Постанова Запорізький апеляційний суд № 334/6063/18

Дата документу 21.03.2023 Справа № 334/6063/18 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 334/6063/18 Головуючий у 1 інстанції: Гнатюк О.М. Провадження № 22-ц/807/746/23 Суддя-доповідач: Поляков О.З. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 березня 2023 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого: Полякова О.З., суддів: Кухаря С.В., Крилової О.В. секретар: Ільїна Г.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника адвоката Вельможка Олега Олександровича на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 29 серпня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , який діє в своїх інтересах а в інтересах неповнолітньої ОСОБА_6 , третя особа: районна адміністрація Запорізької міської ради по Дніпровському району, як орган опіки та піклування, про розірвання договору найму жилого приміщення та виселення з жилого приміщення, та зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 , третя особа: районна адміністрація Запорізької міської ради по Дніпровському району, як орган опіки та піклування, ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання договору позики та договору іпотеки недійсними внаслідок їх вчинення під впливом тяжкої обставини та на вкрай невигідних умовах,- В С Т А Н О В И Л А: У серпні 2018 року ОСОБА_7 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , який діє в своїх інтересах а в інтересах неповнолітньої ОСОБА_6 , третя особа: районна адміністрація Запорізької міської ради по Дніпровському району, як орган опіки та піклування, про розірвання договору найму жилого приміщення та виселення з жилого приміщення. В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_8 зазначав, що йому на праві власності належала квартира АДРЕСА_1 . 12.12.2017 року ОСОБА_8 як наймодавець та відповідач ОСОБА_1 як наймач уклали договір найму житла, згідно з яким ОСОБА_8 надав у безстрокове користування житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , наймачу ОСОБА_1 та членам його сім`ї: ОСОБА_9 , ОСОБА_5 , неповнолітній ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 . Згідно з п. 2.5 договору найму вказані в ньому члени сім`ї наймача користуються нарівні з наймачем усіма правами та несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із цього договору. Відповідно до п. п. 4.1, 4.2 договору найму за користування житловим приміщенням з наймодавця щомісяця справляється плата. Розмір плати за користування житловим приміщенням на перший місяць становить 1500,00 грн. без ПДВ, а за кожен наступний місяць користування житловим приміщенням визначається шляхом множення розміру плати за попередній місяць на офіційно визначений індекс інфляції (індекс споживчих цін) у попередньому місяці. Згідно з п. 4.5 договору найму плата за користування житловим приміщенням вноситься не пізніше 25 числа наступного календарного місяця. Проте відповідачі так і не почали сплачувати за користування квартирою на підставі укладеного договору найму. Станом на день звернення із позовом заборгованість відповідачів перед позивачем за період з грудня 2017 року по червень 2018 року склала 10276,13 грн. Посилаючись на означені обставини, позивач просив суд розірвати договір найму житлового приміщення та виселити відповідачів з квартири, судові витрати покласти на відповідачів. У лютому 2019 року відповідач ОСОБА_5 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_7 про визнання договору позики та договору іпотеки недійсними внаслідок їх вчинення під впливом тяжкої обставини та на вкрай невигідних умовах, скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно. В обґрунтування вимог зустрічного позову зазначено, що на початку лютого 2019 року позивач за зустрічним позовом дізнався, що квартира за адресою: АДРЕСА_2 , стала належати ОСОБА_8 . У травні 2015 року ОСОБА_8 звертався до Ленінського районного суду м. Запоріжжя з позовом до ОСОБА_10 і до третіх осіб, вказаних у цьому позові, про стягнення заборгованості, але позов був залишено без розгляду. Мати позивача за зустрічним позовом - ОСОБА_11 - матіи трьох повнолітніх дітей, двоє з яких є інвалідами II групи: син ОСОБА_12 , 1974 року народження - внаслідок епілепсії; дочка ОСОБА_13 , 1979 року народження внаслідок дистонатії нижніх кінцівок. Упродовж тривалого періоду сім`я жила із заробітку позивача за зустрічним позовом та його матері періодичних (несистематичних) заробітків. У 2012-2014 роках матеріальне становище сім`ї, внаслідок погіршення загальної економічної ситуації в країні, а також ряду сімейних проблем, суттєво погіршилось. У 2013 році мати перенесла захворювання на пневмонію, плеврит та супутні хвороби, у жовтні-листопаді того ж року вона перебувала на стаціонарному лікуванні в пульмонологічному відділенні 9-ї міської клінічної лікарні. Для лікування та реабілітації матері, позивачу та матері довелося позичати грошові кошти у рідних знайомих та друзів. Так зокрема, мати позичила у ОСОБА_14 - 27000 грн, а у ОСОБА_15 - 3000 доларів США. У грудні 2013 року позивач за зустрічним позовом одружився. Для організації весілля довелося позичати гроші. У червні 2014 року в позивача народилося дочка ОСОБА_16 , що також потребувало суттєвих фінансових витрат. Як наслідок, навесні 2014 року сім`я перебувала у вкрай тяжкому фінансовому становищі. Декількома банками, до яких вони зверталися за наданням кредиту, було відмовлено. Після цього мати побачила оголошення Кредитного брокерського агентства «Era finance», яке пропонувало кредити до 300000 грн у готівковій формі. При особистій зустрічі матері з представником агентства ОСОБА_17 , їй було пояснено, що кредити оформлюються через нотаріуса і тільки з умовою застави квартири. 23 травня 2014 року між ОСОБА_11 та ОСОБА_8 було укладено договір позики на суму 94500 гривень, хоча, фактично вона отримала готівкою 80000 гривень. З метою забезпечення позики у той же день між позивачем за зустрічним позовом, ОСОБА_5 , ОСОБА_11 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , та ОСОБА_8 було укладено іпотечний договір - передано в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 . Вказані договори були засвідчені приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Кукурудз Т.Ю. Таким чином, ОСОБА_5 вважає, що Договір позики та Договір іпотеки були укладені позивачем за зустрічним позовом під впливом вкрай тяжких обставин і мають бути визнані недійсними. Про те, що договір позики і договір іпотеки були укладені позивачем за зустрічним позовом та матір`ю на вкрай невигідних умовах, свідчить та обставина, що строк виконання зобов`язання обумовлений моментом вимоги, а за несвоєчасне виконання зобов`язання договором передбачений непомірно високий штраф - 100% від суми позики. За несвоєчасне виконання зобов`язання передбачено право позикодавця звернути стягнення на предмет іпотеки належну позивачу за зустрічним позовом та третім особам: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_18 , ОСОБА_11 квартиру, вартість якої як мінімум, утричі перевищує суму позики. Третя особа за цим зустрічним позовом брат позивача ОСОБА_12 є інвалідом II групи з діагнозом «помірно виражена деменція внаслідок епілепсії з рідким генералізованними нападами». У момент укладання договору іпотеки ОСОБА_1 не розумів значення і наслідки своїх дій. Він не усвідомлював, що може втратити єдине для нього інваліда-епілептика місце проживання та свою єдину власність. Посилаючись на означені обставини, ОСОБА_5 просив визнати договір позики, укладений 23 травня 2014 року між ОСОБА_11 та ОСОБА_8 та Договір іпотеки, укладений 23 травня 2014 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Кукурудз Т.Ю., недійсними внаслідок їх вчинення під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах; скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_8 на квартиру АДРЕСА_1 , проведену на підставі іпотечного договору від 23.05.2014, виданого Кукурудз Т.Ю. приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області та повернути право власності на квартиру АДРЕСА_1 у первісний стан. Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 травня 2019 року замінено померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 позивача ОСОБА_7 на його правонаступника ОСОБА_2 . Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 29 серпня 2022 року первісний позов задоволено. Розірвано договір найму житла, укладений 12.12.2017 між ОСОБА_8 та ОСОБА_1 . Вирішено виселити з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житла ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 . Стягнуто з ОСОБА_5 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 352,40 гривень з кожного. У задоволенні зустрічного позову відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду в частині задоволення первісного позову, ОСОБА_1 в особі представника адвоката Вельможка О.О. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального права та неправильного застосування матеріального права, просить рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 29 серпня 2022 року скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , який діє в своїх інтересах а в інтересах неповнолітньої ОСОБА_6 , третя особа: районна адміністрація Запорізької міської ради по Дніпровському району, як орган опіки та піклування, про розірвання договору найму жилого приміщення та виселення з жилого приміщення. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції не встановив, чи є договір найму укладеним, оскільки у ньому відсутній порядок передання предмета найму наймачеві та порядку внесення плати. На думку скаржника, матеріали справи не містять підтвердження того, що позивач виконав свої обов`язки за цим договором. При цьому скаржник зазначає, що суд першої інстанції не з`ясував, чи мешкали відповідачі фа­ктично у квартирі на момент подання позову, зокрема, у справі наявні докази, що ОСОБА_6 у квартирі не мешкає. У своєму відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 заперечує проти її доводів, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 186/1743/15-ц, зазначено, що у разі, якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується. Також, за приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів звертає увагу на те, що, оскільки ОСОБА_1 в особі представника адвоката Вельможка О.О. оскаржує рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 29 серпня 2022 року тільки в частині задоволених первісних позовних вимог, в частині зустрічного позову оскаржуване рішення апеляційним судом не переглядається. У судовому засіданні представник ОСОБА_1 адвокат Вельможка О.О. наполягав на задоволенні апеляційної скарги, рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 29 серпня 2022 року в частині задоволення первісного позову просив скасуватита ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 . Інші часники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені відповідно до вимог чинного законодавства (а.с. 205, 208, 209-213), своїх представників до суду не направили. Клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили. Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегія суддів вирішила розглядати справу за відсутності осіб, які не з`явились. Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, доводи представника скаржника, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке. За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Судове рішення, згідно зі ст. 263 ЦПК України, повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду відповідає. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 про розірвання договору найму жилого приміщення та виселення з жилого приміщення, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості, адже у ході розгляду справи встановлено відсутність з боку відповідачів внесення на користь позивача плати за житло за понад шість місяців. Колегія суддів погоджується із таким висновком. Так, суд першої інстанції встановив та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_8 на праві власності належала квартира АДРЕСА_1 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна. 12.12.2017 ОСОБА_8 з однієї сторони (як наймодавець) та відповідач ОСОБА_1 , - з іншої сторони (як наймач), уклали договір найму житла, згідно з яким ОСОБА_8 надав у безстрокове користування житло: житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , наймачу ОСОБА_1 та членам його сім`ї: ОСОБА_9 , ОСОБА_5 , неповнолітній ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 . Відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є донькою ОСОБА_5 ОСОБА_1 є інвалідом 2-ї групи. ОСОБА_3 є інвалідом 2-ї групи. ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_8 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим Запорізьким МВ ДРАЦС ГТУЮ у Запорізькій області, актовий запис №5755. Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 25 березня 2019 року, виданим приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Кукурудз Т.Ю., зареєстрованим в реєстрі за №1728, спадкоємцем зазначеного в заповіті майна ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , яке складається з квартири АДРЕСА_1 , є його дочка ОСОБА_2 . Згідно з п. 2.5 договору найму члени сім`ї наймача, що зазначені в п. 1.1 цього договору, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з цього договору найму. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із цього договору. Відповідно до п. п. 4.1, 4.2 договору найму за користування житловим приміщенням з наймодавця щомісяця справляється плата. Розмір плати за користування житловим приміщенням на перший місяць становить 1500 грн. без ПДВ. Розмір плати за кожен наступний місяць користування житловим приміщенням визначається шляхом множення розміру плати за попередній місяць на офіційно визначений індекс інфляції (індекс споживчих цін) у попередньому місяці. За неповний календарний місяць користування розмір плати визначається пропорційно до кількості днів фактичного користування житловим приміщенням впродовж такого календарного місяця. Згідно з п. 4.5 договору найму плата за користування житловим приміщенням вноситься не пізніше 25 числа наступного календарного місяця. Відповідно до п. 4.6 договору найму плата за користування житловим приміщенням та плата за комунальні послуги вносяться наймачем по день фактичного повернення житлового приміщення. Відповідачі не надали жодних доказів внесення орендної плати за користування квартирою на підставі укладеного договору найму. Станом на день звернення із позовом заборгованість відповідачів перед позивачем за період з грудня 2017 року до червня 2018 року склала 10276,13 грн. Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Згідно з ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належить право володіння, користування та розпорядження майном. Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. При цьому відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена в його здійсненні лише у випадку і порядку, встановлених законом. ( ч. 1, 2 ст. 321 Цивільного кодексу України) Згідно з ч. 1 ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Відповідно ч. 1 ст. 810 ЦК України, за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату. Договір найму житла укладається у письмові формі (ч. 1 ст. 811 ЦК України) та на строк, встановлений договором (ч. 1 ст. 821 ЦК України). Предметом договору найму житла можуть бути помешкання, зокрема квартира або її частина, житловий будинок або його частина (ч. 1 ст. 812 ЦК України). Договір найму (оренди) житла належить до двосторонніх правочинів, тому він має відповідати умовам дійсності правочинів і договорів, а саме положенням ст. ст. 202, 203 та глави 52 ЦК України. До істотних умов договору належать умови про предмет договору, дані про осіб, які проживатимуть разом із наймачем, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Сторонами договору найму житла є наймодавець - особа, яка є власником житла, і наймач - особа, якій передається житло в користування. Якщо власниками житла є кілька осіб, вони можуть бути наймодавцями у договорі. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.10.2022 у справі №227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21) звернула увагу, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (провадження № 14-144цс18) зроблено правовий висно­вок про те, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового вико­нання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону. У разі якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном і сплачував за нього, а орендодавець приймав платежі), то кваліфікація договору як неукладеного виключа­ється, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше). Стаття 526 ЦК України встановлює загальні умови виконання зобов`язань та закріплює основний принцип виконання зобов`язань - принцип належного виконання, що стосується як суб`єктів, так і предмета, строку чи терміну, місця і способу виконання (статті 527 -545 ЦК України). За змістом статті 526 ЦК України належне виконання зобов`язання - це передусім виконання його відповідно до умов договору і вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства. Як визначено ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Статтею 629 ЦК України визначена обов`язковість договору для виконання сторонами. Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 782 ЦК України встановлено, що наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. При цьому пунктом 1 ч. 2 ст. 825 ЦК України визначено, що договір найму житла може бути розірвано за рішенням суду на вимогу наймодавця у разі невнесення наймачем плати за житло за шість місяців, якщо договором не встановлений більш тривалий строк, а при короткостроковому наймі - понад два рази. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами (частини перша, друга та третя статті 202 ЦК України). Правочин є найбільш поширеним юридичним фактом, за допомогою якого набуваються, змінюються, або припиняються права та обов`язки учасників цивільних правовідносин. До односторонніх правочинів, зокрема, належить: видача довіреності, відмова від права власності, складання заповіту, публічна обіцянка винагороди, прийняття спадщини, згода іншого співвласника на розпорядження спільним майном, одностороння відмова від договору. При вчиненні одностороннього правочину воля виражається (виходить) однією стороною. Разом з тим така сторона може бути представлена декількома особами, прикладом чого може бути видання довіреності двома і більше особами, спільний заповіт подружжя тощо. Результат аналізу розуміння як правочину, так і одностороннього правочину свідчить, що односторонні правочини: є вольовими діями суб`єкта; вчиняються суб`єктами для здійснення своїх цивільних прав і виконання обов`язків; спрямовані на настання правових наслідків (набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків). Залежно від сприйняття волі сторони одностороннього правочину такі правочини поділяються на: суто односторонні - не адресовані нікому та без потреби в прийнятті їх іншою (іншими) особою. До них, зокрема, належить відмова від права власності, відмова від спадщини, прийняття спадщини; такі, що розраховані на їх сприйняття іншими особами, до яких можливо віднести, зокрема, оголошення конкурсу, публічну обіцянку винагороди, відмову від спадщини на користь іншої особи, видачу довіреності, видачу векселя, розміщення цінних паперів, односторонню відмову від договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина третя статті 651 ЦК України). Колегія суддів зауважує, що матеріали справи не містять жодних доказів того, що відповідачі будь-яким чином заперечували проти факту укладення договору найму житла від 12.12.2017. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не встановив, чи є договір найму укладеним, оскільки у ньому відсутній порядок передання предмета найму наймачеві та порядку внесення плати колегія суддів не приймає, оскільки порядок передання предмета найму житла не визначений законом як істотна умова дого­вору найму житла. Так, пункт 1.1 договору від 12.12.2017 містить не обов`язок наймодавця передати квартиру в майбутньому, а констатує фа­кт передання квартири, що вже настав на момент укладення договору, адже на момент укладення договору від 12.12.2017 наймач та члени його сім`ї вже користу­валися квартирою на підставі раніше укладеного договору найму житла від 01.11.2016, який вони розірвали, що зазначено в п. 6.3 договору від 12.12.2017. Згідно з п. 4.5 договору від 12.12.2017 плата за користування житловим приміщенням вноситься щомісяця, не пізніше 25 числа наступного календарного місяця. Як зазначено в позовній заяві, на виконання договору від 12.12.2017 відповідачі внесли плату за грудень 2017 року у розмірі 967,74 грн, упродовж якого користувалися квартирою 20 днів, після чого припинили сплачувати за користування квартирою. Ні скаржник, ні інші відповідачі під час розгляду справи в суді першої інстанції не заперечували проти факту невнесення ними плати за користування квартирою, як те зазначала позивач, починаючи з платежу за січень 2018 року. Колегія суддів зауважує, що в апеляційній скарзі скаржник зазначив адресу відповідачів: кв. АДРЕСА_1 , за якою всі вони отримують поштову кореспонденцію (процесуальні документи, повістки, тощо), що у свою чергу є доказом фактичного користування відпові­дачами спірної квартири. При цьому скаржник зазначає, що суд першої інстанції не з`ясував, чи мешкали відповідачі фа­ктично у квартирі на момент подання позову, зокрема, у справі наявні докази, що ОСОБА_6 у квартирі не мешкає. Натомість оскаржуване судове рішення містить інформацію про те, що суд першої інстанції досліджував акт обстеження умов проживання від 01.06.2020, складений комісією у складі головного спеціаліста відділу по Дніпровському району служби (управління) у справах дітей Запорізької міської ради Бабки А.О., начальника відділу адміністративно-правової роботи РА ЗМР по Дніпровському району Доніної Н.О., яким встановлено, що малолітня ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не проживає за адресою: АДРЕСА_2 . За правилами пункту 1 частини другої статті 825, статті 826 ЦК України договір найму житла може бути розірваний за рішенням суду на вимогу наймодавця у разі невнесення наймачем плати за житло за шість місяців, якщо договором не встановлений більш тривалий строк, а при короткостроковому наймі - понад два рази. У разі розірвання договору найму житла наймач та інші особи, які проживали у помешканні, підлягають виселенню з житла на підставі рішення суду, без надання їм іншого житла. Розір­вавши договір найму житла від 12.12.2017, суд першої інстанції застосував передбачені законом наслідки ро­зірвання такого договору у вигляді виселення наймача та осіб, зазначених у договорі найму на підставі ч. 1 ст. 816 ЦК. Колегія суддів зауважує, що суд не повинен був перевіряти, чи всі особи, зазначені в договорі найму житла, фактично користуються квартирою на момент розірвання договору, адже корис­тування - це право, а не обов`язок, що виникає у наймача та осіб, що мешкають з ним, за дого­вором найму житла. Якщо вони не користуються квартирою та не зацікавлені в цьому, то рі­шення суду жодним чином не зачіпає їхніх прав та інтересів. Крім того, у випадках застосування судом наслідків розірвання договору найму житла, передбаче­них ст. 826 ЦК, положення ст. 109 ЖК до спірних відносин застосуванню не підлягають. Аналогічна правова позиція міститься у висновках, викладених у постановах Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 16.01.2018 у справі № 522/19357/15-ц та від 30.09.2019 p. у справі № 585/5078/18. Таким чином, оскільки жодний правочин, відповідно до умов якого ОСОБА_8 набув у власність квартиру АДРЕСА_1 , не визнаний недійсним, адже суд першої інстанції відмовив у задоволенні зустрічного позову про визнання договору позики та договору іпотеки недійсними, з чим погодились відповідачі і скаржник зокрема, не оскаржуючи рішення в цій частині, в матеріалах справи відсутні підстави вважати, що виселення відповідачів зі спірної квартири є незаконним. Інші приведені в апеляційній скарзі доводи є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці. Апеляційний суд перевірив доводи апелянта та дійшов висновку, що вони є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа "Проніна проти України", № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить. Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. За змістом статті 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається, у зв`язку з чим, апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника адвоката Вельможка О.О. належить залишити без задоволення, а рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 29 серпня 2022 року - без змін. Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника адвоката Вельможка Олега Олександровича залишити без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 29 серпня 2022 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дняїї прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 30 березня 2023 року. Головуючий: Судді: