводів касаційної скарги щодо недопустимості доказу - довідки Центрального госпіталю Міністерства внутрішніх справ України від 16 березня 2018 року, яка містить відтиск печатки та підпис лікаря. З наведених підстав Верховний Суд дійшов переконання, що зазначені заявником підстави касаційного оскарження оскаржуваної постанови апеляційного суду, які згадані у пункті 5 частини першої статті 411 ЦПК України (справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою) та пункті 4 частини третьої статті 411 ЦПК України (суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів), не підтвердилися. Порушень апеляційним судом норм процесуального права, які б слугували підставою для скасування оскаржуваного судового рішення та направлення справи на новий апеляційний розгляд ОСОБА_2 не довів, а Верховний Суд не встановив. Відтак Верховний Суд має надати оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права під час вирішення спору по суті. Щодо поважності причин пропуску строку на прийняття спадщини Право, застосоване судом Відповідно до статей 1216, 1217 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України). За правилами частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Відповідно до статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Подання заяви про прийняття спадщини є дією, що її повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину у разі, коли він не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем. Згідно з частиною третьою статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини. Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є такі, що пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть застосовуватися, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними. Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через брак інформації про смерть спадкодавця, незнання положень закону тощо, тоді немає правових підстав для визначення додаткового строку для прийняття спадщини. Такі правові висновки викладено у постановах Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15 та від 23 серпня 2017 року № 6-1320цс17, а також у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17 (провадження № 61-38298св18), від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16 (провадження № 61-6700св19), від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18 (провадження № 61-10136св19), від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18 (провадження № 61-21447св19). Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема, такі: тривала хвороба спадкоємців; велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; перебування спадкоємців на службі у складі Збройних Сил України; необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо. Суд не може визнати поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна та відкриття спадщини, похилий вік, непрацездатність, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, брак коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо. Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17 (провадження № 61-38298св18), від 17 березня 2021 року у справі № 638/17145/17 (провадження № 61-17764св20). Отже, практика суду касаційної інстанції у цій категорії справ є сталою та незмінною. З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду із позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви. Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, першорядно, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду. Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі, щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального права Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України). У справі, що переглядається, що суди встановили, що ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , відтак строк для прийняття спадщини сплинув 16 березня 2018 року. Із заявою про прийняття спадщини ОСОБА_1 звернувся 24 березня 2018 року, тобто з пропуском строку, встановленого статтею 1270 ЦК України. Суд першої інстанції зробив висновок про недоведеність позивачем поважності причин пропуску шестимісячного строку для прийняття спадщини, оскільки двотижневий період стаціонарного лікування у 2017 році не позбавляв позивача можливості звернутися з відповідною заявою одразу ж після смерті його батька та до моменту госпіталізації позивача, тобто до 20 грудня 2017 року включно. Суд апеляційної інстанції врахував, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії, особою з інвалідністю ІІ групи, страждає на цукровий діабет з 1992 року, неодноразово перебував на стаціонарному лікуванні, у нього наявна тяжка тривала хвороба, мало місце погіршення стану здоров`я перед закінченням строку на звернення із заявою про прийняття спадщини, що, на переконання суду, є поважною причиною, через яку позивач фактично не зміг звернутися із заявою про прийняття спадщини у визначений законодавством строк. У касаційній скарзі ОСОБА_2 посилається на неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 05 березня 2018 року у справі № 404/3902/16-ц (провадження № 61-1547св17), від 14 липня 2021 року у справі № 442/2318/18 (провадження № 61-22679св19), від 17 грудня 2021 року у справі № 369/6254/19-ц (провадження № 61-15447св21), від 17 лютого 2022 року у справі № 953/15603/20 (провадження № 61-12451св21), від 13 квітня 2022 року у справі № 373/118/20 (провадження № 61-20156св21), від 31 серпня 2022 року у справі № 148/2003/20 (провадження № 61-404св22), щодо визначення поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини; та висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 153/3/16-ц (провадження № 61-6815св18), від 19 серпня 2020 року у справі № 347/2155/18 (провадження № 61-9125св19), від 09 грудня 2021 року у справі № 464/4722/19 (провадження № 61-12878св21), відповідно до яких із заявою про прийняття спадщини спадкоємець може звертатися до нотаріуса не лише особисто, але і шляхом застосування поштового зв`язку. Так, у постанові Верховного Суду від 05 березня 2018 року у справі № 404/3902/16-ц (провадження № 61-1547св17) зазначено, що позивач протягом шестимісячного строку після відкриття спадщини на амбулаторному лікуванні знаходився лише в квітні 2009 року і тричі у цей період відвідував лікаря у поліклініці. Інших даних про знаходження позивача у хворобливому стані матеріали справи не містять. Та обставина, що позивач є учасником ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС та особою з інвалідністю ІІ групи, правильно не взята до уваги апеляційним судом як обставина, що унеможливлювала своєчасне звернення із відповідною заявою до нотаріальної контори. З наведених підстав Верховний Суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції про те, що зазначені позивачем обставини для надання додаткового строку для прийняття спадщини не є об`єктивними, непереборними, істотними труднощами, які перешкоджали позивачу у встановлений законом строк звернутися із заявою про прийняття спадщини, у розумінні положень статті 1272 ЦК України. У постанові Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 442/2318/18 (провадження № 61-22679св19) зроблено висновок про те, що позивачі не надали доказів на підтвердження того, що вони за станом здоров`я не мали можливості у визначений законом строк звернутися до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, а перебування на амбулаторному лікуванні не підтверджує поважності пропуску цього строку, оскільки це не свідчить про існування об`єктивних, непереборних, істотних труднощів для спадкоємців на вчинення таких дій. Верховний Суд наголосив, що протягом амбулаторного лікування позивачі мали можливість надіслати заяву поштою, що передбачено пунктом 3.5 глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок № 296/5), однак такою можливістю не скористалися. Верховний Суд визнав необґрунтованими доводи касаційної скарги про те, що пропуск строку є незначним, оскільки ці доводи зводилися до переоцінки доказів, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно зі статтею 400 ЦПК України. У постанові Верховного Суд від 17 грудня 2021 року у справі № 369/6254/19-ц (провадження № 61-15447св21) зазначено, що на обґрунтування поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини позивач посилався на тривале лікування. Проте надані позивачем докази щодо неможливості подання заяви про прийняття спадщини у зв`язку з погіршенням його стану здоров`я, хворобою, лікуванням не є недостатніми доказами, оскільки охоплюють лише незначний період строку, відведеного на прийняття спадщини. Лікування позивача мало місце до смерті спадкодавця та вже після спливу шестимісячного строку на прийняття спадщини. Доказів перебування позивача на стаціонарному лікуванні у період, у який належало прийняти спадщину, до суду не надано. Верховний Суд звернув увагу на те, що оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, у першу чергу, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду. Факт перебування на лікуванні в закладі охорони здоров`я у всіх випадках не може вважатися безумовною підставою для визначення додаткового строку. Важливими у цьому аспекті є тривалість стаціонарного лікування та ступінь захворювання. Верховний Суд врахував, що суд апеляційної інстанції не встановив існування поважних причин пропуску позивачем строку для прийняття спадщини, оскільки обставини перебування позивача на лікуванні мали місце за межами шестимісячного строку для прийняття спадщини, тому суд касаційної інстанції погодився з висновками апеляційного суду про відсутність підстав для надання позивачу додаткового строку для прийняття спадщини. У постанові Верховного Суду від 17 лютого 2022 року у справі № 953/15603/20 (провадження № 61-12451св21) зроблено висновок про те, що при оцінці наявності поважних причин для визначення додаткового строку на прийняття спадщини суди повинні розмежовувати два періоди та оцінювати наявність об'єктивних, непереборних перешкод для реалізації особою права на прийняття спадщини. Перший період - період, визначений законом для прийняття спадщини (6 місяців від дня відкриття спадщини), а другий період - від дня закінчення шестимісячного строку для прийняття спадщини до дня звернення до суду із позовом при визначення додаткового строку для прийняття спадщини. Проте надані позивачем докази щодо неможливості подання заяви про прийняття спадщини у зв`язку з погіршенням його стану здоров`я, хворобою, лікуванням є недостатніми доказами, оскільки охоплюють неповний період строку, відведеного на прийняття спадщини. Суди попередніх інстанцій не встановили існування поважних причин пропуску позивачем строку для прийняття спадщини з підстав перебування на лікуванні, оскільки обставини перебування позивача на лікуванні мали місце за два місяці до закінчення шестимісячного строку для прийняття спадщини. Також Верховний Суд погодився з висновками судів про недоведеність позивачем того, що перебуваючи на лікарняному, він був не мобільним та не мав змоги та можливості пересування. До того ж, знаходячись на лікарняному, позивач мав можливість надіслати заяву поштовою кореспонденцією до нотаріуса за місцем відкриття спадщини. У постанові від 13 квітня 2022 року у справі № 373/118/20 (провадження № 61-20156св21) Верховний Суд дійшов переконання, що нетривале перебування позивача на амбулаторному, а не стаціонарному лікуванні не є в розумінні частини третьої статті 1272 ЦК України тими перешкодами, які унеможливлювали звернення позивача до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини як за місцем знаходження спірного майна, так і за місцем свого проживання. Отже, у позивача не було об`єктивних, непереборних, істотних труднощів подати заяву про прийняття спадщини у встановлений законом строк, у зв`язку з чим Верховний Суд скасував оскаржувані судові рішення та ухвалив нове про відмову в задоволенні позову. У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 148/2003/20 (провадження № 61-404св22) зазначено, що позивач посилався на такі причини пропуску шестимісячного строку звернення до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини: хвороба; постійне проживання за кордоном у Федеративній Республіці Німеччині; наявність встановлених жорстких карантинних обмежень, в результаті чого установи та організації у цій країні не працювали. Верховний Суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції про те, що наведені обставини не є поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини, оскільки не пов`язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Під час шестимісячного строку, встановленого для подання заяви про прийняття спадщини, позивач перебував на лікарняному 30 календарних днів та 10 календарних днів. Тож суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивач не був позбавлений можливості в інший час протягом зазначеного шестимісячного строку надіслати поштою до нотаріальної контори заяву (повідомлення, телеграму) про прийняття спадщини чи подати відповідну заяву або надіслати її консулу. Доказів того, що позивач за станом здоров`я фізично не міг цього зробити до суду не надано. У постанові від 28 лютого 2018 року у справі № 153/3/16-ц (провадження № 61-6815св18) Верховний Суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції про те, що зазначені позивачем причини пропуску строку для звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті батька не можуть бути визнані поважними, оскільки вони не пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для нього на вчинення цих дій. Позивач не зазначив, що перешкоджало йому подати заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини засобами поштового зв`язку, що передбачено пунктом 3.5 глави 10 Порядку № 296/5. У постанові Верховного Суду від 19 серпня 2020 року у справі № 347/2155/18 (провадження № 61-9125св19) зроблено висновок про те, що позивач не був позбавлений можливості подати заяву про прийняття спадщини шляхом направлення її поштою до нотаріальної контори або до органів місцевого самоврядування, а тому проживання позивача за межами України не може вважатися поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини. Також не є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини. У постанові від 09 грудня 2021 року у справі № 464/4722/19 (провадження № 61-12878св21) Верховний Суд виснував, що позивач не був позбавлений можливості подати заяву про прийняття спадщини шляхом направлення її поштою до нотаріальної контори або до органів місцевого самоврядування, або подати заяву про прийняття спадщини, звернувшись до посадової особи консульської установи України у Чеській Республіці на підставі статті 38 Закону України «Про нотаріат», а тому саме по собі проживання позивача за межами України, без доведення поважності інших причин пропуску строку для звернення із заявою про прийняття спадщини, не може вважатися поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини. У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції не врахував зазначені висновки Верховного Суду, викладені у постановах, наведених заявником у касаційній скарзі, а також те, що позов про визначення додаткового строку на прийняття спадщини підлягає задоволенню лише у разі пропуску такого строку з поважних причин. ОСОБА_1 мав подати заяву про прийняття спадщини в період з 16 вересня 2017 року до 16 березня 2018 року включно, проте позивач звернувся з відповідною заявою до нотаріуса лише 24 березня 2018 року. Обґрунтовуючи поважність причин пропуску шестимісячного строку на прийняття спадщини, ОСОБА_1 посилався на тяжку, тривалу хворобу, перебування на стаціонарному лікуванні, зокрема у період з 21 грудня 2017 року до 06 січня 2018 року. Проте, як обґрунтовано зауважив суд першої інстанції, позивач не надав доказів наявності перешкод у поданні заяви про прийняття спадщини у період з 16 вересня до 21 грудня 2017 року, тобто з моменту відкриття спадщини та до моменту його госпіталізації до медичного закладу. Позивач не надав також доказів існування таких перешкод і за період з 07 січня до 16 березня 2018 року, тобто з моменту припинення стаціонарного лікування до спливу строку для прийняття спадщини. Поза увагою суду апеляційної інстанції залишилося те, що ОСОБА_1 за весь шестимісячний строк, відведений законом для прийняття спадкоємцями спадщини, перебував на стаціонарному лікуванні лише 17 днів, тобто незначний період строку, визначеного для прийняття спадщини. Доказів на підтвердження існування поважних причин, пов`язаних з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами на подання заяви про прийняття спадщини протягом понад 5 місяців, в які позивач не перебував на стаціонарному лікуванні, ОСОБА_1 до суду не надав. Також суд апеляційної інстанції не врахував, що факт перебування позивача на консультації у лікаря в останній день строку, відведеного на прийняття спадщини, також не є поважною причиною пропуску цього строку, як і не є такою причиною те, що позивач є учасником ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС та особою з інвалідністю ІІ групи, оскільки ОСОБА_1 не надав доказів, що ці обставини унеможливили своєчасне звернення із відповідною заявою до нотаріальної контори особисто чи за допомогою засобів поштового зв`язку в межах строку звернення із такою заявою. Суд першої інстанції, врахувавши норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав, передбачених статтею 1272 ЦК України, для визначення позивачу додаткового строку для прийняття спадщини, оскільки ОСОБА_1 не надав безспірних доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку для звернення із заявою про прийняття спадщини, не довів наявності об`єктивних, непереборних, істотних труднощів, які перешкоджали поданню цієї заяви у встановлений законом строк, що у силу статті 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком. Верховний Суд дійшов переконання, що суд першої інстанції розглянув спір з додержанням норм матеріального та процесуального права. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи законне рішення суду першої інстанції, не звернув уваги на те, що суд першої інстанції з`ясував фактичні обставини справи, надав оцінку зібраним доказам, правильно застосував норми матеріального права та ухвалив рішення відповідно до вимог статті 263 ЦПК України. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд не встановив порушень апеляційним судом норм процесуального права, які б слугували підставою для скасування оскаржуваного судового рішення та направлення справи на новий апеляційний розгляд, тому касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. Верховний Суд не погодився з висновками суду апеляційної інстанції про задоволення позову та визначення додаткового строку для прийняття спадщини, які ґрунтуються виключно на переоцінці доказів, що були належно оцінені судом першої інстанції. Такі висновки апеляційного суду суперечать правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 05 березня 2018 року у справі № 404/3902/16-ц (провадження № 61-1547св17), від 14 липня 2021 року у справі № 442/2318/18 (провадження № 61-22679св19), від 17 грудня 2021 року у справі № 369/6254/19-ц (провадження № 61-15447св21), від 17 лютого 2022 року у справі № 953/15603/20 (провадження № 61-12451св21), від 13 квітня 2022 року у справі № 373/118/20 (провадження № 61-20156св21), від 31 серпня 2022 року у справі № 148/2003/20 (провадження № 61-404св22), щодо визначення поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини; та правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 153/3/16-ц (провадження № 61-6815св18), від 19 серпня 2020 року у справі № 347/2155/18 (провадження № 61-9125св19), від 09 грудня 2021 року у справі № 464/4722/19 (провадження № 61-12878св21), відповідно до яких із заявою про прийняття спадщини спадкоємець може звертатися до нотаріуса не лише особисто, але і за допомогою засобів поштового зв`язку. Верховний Суд погодився з висновками суду першої інстанції про залишення позову ОСОБА_1 без задоволення, оскільки позивач не довів існування об`єктивних, непереборних, істотних труднощів, які перешкоджали йому подати заяву про прийняття спадщини у встановлений законом строк. Верховний Суд наголошує на тому, що хоча пропуск строку звернення із заявою про прийняття спадщини може бути й нетривалим, проте позивач у кожному випадку повинен довести, що саме протягом такого періоду часу існували зрозумілі та об`єктивні перешкоди для його своєчасного звернення до нотаріуса з відповідною заявою. Зважаючи на наведене, Верховний Суд зробив висновок, що постанову суду апеляційної інстанції потрібно скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі. За приписами пункту 4 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має правоскасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині. Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону. Розподіл судових витрат Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. За правилом частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно з частиною сьомою статті 141 ЦПК України якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги ОСОБА_2 , скасував оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишив в силі рішення суду першої інстанції. З наведених підстав судові витрати, понесені заявником у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції, у розмірі 1 536, 80 грн, мають бути компенсовані йому за рахунок держави, оскільки позивач, як особа з інвалідністю ІІ групи та громадянин, віднесений до 1 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, звільнений від сплати судового збору на підставі пунктів 9, 10 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір». Керуючись статтями 141, 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково. Постанову Київського апеляційного суду від 13 вересня 2022 року скасувати та залишити в силі рішення Печерського районного суду міста Києва від 20 липня 2021 року. Компенсувати ОСОБА_2 судові витрати, понесені у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції, у розмірі 1 536, 80 грн, за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий О. В. Ступак Судді І. Ю. Гулейков А. С. Олійник С. О. Погрібний В. В. Яремко