Ухвала КАС ВС № 9901/494/21

УХВАЛА 07 грудня 2022 року м. Київ справа №9901/494/21 адміністративне провадження № П/9901/494/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Єресько Л.О., суддів: Жука А.В., Загороднюка А.Г., Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М., за участю: секретаря судового засідання - Кисличенко О.В., позивача - ОСОБА_1 , представника відповідача Президента України - Байдаченко О.І., представника третьої особи Конституційного Суду України - Гребінника Ю.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження клопотання Президента України про закриття провадження у справі № 9901/494/21 за позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до Президента України, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачів - Конституційного Суду України, на стороні відповідача - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання протиправними та скасування Указів Президента України, УСТАНОВИВ: Суть спору 29 листопада 2021 року ОСОБА_2 (далі - позивач 1, ОСОБА_2 ) та ОСОБА_1 (далі - позивач 2, ОСОБА_1 ) звернулися до Верховного Суду з позовом до Президента України (далі - відповідач), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів - Конституційний Суд України, на стороні відповідача - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , де просять: - визнати протиправним та скасувати Указ Президента України № 596/2021 від 26 листопада 2021 року «Про призначення ОСОБА_4 суддею Конституційного Суду України» (далі - Указ № 596/2021); - визнати протиправним та скасувати Указ Президента України № 597/2021 від 26 листопада 2021 року «Про призначення ОСОБА_3 суддею Конституційного Суду України» (далі - Указ № 597/2021). В обґрунтування позовних вимог позивачі указують, що Указом Президента України № 124/2021 від 27 березня 2021 року «Про деякі питання забезпечення національної безпеки України» скасовано Указ Президента України від 14 травня 2013 року № 256 «Про призначення ОСОБА_2 суддею Конституційного Суду України» та Указ Президента України від 17 вересня 2013 року № 513 «Про призначення ОСОБА_1 суддею Конституційного Суду України». Станом на день звернення до суду із цією позовною заявою, позивачами оскаржено Указ №124/2021 від 27 березня 2021 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. На час звернення із цим позовом справа № 9901/97/21 за позовом ОСОБА_1 перебуває на розгляді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. Рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 9901/96/21 позов ОСОБА_2 задоволено, визнано протиправним та скасовано Указ Президента України від 27 березня 2021 року №124/2021. Адміністративна справа № 9901/96/21 перебуває на розгляді у Великій Палаті Верховного Суду. Позивачі наголошують, що станом на момент звернення до суду із цією заявою повноваження позивачів, як суддів Конституційного Суду України та їх трудові відносини із Конституційним Судом України не припинені та не закінчувалися, відповідні акти про припинення їх повноважень або ж звільнення їх із займаної посади не видавалися, так як не видавалися і відповідні розпорядження Конституційним Судом України. Отже, на переконання позивачів, у Конституційному Суді України вакантні посади за квотою Президента України для призначення нових суддів Конституційного Суду України - відсутні, оскільки на момент звернення до суду із цим позовом призначені всі шість суддів Конституційного Суду України і їх повноваження не закінчилися. Водночас за результатами проведеного конкурсу для відбору кандидатур на посаду судді Конституційного Суду України щодо осіб, яких призначає Президент України, оскаржуваними Указами Президента України від 26 листопада 2021 року № 596/2021 та № 597/2021 ОСОБА_4 та ОСОБА_3 призначено суддями Конституційного Суду України. Проте виданню Указу Президентом України повинно передувати наявність вакантної посади судді Конституційного Суду України за квотою Президента України, тобто такий Указ може бути видано лише після припинення повноважень або ж звільнення судді Конституційного Суду України із займаної посади, який був призначений Президентом України. Станом на 26 листопада 2021 року такий юридичний факт не настав, що вказує на те, що у Президента України не виникло право на призначення нових суддів у Конституційному Суді України. Тож, на переконання позивачів, складення присяги судді Конституційного Суду України ОСОБА_3 та ОСОБА_4 призведе до неправомірного збільшення конституційного складу Конституційного Суду України - з 18 до 20 суддів, а відтак до нелегітимності діяльності Конституційного Суду України взагалі. У цьому контексті позивачі посилаються на рішення ЄСПЛ у справі «CASE OF XERO FLOR w POLSCE sp. z o.o. v. POLAND» від 07 травня 2021 року, де Судом було встановлено порушення процедури призначення трьох суддів Конституційного Суду на посади, які займали інші судді, обрані та призначені у встановленому законодавством порядку. Указане призвело до розгляду скарги у Конституційному Суді заявника одним із суддею, призначення якого на посаду судді відбулося із грубим порушенням права заявника на розгляд його справи судом, встановленим законом. Підсумовуючи наведене, позивачі резюмували, що оскаржувані Укази не відповідають принципу законності, а тому належним способом судового захисту уважають пред`явлення вимог до відповідача про визнання їх протиправними та скасування. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду від 15 грудня 2021 року відкрито провадження в цій адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження колегією суддів у складі п`яти суддів у судовому засіданні з викликом сторін. Від Президента України 31 грудня 2021 року надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній, посилаючись на приписи статті 238 КАС України, просить закрити провадження у цій справі, оскільки цей спір не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Аргументуючи свою позицію відповідач зазначає, що з огляду на фактичні обставини у цій справі, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, оскаржувані Укази № 256 та № 257 є актами індивідуальної дії, а їх видання не зачіпає конкретних прав позивачів та не змінює природу правовідносин, які склалися між третіми особами ( ОСОБА_4 та ОСОБА_3 ) та відповідачем. Оскільки позивачі не є учасниками (суб`єктами) правовідносин щодо призначення ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на посаду суддів Конституційного Суду України, передбачених в оскаржуваних Указах № 256 та № 257 індивідуального характеру, то такі укази не породжують для них права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом. Адже не можна вимагати захисту свого порушеного права, якщо немає факту його порушення. За таких обставин Укази № 256 та № 257, на думку відповідача, не створюють безпосередньо для позивачів жодних юридичних прав та/чи обов`язків, не зумовлюють прийняття щодо них жодного рішення, відтак видання цих указів не призвело до виникнення публічно-правових відносин між відповідачем та позивачами. Поряд із цим, відповідач наполягає, що позивачі скористалися своїм правом на захист порушеного права шляхом оскарження до суду Указу Президента України № 124/2021 від 27 березня 2021 року «Про деякі питання забезпечення національної безпеки України», яким скасовано Указ Президента України від 14 травня 2013 року № 256 «Про призначення ОСОБА_2 суддею Конституційного Суду України» та Указ Президента України від 17 вересня 2013 року № 513 «Про призначення ОСОБА_1 суддею Конституційного Суду України», який у відповідних частинах є предметом оскарження у справах №9901/96/21 (за позовом ОСОБА_2 ) та № 9901/97/21 (за позовом ОСОБА_1 ), що перебувають у провадженні Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду. Від ОСОБА_2 та ОСОБА_1 18 січня 2022 року надійшла відповідь на відзив відповідача, де позивачі, заперечуючи проти аргументів відзиву відповідача на їх позовну заяву зазначають, що видані Укази Президента України про призначення суддів Конституційного Суду України, за відсутності вакансій суддів, є протиправними й такими, що не узгоджуються із чинними нормативно-правовими актами, видані Президентом України не на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені законами України, порушують їх право на проходження публічної служби, як суддів Конституційного Суду України, повноваження яких не припинилися, а відтак оскаржувані Укази підлягають скасуванню у судовому порядку. Від третьої особи Конституційного Суду України 29 квітня 2022 року надійшли пояснення щодо відзиву представника відповідача, у яких цей учасник повідомив Суд, що розглянувши на засіданні звернення суддів Конституційного Суду щодо скликання відповідно статті 39 Закону України "Про Конституційний Суд України", § 27 Регламенту Конституційного Суду України засідання цього Суду для розгляду питання «щодо набуття повноважень суддями Конституційного Суду України», що їх призначив Президент України Указами від 26 листопада 2021 року № 596/2021, № 597/2021, Судом ухвалено постанову від 30 листопада 2021 року № 11-п, якою постановлено «Голові Конституційного Суду України або судді Конституційного Суду України, який виконує його обов`язки, скликати спеціальні пленарні засідання Конституційного Суду України для складення присяги суддями Конституційного Суду України, що їх призначив Президент України указами від 26 листопада 2021 року № 596/2021, № 597/2021, після припинення повноважень або звільнення з посади на підставах, визначених у статті 149-1 Конституції України, суддів Конституційного Суду України, що їх призначив Президент України за період 2013-2018 років». Мотивуючи необхідність таких дій у цій постанові, з уваги на висновки ЄСПЛ у рішенні від 07 травня 2021 року у справі у справі «CASE OF XERO FLOR w POLSCE sp. z o.o. v. POLAND» (заява № 4907/18), де Страсбурзький суд визначив, що юридична оцінка призначення суддів є неодмінним компонентом висновку про те, чи був суд «установлений законом», Конституційний Суд України зауважив, що для того, щоб процедура призначення суддів Конституційного Суду України та набуття ними повноважень відповідала вимогам європейських стандартів, неодмінно має бути дотримано приписів Конституції України, які гарантують верховенство права (правовладдя) в Україні та поділ державної влади, з тим, щоб до складу Конституційного Суду України входили судді, що їх призначено у спосіб, який відповідає поняттю «суд, установлений законом» у розумінні статті 6 Конвенції (пункти 1-3 мотивувальної частини). Тож, ураховуючи наведене, на думку Конституційного Суду України, оскаржувані Укази № 596 та №597 не порушують права позивачів на проходження публічної служби як суддів Конституційного Суду України, оскільки складення присяги суддями Конституційного Суду України, що їх призначив Президент України оскаржуваними Указами, матиме місце після припинення повноважень у позивачів, як суддів цього Суду, або їх звільнення з посади на підставах, визначених у статті 149-1 Конституції України. Від третіх осіб ОСОБА_4 та ОСОБА_3 пояснення щодо позову у цій справі не надходили. Представник позивачів - адвокат Лещенко О.В. 22 листопада 2022 року надіслав до Суду клопотання про розгляд справи за відсутності позивачів та їх представника. Позовні вимоги просив задовольнити у повному обсязі. Від третіх осіб ОСОБА_4 та ОСОБА_3 01 грудня 2022 року надійшли заяви про розгляд справи без їх участі. У судовому засіданні представник відповідача клопотання про закриття провадження у цій справі підтримав та просив його задовольнити. Позивач заперечував проти задоволення клопотання з підстав, викладених у відповіді на відзив. Представник третьої особи Конституційного Суду України підтримав клопотання відповідача про закриття провадження у цій справі. Установлені Судом фактичні обставини справи 14 травня 2013 року Указом Президента України № 256/2013 ОСОБА_2 призначено суддею Конституційного Суду України. 15 травня 2013 року ОСОБА_2 складено присягу Судді Конституційного Суду України. Згідно розпорядження Голови Конституційного Суду України від 15 травня 2013 року № 109/13 ОСОБА_2 вступив на посаду судді Конституційного Суду України. Відповідно до розпорядження Голови Конституційного Суду України від 15 березня 2018 року №75/1/2018-к/тр на підставі витягу з протоколу спеціального пленарного засідання Конституційного Суду України з виборів Голови Конституційного Суду України від 15 березня 2018 року ОСОБА_2 вступив на посаду заступника Голови Конституційного Суду України. У подальшому, 17 вересня 2019 року ОСОБА_2 , на пленарному засіданні Конституційного Суду України обрано Головою Конституційного Суду України. На підставі протоколу спеціального пленарного засідання Конституційного Суду України з виборів Голови Конституційного Суду України від 17 вересня 2019 року згідно розпорядження від 18 вересня 2019 року № 54/1/2019-К/тр ОСОБА_2 приступив до виконання службових повноважень Голови Конституційного Суду України. Указом Президента України "Про призначення ОСОБА_1 суддею Конституційного Суду України" від 17 вересня 2013 року №513/2013 ОСОБА_1 призначено суддею Конституційного Суду України. 19 вересня 2013 року ОСОБА_1 складено присягу судді Конституційного Суду України. Відповідно до розпорядження Голови Конституційного Суду України №243/13 від 19 вересня 2013 року ОСОБА_1 вступив на посаду судді Конституційного Суду України. У подальшому, Указом Президента України від 27 березня 2021 року №124/2021 "Про деякі питання забезпечення національної безпеки України" скасований Указ Президента України від 14 травня 2013 року № 256 "Про призначення ОСОБА_2 суддею Конституційного Суду України" та Указ Президента України від 17 вересня 2013 року № 513 "Про призначення ОСОБА_1 суддею Конституційного Суду України". ОСОБА_2 та ОСОБА_1 оскаржили Указ Президента України №124/2021 від 27 березня 2021 року "Про деякі питання забезпечення національної безпеки України" до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. (справи №9901/96/21 (за позовом ОСОБА_2 ) та № 9901/97/21 (за позовом ОСОБА_1 ). Указом Президента України від 20 квітня 2021 року № 167/2021 "Про конкурсну комісію для здійснення відбору кандидатур на посаду судді Конституційного Суду України щодо осіб, яких призначає Президент України" створено для здійснення в порядку та строки, визначені Законом України "Про Конституційний Суд України", створено Конкурсну комісію для відбору кандидатур на посаду судді Конституційного Суду України щодо осіб, яких призначає Президент України. За результатами проведеного конкурсу для відбору кандидатур на посаду судді Конституційного Суду України щодо осіб, яких призначає Президент України, Указом Президента України № 596/2021 від 26 листопада 2021 року "Про призначення ОСОБА_4 суддею Конституційного Суду України" призначено ОСОБА_4 суддею Конституційного Суду України та Указом Президента України №597/2021 від 26 листопада 2021 року "Про призначення ОСОБА_3 суддею Конституційного Суду України" призначено ОСОБА_3 суддею Конституційного Суду України. Позиція Верховного Суду Заслухавши думку учасників справи щодо заявленого клопотання про закриття провадження у справі, суд дійшов таких висновків. Частиною третьою статті 124 Конституції України (у редакції Закону № 1401-VIII від 02.06.2016) установлено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. Виходячи із цієї конституційної формули, суди покликані вирішувати не будь-які питання, які виникають з усіх можливих правовідносин, а функцією суду є розгляд і вирішення юридичних конфліктів, тобто - юридичних спорів. Це свідчить про те, що у випадку відсутності юридичного спору суд не має повноважень вирішувати справу. Для того, щоб спір став правовим, він повинен володіти такими характерними ознаками: 1) правовий спір виникає лише з таких дій його учасників, що мають юридичні наслідки; 2) правовий спір повинен бути спрямований на реалізацію та захист прав, свобод, законних інтересів, а також виконання обов`язків особи. Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Щодо конституційного права особи на захист від порушень з боку органів державної влади, то офіційне тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України міститься, зокрема, у рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011. У цьому рішенні Конституційний Суд України, серед іншого, відзначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Також зазначено про те, що відносини, які виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами. Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів. Щодо порушеного права, за захистом якого особа може звертатися до суду, то за змістом рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». При цьому з приводу останнього, то в тому ж рішенні Конституційного Суду України зазначено, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним». Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Згідно частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті, або інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. За приписами пунктів 1 та 2 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності та спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби. Згідно із частиною четвертою статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи, серед іншого, щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Президента України. Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Президента України визначені у статті 266 КАС України. За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних. Пунктом 18 частини першої статті 4 КАС України визначено, що нормативно-правовий акт - це акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування. Своєю чергою поняття індивідуального акту наведено у пункті 19 частини першої статті 4 цього ж Кодексу, згідно якого це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк. У вітчизняній теорії права загальновизнано, що нормативно-правовий акт - це письмовий документ компетентного органу держави, уповноваженого нею органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта, в якому закріплено забезпечуване нею формально обов`язкове правило поведінки загального характеру. Такий акт приймається як шляхом безпосереднього волевиявлення народу, так і уповноваженим на це суб`єктом за встановленою процедурою, розрахований на невизначене коло осіб і на багаторазове застосування. Натомість індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; вміщують індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише в письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах. Отже, нормативно-правовий акт містить загальнообов`язкові правила поведінки (норми права), тоді як акт застосування норм права (індивідуальний акт) - індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; вимоги нормативно-правового акту стосуються всіх суб`єктів, які опиняються в нормативно регламентованій ситуації, натомість акт застосування норм права адресується конкретним суб`єктам і створює права та/чи обов`язки лише для цих суб`єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує свою дію фактами його застосування, тоді як дія акту застосування норм права закінчується у зв`язку з припиненням існування конкретних правовідносин. З огляду на наведені вище положення КАС України та загальновідомі ознаки та властивості нормативно-правового й індивідуального актів, колегія суддів доходить висновку, що оскаржувані Укази є актами індивідуальної дії, оскільки: видані Президентом України в результаті застосування норм права - пункту 22 частини першої статті 106 Конституції України; не містять загальнообов`язкових правил поведінки, а передбачають індивідуалізовані приписи щодо призначення на посади суддів Конституційного Суду України ОСОБА_4 та ОСОБА_3 ; адресовані виключно ОСОБА_4 та ОСОБА_3 ; не регулюють певний вид суспільних відносин, а спрямовані на виникнення конкретних правовідносин, пов`язаних із призначенням ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на посади суддів Конституційного Суду України; не розраховані на багаторазове застосування, а вичерпують свою дію після призначення указаних осіб на означені посади. Враховуючи наведене, право на оскарження індивідуального акту суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт прийнятий або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується. Це кореспондується з тим, що захисту адміністративним судом підлягає фактично порушене право особи у публічно-правових відносинах із суб`єктом владних повноважень при здійсненні ним визначених чинним законодавством владних управлінських функцій, а не відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах. Подібний правовий висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема у постановах від 14 березня 2018 року у справі № 9901/22/17, від 06 червня 2018 року у справі №800/489/17, від 12 червня 2018 року у справі № 800/587/17, від 16 жовтня 2018 року у справі №9901/415/18, від 09 квітня 2019 року у справі № 9901/611/18, від 21 серпня 2019 року у справі №9901/283/19, від 18 вересня 2019 року у справі № 9901/284/19, від 13 листопада 2019 року у справі № 9901/331/19 та інш. ЄСПЛ у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пунктові 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (до прикладу, пункт 53 рішення ЄСПЛ від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України», пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»). Велика Палата Верховного Суду у вищезгаданих постановах наголосила, що законодавчі обмеження щодо можливості оскарження актів індивідуальної дії не шкодять самій суті права на доступ до суду, оскільки ці акти можуть бути оскаржені в суді їхніми адресатами, тобто суб`єктами, для яких відповідні акти створюють права та/чи обов`язки. Одним із завдань таких обмежень є недопущення розгляду в судах позовів третіх осіб в інтересах (або всупереч інтересам) адресатів індивідуальних актів. Це досягається законодавчо встановленими обмеженнями, які є пропорційними переслідуваній меті. У цьому контексті необхідно зауважити, що позивачі не є учасниками (суб`єктами) правовідносин щодо призначення на посади суддів Конституційного Суду України ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , то такі Укази не породжують для позивачів права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом. За змістом позовної заяви позивачі уважають, що оскаржуваними указами порушується їх право на проходження публічної служби на посадах суддів Конституційного Суду України. Однак, як зазначено Судом вище, оскаржувані Укази адресовані виключно ОСОБА_4 та ОСОБА_3 і передбачають індивідуалізовані приписи щодо призначення цих осіб на посади суддів Конституційного Суду України і не містять приписів щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Своєю чергою позивачі скористалися своїм правом оскарження Указу Президента України від 27 березня 2021 року №124/2021 «Про деякі питання забезпечення національної безпеки України», яким скасовано Указ Президента України від 14 травня 2013 року № 256 «Про призначення ОСОБА_2 суддею Конституційного Суду України» та Указ Президента України від 17 вересня 2013 року № 513 «Про призначення ОСОБА_1 суддею Конституційного Суду України», який безпосередньо впливає на права позивачів щодо проходження публічної служби на посадах суддів Конституційного Суду України. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справах № 9901/96/21 (за позовом ОСОБА_2 ) та № 9901/97/21 (за позовом ОСОБА_1 ) не набрали законної сили на момент постановлення цієї ухвали. Доводи позивачів про те, що складення присяги судді Конституційного Суду України ОСОБА_3 та ОСОБА_4 призведе до неправомірного збільшення конституційного складу Конституційного Суду України - з 18 до 20 суддів, а відтак до нелегітимності діяльності Конституційного Суду України взагалі, ґрунтуються на їх припущеннях, оскільки відповідно до постанови Конституційного Суду України від 30 листопада 2021 року № 11-п складення присяги суддями Конституційного Суду України, що їх призначив Президент України оскаржуваними Указами, матиме місце після припинення повноважень у позивачів, як суддів цього Суду, або їх звільнення з посади на підставах, визначених у статті 149-1 Конституції України. Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення клопотання Президента України про закриття провадження у адміністративній справі. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Закриваючи провадження у справі, Суд не зазначає відповідно до частини першої статті 239 КАС України суд, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд цієї справи, з огляду на те, що ця справа непідсудна жодному суду. Такий висновок ґрунтується на правовій позиції, що викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № П/9901/385/18, від 17 жовтня 2018 року у справі № 9901/591/18, від 12 червня 2019 року у справі № 9901/70/19 та інш. Так, у вказаній справі суд зазначив, що поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду. За правилами статті 139 КАС України, враховуючи результати судового розгляду справи, понесені позивачем витрати за подання цього позову відшкодуванню не підлягають. Керуючись статтями 139, 238, 239, 243, 248, 250, 256, 264, 266, 295 КАС України, Верховний Суд

УХВАЛИВ: Клопотання відповідача про закриття провадження у справі № 9901/494/21 задовольнити. Провадження у справі № 9901/494/21 за позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до Президента України, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачів - Конституційного Суду України, на стороні відповідача - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання протиправними та скасування Указів Президента України, закрити. Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, ухвала Верховного Суду набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на цю ухвалу може бути подана до Великої Палати Верховного Суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст ухвали виготовлено 12 грудня 2022 року. ........................... ........................... ........................... ........................... ........................... Л.О. Єресько А.В. Жук А.Г.Загороднюк Н.М.Мартинюк Ж.М. Мельник-Томенко Судді Верховного Суду