Постанова 4855 № 640/15161/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/15161/20 Суддя (судді) першої інстанції: Келеберда В.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 січня 2023 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Коротких А.Ю., суддів Аліменка В.О., Сорочка Є.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 серпня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,- В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 серпня 2022 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення неповно досліджено обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального права. У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Згідно зі ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши наявні докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Судом першої інстанції встановлено, що позивач працював на посаді оперуповноваженого сектору кримінальної поліції Березанського відділення поліції Переяслав-Хмельницького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області. 21 травня 2019 року позивач прибув до місця проходження служби, проте дізнався, що 17 травня 2019 року, під час перебування останнього на лікарняному, його було звільнено зі служби. 27 травня 2019 року Кагарлицьким районним судом Київської області було розглянуто справу про притягнення до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення ОСОБА_1 , та винесено постанову про закриття справи за відсутністю складу адміністративного правопорушення. При звільненні позивачу видали трудову книгу із записом про його звільнення, де було зазначено що позивача звільнено наказом №226 від 17 травня 2019 року на підставі наказу №835 від 26 квітня 2019 року. При неодноразовому зверненні до працівників відділу кадрового забезпечення, позивач лише 05 травня 2020 року отримав за допомогою поштового зв`язку витяг з наказу від 17 травня 2019 року, в якому зазначено про те, що позивача звільнено зі служби у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення. Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначив про те, що 14 квітня 2019 року до Головного управління з Березанського відділення поліції Переяслав-Хмельницького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області надійшла інформація щодо перебування на службі у складі слідчо-оперативної групи оперуповноваженого сектору кримінальної поліції Березанського відділення поліції Переяслав-Хмельницького відділу поліції Головного управління Національної поліції у Київській області капітана поліції ОСОБА_1 з явними ознаками алкогольного сп`яніння. Крім того, встановлені під час службової перевірки обставини слугували підставами для видання 26 квітня 2019 року наказу №835 про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих працівників Головного управління Національної поліції в Київській області, зокрема і позивача шляхом звільнення зі служби в поліції. На підставі вказаного наказу 17 травня 2019 року начальником Головного управління Національної поліції в Київській області видано наказ №226 о/с, згідно з яким відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» звільнено зі служби в поліції за пунктом 6 (у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України) частини першої статті 77 капітана поліції ОСОБА_1 20 травня 2019 року. Позивач, не погоджуючись з діями відповідача та вважаючи їх та оскаржуваний наказ протиправними, звернувся до суду з даним позовом. Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 43 Конституції України визначено, що кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначено Законом України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року №580-VІІІ (далі - Закон №580-VIII). Згідно із пунктом 1 частини 1 та частиною 2 статті 18 Закону № 580-VIII поліцейський зобов`язаний неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського. Поліцейський на всій території України незалежно від посади, яку він займає, місцезнаходження і часу доби в разі звернення до нього будь-якої особи із заявою чи повідомленням про події, що загрожують особистій чи публічній безпеці, або в разі безпосереднього виявлення таких подій зобов`язаний вжити необхідних заходів з метою рятування людей, надання допомоги особам, які її потребують, і повідомити про це найближчий орган поліції. Відповідно до частин 1, 2 статті 19 Закону № 580-VIII у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову, матеріальну та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону. Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом. Сутність службової дисципліни в Національній поліції України, повноваження поліцейських та їхніх керівників з її додержання, види заохочень і дисциплінарних стягнень, а також порядок їх застосування та оскарження визначає Дисциплінарний статут Національної поліції України, затверджений Законом України від 15 березня 2018 року №2337-VIII (далі - Дисциплінарний статут). Відповідно до п. 3 ст. 1 Дисциплінарного статуту, службова дисципліна, крім основних обов`язків поліцейського, визначених статтею 18 Закону України «Про Національну поліцію», зобов`язує поліцейського: 1) бути вірним Присязі поліцейського, мужньо і вправно служити народу України; 2) знати закони, інші нормативно-правові акти, що визначають повноваження поліції, а також свої посадові (функціональні) обов`язки; 3) поважати права, честь і гідність людини, надавати допомогу та запобігати вчиненню правопорушень; 4) безумовно виконувати накази керівників, віддані (видані) в межах наданих їм повноважень та відповідно до закону; 5) вживати заходів до негайного усунення причин та умов, що ускладнюють виконання обов`язків поліцейського, та негайно інформувати про це безпосереднього керівника; 6) утримуватися від дій, що перешкоджають іншим поліцейським виконувати їхні обов`язки, а також які підривають авторитет Національної поліції України; 7) утримуватися від висловлювань та дій, що порушують права людини або принижують честь і гідність людини; 8) знати і виконувати заходи безпеки під час несення служби, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку; 9) підтримувати рівень своєї підготовки (кваліфікації), необхідний для виконання службових повноважень; 10) берегти службове майно, забезпечувати належний стан зброї та спеціальних засобів; 11) поважати честь і гідність інших поліцейських і працівників поліції, надавати їм допомогу та стримувати їх від вчинення правопорушень; 12) дотримуватися правил носіння однострою та знаків розрізнення; 13) сприяти керівникові в організації дотримання службової дисципліни, інформувати його про виявлені порушення, у тому числі вчинені іншими працівниками поліції; 14) під час несення служби поліцейському заборонено перебувати у стані алкогольного, наркотичного та/або іншого сп`яніння. Статтею 11 Дисциплінарного статуту визначено, що за порушення службової дисципліни поліцейські незалежно від займаної посади та спеціального звання несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом. За вчинення адміністративних правопорушень поліцейські несуть дисциплінарну відповідальність відповідно до цього Статуту, крім випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення. Поліцейських, яких в установленому порядку притягнуто до адміністративної, кримінальної або цивільно-правової відповідальності, одночасно може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності згідно з цим Статутом. Статтею 12 Дисциплінарного статуту передбачено, що дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов`язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції. Відповідно до частин 1, 2 та пунктів 6, 7 частини 3 статті 13 Дисциплінарного статуту дисциплінарне стягнення є засобом підтримання службової дисципліни, що застосовується за вчинення дисциплінарного проступку з метою виховання поліцейського, який його вчинив, для безумовного дотримання службової дисципліни, а також з метою запобігання вчиненню нових дисциплінарних проступків. Дисциплінарне стягнення має індивідуальний характер та не застосовується до поліцейського, вина якого у вчиненні дисциплінарного проступку не встановлена у визначеному порядку або який діяв у стані крайньої необхідності чи необхідної оборони. До поліцейських можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень, зокрема, звільнення з посади; звільнення із служби в поліції. Відповідно до частини 1 статті 19 Дисциплінарного статуту у висновку за результатами службового розслідування зазначаються: дата і місце складання висновку, прізвище та ініціали, посада і місце служби членів дисциплінарної комісії, що проводила службове розслідування; підстава для призначення службового розслідування; обставини справи, зокрема обставини вчинення поліцейським дисциплінарного проступку; пояснення поліцейського щодо обставин справи; пояснення інших осіб, яким відомі обставини справи; пояснення безпосереднього керівника поліцейського щодо обставин справи; документи та матеріали, що підтверджують та/або спростовують факт вчинення дисциплінарного проступку; відомості, що характеризують поліцейського, а також дані про наявність або відсутність у нього дисциплінарних стягнень; причини та умови, що призвели до вчинення проступку, вжиті або запропоновані заходи для їх усунення, обставини, що знімають з поліцейського звинувачення; висновок щодо наявності або відсутності у діянні поліцейського дисциплінарного проступку, а також щодо його юридичної кваліфікації з посиланням на положення закону; вид стягнення, що пропонується застосувати до поліцейського у разі наявності в його діянні дисциплінарного проступку. Частинами 3, 7, 8 статті 19 Дисциплінарного статуту передбачено, що під час визначення виду стягнення дисциплінарна комісія враховує характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби. У разі встановлення вини поліцейського за результатами проведеного службового розслідування видається письмовий наказ про застосування до поліцейського одного з видів дисциплінарного стягнення, передбаченого статтею 13 цього Статуту, зміст якого оголошується особовому складу органу поліції. Під час визначення виду стягнення керівник враховує характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби. Наказом Міністерства внутрішніх справ від 09 листопада 2016 № 1179 затверджено «Правила етичної поведінки поліцейських» (далі - Правила), які є узагальненим зібранням професійно-етичних вимог щодо правил поведінки поліцейських та спрямовані на забезпечення служіння поліції суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку на засадах етики та загальнолюдських цінностей. Відповідно до пункту 1 Розділу І Правил установлено, що вони поширюються на всіх поліцейських, які проходять службу в Національній поліції України (далі - поліція). Дотримання вимог цих Правил є обов`язком для кожного поліцейського незалежно від займаної посади, спеціального звання та місцеперебування. Згідно із пунктом 1 Розділу ІІ Правил під час виконання службових обов`язків поліцейський повинен, зокрема, поводитися стримано, доброзичливо, відкрито, уважно і ввічливо, викликаючи в населення повагу до поліції і готовність співпрацювати; контролювати свою поведінку, почуття та емоції, не дозволяючи особистим симпатіям або антипатіям, неприязні, недоброму настрою або дружнім почуттям впливати на прийняття рішень та службову поведінку; дотримуватися норм ділового мовлення, не допускати використання ненормативної лексики. Пунктами 3 та 4 Розділу IV Правил передбачено, що за будь-яких обставин і відносно будь-якої людини як у робочий, так і в неробочий час поліцейський зобов`язаний дотримуватися норм професійної етики. При зверненні до особи поліцейському заборонено бути зверхнім, погрожувати, іронізувати, використовувати ненормативну лексику. Поліцейський повинен бути коректним та не повинен допускати застосування насильства чи інших негативних дій щодо членів суспільства, а також, незважаючи на провокації, повинен залишатися об`єктивним. Відповідно до п. 4 Розділу IV Правил керівник органу (підрозділу) поліції не має права використовувати службове становище в особистих інтересах або інтересах третіх осіб. Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що під час вирішення питання про те, чи є порушення дисципліни грубим, суд має виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, яку завдано ним (могло бути завдано) шкоду. В основі поведінки працівника поліції закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, порушення яких утворює факт порушення Присяги. Під порушенням Присяги працівника поліції слід розуміти скоєння працівником поліції проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов`язкам, підриває довіру до нього як носія влади, що призводить до приниження авторитету поліції та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов`язків. Крім того, вимоги морального змісту віднесені до службово-трудових обов`язків працівників поліції. Приймаючи присягу, позивач зобов`язався вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов`язки. Як було встановлено судом першої інстанції, з метою дослідження фактів та обставин вчинення позивачем дисциплінарного проступку, наявності чи відсутності дисциплінарного проступку, Головним управлінням Національної поліції у Київській області у квітні 2019 року видано наказ №740, яким призначено службове розслідування. За результатами вказаного розслідування уповноваженою на те дисциплінарною комісією 23 квітня 2019 року складено висновок, який того ж дня затверджено генералом поліції третього рангу - начальником Головного управління Національної поліції в Київській області Д.М. Ценовим. Так, за змістом висновку про результати службового розслідування, члени дисциплінарної комісії, які проводили службове розслідування, прийшли до переконання про вчинення ОСОБА_1 дисциплінарного проступку, яке виразилося у порушенні вимог статті 3, підпунктів 1, 2 та 3 пункту 1 статті 18, статті 19 та 64 Закону України «Про Національну поліцію», статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» від 15 березня 2018 року №2337-УІІІ, пункту 2.9 розділу 2 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306, підпункту 6 пункту 2 розділу 2 Правил етичної поведінки поліцейських, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 09 листопада 2016 року №1179, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06 грудня 2016 року за №1576/29706, частини першої статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, що виразилося у вчиненні дисциплінарного та адміністративного проступку, а саме: перебування на добовому чергуванні у складі слідчо-оперативної групи у стані алкогольного сп`яніння (2,55 проміле) та керування транспортним засобом у вказаному стані, що є підставами для його звільнення зі служби в поліції. Разом з тим, наведені обставини в повній мірі підтверджені поясненнями, які відібрані в рамках службового розслідування у працівників вказаного відділення поліції які були свідками відповідних подій та які долучено до матеріалів справи. Що стосується посилання позивача на скасування постанови про накладення адміністративного правопорушення на підставі рішення суду, то суд першої інстанції вірно зауважив про те, що звільнення позивача від адміністративної відповідальності, не може ототожнюватися з відсутністю в його діях порушення службової дисципліни та Правил етичної поведінки поліцейських. Один і той самий проступок може бути підставою для різних видів юридичної відповідальності, однією з яких є і дисциплінарна. Вчинення адміністративного правопорушення може бути підставою для службового розслідування та застосування заходів дисциплінарного впливу, проте не ставиться у залежність від того, чи притягнута особа до адміністративної відповідальності. Крім того, самим позивачем не заперечується та навпаки підтверджено факт вживання алкогольних напоїв та перебування в адміністративному приміщенні відділення поліції в нетверезому стані, що суперечить вимогам Правил етичної поведінки поліцейських. Отже, позивач вчинив діяння, несумісне з його посадою, оскільки скоїв проступок проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов`язкам, підриває довіру до нього як до носія влади та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов`язків. Таким чином, встановлені під час службового розслідування обставини слугували підставами для прийняття відповідачем 26 квітня 2019 року наказу №135 про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих працівників Головного управління Національної поліції у Київської області, зокрема і позивача та застосування до нього дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції. Застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби є крайнім заходом дисциплінарного впливу, проте його застосування здійснюється на розсуд уповноваженої особи з урахуванням обставин у справі та не потребує наведення неможливості застосування інших видів дисциплінарних стягнень. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що своїми діями ОСОБА_1 дискредитував звання поліцейського, оскільки поняття «дискредитація» перебуває у тісному зв`язку із поняттям «дотримання морально-етичних норм» та передбачає дії, спрямовані на порушення правил професійної етики та моралі, закріплених у нормативно-правових актах спеціального законодавства, які пред`являються до осіб під час здійснення ними своїх функцій та у повсякденному житті. Щодо звільнення позивача під час його перебування на лікарняному, колегія суддів зауважує, що відповідно до частини третьої статті 21 Дисциплінарного статуту, перебування поліцейського на лікарняному (у період тимчасової непрацездатності) чи у відпустці не перешкоджає застосуванню до нього дисциплінарного стягнення. Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що службове розслідування проведено відповідачем на підставі та в межах повноважень, та відповідно до норм чинного законодавства, а тому спірні накази прийнято на підставі та з дотриманням вимог чинного законодавства України; жодних порушень під час проведення службового розслідування та прийняття оскаржуваних наказів відповідачем допущено не було, а тому підстави для їх скасування відсутні. Щодо позовних вимоги в частині поновлення позивача на посаді оперуповноваженого сектору кримінальної поліції Березанського відділення поліції Переяслав-Хмельницького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області, колегія суддів звертає увагу, що останні є похідними, а тому задоволенню не підлягають. Відповідно до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до частини першої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Отже, враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову. Судом враховується, що згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 серпня 2022 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтями 329, 331 КАС України. Головуючий суддя: Коротких А.Ю. Судді: Аліменко В.О. Сорочко Є.О.