Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 580/4536/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/4536/22 Суддя (судді) першої інстанції: Гаращенко В.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 березня 2023 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді Кучми А.Ю., суддів Аліменка В.О., Безименної Н.В. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління ДПС у Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2022 року (м. Черкаси, дата складання повного тексту не зазначається) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Черкаській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,- В С Т А Н О В И Л А : ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 08.08.2022 №0639064-2403-2301 про нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2021 рік. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що висновок податкового органу про використання квартири за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 66 кв.м., з метою одержання доходів у підприємницькій діяльності є несумісним зі змістом чинних норм законодавства. Сама по собі реєстрація підприємств за вказаною адресою не свідчить про використання квартири для здійснення підприємницької діяльності. Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позову, зазначив, що належна позивачу на правах власності житлова нерухомість використовується з метою отримання прибутку, а тому пільги з податку передбачені пп. 266.4.1 та 266.4.2 Податкового кодексу України для фізичних осіб не застосовуються. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2022 року адміністративний позов задоволено. Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з`ясування усіх фактичних обставин у справі. Апелянт зазначив, що відповідно до ст.93 Цивільного Кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльності юридичної особи та здійснення управління і обліку. Також, не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні витрат на професійну правничу допомогу та постановити нове рішення, яким задовольнити позов в цій частині. Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з`ясування усіх фактичних обставин у справі. Апелянт зазначив, що заявлена до відшкодування сума витрат на правничу допомогу є обґрунтованою. Розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, апеляційна скарга відповідача - залишенню без задоволення, а рішення суду - скасуванню в частині. Згідно з ст. 317 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує його та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у власності позивача перебуває квартира за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 66 кв. м. Згідно інформаційних баз даних ГУ ДФС у Черкаській області позивач є засновником двох юридичних осіб: ТОВ «Тепло-Інвест» та ТОВ «Еко-переробка», у яких юридична адреса: АДРЕСА_1 . Головним управлінням ДПС у Черкаській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 08.08.2022 №0639064-2403-2301, яким позивачу визначено податкове зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2021 рік в сумі 1 980 грн. Не погоджуючись із винесеним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся з даним позовом до суду. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що висновки відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства є неправомірними. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Згідно з пунктами 1, 2 статті 3 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин; далі - ГК України) як господарську діяльність у цьому Кодексі розуміють діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність). Підприємництво це самостійна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (стаття 42 ГК України). Відповідно до пункту 14.1.54 ПК України дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді, зокрема, доходів від зайняття підприємницькою та незалежною професійною діяльністю. Пунктом 45.2 статті 45 ПК України передбачено, що податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. У відповідності до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIII, який набув чинності з 01 січня 2015 року, статтю 265 ПК України викладено у новій редакції, якою передбачено сплату податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, як різновид податку на майно. Згідно підпункту 265.1.1 пункту 265.1 статті 265 Податкового кодексу України (в редакції, чинній з 01.01.2015) податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є складовим елементом податку на майно, який в силу приписів підпункту 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 цього Кодексу належить до місцевих податків. Відповідно до пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 Податкового кодексу України платниками податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Підпунктом 266.2.1. п. 266.2. ст. 266 Податкового кодексу України визначено, що об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. Згідно підпункту 266.3.1. пункту 266.3 статті 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. Відповідно до підпункту 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності. Згідно підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку. Пільги із сплати спірного податку установлені спеціальною нормою п. 266.4 ст.266 Податкового кодексу України, зокрема, у вигляді: зменшення бази оподаткування об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи - платника податку (підпункт 266.4.1 п. 266.4 ст.266 Податкового кодексу України). Відповідно до положень підпункту 266.4.1 п. 266.4 ст.266 ПК України база оподаткування об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи платника податку, зменшується: а) для квартири/квартир незалежно від їх кількості - на 60 кв. метрів; б) для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості - на 120 кв. метрів; в) для різних типів об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток), - на 180 кв. метрів. Таке зменшення надається один раз за кожний базовий податковий (звітний) період (рік). Підпунктом 266.4.2 п. 266.4 ст.266 ПК передбачено, що пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів. При цьому, підпунктом 266.4.3 п. 266.4 ст.266 ПК України передбачено випадки, коли пільги з податку, передбачені підпунктами 266.4.1 та 266.4.2 цього пункту, для фізичних осіб не застосовуються до: об`єкта/об`єктів оподаткування, якщо площа такого/таких об`єкта/об`єктів перевищує п`ятикратний розмір неоподатковуваної площі, встановленої підпунктом 266.4.1 цього пункту; об`єкта/об`єктів оподаткування, що використовуються їх власниками з метою одержання доходів (здаються в оренду, лізинг, позичку, використовуються у підприємницькій діяльності). Аналіз наведених норм податкового законодавства дає підстави для висновку, що при застосуванні податкових пільг враховуються як особливості, пов`язані з платником податку, так із особливості, пов`язані із об`єктом оподаткування податком. При цьому, законодавцем чітко визначено, що для фізичних осіб не застосовуються пільги з цього податку щодо об`єктів оподаткування житлової та нежитлової нерухомості, що використовуються їх власниками у підприємницькій діяльності. Як вбачається з матеріалів справи, позивачу належить квартира за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 66 кв.м. За даними інформаційних баз даних ГУ ДФС у Черкаській області позивач є засновником двох юридичних осіб: ТОВ «Тепло-Інвест» та ТОВ «Еко-переробка», у яких юридична адреса є: АДРЕСА_1 . Тобто, підставою для прийняття відповідачем спірного податкового повідомлення-рішення про нарахування позивачу податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2021 рік стала та обставина, що позивач є засновником двох юридичних осіб: ТОВ «Тепло-Інвест» та ТОВ «Еко-переробка», у яких юридична адреса: АДРЕСА_1 , та використовує квартиру за вказаною адресою у підприємницькій діяльності, а тому, відповідно до п.п. 266.4.3 п. 266.4 ст. 266 ПК України, позивач не має пільг з такого об`єкту оподаткування. Суд першої інстанції вірно вказав, що реєстрація місцезнаходження юридичної особи за адресою об`єкта житлової нерухомості не є сама по собі в розумінні приписів підпункту 266.4.3 пункту 266.4 статті 266 ПК України обставиною, що безумовно свідчить як така про фактичне використання цієї нерухомості у підприємницькій діяльності з метою одержання його власником доходу. При цьому будь-яких обґрунтувань з посиланням на відповідні докази в підтвердження такого використання податковий орган не надавав як і не визначав підставою для прийняття оскарженого податкового повідомлення-рішення. Посилання апелянта на ст.93 Цивільного Кодексу України, відповідно до якої місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльності юридичної особи та здійснення управління і обліку, колегією суддів не приймається, оскільки податковим органом крім цитування даної норми не надано жодного доказу щодо ведення позивачем за адресою АДРЕСА_1 діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльності юридичної особи та здійснення управління і обліку. За таких обставин, враховуючи відсутність доказів з боку податкового органу на підтвердження своєї позиції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що податкове повідомлення-рішення від 08.08.2022 №0639064-2403-2301 про нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2021 рік є протиправним та підлягає скасуванню. Щодо вирішення питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини першої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Згідно частини другої статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. За змістом пункту 1 частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 цього ж Кодексу). Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п`ята статті 134 Кодексу). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев`ята статті 139 КАС України). При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у додаткових постановах Верховного Суду від 11.12.2019 та від 12.12.2019 у справі №2040/6747/18 (адміністративне провадження №К/9901/17099/19, К/9901/17108/19, К/9901/18639/19). Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у додаткових постановах Верховного Суду від 05.09.2019 у справі №826/841/17 (адміністративне провадження №К/9901/5157/19), від 24.10.2019 у справі №820/4280/17 (адміністративне провадження №К/9901/11712/19). З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження понесених судових витрат на правову допомогу представником позивача надано копії договору про надання правничої допомоги 23.09.2022, додаткову угоду до договору №1 від 23.09.2022, акт приймання-передачі наданих послуг від 28.09.2022, прибутковий касовий ордер, відповідно до якого розмір правничої допомоги наданої позивачу адвокатом Плакущим С.В. становить 7 500 грн. Суд першої інстанції відмовляючи у задоволення позову в цій частині виходив з того, що надані представником позивача документи не містять відомостей про пов`язаність вказаних витрат із розглядом адміністративної справи №580/4536/22 та оскарженням податкового повідомлення-рішення від 08.08.2022 №0639064-2403-2301, тобто понесені позивачем витрати на правничу допомогу не пов`язані з розглядом даної справи, тому не підлягають компенсації за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. Разом із тим, колегія суддів вважає вищевказаний висновок суду першої інстанції помилковим, оскільки всі надані позивачем документи підтверджують отримання правничої допомоги, були подані разом із позовною заявою, а відсутність номеру справи обумовлено тим, що на момент укладення договору та складання позовної заяви відповідний номер адміністративній справі не міг бути присвоєний. Актом приймання-передачі від 28.09.2022 підтверджено виконання наступних робіт: надання правової інформації, усних консультацій і роз`яснень (1 год) - 500 грн; вивчення документів, у т.ч. судової практики з метою визначення перспективи звернення до суду (1 год.) - 1000 грн; складання позовної заяви/ відзиву на позовну заяву/ відповіді на відзив/ заперечення - 6000 грн. Щодо витрат на професійну правничу допомогу на суму 500,00 грн як «надання правової інформації, усних консультацій і роз`яснень» та на суму 1000,00 грн, як «вивчення документів, у т.ч. судової практики з метою визначення перспективи звернення до суду», колегія суддів зазначає, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Водночас, вказана адміністративна справа визнана судом справою незначної складності, її розгляд вирішено здійснити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та вказана категорія справ відносить до справ не значної складності, що, в свою чергу, свідчить про те, що розмір витрат на правову допомогу, який визначений представником позивача та наявність такого пункту як «надання правової інформації, усних консультацій і роз`яснень» та «вивчення документів, у т.ч. судової практики з метою визначення перспективи звернення до суду» для обрахування суми оплати за надання правничої допомоги не може бути визнаний судом співмірним зі складністю справи, обсягом та якістю наданих послуг позивачу, а також часом, витраченим на виконання відповідних робіт (послуг). У розглядуваному випадку, адвокат не довів необхідність включення до складу витрат на правничу допомогу «надання правової інформації, усних консультацій і роз`яснень» та «вивчення документів, у т.ч. судової практики з метою визначення перспективи звернення до суду». Крім того, вказана справа для позивача є типовою, з огляду на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 01 червня 2020 року у справі № 2340/3133/18, тобто для позивача подібні спори не є поодинокими. Колегія суддів дійшла висновку, що проаналізувавши матеріали справи, предмет позову, його ціну та складність спору, сума 6000,00 грн не є співмірною, а тому наявні підстави для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу до 2000,00 грн, що буде, за даних обставин справи, справедливим і співмірним відшкодуванням таких. Щодо доводів апелянта про зменшення розміру відшкодованих витрат судом з власної ініціативи не передбачено чинним процесуальним законодавством, колегія суддів вказує, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у додаткових постановах Верховного Суду від 30.11.2020 у справі № 922/2869/19, від 11 листопада 2021 року у справі № 910/7520/20. Крім того, позивачем заявлено до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу понесені в суді апеляційної інстанції. Так, на підтвердження понесених судових витрат на правову допомогу представником позивача надано акт приймання-передачі наданих послуг від 21.12.2022, прибутковий касовий ордер від 21.12.2022, відповідно до якого розмір правничої допомоги наданої позивачу адвокатом Плакущим С.В. становить 6000 грн. Колегія суддів, з аналогічних підстав викладених вище, дійшла висновку, що проаналізувавши матеріали справи, предмет позову, його ціну та складність спору, зміст апеляційної скарги та частина рішення суду першої інстанції, яка була оскаржена, сума 6000,00 грн не є співмірною, а тому наявні підстави для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу до 1000,00 грн, що буде, за даних обставин справи, справедливим і співмірним відшкодуванням таких. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Доводи апеляційних скарг зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Черкаській області - залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2022 року - скасувати в частині відмови ОСОБА_1 у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу. Прийняти в цій частині нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу - задовольнити частково. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Черкаській області (18002, м. Черкаси, вул. Хрещатик, 235, код ЄДРПОУ 44131663) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу понесені у суді першої інстанції у розмірі 2000,00 грн (дві тисячі гривень 00 коп.). В іншій частині рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2022 року - залишити без змін. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Черкаській області (18002, м. Черкаси, вул. Хрещатик, 235, код ЄДРПОУ 44131663) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу понесені у суді апеляційної інстанції у розмірі 1000,00 грн (одна тисяча гривень 00 коп.). Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України. Повний текст постанови виготовлено 01.03.2023. Головуючий суддя: А.Ю. Кучма В.О. Аліменко Н.В. Безименна