Постанова 4807 № 334/5486/18

Дата документу 16.09.2020 Справа № 334/5486/18 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 334/5486/18 Головуючий у 1 інстанції: Турбіна Т.Ф. Провадження № 22-ц/807/1397/20 Суддя-доповідач: Маловічко С.В. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 вересня 2020 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого: Маловічко С.В. суддів: Гончар М.С. Подліянової Г.С. при секретарі: Остащенко О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського суду м. Запоріжжя від 16 липня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням, визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, зняття з реєстраційного обліку та виселення, В С Т А Н О В И В: У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням, визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, зняття з реєстраційного обліку та виселення В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 01.06.2016р. між ним і ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу 7/20 частин житлового будинку АДРЕСА_1 . На момент укладання договору купівлі-продажу у вказаній частині будинку були зареєстровані ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 02.09.2016р. між ним і ОСОБА_2 було укладено договір найму (оренди) житлового приміщення із правом викупу. Відповідно до п. 1.7 договору після закінчення строку оренди, в інший погоджений орендодавцем строк, наймач має право викупити найману частину житлового будинку за ціною, еквівалентною 6000,00 доларів США по курсу ПАТ КБ «ПриватБанк», що буде діяти на момент купівлі-продажу, але не менше за курс, визначений у договорі. Орендар зобов`язалась регулярно вносити плату за користування житловим приміщенням. У разі несплати орендної плати за період, що перевищує 90 календарних днів, договір вважається розірваним. ОСОБА_2 протягом року не здійснила жодної плати за оренду житлового приміщення, а тому згідно п. 5.3 договору він вважається достроково розірваним. Відповідно до договору купівлі-продажу від 01.09.2016р. ОСОБА_2 разом із членами сім`ї зобов`язалась звільнити частину житлового будинку від наявних в ній речей, знятись з реєстраційного обліку, не пізніше 01.03.2017, однак до цього часу ці зобов`язання відповідачами не виконані, вони продовжують проживати у будинку, відмовляються звільняти квартиру та зніматись з реєстраційного обліку. Але, оскільки право власності відповідачів припинилося у зв`язку з відчуженням будинку, вони втратили право користування ним. Посилаючись на вказані обставини, позивач просив зобов`язати відповідачів не чинити перешкод у користуванні житловим приміщенням за адресою АДРЕСА_1 ; визнати їх такими, що втратили право користування житловим приміщенням; зняти відповідачів з реєстраційного обліку за вказаною адресою; виселити відповідачів зі спірного будинку. Рішенням Ленінського суду м. Запоріжжя від 16 липня 2019 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність та необгрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги. Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до судових засідань апеляційного суду не з`являються. Повістки, спрямовані їм на адресу місяця реєстрації, яка збігається з адресою спірної частини будинку, повертаються без вручення «за закінченням терміну зберігання» ( а.с. 90-100, 109-120, 44-155). Така ж сама картина відслідковується і в ході розгляду справи в суді першої інстанції ( а.с. 27-28, 34-36, 29-41, 43). Інших засобів зв`язку, за якими можливо було б повідомити відповідачів, в розпорядженні апеляційного суду не мається. У такому разі відповідачі, крім спрямування їм судових повісток за адресою місця реєстрації, також повідомлялись через оголошення про виклик відповідно до приписів п. 11 статті 128 ЦПК України. Від ОСОБА_1 вдруге надається заява про відкладення розгляду справи у зв`язку з карантинними заходами в Україні, але колегія вже задовольняла таку заяву позивача у травні 2020р. ( а.с. 108), та наразі відсутні підстави для відкладення справи за такими підставами, оскільки карантинні заходи не є жорсткими, діє адаптивна форма карантину, працюють всі установи та підприємства, а також транспортне сполучення. Позивач має адвоката Симонець Є.О., від якої клопотань про відкладення справи не надходило. Зважаючи на все вище наведене, колегія провела апеляційний розгляд справи за відсутності учасників справи. Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Судом встановлено, що 7/20 частин житлового будинку, розташованого за адресою АДРЕСА_1 , який складається з житлового будинку літ. А та житлових прибудов літ. А1, А2, А3, А4, а, а3, а4, а5, належать на праві власності ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу частини житлового будинку від 01.09.2016 ( серія та номер 1815), посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Хамула Н.Г., що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, договором купівлі-продажу частини житлового будинку від 01.09.2016. На момент укладення договору купівлі-продажу за адресою АДРЕСА_1 була зареєстрована та проживала власник 7/20 частин цього житлового будинку ОСОБА_2 та члени її сім`ї: чоловік ОСОБА_3 , син ОСОБА_6 , син ОСОБА_5 , що підтверджується довідкою голови квартального комітету від 30.08.2016. Відповідно до п.12 договору купівлі-продажу від 01.09.2016 ОСОБА_2 зобов`язалась передати покупцю частину житлового будинку для вільного користування і безперешкодного володіння до 01.03.2017, при цьому сплатити заборгованість за комунальні послуги, звільнити частину житлового будинку від наявних в ній речей домашнього вжитку, передати покупцю ключі від житлового будинку та технічні документи. Суд вказував, що в обґрунтування підстав позову позивач посилається на укладений 02.09.2016 договір найму (оренди) житлового приміщення з правом викупу, згідно якого ОСОБА_1 надав ОСОБА_2 в оренду строком на два роки належні йому на праві власності 7/20 частин житлового будинку, розташованого за адресою АДРЕСА_1 . Відповідно до п. 1.7 договору, після закінчення строку оренди або в інший погоджений орендодавцем строк наймач має право викупити найману частину житлового будинку за ціною, еквівалентною 6000,00 доларів США по курсу ПАТ КБ «ПриватБанк», що буде діяти на момент купівлі-продажу, але не менше за курс, визначений у договорі. Судом було критично оцінено зазначений договір найму (оренди) житлового приміщення з правом викупу, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 811 ЦК України договір оренди житла з викупом підлягає обов`язковому нотаріальному посвідченню, а відтак, у зв`язку з недодержанням сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору цей договір в силу ст. 220 ЦК України є нікчемним. Отже, за з`ясованими судом обставинами, коли договір найму з правом викупу є нікчемним, то керуватись потрібно лише умовами договору купівлі-продажу щодо передачі придбаної частини будинку продавцем покупцю для вільного безперешкодного користування та володіння своїм майном останнім. Позивач ОСОБА_1 вказував, що відповідачі не звільнили продану частку будинку та не знялись з реєстраційного обліку, тому такі перешкоди йому як власнику належить усунути, визнавши відповідачів такими, що втратили право користування проданим житлом, виселивши їх та знявши з реєстраційного обліку. Повністю відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що відповідачі не знялися з реєстраційного обліку у спірному будинку та продовжують у ньому проживати, чим створюють йому перешкоди у користуванні власністю. При цьому, суд послався на те, що за інформацією Департаменту реєстраційних послуг ЗМР, наданою на запит суду, відомості про реєстрацію відповідачів відсутні. В апеляційній скарзі позивач зазначає про неправильність такої позиції суду. Не оспорюючи висновків суду щодо нікчемності договору найму з правом викупу, вказує, що строки звільнення проданої частки приміщення пройшли, але відповідачі продовжують протиправно займати його, чим порушують гарантовані Конституцією права позивача щодо непорушності права власності та на вільне володіння та розпорядження нею. Перевіривши доводи апеляційної скарги колегія встановила наступні обставини. Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Частиною першою статті 317 ЦК України встановлено, що власникам належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном. Відповідно ст. 319 ЦК України власник на свій розсуд володіє, користується та розпоряджається своїм майном. Згідно зі ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права або обмежений у його здійсненні. За положеннями статей 379, 382 ЦК України об`єктом власності особи може бути, зокрема, житло - житловий будинок, садиба, квартира. Права власника житлового будинку (квартири) визначені у статті 383 ЦК України та статті 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім`ї, інших осіб і розпоряджатися своїм майном на власний розсуд. Обмеження чи втручання у право власника можливе лише за підстав, передбачених законом. Згідно вимог ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Відповідно до положень ст.ст. 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстав, передбачених законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння. Отже підставою для задоволення позову власника є встановлення факту порушення його прав і об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні ним цих прав. Позивач правомірно набув право власності на 7/20 частин житлового будинку по АДРЕСА_1 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу. Належним чином зареєстрував своє право власності на цю частку будинку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно ( а.с. 9). Отже, набув правомочностей власника майна щодо вільного та безперешкодного користування, володіння та розпорядження ним, які, за його твердженням, порушуються відповідачами. Судом було правильно встановлено, що покупець ОСОБА_2 зобов`язалась звільнити продану позивачу частку будинку до 01.03.2017р. для вільного і безперешкодного володіння покупцем. Але відмова йому в усуненні перешкод судом вмотивована недоведеністю тих обставин, що відповідачі досі займають цю частку будинку та не знялись з реєстраційного обліку. З долучених копій паспортів відповідачів вбачається, що ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 з 04.06.1994р. ( а.с. 7-8). Позивачем ОСОБА_1 до позовної заяви було долучено довідку голови квартального комітету про зареєстрованих за адресою АДРЕСА_1 осіб, згідно з якою зареєстрованими є: ОСОБА_2 - власниця, ОСОБА_3 чоловік, ОСОБА_6 син, ОСОБА_5 син ( а.с. 17), але ця довідка датована 30.08.2016 та видавалась до укладення договору купівлі-продажу від 01.09.2016р., тому не може засвідчувати збереження реєстрації у цьому будинку станом на час звернення позивача з позовом 26.07.2018р. На запити суду Департаментом реєстраційних послуг ЗМР були надані наступні відомості: згідно реєстру виборців ОСОБА_2 , ОСОБА_3 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , але підтвердити або спростувати інформацію про реєстрацію цих осіб немає можливості ( а.с. 19-20, 24, 26); інформація про місце реєстрації ОСОБА_6 відсутня ( а.с. 21. 25). Зважаючи на те, що однозначної відповіді реєстраційним органом на запит суду першої інстанції надано не було, але вказана інформація наразі є предметом доказування у цій справі, на що посилався апелянт у апеляційній скарзі, не маючи можливості сам отримати таку інформацію, колегія ухвалою від 20 травня 2020р. витребувала на стадії апеляційного провадження від Державної міграційної служби України в Запорізькій області та від Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради відомості про реєстрацію відповідачів. Департаментом реєстраційних послуг надано інформацію, що за адресою АДРЕСА_1 станом на 09.06.2020 зареєстровані: з 08.09.1998р. ОСОБА_3 , з 22.08.1998р. ОСОБА_2 ; інформація про реєстрацію місця проживання ОСОБА_6 відсутня ( а.с. 140); ОСОБА_5 - з 20.03.2003р. Таким чином, реєстрацію за адресою АДРЕСА_1 станом на сьогоднішній день підтверджено щодо відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 . Між тим, сама по собі реєстрація не свідчить про той факт, що відповідачі фактично продовжують проживати у цій частині будинку, та ці обставини дійсно не доведені позивачем ані в ході розгляду справи судом першої інстанції, ані в ході апеляційного розгляду справи. Нових доказів на підтвердження цих обставин, незважаючи на те, що про це зазначив суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, позивач до апеляційної скарги не додав, та клопотань ні він, ні його адвокат з цього приводу не заявляли. Проте, апеляційний суд погоджується з доводами скарги та позовної заяви, що права відповідачів є похідними від права власності на 7/20 часток у будинку власниці ОСОБА_2 , яка є дружиною ОСОБА_3 та матір`ю ОСОБА_6 та ОСОБА_5 . Отже, їх право користування цим житлом існує доти, доки існує право власності на це житло у члена їх сім`ї, в даному випадку ОСОБА_2 . Розпорядившись належною їй часткою у будинку шляхом її продажу, ОСОБА_2 припинила своє право власності на неї, а тому припинилось і відповідне право користування членів її сім`ї інших відповідачів у справі. У такому разі вимоги позивача щодо визнання відповідачів такими, що втратили право користування 7/20 частками проданого йому житлового будинку, є обґрунтованими щодо всіх відповідачів. Що стосується зняття відповідачів з реєстраційного обліку, то такі вимоги є зайвими, оскільки відповідно до пункту 26 «Правил реєстрації місця проживання», затверджених постановою КМУ № 207 від 02.03.2016р., зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється, серед іншого, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили, про позбавлення права користування житловим приміщенням. А відтак, додаткового вирішення цього питання у судовому порядку не потребується. Беручи до уваги всі вище наведені обставини, колегія визнає апеляційну скаргу частково обґрунтованою, тому у відповідності до положень п.п. 3, 4 ч. 1 статті 376 ЦПК України скасовує рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо покладення обов`язку на відповідачів усунути перешкоди в користуванні майном та щодо визнання відповідачів такими, що втратили право користування частиною будинку, та задовольняє ці позовні вимоги, а також змінює правові підстави відмови в задоволенні позовної вимоги про зняття відповідачів з реєстраційного обліку. В частині відмови в задоволенні позовних вимог про виселення рішення суду колегія залишає без змін. Приймаючи постанову про зміну судового рішення першої інстанції, колегія у відповідності до вимог статті 141 ЦПК України вирішує питання щодо розподілу судових витрат, які підлягають стягненню з відповідачів на користь позивача у половинному розмірі, відповідно до частини задоволених вимог. Так, за подання позову сплачено судовий збір в сумі 704,80 грн. ( а.с. 1), за подання апеляційної скарги 2114,40 грн. ( а.с. 52, 68,74), а всього 2 819,20 грн. До компенсації за рахунок відповідачів належить 1409,60 грн., тобто по 352,40 грн. з кожного. Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 16 липня 2019 року у цій справі скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо покладення обов`язку на відповідачів усунути перешкоди в користуванні майном та щодо визнання відповідачів такими, що втратили право користування частиною будинку, та задовольнити ці позовні вимоги. Зобов`язати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 не чинитиОСОБА_1 перешкоди у користуванні 7/20 частками житлового будинку АДРЕСА_1 . Визнати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 такими, що втратили право користування 7/20 частками житлового будинку АДРЕСА_1 . Рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог про зняття відповідачів з реєстрації змінити щодо правових підстав відмови. Рішення в частині відмовити в задоволенні позовних вимог про виселення відповідачів залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1 409 (одна тисяча чотириста дев`ять) гривень 60 копійок, по 352 (триста п`ятдесят дві) гривні 40 копійок з кожного. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 21 вересня 2020 року. Головуючий: Маловічко С.В. Судді: Гончар М.С. Подліянова Г.С.