Ухвала КАС ВС № 640/3605/19

УХВАЛА 28 лютого 2023 року м. Київ справа № 640/3605/19 адміністративне провадження № К/990/4536/23 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Усенко Є.А., розглянув матеріали касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.12.2022 у справі №640/3605/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у місті Києві про визнання протиправним та скасування наказу та податкових повідомлень - рішень, У С Т А Н О В И В: Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.12.2022 позов ОСОБА_1 задоволено частково: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у місті Києві №0123424205, №0000634205, №0000644205 від 04.12.2018; у задоволенні позову, в іншій частині позовних вимог відмовлено; здійснено розподіл судових витрат. 08.02.2023 ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.12.2022, в якій підставою касаційного оскарження зазначила пункти 1, 2, 4 частини четвертої статті 328, пункти 1, 4 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС). Обґрунтовуючи ці підстави касаційного оскарження, позивачка у касаційній скарзі зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, не урахувавши висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах у постановах Верховного Суду від 10.02.2021 у справі №380/671/20, від 08.09.2021 у справі №816/228/17, від 04.11.2021 у справі №320/1375/19, від 21.07.2022 у справі №640/30785/20, від 29.11.2019 у справі №160/8859/18, від 31.10.2019 у справі №0440/6608/18, від 21.02.2020 у справі №826/17123/18, від 18.08.2021 у справі №160/9277/19, не дослідив зібрані у справі докази та встановив обставини, що мають істотне значення у справі, на підставі недопустимих доказів. Крім того, позивачка зазначає про необхідність відступлення від висновку Верховного Суду від 01.02.2022 у справі №320/3865/19 щодо застосування норм пункту 162.1 статті 162, статті 163, абзацу другого пункту 164.1 статті 164, пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України (далі - ПК). Згідно з пунктами 1, 2, 4 частини четвертої статті 328 КАС підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Згідно з абзацами першим, другим пункту 4 частини другої статті 330 КАС у касаційній скарзі зазначається підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. Позивачка зазначає, що у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.12.2022 неправильно застосовано (не застосовано) норму пункту 42.4 статті 42 ПК та висновок Верховного Суду щодо застосування цієї норми у постанові від 08.09.2021 (справа №816/228/17), від 04.11.2021 (справа №320/1375/19), від 21.07.2022 (справа № 640/30785/20). Незастосування висновку Верховного Суду в цих постановах, як зазначає позивачка, полягає в тому, що перевірка була розпочата хоча і після направлення їй повідомлення про початок перевірки рекомендованим листом (18.09.2018), але до моменту вручення їй цього повідомлення, оскільки поштова кореспонденція була повернута контролюючому органу поштою. У постанові від 08.09.2021 у справі №816/228/17 Велика Палата Верховного Суду, відступивши від висновку Верховного Суду України у постанові від 27.01.2015 (справа №21-425а14) щодо застосування норм статті 79 ПК, зокрема, пункту 79.2 цієї статті, виснувала, що у посадових осіб контролюючого органу виникає право на проведення документальної позапланової невиїзної перевірки за сукупності двох умов: наявності визначених законом підстав для її проведення (правова підстава) та надіслання платнику податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату, час та місце проведення такої перевірки (формальна підстава). У постанові від 04.11.2021 (справа №320/1375/19) Верховний Суд застосував норми пункту 79.2 статті 79 ПК у взаємозв`язку з нормами статті 42 ПК та виснував (у зв`язку із встановленими судами першої та апеляційної інстанцій у цій справі обставинами щодо повернення поштової кореспонденції (копії наказу та повідомлення про перевірку), направленої платнику податків (позивачу у цій справі), контролюючим органом з причини, зазначеної підприємством поштового зв`язку, як «не проживає»), щодо обов`язку платника податків повідомляти контролюючий орган у встановленому правовими нормами порядку у разі зміни своєї податкової адреси. Так само норми пункту 79.2 статті 79 ПК застосовані Верховним Судом у постанові від 21.07.2022 у справі №640/30785/20. У постановах від 29.11.2019 (справа № 160/8859/18), від 31.10.2019 (справа №0440/6608/18) Верховний Суд виснував, що лише за встановлення дотримання контролюючим органом процедури повідомлення платника податків про призначення та початок проведення перевірки (зокрема, отримання копії наказу про проведення перевірки та повідомлення про дату, час та місце проведення документальної позапланової невиїзної перевірки виникають законні підстави її проведення. В зазначених постановах Верховний Суд не зробив висновок щодо застосування норм пункту 42.2 статті 42, пункту 79.2 статті 79 ПК у правовідносинах подібних з правовідносинами у справі №640/3605/19. Як встановив суд апеляційної інстанції, наказ та повідомлення про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки були направлені ГУ ДПС ОСОБА_1 18.09.2018 рекомендованим листом на її податкову адресу відповідно до відомостей в інформаційній системі ДПС України (АС «Податковий блок»); акт перевірки складено 19.10.2018; доказів про повідомлення контролюючий орган про зміну податкової адреси в період з 01.01.2018 по 31.12.2018 у встановленому Положенням про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 29.09.2017 № 822, а саме - заяви за формою №5ДР, позивачка не надала. Доводи ОСОБА_1 у касаційній скарзі щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС, фактично стосуються оспорювання вищенаведених обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, які, у свою чергу, встановлені на підставі оцінки доказів у справі, а не іншого застосування апеляційним судом норм пункту 42.2 статті 42, пункту 79.2 статті 79 ПК у порівнянні з постановами Верховного Суду, на які посилається позивачка. Відповідно ж до положень частини першої статті 341 КАС суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Що ж до інших зазначених позивачкою в касаційній скарзі постанов Верховного Суду, то посилання на них зроблено безвідносно до підстав, з яких суд апеляційної інстанції відмовив в задоволенні позову (висновок у постанові від 10.02.2021 у справі №380/671/20 щодо презумпції правомірності рішень платника податків та його кореспондування з принципом «належного врядування»; висновок у постановах від 21.02.2020 у справі №826/17123/18, від 18.08.2021 у справі №160/9277/19 щодо юридичного значення процедурних порушень при проведенні перевірки як підстави для визнання протиправним прийнятого за результатами перевірки рішення), тоді як будь-яка підстава касаційного оскарження повинна бути у взаємозв`язку з підставами задоволення судом позову (відмови в задоволенні позову). Зазначаючи, що суд апеляційної інстанції не дослідив наявні у справі докази, а факт направлення рекомендованого поштового відправлення на її податкову адресу встановив на підставі недопустимого доказу (Print Screen із АІС «Податковий блок») (ці доводи позивачки стосуються зазначеної нею підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини четвертої статті 328, пунктом 1, 4 частини другої статті 353 КАС), позивачка не вказує, які саме докази суд апеляційної інстанції не дослідив, а довід про недопустимість доказу наведений нею без врахування встановлених нормами статті 74 КАС критеріїв допустимості доказів. Так, згідно з нормами цієї статті суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Що ж до підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС, то позивачка у касаційній скарзі вказує на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм пункту 162.1 статті 162, статті 163, абзацу другого пункту 164.1 статті 164, пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК (на підставі цих норм суд апеляційної інстанції виснував про правомірне донарахування позивачці сум грошового зобов`язання з військового збору згідно з податковим повідомленням-рішенням від 04.12.2018 №0123454205). Водночас, доводить про необхідність відступлення від висновку Верховного Суду щодо застосування цих норм у постанові від 01.02.2022 у справі №320/3865/19. Відповідно до абзацу третього пункту 4 частини другої статті 330 КАС у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. Обґрунтування необхідності відступу від висновку Верховного Суду щодо застосування вищезазначених норм у касаційній скарзі фактично зведено до доводу позивачки, що вона здійснювала продаж майнових прав як фізична особа, а не як фізична особа-підприємець, а відтак, на отримані нею доходи нарахування суми військового збору є неправомірним. У зв`язку з цим стверджувати, що у касаційній скарзі наведено обґрунтування необхідності відступу від висновку Верховного Суду щодо застосування норм пункту 162.1 статті 162, статті 163, абзацу другого пункту 164.1 статті 164, пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК не можна. Вимога норми абзацу першого пункту 4 частини другої статті 330 КАС щодо зазначення у касаційній скарзі підстави (підстав) касаційного оскарження не обмежується вимогою щодо формального зазначення відповідного пункту частини четвертої статті 328 КАС, а стосується наявності (існування) відповідної підстави касаційного оскарження. Таке тлумачення норми абзацу першого пункту 4 частини другої статті 330 КАС підтверджується положеннями частини першої статті 328 КАС щодо оскарження судового рішення у касаційному порядку у випадках, передбачених КАС. Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. Враховуючи наведене вище, касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає поверненню як така, що не містить підстави касаційного оскарження постанови апеляційного суду у цій справі. Керуючись пунктом 4 частини другої статті 330, пунктом 4 частини п`ятої статті 332, статтею 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.12.2022 повернути. Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. СуддяЄ.А. Усенко