Постанова Західний апеляційний господарський суд № 907/922/21

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 79010, м.Львів, вул.Личаківська,81 _________________________________________________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "05" жовтня 2022 р. Справа №907/922/21 Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії: Головуючого (судді-доповідача) Якімець Г.Г., Суддів: Бойко С.М., Бонк Т.Б., за участю секретаря судового засідання Кришталь М.Б., та представників учасників справи: від позивача - Борисенко І.В., Митровка Я.В. від відповідача-1 - ОСОБА_1 (директор) (в режимі відеоконференції в Господарському суді Закарпатської області) від відповідачів-2-8 - не з`явилися від відповідача-9 - Гаєва Г.С. (в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням системи EasyCon) від відповідача-10 - ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції в Господарському суді Закарпатської області) розглянувши апеляційні скарги: - ОСОБА_1 , б/н від 08 квітня 2022 року; - ОСОБА_2 , б/н від 17 квітня 2022 року; - Товариства з обмеженою відповідальністю "Перечинський "Стеатит", б/н від 18 квітня 2022 року на рішення Господарського суду Закарпатської області від 11 березня 2022 року (повний текст рішення складено 19.03.2022), суддя Пригуза П.Д. та апеляційну скаргу ОСОБА_2 , б/н від 17 квітня 2022 року на додаткове рішення Господарського суду Закарпатської області від 24 березня 2022 року (підписане 24.03.2022), суддя Пригуза П.Д. у справі №907/922/21 за позовом ОСОБА_3 , м. Перечин, Закарпатська область до відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю "Перечинський "Стеатит", м. Перечин, Закарпатська область до відповідача-2 ОСОБА_4 , м. Ужгород до відповідача-3 ОСОБА_5 , с. Сімер, Закарпатська область до відповідача-4 ОСОБА_6 , м. Перечин, Закарпатська область до відповідача-5 ОСОБА_7 , м. Перечин, Закарпатська область до відповідача-6 ОСОБА_8 , с. Оноківці, Закарпатська область до відповідача-7 ОСОБА_9 , м. Перечин, Закарпатська область до відповідача-8 ОСОБА_10 , м. Перечин, Закарпатська область до відповідача-9 ОСОБА_2 , м. Ужгород до відповідача-10 ОСОБА_1 , м. Ужгород про визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариства в с т а н о в и в : 16 листопада 2021 року ОСОБА_3 звернулася до Господарського суду Закарпатської області з позовом до відповідачів: Товариства з обмеженою відповідальністю "Перечинський «Стеатит», ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визначення розміру статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Перечинський «Стеатит» у розмірі 5 523 грн. та розмірів часток учасників у такому товаристві, а саме: ОСОБА_3 з часткою у розмірі 4 011,50 грн.; ОСОБА_1 - 1 455,50 грн.; ОСОБА_5 - 14 грн.; ОСОБА_6 - 14 грн.; ОСОБА_7 - 14 грн.; ОСОБА_8 - 14 грн. Позов мотивовано незаконністю рішень загальних зборів учасників ТОВ «Перечинський «Стеатит», оформлених протоколами №01/16 від 25 серпня 2016 року та №02/16 від 12 вересня 2016 року. Також позивач посилається на спадкування 1/3 частки у статутному капіталі ТОВ «Перечинський «Стеатит» після смерті її чоловіка - ОСОБА_11 . 20 січня 2022 року ОСОБА_3 звернулася до Господарського суду Закарпатської області із заявою про зміну підстав позову. Заява мотивована прийняттям постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі №914/1338/18, у якій Верховний Суд відступив від висновку, сформульованого зокрема у постанові від 14 лютого 2018 року у справі №740/2194/15-ц щодо питання прийняття рішення про відмову у прийнятті до товариства спадкоємця учасника товариства (в тому числі врахування чи неврахування голосів, які припадають на частку учасника, який помер, при прийнятті такого рішення). Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 11 березня 2022 року у справі №907/922/21 позов задоволено в повному обсязі. Суд визнав розмір статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Перечинський «Стеатит» в сумі 5 523 грн. та розміри часток у статутному (складеному) капіталі його учасників: ОСОБА_12 (позивач) з часткою у розмірі 4 011,50 грн.; ОСОБА_1 - 1 455,50 грн.; ОСОБА_5 - 14 грн.; ОСОБА_6 - 14 грн.; ОСОБА_7 - 14 грн.; ОСОБА_8 (у рішенні помилково зазначено « ОСОБА_13 ») - 14 грн. Судові витрати суд поклав на відповідачів - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у рівних частинах. Суд у рішенні дійшов висновку про незаконність рішень загальних зборів учасників товариства від 25 серпня 2016 року, які, як вбачається із їх змісту, окрім перерозподілу часток, мали на меті саме розпорядження майном товариства, яке передавалося у відання та розпорядження керівника товариства, яким цими зборами обрано ОСОБА_1 . Суд погодився з твердженнями позивача, які підтримані та визнані іншими учасниками справи, про те, що загальні збори, рішення яких оформлено протоколом №01/16 від 25 серпня 2016 року були неправомочними, а прийняті на цих зборах рішення є незаконними та прийнятими з очевидними намірами ОСОБА_2 та ОСОБА_1 завдати шкоди іншим учасникам товариства, заволодіти правом управління товариством шляхом протиправного «розмивання» статутного капіталу та часток учасників товариства, отже ці дії відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є фраудаторними (шахрайські наміри діяти з метою завдати шкоди цивільним правам інших учасників, застосовуючи обман та зловживання правами). Поряд з цим, місцевий господарський суд дійшов висновку, що про фраудаторність рішень загальних зборів учасників товариства свідчать і рішення, що зазначені у протоколі загальних зборів №02/16 від 12 вересня 2016 року, які проведено одноособово ОСОБА_2 як представником учасника ОСОБА_4 та за участі директора товариства ОСОБА_1 . Суд у рішенні також зазначає, що зміст протоколу загальних зборів №02/16 від 12 вересня 2016 року є протиправним та свавільним, а записані в ньому відомості та рішення не відображають реальних і дійсних подій, обставин та висновків, що могли би бути юридично оцінені; суперечить ЦК України, актам законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (власність та отримані за довіреністю права використовується на шкоду довірителя та іншим); волевиявлення є неправомірним, внутрішня воля націлена на обман, "на зло" іншої особи (довірителя, учасника); правові наслідки є зловживанням правами та викликають порушення прав учасників (позбавлення корпоративних прав та, в подальшому, розпродаж майнових активів, до яких отримано доступ через незаконне заволодіння корпоративними правами). У зв`язку з наведеним, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позову. Одночасно судом взято до уваги висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі №917/1338/18. Так, суд наголошує, що за змістом п.91.2 вказаної постанови ВП ВС, учасники товариства, котрі володіють меншою часткою у статутному капіталі, не можуть скликати загальні збори та відмовити у прийнятті до товариства спадкоємців померлого учасника, котрий володів більшою часткою у статутному капіталі. Спадкоємці останнього, які виявили бажання брати участь у діяльності товариства, не можуть бути позбавлені права участі в ньому. Таким чином голоси, які припадають на частку учасника, який помер мають враховуватися при визначенні кількості голосів учасників товариства. У той же час спадкоємці мажоритарного учасника, які виявили бажання брати участь у діяльності товариства, набувають прав учасника товариства без необхідності прийняття окремих рішень. Так, суд першої інстанції погодився з твердженнями позивача, що розподіл часток учасників у ТОВ «Перечинський «Стеатит» на момент початку загальних зборів учасників 25.08.2016 мав визначатись наступним чином: 1/3 (частка спадкоємиці позивача ОСОБА_3 , яка виявила бажання брати участь у діяльності товариства як правонаступник померлого учасника ОСОБА_11 ) х 74,28 % (частка померлого учасника ОСОБА_11 ) = 24,76 % 74,28 % (частка померлого учасника ОСОБА_11 ) - 24,76 % (частка позивача у спадщині за померлим учасником ОСОБА_11 ) = 49,52 % (частка померлого учасника ОСОБА_11 , що не враховується при розподілі голосів учасників товариства через відмову спадкоємців ОСОБА_9 та ОСОБА_10 брати участь у товаристві та необхідності товариства здійснити виплату їм їхніх часток). 100% - 49,52 % (частка померлого учасника ОСОБА_11 , що не враховується при розподілі голосів учасників товариства) = 50,48 %. Отже, місцевий господарський суд зазначив, що частки учасників товариства на момент початку загальних зборів учасників 25.08.2016 мали такий розмір та співвідношення: ОСОБА_3 (позивач) з часткою у розмірі 1302,50 грн., що відповідало до смерті учасника 11,90 % статутного капіталу, а після отримання свідоцтва на право на спадщину у розмірі 2709 грн. з часткою 24,76 %, що у загальному розмірі склало 4011,50 грн. та відповідає 72,62 % (100 % х (11,90 %+24,76 %) / 50,48 % = 72,62 %); ОСОБА_4 з часткою у розмірі 1455,50 грн., що відповідало до смерті учасника 13,30 % статутного капіталу, а після виявлення бажань спадкоємців мажоритарного учасника на участь у товаристві - 26,34 % (100 % х 13,30 % / 50,48 % = 26,34 %); ОСОБА_5 з часткою у розмірі 14 грн., що відповідало до смерті учасника 0,13 %, а після виявлення бажань спадкоємців мажоритарного учасника на участь у товаристві - 0,257 % (100 % х 0,13 % / 50,48 % = 0,257 %); ОСОБА_6 з часткою у розмірі 14 грн., що відповідало до смерті учасника 0,13 % статутного капіталу, а після виявлення бажань спадкоємців мажоритарного учасника на участь у товаристві - 0,257 % (100 % х 0,13 % / 50,48 % = 0,257 %); ОСОБА_7 з часткою у розмірі 14 грн., що відповідало до смерті учасника 0,13 % статутного капіталу, а після виявлення бажань спадкоємців мажоритарного учасника на участь у товаристві - 0,257 % (100 % х 0,13 % / 50,48 % = 0,257 %); ОСОБА_8 з часткою у розмірі 14 грн., що відповідало до смерті учасника 0,13 % статутного капіталу, а після виявлення бажань спадкоємців мажоритарного учасника на участь у товаристві - 0,257 % (100 % х 0,13 % / 50,48 % = 0,257 %). У зв`язку з наведеним, суд дійшов висновку, що на загальних зборах учасників товариства 25.08.2016 без участі і голосування позивача ОСОБА_3 не могло бути прийняте жодне із рішень, які зазначені у протоколі загальних зборів учасників як прийняті від імені товариства, тому наступні рішення загальних зборів учасників 25.08.2016 та 16.09.2016 року є незаконними, що виключає застосування правових наслідків, які виникли у зв`язку із їх прийняттям. Суд також визнав обґрунтованою вимогу позивача про визнання частки, що належала учаснику ОСОБА_4 , належною ОСОБА_1 , оскільки ця частка на час розгляду справи перейшла до останнього згідно договору купівлі-продажу. Поряд з тим, суд відхилив заперечення відповідачів ОСОБА_9 та ОСОБА_10 з приводу того, що їх слід вважати учасниками товариства та враховувати частки при проведенні загальних зборів, оскільки, як встановлено судом, спадкоємці ОСОБА_9 та ОСОБА_10 відмовилися від участі у товаристві, висловили своє волевиявлення видати їм грошовий еквівалент вартості по 1/3 частки у статутному капіталі товариства, що належала померлому учаснику ОСОБА_11 . Разом з тим, місцевий господарський суд дійшов висновку про пропуск позивачем позовної давності з поважних причин, відтак, керуючись ч.5 ст.267 ЦК України, вирішив захистити порушене право позивача. Зокрема, суд у рішенні зазначив, що позивач зверталась за захистом своїх порушених прав до господарського суду, які були допущені рішеннями загальних зборів учасників ТОВ «Перечинський «Стеатит» від 25.08.2016 та 12.09.2016, із позовними вимогами, які були належними та ефективними на час подання відповідного позову до Господарського суду Закарпатської області (справа №907/650/16) та факт порушення 10.10.2016 року Господарським судом Закарпатської області провадження у справі №907/650/16 і її тривалий розгляд до 03.08.2021 року, прийняття судом першої інстанції по справі №907/650/16 рішення про задоволення позову і, як наслідок, наявність для позивача підстав вважати, що його права будуть захищені в судовому провадженні №907/650/16, а також звернення позивача з позовом у цій справі через незначний проміжок часу після розгляду справи №907/650/16, тому суд дійшов висновку, що позивачем пропущено строк звернення до суду із цим позовом з поважних причин. Додатковим рішенням Господарського суду Закарпатської області від 24 березня 2022 року у справі №907/922/21 задоволено заяву позивача про ухвалення додаткового рішення, понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу суд поклав на відповідачів та присудив до стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 по 22 215 грн. з кожного - у відшкодування витрат на правничу допомогу. Суд дійшов висновку, що цей спір виник внаслідок неправильних дій відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , при цьому, інші відповідачі у справі, зокрема спадкоємці померлого учасника товариства ОСОБА_11 не приймали участі у протиправних діях, самі є потерпілими від протиправних дій вказаних осіб, відтак, покладання на них судових витрат не буде справедливим у цій справі, тому решта відповідачів не повинні нести тягар судових витрат. Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, відповідачі-1,9,10: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та Товариство з обмеженою відповідальністю "Перечинський "Стеатит" звернулися до Західного апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами, в яких просили скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 11 березня 2022 року у справі №907/922/21 та прийняти нове рішення про відмову в позові. Поряд з тим, відповідач-9 - ОСОБА_2 в апеляційній скарзі також просив скасувати і додаткове рішення Господарського суду Закарпатської області від 24 березня 2022 року у справі №907/922/21. В апеляційній скарзі відповідача-10 ( ОСОБА_1 ) останній зокрема, зазначає, що суд першої інстанції проігнорував недоведеність підстав та відсутність доказів набуття позивачем відповідної частки в статутному капіталі товариства у заявленому в позові розмірі, а такі докази відсутні і в матеріалах справи. Вказує, що позивач при зверненні з позовом у цій справі не довів наявність прав, які б підлягали судовому захисту, що є окремою самостійною підставою для відмови у задоволенні усіх заявлених позивачем вимог без необхідності дослідження будь-яких інших обставин, зокрема, посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 16 вересня 2021 року у справі №923/404/20 та у постанові від 22 жовтня 2019 року у справі №923/876/16. Так наголошує, що позивач не подав доказів набуття частки в статутному капіталі ТОВ «Перечинський «Стеатит» в заявленому в позові розмірі - 4 011,50 грн., у зв`язку з чим, вважає недоведеним факт набуття позивачем частки у статутному капіталі товариства. Також наголошує, що позивачем не доведено належними доказами та судом не встановлено обставин набуття часток у розмірі по 14 грн. зазначеними в позовних вимогах особами: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_14 . Поряд з тим, зазначає, що державна реєстрація змін не є моментом переходу права власності на частку в статутному капіталі товариства або немайнового права - участі у відповідному товаристві,, оскільки такі права виникають до їх реєстрації, та лише цивільно-правовий договір відчуження (купівлі-продажу, дарування, міни) є законною підставою набуття права власності на частку в статутному капіталі та корпоративні права. Крім цього, скаржник зазначає, що у відомостях в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань міститься інформація про те, що розмір статутного капіталу ВАТ «Стеатит» становив 10 941 грн., що відповідає розміру статутного капіталу ТОВ «Перечинський «Стеатит», розмір якого залишався незмінним до 2016 року; згідно зазначених відомостей розмір внеску до статутного фонду (капіталу) ВАТ «Стеатит» позивача - ОСОБА_3 становив 98 грн., а ОСОБА_11 - 5 631 грн., що значно менше розміру заявлених в позові часток, на які претендує позивач. Разом з тим, скаржник наголошує, що зазначеного в позовних вимогах становища, відновлення якого прагнув позивач стосовно визначення статутного капіталу ТОВ «Перечинський «Стеатит» в загальному розмірі 5 523 грн. також не існувало, та відповідно воно не могло бути встановлено та відновлено судом у відповідному розмірі. ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі зокрема, зазначає, що вибірковість та невизначеність позиції позивача щодо необхідності вважати прийнятими окремі рішення на спірних зборах, спрямована на збільшення частки позивача у статутному капіталі товариства за рахунок частки померлого учасника товариства ОСОБА_11 , який на момент смерті володів часткою в розмірі 74,28% і спадкоємицею 1/3 якої є позивач, поряд з тим, позивач безпідставно вважає, що розподіл часток учасників товариства на момент початку загальних зборів учасників товариства 25 серпня 2016 року мав визначатися таким чином, що її частка становила вже 72,62%. Апелянт також зазначає, що суд першої інстанції в мотивувальній частині рішення обмежився лише викладом позиції позивача, що не може свідчити про обґрунтованість оскаржуваного рішення. Поряд з тим, вважає, що суд перебрав на себе повноваження загальних зборів учасників товариства та фактично прийняв рішення про зменшення статутного капіталу товариства на 2/3 частки померлого учасника ОСОБА_11 , в той час як донькам - спадкоємцям померлого ОСОБА_11 така частка виплачена не була. Апелянт наголошує, що ОСОБА_10 та ОСОБА_9 не були учасниками товариства, а подальші питання щодо їх вступу до товариства, відмови від вступу та виданні у грошовій або натуральній формі частки у майні, яка належала спадкодавцю, підлягало вирішенню загальними зборами товариства, натомість суд в оскаржуваному рішенні перебрав на себе повноваження загальних зборів, прийнявши рішення про зменшення статутного капіталу. Також апелянт просить скасувати і додаткове рішення суду першої інстанції, у звязку з відсутністю підстав для задоволення позову, а відтак і відшкодування позивачу витрат на послуги адвоката. Товариство з обмеженою відповідальністю «Перечинський «Стеатит» у своїй апеляційній скарзі зокрема, наголошує, що позивач у позовній заяві зазначав про те, що його метою звернення до суду є відновлення складу учасників у товаристві, розміру їх часток та розміру статутного капіталу, що існувало на момент порушення прав позивача, поряд з тим, просить суд визначити розмір статутного капіталу меншим, ніж був до проведення спірних зборів, а також визначає склад учасників товариства та їх частки, яких не було у відомостях, що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (витяг з якого надано позивачем). Також наголошує, що позивачем не доведено набуття частки у статутному капіталі товариства у розмірі, заявленому у позовній заяві - 4 011,50 грн. Апелянт вказує, що спірні збори учасників товариства, проведені 25 серпня 2016 року, скликалися за ініціативою самого позивача, що підтверджується повідомленням останнього від 21 липня 2016 року, разом з тим, позивач вважає деякі рішення, прийняті на таких зборах, недійсними, одночасно, судом першої інстанції не визначено в рішенні які саме порушення, на думку суду, тягнуть за собою недійсність рішень загальних зборів учасників товариства та які саме права позивача було порушено. Апелянт наголошує, що для визнання недійсним рішення загальних зборів необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів учасника товариства. Одночасно зазначає про неправдиві твердження позивача про те, що останній не голосував за жодне рішення та участі у зборах не приймав, оскільки, за результатами проведення спірних зборів видано наказ про призначення позивача заступником директора, який особисто підписав позивач; наведене також підтверджується і іншими доказами, що містяться у матеріалах справи та яким не надавалась оцінка судом першої інстанції. Також скаржник вказує про не розгляд судом першої інстанції заяви ТОВ «Перечинський «Стеатит» про застосування наслідків спливу позовної давності, що наявна у матеріалах судової справи. У відзиві на апеляційні скарги позивач просив рішення Господарського суду Закарпатської області від 11 березня 2022 року у справі №907/922/21 залишити без змін, а апеляційні скарги відповідачів - без задоволення. Зокрема, зазначає, що позивач довів факт належності її до складу учасників ТОВ «Перечинський «Стеатит», що зокрема, підтверджується Статутом товариства та витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 25 серпня та 12 вересня 2016 року, які долучені до позовної заяви. Разом з тим, наголошує, що право на частку позивача у ТОВ «Перечинський «Стеатит» утворилося на підставі рішення про створення товариства, оскільки таке утворилося шляхом перетворення з ВАТ «Перечинський «Стеатит». Позивач зазначає, що звернувся до суду з цим позовом не лише як учасник товариства, а й як спадкоємець померлого учасника, що володів більшою часткою у статутному капіталі. Щодо зменшення розміру статутного капіталу товариства, то вважає таке обґрунтованим, у зв`язку з відмовою двох спадкоємців померлого учасника товариства від вступу до такого товариства. Також позивач зазначає, що не голосувала за жодне рішення, прийняте на зборах 25 серпня 2016 року, оскільки покинула такі збору після їх початку та до прийняття рішення по першому питанню. Одночасно позивач вказував на поважність причин пропуску позовної давності. У заяві про приєднання позиції у справі відповідач-2 ( ОСОБА_4 ) проти апеляційних скарг заперечила, при цьому, позовні вимоги ОСОБА_3 також не визнала. Зокрема, заперечує продаж своєї частки у статутному капіталі товариства ОСОБА_1 , зазначає про недійсність договору купівлі-продажу від 12 вересня 2016 року, що є предметом розгляду у справі №907/551/19. Вважає, що статутний капітал товариства при розгляді цього спору може становити 10 941 грн., який був і до проведення спірних зборів 25 серпня та 12 вересня 2016 року, які ОСОБА_4 не визнає та вважає незаконними. Щодо складу учасників товариства вважає законним склад, який мав місце до проведення спірних зборів 25 серпня та 12 вересня 2016 року, а визначення ОСОБА_1 як учасника товариства, є незаконним. Також позивачем неодноразово подавалися письмові пояснення, в яких останній зокрема вказує, що корпоративні права в учасників ТОВ «Перечинський «Стеатит» на момент його утворення виникли насамперед на підставі рішення про створення товариства, оформленого протоколом установчих зборів товариства №01/10 від 12 листопада 2010 року та статуту товариства 2010 року, копії яких позивач подав суду. Колегія суддів вирішила долучити такі до матеріалів справи, однак, як докази у справі судом не досліджуються, з огляду на наступне: Так, на адресу Західного апеляційного господарського суду позивачем у справі подано датовані 12 серпням 2022 року Додаткові пояснення та Клопотання про долучення доказів, до якого додано копія протоколу установчих зборів ТОВ «Перечинський «Стеатит» №01/2010 від 12.11.2010 р., копія статуту ТОВ «Перечинський «Стеатит» 2010 року, копія протоколу загальних зборів учасників ТОВ «Перечинський «Стеатит» №01/12 від 15.08.2012 року. В даній судовій справі відповідачем-1 та відповідачем-10 неодноразово наголошувалось на недоведеність підстав та відсутність доказів набуття позивачем та іншими особами права на частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Перечинський «Стеатит» у заявленому в позові розмірі, а також про те, що відповідні докази відсутні в матеріалах даної судової справи. Зокрема про такі обставини зазначалося: 1.1. В поданому у даній справі відзиві ТОВ «Перечинський «Стеатит» (Том 2 а.с. 25-30); 1.2. На сторінці 6 Додаткових пояснень до відзиву з урахуванням поданої заяви позивача про зміну підстав позову, які були подані Товариством з обмеженою відповідальністю «Перечинський «Стеатит» до Господарського суду Закарпатської області (Том 2 а.с. 183-185) безпосередньо зазначено: «Позивачем так і не представлено правовстановлюючих документів на підтвердження набуття права власності на частку в статутному капіталі ТОВ «Перечинський «Стеатит» в відповідній кількості, як підтвердження наявності права, на захист якого позивачем заявлено даний позов»; 1.3. Також відповідні положення містяться в Запереченнях, які були подані Товариством з обмеженою відповідальністю «Перечинський «Стеатит» до Господарського суду Закарпатської області (Том 3 а.с. 1-3). В даних запереченнях також наголошувалось про невідповідність розмірів часток, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та відмінність учасників Товариства; 1.4. На підтвердження своїх доводів та на обґрунтування заперечення відповідної обставини Товариством з обмеженою відповідальністю «Перечинський «Стеатит» також було подано Клопотання про врахування Господарським судом Закарпатської області висновків щодо застосування норм права, викладених в постановах Верховного Суду по справі №910/6642/18 та №923/404/20 (Том 3 а.с. 85-85); 1.5. Про відповідну обставину також було зазначено в поданих Відповідачем 10 - ОСОБА_1 . Запереченнях у справі №907/922/21 (Том 3 а.с. 96-97); 1.6. Також про обставини відсутності документального підтвердження набуття права власності на відповідні частки та недоведеність даного права неодноразово наголошувалось ОСОБА_1 в судових засіданнях з розгляду даної справи №907/922/21 Господарським судом Закарпатської області. 1.7. Поряд з тим, обставини недоведеності підстав та відсутність доказів набуття позивачем та іншими особами права на частки було продубльовано в апеляційних скаргах ТОВ «Перечинський «Стеатит» та ОСОБА_1 як такі, що були безпідставно залишені поза увагою Господарським судом Закарпатської області. Стосовно зазначених обставин позивач у жодній із поданих до суду заяв не зазначив про обставини набуття часток в статутному капіталі ТОВ «Перечинський «Стеатит» у заявленому в позові розмірі та докази, що підтверджують таке набуття. Частиною 3 статті 269 ГПК України встановлено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. З огляду на зазначені обставини, відсутні передбачені ч.3 ст.269 ГПК України підстави для прийняття в якості доказів судом апеляційної інстанції матеріалів, поданих позивачем в якості доказів разом з датованими 12 серпням 2022 року Поясненнями та Клопотанням у справі №907/922/21. Частиною 1 статті 77 ГПК України встановлено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. В даному випадку таким доказом є правочин а не будь-який документ. Позивач в ході розгляду справи жодним чином не повідомляв в порядку визначеному ч. 4 ст. 80 ГПК України про те, що якийсь доказ ним не може бути поданий у встановлений законом строк. Частиною 2 статті 77 ГПК України встановлено, що докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Крім того частиною 5 статті 269 ГПК України встановлено, що у суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Відповідно підстави позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтерес. Як зазначено вище, підставою для виникнення права власності на частку є відповідний правочин, а не рішення загальних зборів, реєстраційна дія чи запис в реєстрі (постанова ВП ВС). В даному випадку подані документи позивачем не містять ознак належного волевиявлення сторін, як підстави виникнення права власності на частку, а отже не являються правочинами. У постанові від 1 жовтня 2019 року у справі № 909/1294/15 Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 22 грудня 2009 року у справі № 33/45-09-1388, вказавши, зокрема, про те, що відступлення учасником товариства з обмеженою відповідальністю частки у статутному капіталі товариства, передбачене статтею 147 ЦК України та статтею 53 Закону № 1576-ХІІ, є відчуженням частки. Таке відчуження потребує волевиявлення особи, яка відчужує частку, й особи, яка приймає частку у власність. Відступлення (відчуження) частки не є самостійним непоіменованим видом договору, оскільки відбувається шляхом укладання договору купівлі-продажу, міни, дарування тощо. Надані позивачем документи такого волевиявлення не містять, не є підставами виникнення права власності на частку. Судові засідання з розгляду справи в суді апеляційної інстанції проводилися в режимі відеоконференції з Господарським судом Закарпатської області та поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів на підставі відповідних клопотань відповідачів та ухвал суду. Представник відповідача-1 (ТОВ «Перечинський «Стеатит»), який одночасно є відповідачем-10 ( ОСОБА_1 ) в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційних скарг відповідачів-1,10, просив рішення Господарського суду Закарпатської області від 11 березня 2022 року у справі №907/922/21 скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити в повному обсязі, з підстав, наведених у апеляційних скаргах. Представник відповідача-9 ( ОСОБА_2 ) в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги ОСОБА_2 , просив скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 11 березня 2022 року та додаткове рішення Господарського суду Закарпатської області від 24 березня 2022 року у справі №907/922/21 та прийняти нові рішення, якими у позові відмовити в повному обсязі, а також відмовити у задоволенні заяви позивача про стягнення судових витрат, з підстав, наведених у апеляційній скарзі. Позивач та його представник у судовому засіданні проти вимог апеляційних скарг заперечували, просили оскаржувані рішення залишити без змін, а апеляційні скарги - без задоволення, з підстав, наведених у відзиві на апеляційні скарги та письмових поясненнях. Західний апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представників позивача та відповідачів-1,9,10, розглянувши доводи апеляційних скарг та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню, виходячи з наступного: Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.167 ГК України корпоративними правами є права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав. Отже, корпоративним є спір щодо створення, діяльності, управління та припинення юридичної особи - суб`єкта господарювання, якщо стороною у справі є учасник (засновник, акціонер, член) такої юридичної особи, у тому числі й той, який вибув. В позовній заяві позивач зазначає про те, що метою звернення до суду є захист прав позивача як незаконно виключеного учасника товариства та відновлення складу учасників у товаристві, розміру їх часток та розміру статутного капіталу, що існувало на момент порушення прав позивача. Також в позовній заяві позивач зазначив, що позовні вимоги у цій справі за своєю суттю передбачають поновлення становища, що існувало до порушення прав позивача. На визначення та підтвердження відповідного становища, поновлення якого прагне позивач, він стверджує про те, що до проведення спірних загальних зборів учасників товариства від 25.08.2016 р. згідно відомостей, що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а також статуту ТОВ «Перечинський «Стеатит» у редакції від 15.06.2012 р., учасниками ТОВ «Перечинський «Стеатит» станом на 25.08.2016 р. були наступні особи: ОСОБА_11 з часткою у розмірі 8127 грн., що відповідало 74,28 % статутного капіталу; ОСОБА_3 з часткою у розмірі 1302,50 грн., що відповідало 11,90 % статутного капіталу; ОСОБА_5 з часткою у розмірі 14 грн., що відповідало 0,13 % статутного капіталу; ОСОБА_4 з часткою у розмірі 1455,50 грн., що відповідало 13,30 % статутного капіталу; ОСОБА_6 з часткою у розмірі 14 грн., що відповідало 0,13 % статутного капіталу; ОСОБА_7 з часткою у розмірі 14 грн., що відповідало 0,13 % статутного капіталу; ОСОБА_8 з часткою у розмірі 14 грн., що відповідало 0,13 % статутного капіталу. Загальний розмір статутного капіталу станом на 25.08.2016 р. складав 10941 грн. В позовній заяві позивачем також зазначено: - ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_11 , який володів часткою у розмірі 8127 грн., що відповідало 74,28 % статутного капіталу ТОВ «Перечинський «Стеатит»; - Згідно свідоцтва про право на спадщину від 02.08.2016 р. спадкоємцями ОСОБА_11 , зокрема частки у статутному капіталі ТОВ «Перечинський «Стеатит» у розмірі 8127 грн., що відповідало 74,28 % статутного капіталу є його дружина - ОСОБА_3 (позивачка за даним позовом) в 1/3 частці та дочки - ОСОБА_9 в 1/3 частці і ОСОБА_10 в 1/3 частці. - Згідно нотаріально посвідченої заяви від 24.08.2016р. (НВА 293203, зареєстровано в реєстрі за №736 приватним нотаріусом Маріаш В.І.) ОСОБА_9 , адресованої Товариству, вона як спадкоємиця 1/3 частки належних померлому ОСОБА_11 , учасника Товариства, 74,28% в статутному фонді Товариства, у зв`язку з її відмовою від вступу до Товариства просила надати (виплатити) їй у грошовому виразі вартість частини майна цього товариства, пропорційно частині, зазначеної частки у статутному капіталі Товариства. - Також відповідно до нотаріально посвідченої заяви від 25.08.2016р. (НВА 293206. зареєстровано в реєстрі за №746 приватним нотаріусом Маріаш В.І) ОСОБА_10 , адресованої Товариству, вона як спадкоємиця 1/3 частки належних померлому ОСОБА_11 , учаснику Товариства, 74,28% в статутному' фонді Товариства, у зв`язку з її відмовою від вступу до Товариства просить надати (виплатити) їй у грошовому виразі вартість частини майна цього товариства, пропорційно частині, зазначеної частки у статутному капіталі Товариства. Позивач стверджує що голоси, які припадають на частку учасника, який помер мають враховуватися при визначенні кількості голосів учасників товариства. У той же час спадкоємці мажоритарного учасника, які виявили бажання брати участь у діяльності товариства, набувають прав учасника товариства без необхідності прийняття окремих рішень. З огляду на наведене, позивач просить суд визначити розмір її частки в статутному капіталі ТОВ «Перечинський «Стеатит» в загальному розмірі 4011,50 грн., що дорівнює сумі 1302,50 грн. - розміру частки позивача зазначеної в відомостях, що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 25.08.2016 року, а також статуті ТОВ «Перечинський «Стеатит» у редакції від 15.06.2012 р. та 2709 грн. - 1/3 частини частки померлого учасника ОСОБА_11 загальний розмір якої в статутному капіталі Товариства становив 8127, 00 гривень, на яку позивачу видано свідоцтво про право на спадщину за законом. Також, згідно змісту позовної заяви, з врахуванням поданої заяви про зміну підстав позову, позивач зазначає про те, що 25.08.2016 року та 12.09.2016 року проведено загальні збори учасників ТОВ «Перечинський «Стеатит» за результатами яких було прийнято рішення в тому числі про виключення позивача та інших учасників з Товариства, про відмову позивачу у вступі до Товаритства. Позивач вважає всі прийняті зборами учасників ТОВ «Перечинський «Стеатит» незаконними, як такі, що не могли бути прийняті через відсутність кворуму для проведення зборів, за відсутності позивача. Позивач також зазначає, що за жодне рішення вона не голосувала. В позовній заяві позивач посилаючись на те, що право власності на частку в статутному капіталі ТОВ виникає на підставі правочину (договору) зазначає про те, що згідно договору купівлі-продажу від 12.09.2016 року учасник Товариства ОСОБА_4 продала ОСОБА_1 свою частку в статутному капіталі ТОВ "Перечинський «Стеатити», розмір якої становив 1455,50 грн. про що було повідомлено загальні збори учасників товариства відповідною заявою. Також позивач зазначає що в зв`язку з відмовою від участі в товаристві спадкоємців ОСОБА_9 та ОСОБА_10 статний капітал Товариства становить 5 523,00 грн. розмірі. З огляду на зазначене, як стверджує позивач з метою поновлення становища, що існувало до порушення прав позивача, позивачем заявлено позовні вимоги: Визначити розмір статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Перечинський «Стеатит» в сумі 5523,00 грн. (п`ять тисяч п`ятсот двадцять три гривень 00 копійок) та розміри часток у статутному (складеному) капіталі його учасників: - ОСОБА_3 (позивач) з часткою у розмірі 4011,50 грн.: - ОСОБА_1 з часткою у розмірі 1455,5 грн.; - ОСОБА_5 з часткою у розмірі 14 грн.; - ОСОБА_6 з часткою у розмірі 14 грн.; - ОСОБА_7 з часткою у розмірі 14 грн.; - ОСОБА_8 з часткою у розмірі 14 грн. Позивач не просить суд визначити відсоткове вираження розміру часток у статутному (складеному) капіталі його учасників, яке мало місце до моменту стверджуваного позивачем в позовній заяві порушення його прав. Спірні правовідносини виникли до моменту внесення змін до Закону України від 19 вересня 1991 року № 1576-XII «Про господарські товариства» (далі - Закон № 1576-XII) та до набрання чинності Законом України від 06 лютого 2018 року № 2275-VIII «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (далі - Закон № 2275-VIII), оскільки останній закон був прийнятий 06 лютого 2018 року, набув чинності 17 червня 2018 року, а отже до них підлягають застосуванню відповідні положення Закону України «Про господарські товариства», Цивільного та Господарського Кодексів України в редакціях на відповідну дату. Згідно з положеннями статей 2, 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту (Постанова ВС 923/404/20, постанова ВП ВС від 23 жовтня 2019 року у справі №922/3537/17). Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Ця норма права визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи. Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення. З огляду на положення статей 15, 16 ЦК України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. Відповідно до п. 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в ч. 1 ст. 4 ЦПК України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам. (Постанова ВС КГС від 15 червня 2021 року у справі № 917/140/20). Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зав`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Обставини справи - це факти, які мають значення для вирішення спору, як-от: вчинення чи невчинення особою певної дії; настання чи ненастання певних подій; час, місце вчинення дій або настання подій тощо. Обставини встановлюються судом шляхом оцінки доказів, які були досліджені в судовому засіданні. За наслідками такої оцінки доказів, зокрема щодо їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності (статті 76-79 ГПК України) суд робить висновки про доведеність чи недоведеність певних обставин. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування; суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 ГПК України). Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування; докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. (ст. 77 ГПК України). Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. (ст. 78 ГПК України). Відповідно до статті 113 Цивільного кодексу України господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Згідно з частиною третьою статті 80 Господарського кодексу України Товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний капітал, поділений на частки, і несе відповідальність за своїми зобов`язаннями тільки своїм майном. За змістом частини першої статті 114 Цивільного кодексу України учасником господарського товариства може бути фізична або юридична особа. У розмінні наведених норм учасник господарського товариства - це особа (фізична або юридична), яка має частку у статутному капіталі вже створеного товариства. За змістом ч. 1 ст. 167 ГК України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Відповідно при вирішенні корпоративного спору господарський суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з`ясувати питання про наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання. (Постанови КГС ВС у справах №924/645/12, №916/1253/19, №911/188/18, № 912/3551/19). Отже корпоративні права учасника визначаються часткою в статутному капіталі господарського товариства, тобто корпоративні права обумовлені наявністю в особи прав на частку в статутному капіталі господарського товариства. При цьому, корпоративні права не є об`єктом права власності та не можуть переходити у власність. Об`єктом права власності є частка в статутному капіталі товариства. (Постанова ВС від 15 липня 2021 року Справа № 909/863/19). Відповідно від права на частку слід відрізняти корпоративні права учасника, так звані "права з частки» на чому неодноразово наголошував Верховний Суд (постанови від 06.04.2021 р. у справі №906/262/20, від 15.07.2021 у справі № 909/863/19). Верховний Суд в постанові від 16 вересня 2021 року № 923/404/20 зазначив, що частка у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю є неспоживаною річчю та може бути об`єктом права власності. Підставою для переходу права власності на частку в статутному капіталі до третьої особи та, відповідно, припинення права власності учасника на таку частку з набуттям його третьою особою, є спрямований на відчуження частки договір, вчинений учасником товариства та іншою особою оплатно або безоплатно. Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом. Згідно з частиною 1 статті 334 Цивільного кодексу України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно з положеннями статті 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об`єктом вважаються, зокрема, майнові права та обов`язки, в тому числі і частка в статутному капіталі господарського товариства. У пункті 4 частині 1 статті 116 Цивільного кодексу України визначено, що учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом здійснити відчуження частки (її частини) у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом. У постанові від 10.10.2019 у справі № 911/2218/18 Верховний Суд зробив висновок, що право власності на частку в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю у третьої особи виникає з моменту укладення договору, якщо інше не встановлено домовленістю сторін. Закон не пов`язує момент виникнення права участі у товаристві з обмеженою відповідальністю з моментом державної реєстрації відповідних змін у складі учасників товариства з обмеженою відповідальністю. Такий саме висновок був сформульований у постанові Верховного Суду від 24.10.2018 у справі № 911/3773/17 (Зазначене відповідає відповідним висновкам викладеним в постановах Верховного суду у справах № 911/1149/19, № 905/565/19) Таким чином, підставою для виникнення права власності на частку є відповідний правочин, а не рішення загальних зборів, реєстраційна дія чи запис в реєстрі. Аналогічний висновок міститься в пункті 45 Постанови Верховного Суду від 17 березня 2021 року у справі №922/634/19. В пункті 56 Постанови Великої Палати Верховного суду від 01.10.2019 року у справі N 909/1294/15 викладено наступні висновки: «Чинне законодавство не зобов`язує сторін надавати договори про відчуження частки товариству для ухвалення рішення про внесення змін до статуту та для подальшої державної реєстрації таких змін, адже такі договори можуть містити конфіденційну інформацію, яку сторони договору не мають намір розкривати третім особам. Але саме ці правочини є підставою для будь-яких подальших дій учасника, який відчужує частку, нового власника частки, товариства, включно з державною реєстрацією відповідних змін. Без укладення договору між власником частки ці дії є вчиненими без належної правової підстави». Про важливість встановлення правових підстав набуття частки в статутному капіталі судом при ухваленні відповідного рішення також наголошено в висновках Верховного Суду викладених в пунктах 51-52 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 року у справі № 923/876/16. Таким чином учасник господарського товариства, звертаючись до суду з позовом про визначення розміру статутного капіталу товариства та розміру (розмірів) частки (часток) учасника (учасників) товариства та обґрунтовуючи позов порушенням його корпоративних прав, має довести наявність у нього корпоративних прав учасника товариства, зокрема обставини того, що він є учасником товариства, навести та довести підстави набуття ним частки у статутному капіталі товариства у заявленому в позові розмірі. Даний висновок відповідає висновку викладеному в постанові Верховного Суду від 16 вересня 2021 року у справі № 923/404/20. Згідно наданого самим позивачем Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 15.11.2021 року (том 1 а.с. 120-130) сформованого за критерієм пошуку по коду ЄДРПОУ юридичної особи: 14313814 (код ЄДРПОУ ТОВ «Перечинський «Стеатит») на сторінках 3-4 Витягу розділу «Перелік засновників (учасників) юридичної особи» зазначено відомості про засновників (учасників) юридичної особи, згідно яких розмір внеску позивача - ОСОБА_3 до статутного фонду (капіталу) становив 98 (дев`яносто вісім) гривень, а ОСОБА_11 5631 (п`ять тисяч шістсот тридцять одна гривня) грн., що значно менше розміру заявлених в позові часток, на які претендує позивач (в позовній заяві частка померлого учасника ОСОБА_11 позивачем визначена в розмірі 8127 грн. а позивача в розмірі 1302,50). Також в даному розділі зазначені учасники Товариства: ОСОБА_15 з внеском 10 грн., ОСОБА_16 з внеском 10 грн., ОСОБА_17 з внеском до статутного капіталу 283 грн., ОСОБА_18 з внеском 10 грн., ОСОБА_19 з внеском 10 грн., ОСОБА_4 з внеском 1099 грн., Товариство з обмеженою відповідальністю «Вектор» з внеском 462 грн. Також наявний запис «Інші засновники розмір» внеску до статутного фонду яких визначено в розмірі 3318 грн. В даному витязі в розділі «Перелік засновників (учасників) юридичної особи в складі учасників взагалі не зазначено та відсутні відомості про таких засновників (учасників) як ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_6 . В розділі Розмір статутного (складеного) капіталу визначено його розмір в сумі 10941 грн. Викладені на сторінках 6, 9 витягу відомості розділів «Дані про хронологію реєстраційних дій» свідчать, що державну реєстрацію реорганізації, в результаті якої створено ТОВ «Перечинський «Стеатит» шляхом його перетворення з ВАТ «Стеатит», проведено 01.12.2012 року за реєстраційним записом № 13161450000000385. В свою чергу вже після реєстрації ТОВ «Перечинський «Стеатит» шляхом його перетворення з ВАТ «Стеатит», яка відбулась 01.12.2012 року, як свідчать дані розділу «Дані про хронологію реєстраційних дій» сторінка 10 (том 1 а.с 129) розміри часток учасників (засновників) в статутному капіталі Товариства неодноразово змінювались. Зокрема про зміну складу учасників було здійснено державні реєстрації 27.08.2012 року за № 13161050001000385 та 09.12.2016 року за № 13161050008000385. Згідно наявної в матеріалах судової справи копії протоколу № 01/10 Установчих зборів Товариства з обмеженою відповідальністю «Перечинський «Стеатит» від 12 листопада 2010 року (том 3 а.с. 4-10), в якому зазначено, що на установчих зборах присутні та зареєстровані учасники (засновники), яким належить частка в статутному капіталі Товариства загальною вартістю 8270,50 грн. що складає 75,95% статутного капіталу Товариства. В даному протоколі зазначено, що п. ОСОБА_3 (позивач в даній судовій справі ) повідомила, що у зв`язку з тим, що інші особи, що були акціонерами ВАТ «Стеатит» станом на 02.11.2010 року, яким належала частка в статутному капіталі Товариства загальною вартістю 2670, 50 грн., що складає 24,41% до статутного капіталу Товариства систематично протягом останніх 5 років не брали участь у діяльності Товариства, не з`являлись на загальні збори акціонерів Товариства, не надавали відомості про персональні реквізити та/або відмовились підписати установчі документи ТОВ «Перечинський «Стеатит» п. ОСОБА_3 запропонувала не включати таких осіб до складу засновників (учасників) ТОВ «Перечинський «Стеатит», належну таким особам частку в статутному капіталі ВАТ «Стеатит» загальною номінальною вартістю 2670,50 грн., що скадає 24,41 % статутного капіталу ВАТ «Стеатит» закумулювати у власність ТОВ «Перечинський «Стеатит» та вважати часткою, що належить ТОВ «Перечинський «Стеатит». ТОВ «Перечинський «Стеатит» бере на себе зобов`язання щодо розрахунку з вищевказаними особами (їх спадкоємцями) відповідно до вимог чинного законодавства з розрахунку 100 грн. за кожну акцію належну акціонеру ВАТ «Стеатит» станом на 02.11.2010 року, у випадку звернення таких осіб до ТОВ «Перечинський «Стеатит» з відповідними заявами. Інших пропозицій не поступало. Установчі збори вирішили: у зв`язку з тим, що інші особи, що були акціонерами ВАТ «Стеатит» станом на 02.11.2010 р., яким належала частка в статутному капіталі Товариства загальною вартістю 2670, 50 грн., що складає 24,41 % до статутного капіталу Товариства систематично протягом останніх 5 років не брали участь у діяльності Товариства, не з`являлись на установчі збори акціонерів Товариства, не надавали відомості про персональні реквізити та/або відмовились підписати установчі документи ТОВ «Перечинський «Стеатит» п. ОСОБА_3 запропонувала не включати таких осіб до складу засновників (учасників) ТОВ «Перечинський «Стеатит», належну таким особам частку в статутному капіталі ВАТ «Стеатит» загальною номінальною вартістю 2670,50 грн., що складає 24,41% статутного капіталу ВАТ «Стеатит» закумулювати у власність ТОВ «Перечинський «Стеатит» та вважати часткою, що належить ТОВ «Перечинський «Стеатит». ТОВ «Перечинський «Стеатит» бере на себе зобов`язання щодо розрахунку з вищевказаними особами (їх спадкоємцями) відповідно до вимог чинного законодавства з розрахунку 100 грн. за кожну акцію належну акціонеру ВАТ «Стеатит» станом на 02.11.2010 р. у випадку звернення таких осіб до ТВО «Перечинський «Стеатит» з відповідними заявами. Також у протоколі №01/10 Установчих зборів Товариства з обмеженою відповідальністю «Перечинський «Стеатит» від 12 листопада 2010 року зазначено, що п. ОСОБА_3 у зв`язку з вищеприйнятим рішенням установчих зборів запропонувала затвердити засновниками (учасниками) ТОВ «Перечинський «Стеатит» слідуючих осіб з наступними частками в статутному (складеному) капіталі ТОВ «Перечинський «Стеатит»: ОСОБА_11 володіє часткою 6135,50 (шість тисяч сто тридцять п`ять грн. 50 коп.) гривень, що відповідає 56,077% статутного (складеного) капіталу Товариства; ОСОБА_3 володіє часткою 983,50 (дев`ятсот вісімдесять три грн. 50 коп.) гривень, що відповідає 8,989 % статутного (складеного) капіталу Товариства; ОСОБА_5 володіє часткою 10,50 (десять грн. 50 коп.) гривень, що відповідає 0,096 % статутного (складеного) капіталу Товариства; ОСОБА_4 володіє часткою 1099 (одна тисяча дев`яносто дев`ять грн.) що відповдіно складає 10,044 % статутного (складеного) капіталу Товариства; ОСОБА_6 володіє часткою 10,50 (десять грн. 50 коп.) гривень, що відповідає 0,096 % статутного (складеного) капіталу Товариства; ОСОБА_20 володіє часткою 10,50 (десять грн. 50 коп.) гривень, що відповідає 0,096 % статутного (складеного) капіталу Товариства; ОСОБА_7 володіє часткою 10,50 (десять грн. 50 коп.) гривень, що відповідає 0,096 % статутного (складеного) капіталу Товариства; ОСОБА_8 володіє часткою 10,50 (десять грн. 50 коп.) гривень, що відповідає 0,096 % статутного (складеного) капіталу Товариства; Частка у статутному капіталі Товариства загальною вартістю 2670,50 (дві тисячі шістсот сімдесят грн. 50 коп.) гривень, що відповідає 24,41% статутного капіталу Товариства належить ТОВ «Перечинський «Стеатит». Установчі збори вирішили: затвердити засновниками (учасниками) ТОВ «Перечинський «Стеатити» слідуючих осіб з наступними частками в статутному (складеному) капіталі ТОВ «Перечинський «Стеатит»: ОСОБА_11 володіє часткою 6135, 50 (шість тисяч сто тридцять п`ять грн. 50 коп.) гривень, що відповідає 56,077% статутного (складеного) капіталу Товариства; ОСОБА_3 володіє часткою 983,50 (дев`ятсот вісімдесять три грн. 50 коп.) гривень, що відповідає 8,989 % статутного (складеного) капіталу Товариства; ОСОБА_5 володіє часткою 10,50 (десять грн. 50 коп.) гривень, що відповідає 0,096 % статутного (складеного) капіталу Товариства; ОСОБА_4 володіє часткою 1099 (одна тисяча дев`яносто девять грн.) що відповідно складає 10,044 % статутного (складеного) капіталу Товариства; ОСОБА_6 володіє часткою 10,50 (десять грн. 50 коп.) грвень, що відповідає 0,096 % статутного (складеного) капіталу Товариства; ОСОБА_20 володіє часткою 10,50 (десять грн. 50 коп.) грвень, що відпоідає 0,096 % статутного (складеного) капіталу Товариства; ОСОБА_7 володіє часткою 10,50 (десять грн. 50 коп.) грвень, що відповідає 0,096 % статутного (складеного) капіталу Товариства; ОСОБА_8 володіє часткою 10,50 (десять грн. 50 коп.) грвень, що відповідає 0,096 % статутного (складеного) капіталу Товариства; Частка у статутному капіталі Товариства загальною вартістю 2670,50 (дві тисячі шістсот сімдесят грн. 50 коп.) гривень, що відповідає 24,41% статутного капіталу Товариства належить ТОВ «Перечинський «Стеатит». Протокол № 01/10 Установчих зборів Товариства з обмеженою відповідальністю «Перечинський «Стеатит» від 12 листопада 2010 року підписано ОСОБА_3 як головою зборів засновників (учасників) Перечинський стеатити, та секретарем зборів засновників (учасників) ТОВ «Перечинський «Стеатит» ОСОБА_5 (відповідач - 3 в даній судовій справі) В зазначеному протоколі розмір часток учасників відрізняється від розміру часток, про встановлення яких позивачем заявлено позов. В матеріалах даної судової справи (том 3 а.с. 11-23 ) наявні копії колективного листа ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 та сертифікату акцій ВАТ «Стеатит» листів ОСОБА_24 ОСОБА_25 ОСОБА_26 ОСОБА_27 ОСОБА_28 , ОСОБА_29 ОСОБА_30 ОСОБА_31 ОСОБА_32 ОСОБА_33 ОСОБА_34 ОСОБА_35 згідно змісту яких вказані особи заявляють, що про установчі збори ТОВ «Перечинський «Стеатит» проведені 2010 та загальні збори учасників ТОВ «Перечинський «Стеатит» їх не повідомляли, прийняті на них рішення вважають незаконними, компенсації за належні їм акції ВАТ «Стеатит» ними не отримано. Також в матеріалах справи (том 3 а.с. 24-25) наявні копії листа Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 19.01.2012 року № 12/02/623 та листа Закарпатського ТУ ДКЦПФР від 17.07.2011 року №11/04/12821, згідно змісту яких заначено, про допущене порушення, яке полягає в тому, що в процесі реорганізації шляхом перетворення ВАТ «Стеатит» в ТОВ «Перечинський «Стеатит» решту 255 акціонерів - власників акцій ВАТ «Стеатит» не включено до складу учасників товариства з обмеженою відповідальністю. Зазначено, що товариством порушено вимоги Порядку скасування реєстрації випусків акцій та анулювання свідоцтв про реєстрацію випуску акцій, затвердженого рішенням Комісії від 30.12.1998 року У 222 (зі змінами) З огляду на що в скасуванні реєстрації випуску акцій та анулюванні свідоцтва про реєстрацію випуску цінних паперів було відмовлено. Пунктом 6.3 розділу 6 Положення про порядок реєстрації випуску акцій та інформації про їх емісію під час реорганізації товариства, затвердженого Рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 30.12.98 N 221 (далі - Положення №221) в чинній на момент прийняття рішень про створення ТОВ «Перечинський «Стеатит» редакції встановлено: « 6.3. Розмір частки (у відсотках) кожного засновника (учасника) в статутному фонді товариства, що реорганізується, має дорівнювати розміру його частки (у відсотках) у статутному фонді товариства, створеного шляхом перетворення.» Пунктом 7 Порядку скасування реєстрації випусків акцій та анулювання свідоцтв про реєстрацію випусків акцій, затвердженим Рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 30.12.98 N 222 (у редакції рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 14.07.2005 N 398, зареєстрованій в Міністерстві юстиції України 28 вересня 2005 р. за N 1113/11393 (далі - Порядок №222) зазначено, що акціонерне товариство зобов`язане здійснити обмін акцій на частки та викуп акцій до їх державної реєстрації. Отже, граничний строк обміну обмежується настанням події - державної реєстрації товариства-правонаступника. Однак протокол №01/10 Установчих зборів Товариства з обмеженою відповідальністю «Перечинський «Стеатит» від 12.11.2010 року свідчить про те, що розміри часток (у відсотках) кожного засновника (учасника) в статутному фонді реорганізованого ВАТ «Стеатит» не дорівнюють розміру його частки (у відсотках) у статутному фонді ТОВ «Перечинський «Стеатит». Обміну та викупу акцій до державної реєстрації ТОВ «Перечинський «Стеатит» відповідно здійснено не було. Зокрема зазначене підтверджується змістом вищевказаних рішень Установчих зборів Товариства з обмеженою відповідальністю «Перечинський «Стеатит» від 12.11.2010 року. Чинною на момент розгляду даної справи статтею 87 Закону України «Про акціонерні товариства» закріплено вже на рівні закону аналогічні за змістом положення зокрема: ч. 3 даного Закону встановлено, що у разі перетворення акціонерного товариства всі його акціонери (їх правонаступники), акції яких не були викуплені, стають засновниками (учасниками) підприємницького товариства - правонаступника. Перетворення акціонерного товариства на інше господарське товариство (крім товариства з обмеженою відповідальністю та товариства з додатковою відповідальністю) або виробничий кооператив після прийняття відповідного рішення загальних зборів може бути здійснене за умови отримання письмової згоди всіх акціонерів, акції яких не були викуплені, стати засновниками (учасниками) підприємницького товариства - правонаступника. Така згода підтверджується шляхом підписання всіма засновниками (учасниками) або їхніми уповноваженими особами установчих документів підприємницького товариства - правонаступника. Частиною 4 зазначеного Закону також встановлено, що розподіл часток (паїв) підприємницького товариства - правонаступника відбувається із збереженням співвідношення кількості акцій, що було між акціонерами у статутному капіталі акціонерного товариства, що перетворилося. В матеріалах справи (том 3 а.с. 26-27) також наявна копія свідоцтва про випуск акцій ВАТ «Стеатит» та роздруківка веб-сторінки з Державного реєстру випуску цінних паперів стосовно випуску акцій ВАТ «Стеатит», згідно яких свідоцтво про випуск акцій не є анульованим та є чинним, про що свідчать відомості в Державному реєстрі випусків цінних паперів доступному за веб-сторінці Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку. До матеріалів справи додано виключно договір купівлі-продажу частки на підставі якого Відповідач 10 - ОСОБА_1 набув частку в статутному капіталі Товариства з підтвердженням оплати її вартості в сумі 100 000 грн. (том 1 а.с. 118-119) а також копії шести квитанцій про здійснення ОСОБА_1 внесків до статутного капіталу ТОВ «Перечинський «Стеатит» на загальну суму 50000 грн. (том 3 а.с. 98). В матеріалах судової справи відсутні будь-які інші двосторонні правочини про продаж/набуття відповідних часток як товариством, позивачем та іншими особами. В матеріалах справи також відсутні інші докази як оплати за набуття відповідних часток так і здійснення внесків до статутного капіталу. Наявна в матеріалах справи редакція Статуту ТОВ «Перечинський «Стеатит» від 15.06.2012 р. року не містить відомостей про, склад та порядок внесення вкладів до статутного капіталу кожним з учасників. Пунктом 7.2.1 статуту Товариства встановлено, що статутний (складений) капітал Товариства утворений за рахунок майна, одержаного згідно з передавальним актом (балансом) ВАТ «Стетит» 02.11.2010 р. (протокол загальних зборів аціонерів ВАТ «Стеатит» №03/10 від 29.10-02.11.2010 р.) внаслідок перетворення ВАТ «Стеатит», майна та коштів Учасників Товариства. Суд першої інстанції вищевказаних обставин не досліджував та не встановлював вищевказані обставини, в рішенні фактично обмежився посиланнями на п.п. 1.1, 1.2, п.1.5 Розділу 1 Статуту (загальні положення), п.п. 7.2 та 7.2.2 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Перечинський «Стеатит» в редакції затвердженій загальними зборами учасників ТОВ «Перечинський «Стеатит» протокол № 01/12 від 15.06.2012 року зареєстрованої 27.08.2012 року за № 13161050001000385 (том 1 а.с. 65-73) та витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань станом на 25.08.2016 року (том 1 а.с. 74-79), на підставі яких фактично й вирішив спір. Позивачем у справі не подано належних, допустимих та достовірних доказів, що підтверджують набуття частки в статутному капіталі ТОВ «Перечинський «Стеатит» ОСОБА_3 в розмірі 1302,50 грн., а також набуття відповідних часток в статутному капіталі ОСОБА_11 в розмірі 8127 грн., ОСОБА_5 в розмірі 14 грн., ОСОБА_6 в розмірі 14 грн., ОСОБА_7 в розмірі 14 грн., ОСОБА_8 у розмірі по 14 грн. Матеріали справи також не містять відповідного правочину або правочинів, що підтверджують набуття зазначених часток у статутному капіталі Товариства. Відповідно позивачем не доведено та не може бути встановлено в межах розгляду даного спору набуття ним частки в статутному капіталі ТОВ «Перечинський «Стеатит» в заявленому в позові розмірі 4011,50 грн. Як було зазначено вище, учасник господарського товариства, звертаючись до суду з позовом про визначення розміру статутного капіталу товариства та розміру (розмірів) частки (часток) учасника (учасників) товариства та обґрунтовуючи позов порушенням його корпоративних прав, має довести наявність у нього корпоративних прав учасника товариства, зокрема обставини того, що він є учасником товариства, навести та довести підстави набуття ним частки у статутному капіталі товариства у заявленому в позові розмірі. Позивачем у справі не подано належних, допустимих та достовірних доказів набуття частки в статутному капіталі ТОВ «Перечинський «Стеатит» в заявленому в позові розмірі. З огляду на зазначене даний факт набуття позивачем частки у статутному капіталі Товариства є недоведеним. Враховуючи те, що факт набуття позивачем частки у статутному капіталі Товариства є недоведеним, не доведеним є і факт набуття та наявності у позивача корпоративних прав у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Перечинський «Стеатит». Як наслідок позивач не довів порушення його корпоративних прав при зверненні з позовом у цій справі, які б підлягали судовому захисту, що є окремою самостійною підставою для відмови у задоволенні усіх заявлених позивачем вимог. Згідно з частинами 1, 3 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Європейський Суд з прав людини у справі "Кобець проти України" 14.02.2008 року зазначив, що Суд повторює, що відповідно до його прецедентної практики при оцінці доказів він керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом" (рішення у справі "Авшар проти Typeччини"(Avsar v. Turkey), п. 282). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою Стосовно успадкованої позивачем 1/3 частини частки померлого учасника та визначення розміру статутного капіталу то суд констатує наступне. Згідно змісту позовної заяви, з врахуванням заяви про зміну підстав позову, позивач обґрунтовує свої позовні вимоги також тією обставиною, що згідно свідоцтва про право на спадщину нею успадковано 1/3 частини частки померлого учасника, загальний розмір якої становив 8127 гривень, що відповідно складало 74,28% статутного капіталу ТОВ «Перечинський «Стеатит». Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 ОСОБА_11 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (т.1, а.с.80). Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 02.08.2016 р. (т.1, а.с.80), спадкоємцями майна померлого ОСОБА_11 зазначено: дружина - ОСОБА_3 , донька - ОСОБА_9 , донька - ОСОБА_10 , які отримали по 1/3 частки кожна. Спадщина на яку видано це свідоцтво складається з частки у статутному капіталі, а саме 74,28% (семидесяти чотирьох цілих та двадцяти восьми сотих) відсотків статутного фонду Товариства з обмеженою відповідальністю «Перечинський «Стеатит» (ідентифікаційний код юридичної особи 14312814), що становить 8127, 00 гривень згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Згідно нотаріально посвідченої заяви від 24.08.2016 (НВА 293203, зареєстрованої в реєстрі за №736 приватним нотаріусом ОСОБА_36 ) ОСОБА_9 , адресованої Товариству, вона як спадкоємиця 1/3 частки належних померлому ОСОБА_11 , учасника Товариства, 74,28% в статутному капіталі Товариства, у зв`язку з її відмовою від вступу до Товариства просила надати (виплатити) їй у грошовому виразі вартість частини майна цього товариства, пропорційно частині, зазначеної частки у статутному капіталі Товариства (том 1 а.с. 82). Відповідно до нотаріально посвідченої заяви від 25.08.2016 (НВА 293206, зареєстрованої в реєстрі за №746 приватним нотаріусом Маріаш В.І) ОСОБА_10 , адресованої Товариству, вона як спадкоємиця 1/3 частки належних померлому ОСОБА_11 , учаснику Товариства, 74,28% в статутному фонді Товариства, у зв`язку з її відмовою від вступу до Товариства просить надати (виплатити) їй у грошовому виразі вартість частини майна цього товариства, пропорційно частині, зазначеної частки у статутному капіталі Товариства (том 1 а.с. 83). В поданій до суду заяві про зміну підстав позову (т. 2 а.с. 3) позивач стверджує про те, що спадкоємці мажоритарного учасника, які виявили бажання брати участь у діяльності товариства, набувають прав учасника товариства без необхідності прийняття окремих рішень. З огляду на зазначене, позивач просить суд визначити розмір її частки в статутному капіталі ТОВ «Перечинський «Стеатит» в загальному розмірі 4011,50 грн., що дорівнює сумі 1302,50 грн. - розміру частки позивача зазначеної в відомостях, що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 25.08.2016 року, а також статуті ТОВ «Перечинський «Стеатит» у редакції від 15.06.2012 р. та 2709 грн. - 1/3 частини частки померлого учасника ОСОБА_11 загальний розмір якої становив 8127, 00 гривень статутного капіталу що складало 74,28% статутного капіталу ТОВ «Перечинський «Стеатит» та на яку позивачу видано свідоцтво про право на спадщину за законом. У пункті 11.12 оскаржуваного рішення суд першої інстанції зазначив, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 р. №917/1338/18 зроблено наступні правові висновки: «

1. Спадкоємець померлого засновника стає засновником приватного підприємства в силу отримання свідоцтва про право на спадщину у вигляді частки в статутному капіталі та після подачі документів державному реєстратору.

2. Надання згоди інших учасників на вступ спадкоємця до товариства не є необхідним.

3. Спадкоємцю при голосуванні на зборах враховується частка в статутному капіталі, яка належала померлому учаснику (спадкодавцю). За змістом п. 91.2. цієї постанови (від 02.11.2021 р. № 917/1338/18 https://reyestr.court.gov.ua/Review/101829986 ) ВП ВС зазначила, що учасники товариства, котрі володіють меншою часткою у статутному капіталі, не можуть скликати загальні збори та відмовити у прийнятті до товариства спадкоємців померлого учасника, котрий володів більшою часткою у статутному капіталі. Спадкоємці останнього, які виявили бажання брати участь у діяльності товариства, не можуть бути позбавлені права участі в ньому.» На підставі зазначених обставин суд першої інстанції дійшов наступного висновку: «Таким чином голоси, які припадають на частку учасника, який помер мають враховуватися при визначенні кількості голосів учасників товариства. У той же час спадкоємці мажоритарного учасника, які виявили бажання брати участь у діяльності товариства, набувають прав учасника товариства без необхідності прийняття окремих рішень». Зазначене відповідає доводам позивача, викладеним в заяві про зміну підстав позову, якими позивач обґрунтовує розміри часток учасників у ТОВ «Перечинський «Стеатит» на момент початку загальних зборів учасників 25.08.2016 року, що відповідають розміру часток, які позивач просив визначити в позовних вимогах та які були визнані судом в рішенні. На підставі вищевказаного висновку та з врахуванням встановлених на його підставі обставин та зроблених на їх підставі висновків, що зазначені в пунктах 11.14 та 11.15 оскаржуваного судового рішення у даній справі, стосовно проданої ОСОБА_4 частки ОСОБА_1 , а також відмови від участі в товаристві спадкоємців ОСОБА_9 та ОСОБА_10 суд першої інстанції дійшов висновку про обргунтованість доводів позивача та визначив розмір статутного капіталу фактично у зменшеному до 5 523,00 грн. розмірі. При цьому такий розмір є меншим ніж визначений станом на момент, до якого прагнув повернутись позивач (10941 грн. - згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 15.11.2021 року станом на 25.08.2016 р. (а. 1 а.с.123) та статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Перечинський «Стеатит» в редакції від 15.06.2012 р. (т. 1 а.с. 70 ). Згідно витягу Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 15.11.2021 року станом на 25.08.2016 р. (момент розгляд справи в суді) розмір статутного капіталу ТОВ «Перечинський «Стеатит» становив 101455, 50 грн. (т. 1 а.с. 127). Викладені в пункті 11.12 обставини та висновки рішення суду першої інстанції не відповідають обставинам даної справи, є помилковими та не відповідають положенням постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі №917/1338/18 з огляду на таке: Положеннями статей 83, 88, 143 Цивільного кодексу України, статей 88, 167 Господарського кодексу України, статті 10 Закону України 19 вересня 1991 року № 1576-XII «Про господарські товариства» (тут і далі - ЦК України, ГК України та Закон № 1576-XII відповідно у редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин) вбачається, що товариством є організація, створена шляхом об`єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом. Корпоративні права учасників господарського товариства визначаються законом і статутними (установчими) документами. Корпоративні відносини виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав із моменту державної реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю, а за своїм суб`єктним складом є такими, що виникають між господарським товариством та його учасником (засновником), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками) господарських товариств, що пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства (крім трудових). Учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом: брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, встановлених законом; брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди); вийти у встановленому порядку з товариства; здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом; одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом. Учасники господарського товариства можуть також мати інші права, встановлені установчим документом товариства та законом (стаття 116 ЦК України, стаття 88 ГК України). Відповідно до частин першої, третьої статті 167 ГК України корпоративними правами є права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав. Згідно з положеннями статей 1218, 1219 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами. За змістом статей 130, 147 і 166 ЦК України та статей 55 і 69 Закону України «Про господарські товариства» передбачено, що у разі смерті (ліквідації) учасника товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) (товариства з додатковою відповідальністю (далі - ТДВ)) спадкоємцем (правонаступником) спадкується не право на участь у цьому товаристві, а право на частку в статутному (складеному) капіталі. Після набуття частки в статутному капіталі у спадкоємців (правонаступників) виникає переважне право вступу до цього товариства, передбачене статтею 55 Закону України «Про господарські товариства», проте у цьому разі не йдеться про автоматичне набуття такими спадкоємцями права участі в товаристві. Прийняття рішення про вступ спадкоємця (правонаступника) до складу учасників ТОВ (ТДВ) належить до компетенції загальних зборів учасників товариства. Отже, лише після прийняття вищим органом ТОВ (ТДВ) позитивного рішення спадкоємець (правонаступник) частки у статутному капіталі може стати учасником відповідного товариства. З аналізу положень статей 82, 83 ГК України, статей 143-145 ЦК України, статей 51, 52, 58, 59 Закону № 1576-XII, статей 6, 9, 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» вбачається, що прийняття рішення про зміну складу учасників товариства з обмеженою відповідальністю належить до виключної компетенції його вищого органу, а зміни до статуту, пов`язані зі зміною складу учасників такого товариства, підлягають державній реєстрації із внесенням відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Хоча статутом ТОВ «Перечинський «Стеатит» в редакції від 15.06.2012 року й не передбачено отримання згоди інших учасників товариства на перехід частки у статутному капіталі до спадкоємця фізичної особи або правонаступника юридичної особи, однак виключною компетенцією загальних зборів учасників згідно даної редакції статуту визначено вирішення питань: внесення змін до установчих документів Товариства (в т.ч. змін до статутного (складеного) капіталу (п. 6.6.2); вирішення питання про придбання Товариством частки учасника, умов передачі частки учасника, що вибув з Товариства (п. 6.6.11) виключення учасника з Товариства та прийняття до нього нових Учасників (п. 6.6.12). За змістом статей 130, 147 і 166 ЦК України та статей 55 і 69 Закону України «Про господарські товариства» передбачено, що у разі смерті (ліквідації) учасника товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) (товариства з додатковою відповідальністю (далі - ТДВ)) спадкоємцем (правонаступником) спадкується не право на участь у цьому товаристві, а право на частку в статутному (складеному) капіталі. Відповідно, лише фактом спадкування корпоративні права спадкоємцем учасника товариства не набуваються. Даний висновок відповідає викладеному в пункті 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 року у справі №917/1338/18https://reyestr.court.gov.ua/Review/101829986, в якому зазначено: «Отже, за загальним правилом після набуття права на частку в статутному капіталі у спадкоємців (правонаступників) виникало переважне право на вступ до цього товариства, передбачене статтею 55 Закону № 1576-ХІІ, але не йшлося про «автоматичне» набуття такими спадкоємцями права участі в товаристві (близькі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 392/1213/17 (пункти 31-35) та від 27 лютого 2019 року у справі № 761/27538/17)». Від зазначених висновків Верховним Судом відступів не здійснювалось. В постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 по справі №392/1213/17 фактично зроблено висновок про те, що для спадкоємця учасника товариства, у тому числі й колишнього, переходить, зокрема, право на оскарження рішення загальних зборів про виключення спадкодавця із числа учасників товариства, проте корпоративні права лише фактом спадкування ним не набуваються. Зокрема у постанові Великої Палата Верховного Суду від 02.11.2021 року у справі №917/1338/18 заначено наступне: Пункт

68. Не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами (пункти 1 і 2 частини першої статті 1219 ЦК України). Пункт

69. Відповідно до статті 55 Закону № 1576-ХІІ у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у зв`язку зі смертю громадянина, учасника товариства, правонаступники (спадкоємці) мають переважне право вступу до цього товариства. При відмові правонаступника (спадкоємця) від вступу до товариства з обмеженою відповідальністю або відмові товариства у прийнятті до нього правонаступника (спадкоємця) йому видається у грошовій або натуральній формі частка у майні, яка належала реорганізованій або ліквідованій юридичній особі (спадкодавцю), вартість якої визначається на день реорганізації або ліквідації (смерті) учасника. У цих випадках розмір статутного капіталу товариства підлягає зменшенню. Пункт

70. Отже, за загальним правилом після набуття права на частку в статутному капіталі у спадкоємців (правонаступників) виникало переважне право на вступ до цього товариства, передбачене статтею 55 Закону № 1576-ХІІ, але не йшлося про «автоматичне» набуття такими спадкоємцями права участі в товаристві (близькі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 р оку у справі № 392/1213/17 (пункти 31-35) та від 27 лютого 2019 року у справі № 761/27538/17). Пункт

71. Згідно зі статтею 64 Закону №1576-ХІІ у вказаній редакції учасника товариства з обмеженою відповідальністю, який систематично не виконує або неналежним чином виконує обов`язки, або перешкоджає своїми діями досягненню цілей товариства, може бути виключено з товариства на основі рішення, за яке проголосували учасники, що володіють у сукупності більш як 50 відсотками загальної кількості голосів учасників товариства. При цьому цей учасник (його представник) у голосуванні участі не бере. Виключення учасника з товариства призводить до наслідків, передбачених статтями 54 і 55 цього Закону. Пункт

72. Отже, статтю 55 Закону №1576-ХІІ щодо можливості товариства відмовити у прийнятті до нього правонаступника (спадкоємця) слід застосовувати у системному зв`язку з приписами статті 64 цього Закону. Пункт

73. Оскільки парламент визначив аналогічні юридичні наслідки для виключення учасника з товариства з обмеженою відповідальністю та для відмови такого товариства у прийнятті до нього правонаступника (спадкоємця), Велика Палата Верховного Суду вважає, що за відсутності іншого правового регулювання, передбачені статтею 64 Закону № 1576-ХІІ вичерпні підстави для відмови у включенні учасника до складу товариства є також підставами для відмови товариства у прийнятті до нього правонаступника (спадкоємця). Рішення про відмову у прийнятті до товариства правонаступника (спадкоємця) приймається більш як 50 відсотками загальної кількості голосів учасників товариства, включно з голосами, які припадають на частку учасника, який був реорганізований чи помер, хоча такий учасник (його представник) у голосуванні не бере участі. Пункт

84. Подальші зміни українського законодавства, спрямовані на конкретизацію механізму оформлення спадкоємцями померлого учасника товариства права участі у ньому, також підтверджують, що, формулюючи приписи статті 55 Закону № 1576-ХІІ, парламент не мав на меті позбавити спадкоємців учасника товариства права участі у ньому. Так, згідно з частиною першою статті 23 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» у разі смерті або припинення учасника товариства його частка переходить до його спадкоємця чи правонаступника без згоди учасників товариства. Пункт

85. Згідно з частиною п`ятою статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» для державної реєстрації змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю подаються такі документи: 1) заява про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі; 2) документ про сплату адміністративного збору; 3) один із таких відповідних документів: в) заява про вступ до товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю. Пункт

86. Абзац сімнадцятий частини п`ятої статті 17 вказаного Закону визначає, що справжність підписів на документі, визначеному підпунктом «в» цієї частини, засвідчується нотаріально, з обов`язковим використанням спеціальних бланків нотаріальних документів. Разом з таким документом подається нотаріально засвідчена копія свідоцтва про право на спадщину. Пункт

87. Отже, для державної реєстрації змін до відомостей про склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю у зв`язку зі вступом до нього особи, яка набула частку (частину частки) у статутному капіталі, ця особа має подати державному реєстратору такі документи: нотаріально засвідчену заяву про вступ до товариства; квитанцію про сплату адміністративного збору; нотаріальну засвідчену копію свідоцтва про право на спадщину. Надання згоди інших учасників на вступ до товариства не є необхідним. Пункт

88. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2018 року у справі № 740/2194/15-ц, а також постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 5 листопада 2019 року у справі № 927/242/19 (пункт 43) і від 8 серпня 2018 року у справі № 911/3215/17, висновками у яких суд першої інстанції мотивував рішення у справі № 917/1338/18. У вказаних постановах суд касаційної інстанції вказав, що до вирішення питання про вступ (прийняття) правонаступників померлого учасника повноважність загальних зборів учасників визначається без урахування частки в статутному капіталі, яка належала померлому учаснику; у такому разі під час встановлення повноважності загальних зборів учасників слід враховувати голоси інших учасників товариства, які без голосів, що припадають на частку померлого учасника, становлять у сукупності 100 % голосів, які треба враховувати під час визначення кворуму. Пункт

89. Консультативна рада європейських суддів у Висновку №11 (2008) про якість судових рішень (пункт 49) зазначила, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні. Пункт

90. Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 5 грудня 2018 року у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43-44) і № 818/1688/16 (пункти 44-45), від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44-45), від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 (пункт 24), від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (пункт 23), від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (пункт 48), від 30 червня 2020 року у справах № 264/5957/17 (пункт 41) і № 727/2878/19 (пункт 39), від 7 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (пункт 35), від 9 вересня 2020 року у справі № 260/91/19 (пункти 58-59), від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (пункт 40), від 25 травня 2021 року у справі № 149/1499/18 (пункт 29); від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 7.19)). Пункт

91. З огляду на висновки, сформульовані у цій постанові, Велика Палата Верховного Суду для забезпечення єдності судової практики з питання набуття спадкоємцями учасника товариства з обмеженою відповідальністю права участі у ньому відступає від наведеного вище висновку, сформульованого в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2018 року у справі № 740/2194/15-ц, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 5 листопада 2019 року у справі № 927/242/19 (пункт 43) і від 8 серпня 2018 року у справі № 911/3215/17: Пункт 91.1. Велика Палата Верховного Суду вважає, що рішення про відмову у прийнятті до товариства спадкоємця приймають більш як 50 % загальної кількості голосів учасників товариства, включно з голосами, які припадають на частку учасника, який помер, хоча цей учасник (його представник) у голосуванні участі не бере. Пункт 91.2. Єдиний учасник товариства, котрий володіє меншою часткою у статутному капіталі, не може скликати загальні збори та відмовити у прийнятті до товариства спадкоємців померлого учасника, котрий володів більшою часткою у статутному капіталі. Спадкоємці останнього, які виявили бажання брати участь у діяльності товариства, не можуть бути позбавлені права участі в ньому. В розділі (2.3) «Чи є підстави визнати недійсними оскаржені рішення зборів ПП Агрофірма «Славутич»?» постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 по справі № 392/1213/17 з огляду на встановлення, що позивачки не реалізували набуте в порядку спадкування після померлого право на частку в статутному капіталі підприємства, стосовно вирішення питання вибору ефективного способу захисту прав, позивачок, яким було відмовлено у вступі до товариства також зазначено: «

94. Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин. Ці загальні засади втілюються у нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні правовідносини так, що кожен із учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, дбаючи водночас про права та інтереси інших учасників, зокрема, передбачаючи можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших учасників.

95. Застосування такого юридичного наслідку, як визнання недійсними рішень зборів, саме через порушення порядку їх проведення, відповідає означеним засадам цивільного законодавства, адже спрямоване на захист прав осіб, які набули право на частку у статутному капіталі підприємства внаслідок її спадкування.» З огляду на те, що заявлення позивачем позову у даній справі №907/922/21 здійснено в 2021 року та з метою встановлення наявності відповідного права, яке може бути порушено та підлягає захисту, з метою забезпечення повного та всебічного дослідження всіх обставин справи слід зазначити про наступне: У постанові Верховного Суду від 06.04.2021 року у справі №906/262/20 розглядаючи спір про скасування рішення загальних зборів учасників Товариства про відмову у вступі до складу учасників Товариства, колегією суддів Касаційного господарського зазначено, що стаття 55 Закону України "Про господарські товариства": по-перше передбачала "вступ до товариства з обмеженою відповідальністю"; по-друге, передбачала, що товариство може відмовити спадкоємцю у прийнятті до нього. Щодо порядку набуття позивачкою права власності на частку у статутному капіталі Товариства то Верховний Суд з цього приводу в постанові від 06.04.2021 року у справі №906/262/20 зазначив наступне: 7.14. Згідно із частиною першою статті 23 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" у разі смерті або припинення учасника товариства його частка переходить до його спадкоємця чи правонаступника без згоди учасників товариства. 7.15. Суд звертає увагу на те, що за приписами частини першої статті 23 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" не унормовано, що корпоративні права виникають у спадкоємця в момент набуття права на частку, а зазначення, що згода інших учасників товариства не потрібна, означає, що товариство не має права відмовити спадкоємцю у вступі до товариства. 7.16. Та обставина, що участь у товаристві спадкоємця не відбувається одночасно з набуттям права власності на частку, узгоджується і з приписами іншого законодавства. 7.17. Так, частиною другою статті 23 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" передбачено, що у разі смерті, оголошення судом безвісно відсутнім або померлим учасника - фізичної особи чи припинення учасника - юридичної особи, частка якого у статутному капіталі товариства становить менше 50 відсотків, та якщо протягом року з дня закінчення строку для прийняття спадщини, встановленого законодавством, спадкоємці (правонаступники) такого учасника не подали заяву про вступ до товариства відповідно до закону, товариство може виключити учасника з товариства. 7.18. Ця норма не регулює спірних правовідносин та не діяла станом на момент прийняття спірного рішення, втім з неї вбачається, що спадкоємці в силу закону звертаються із заявами про вступ до товариства. 7.19. Те, що в наведеній нормі йдеться про спадкоємців учасника, частка якого у статутному капіталі товариства становить менше 50 відсотків, не свідчить, що це положення передбачає порядок вступу до товариства способом звернення із заявою лише для спадкоємців такого учасника, оскільки частина перша цієї ж статті не містить положень про перехід до спадкоємців прав на частку, залежно від розміру частки, яка належала учаснику-спадкодавцю. Отже частина друга наведеної норми лише встановлює для означених у ній спадкоємців обмеження у часі щодо вступу у товариство. 7.20. Такий висновок узгоджується і з приписами підпункту "в" пункту 3 частини п`ятої статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" (в редакції, що діяла станом на 11.03.2019), яким передбачено, що для державної реєстрації змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю або товариства з додатковою відповідальністю (далі в цій частині - товариство) подається заява про вступ до товариства. 7.21. На момент прийняття спірного рішення абзац тринадцятий частини п`ятої статті 17 "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" діяв у редакції, відповідно до якої справжність підписів на документі, зазначеному в підпункті "в" цієї частини, засвідчується нотаріально; разом з таким документом подається доказ набуття права на спадщину або доказ правонаступництва (оригінал документа або його копія, вірність якої засвідчена нотаріально або тим, хто видав документ); якщо відповідно до статуту товариства вимагається згода інших учасників на вступ до товариства, подається також така згода, справжність підписів на якій засвідчується нотаріально. 7.22. Тобто, для державної реєстрації змін відомостей щодо складу учасників товариства з обмеженою відповідальністю вимагалося подання згоди загальних зборів товариства, якщо це передбачено нормами статуту самого товариства, а як зазначено у цій постанові, нормами статуту Товариства на час прийняття спірного рішення було передбачено прийняття спадкоємців учасників Товариства за згодою зборів учасників. 7.23. В подальшому, з 02.11.2019, статтю 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" законодавцем було змінено, а саме: було спрощено процедуру реєстрації вступу до товариства, зокрема у випадку спадкування частки у статутному капіталі товариства, і така зміна відбулась без внесення змін до статті 23 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", що є підставою для висновку, що цією статтею з моменту набуття нею чинності було передбачене саме право на вступ спадкоємця учасника, якому (спадкоємцю) перейшло право на частку, до товариства з обмеженою відповідальністю, і таке право на вступ до товариства (за умови відповідного волевиявлення) не залежить від згоди інших учасників товариства. 7.24. Так, абзацом 17 частини п`ятої статті 17 цього Закону визначено, що для державної реєстрації змін відомостей щодо складу учасників товариства подається нотаріально засвідчена копія свідоцтва про право на спадщину. Також була виключена норма щодо необхідності подання нотаріально посвідченої згоди інших учасників на вступ до товариства. 7.25. Таким чином, з моменту втрати чинності з 02.11.2019 старої редакції частини п`ятої статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", для реєстрації вступу до товариства особа, яка набула частку (частину частки) у статутному капіталі товариства, має подати до державного реєстратора нотаріально засвідчену заяву про вступ до товариства з обмеженою відповідальністю; квитанцію про сплату адміністративного збору; нотаріальну засвідчену копію свідоцтва про право на спадщину, без необхідності надання згоди інших учасників на вступ до товариства. 7.26. Підсумовуючи Суд дійшов висновку, що позивачка станом на дату прийняття спірного рішення для набуття статусу учасника товариства мала право звернутися із заявою до Товариства про вступ до нього, а Товариство повинно було прийняти рішення про прийняття її до Товариства, оскільки учасники останнього не могли відмовити їй у цьому праві вступу. Щодо набуття позивачкою корпоративних прав у Товаристві 7.27. Під час розгляду справи в судах попередніх інстанцій позивачка стверджувала, що оформивши спадщину у встановленому законом порядку та отримавши свідоцтво про право на спадщину, стала учасником ТОВ "АФ "Гроно". 7.28. Право на частку в статутному капіталі є майновим та відповідно до статті 190 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є різновидом майна. Тобто частка в статутному капіталі товариства може бути об`єктом права власності. 7.29. Перелік прав та обов`язків особи, які не входять до складу спадщини, визначений у статті 1219 ЦК України, відповідно до частини першої якої не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами. 7.30. За змістом статей 1219 ЦК України та частини першої статті 23 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", якими передбачено спадкування саме частки учасника господарського товариства, у разі смерті (ліквідації) учасника товариства спадкоємцем (правонаступником) спадкується не право на участь, а право на частку в статутному (складеному) капіталі. 7.31. Таким чином, внаслідок спадкування особа набуває саме право власності на майно - частку в статутному капіталі. 7.32. Відповідно до приписів частини першої статті 167 ГК України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. 7.33. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав. Участь у товаристві майном і узгодження між учасниками спільного управління ним наділяє учасника корпоративними правами, а тому відносини щодо цих прав мають характер корпоративних правовідносин (частина третя статті 167 ГК України). 7.34. Колегія суддів погоджується з висновком судів стосовно того, що від права на частку слід відрізняти корпоративні права учасника, так звані "права з частки". Корпоративні права учасника визначаються часткою в статутному капіталі господарського товариства, тобто корпоративні права обумовлені наявністю в особи прав на частку в статутному капіталі господарського товариства. Корпоративні права, на відміну від права на частку, не можуть бути об`єктом права власності. У разі відсутності в особи права на частку в статутному капіталі товариства в неї відсутні і корпоративні права. Відповідно, у разі припинення в особи права власності на частку, як наслідок припиняються і її корпоративні права учасника товариства. Однак з набуттям особою права власності на частку у статутному капіталі товариства така особа автоматично не набуває корпоративних прав. 7.35. Таким чином, свідоцтво про право на спадщину - частку у статутному капіталі товариства, не є доказом вступу до товариства та, відповідно, виникнення у спадкоємця учасника, який помер, корпоративних прав учасника товариства. 7.36. Аналіз законодавчих приписів, наведених у цій постанові, у сукупності дає підстави для висновку, що свідоцтво про право на спадщину - частку у статутному капіталі товариства, давало спадкоємцю право вимагати прийняття його до учасників Товариства, яке не могло бути заперечене іншими учасниками Товариства, починаючи з дати набуття чинності Законом України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" - 17.06.2018, а способом його реалізації відповідно до законодавства було: до 02.11.2019 - звернення із заявою до Товариства; після 02.11.2019 - самореєстрація вступу до товариства. Тобто, лише з 17.06.2019 у власника частки у статутному капіталі товариства виникало право на вступ у товариство незалежно від позиції інших учасників товариства та їх згоди на це, але до 02.11.2019 воно реалізовувалось способом подання заяви до товариства, яке не мало права відмовити у вступі, а з 02.11.2019 - до органу державної реєстрації із нотаріально посвідченою заявою про вступ і завіреною копією свідоцтва про спадщину. 7.37. Колегія суддів звертає увагу скаржниці, що "право на вступ" і "право участі у товаристві", яке надає учаснику корпоративних прав, не є тотожним правами. 7.38. Наведене вище у сукупності свідчить, що за відсутності звернення із заявою про вступ до Товариства, відсутності рішення зборів учасників Товариства про її прийняття до Товариства, позивачка корпоративних прав учасника Товариства не набула і залишається лише власницею частки, яка станом на момент прийняття спірного рішення мала встановлене законом право на вступ до Товариства. 7.51. У рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. 7.52. При цьому дослідження факту наявності охоронюваного законом інтересу на момент звернення до суду з відповідним позовом повинно здійснюватися у взаємозв`язку з визначенням, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного інтересу тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного охоронюваного законом інтересу позивача, який, в свою чергу, не повинен суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. 7.53. Таким чином, охоронюваний законом інтерес у корпоративних спорах визначається правовим положенням учасників корпоративних відносин, в тому числі може бути опосередкований правомірними очікуваннями набуття корпоративних прав. Мотиваційна складова законного інтересу у корпоративних відносинах це усвідомлене прагнення до користування матеріальним та/або нематеріальним благом у правовідносинах, які регулюються корпоративним законодавством. Таким чином, позовна вимога про визначення розміру часток учасників може бути задоволена тільки стосовно тих учасників, які вступили до товариства (набули як прав на частку так і з частки). З огляду на зазначене вище, враховуючи підстави позову змінені згідно заяви про зміну підстав позову від 18.01.2022 р. (т. 2 а.с. 1-6), та враховуючи відсутність доказів, які б свідчили про подання позивачем заяви про вступ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Перечинський «Стеатит» стосовно успадкованої 1/3 частки на момент звернення до суду в даній справі, колегія суддів приходить до висновку, що позивачка не набула корпоративних прав учасника Товариства і залишається лише власницею успадкованої нею 1/3 частини частки померлого учасника, загальний розмір якої становив 8127 гривень, що відповідно складало 74,28% статутного капіталу ТОВ «Перечинський «Стеатит». Відповідно в межах розгляду даної справи судом не може бути вирішено вимоги позивача в частині визначення його частки в статутному капіталі товариства з врахуванням 2709 грн. - 1/3 частини частки на яку позивачу видано свідоцтво про право на спадщину за законом, оскільки прав з цієї частини частки які б підлягали захисту у обраний позивачем спосіб та з наведених у позові підстав позивачем набуто не було. Верховний Суд у постанові від 31 серпня 2022 року у справі №924/700/21https://reyestr.court.gov.ua/Review/106202089 розглядаючи спір про визнання розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників у товаристві, за результатами якої скасовано постанову суду апеляційної інстанції, якою було задоволено позов та залишаючи в силі рішення першої інстанції, яким в задоволенні позову відмовлено наголосив: «Пункт

95. Втрата права власності на частку і статусу учасника за рішенням суду можлива лише у випадках витребування частки із чужого незаконного володіння або переведення на позивача прав та обов`язків покупця частки. Такий спосіб захисту прав позивача як визначення розміру статутного капіталу та часток учасників не може призводити до втрати іншими учасниками товариства права власності на їх частки та статусу учасників (корпоративних прав), тобто до фактичного виключення учасників з товариства. Пункт

96. З огляду на це, Верховний Суд погоджується з доводами скаржника про те, що внаслідок ухвалення оскаржуваного рішення відбулося безпідставне втручання суду апеляційної інстанції у виключну компетенцію загальних зборів товариства. Тоді як суд першої інстанції ухвалив законне і обґрунтоване рішення, зазначивши, що спосіб захисту прав, обраний позивачем, призведе до втрати статусу учасника та права власності на частки іншими учасниками внаслідок ухвалення судового рішення, а отже, такі позовні вимоги не можуть бути задоволені». Оскільки, відповідно до статті 16 ЦК України порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту, тому суд при вирішенні спору має надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права способам, що встановлено чинним законодавством, чи відповідає правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05.06.2018 у справі №338/180/17), саме тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (див. mutatis mutandis висновки у пунктах 72-76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц) Верховний Суд у справі №910/6642/18 зазначив про стадійність захисту права, зокрема вказав на те, що під час вирішення господарського спору суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорення відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити. З урахуванням положень частини другої статті 4 ГПК України підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу) особи, тоді як відсутність обставин на підтвердження наявності порушення такого права, за захистом якого звернувся позивач, є підставою для відмови у задоволенні позову Отже, відсутність порушеного права (законного інтересу) у позивача зумовлює прийняття рішення про відмову у задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин. Враховуючи зазначені вище висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 11.09.2019 у справі №392/1213/17, від 27.02.2019 року у справі №761/27538/17, від 06.04.2021 року у справі №906/262/20, від 11.09.2019 у справі №392/1213/17, обраний позивачем спосіб захисту в даній судовій справі є неналежним. У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі №910/12787/17 викладено уточнюючий правовий висновок про те, що відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин. Стосовно спадкування частки померлого учасника в матеріалах даної справи наявні та досліджені судом наступні документи:

1. Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 ОСОБА_11 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (т.1, а.с.80).

2. Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 02.08.2016 р., спадкоємцями майна померлого ОСОБА_11 зазначено: дружина - ОСОБА_3 , донька - ОСОБА_9 , донька - ОСОБА_10 , які отримали по 1/3 частки кожна. Спадщина на яку видано це свідоцтво складається з частки у статутному капіталі, а саме 74,28% (семидесяти чотирьох цілих та двадцяти восьми сотих) відсотків статутного фонду Товариства з обмеженою відповідальністю «Перечинський «Стеатит» (ідентифікаційний код юридичної особи 14312814), що становить 8127, 00 гривень згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

3. Згідно нотаріально посвідченої заяви від 24.08.2016 (НВА 293203, зареєстровано в реєстрі за №736 приватним нотаріусом Маріаш В.І) ОСОБА_9 , адресованої Товариству, вона як спадкоємиця 1/3 частки належних померлому ОСОБА_11 , учасника Товариства, 74,28% в статутному фонді Товариства, у зв`язку з її відмовою від вступу до Товариства просила надати (виплатити) їй у грошовому виразі вартість частини майна цього товариства, пропорційно частині, зазначеної частки у статутному капіталі Товариства (том 1 а.с. 82).

4. Відповідно до нотаріально посвідченої заяви від 25.08.2016 (НВА 293206, зареєстровано в реєстрі за №746 приватним нотаріусом Маріаш В.І) ОСОБА_10 , адресованої Товариству, вона як спадкоємиця 1/3 частки належних померлому ОСОБА_11 , учаснику Товариства, 74,28% в статутному фонді Товариства, у зв`язку з її відмовою від вступу до Товариства просить надати (виплатити) їй у грошовому виразі вартість частини майна цього товариства, пропорційно частині, зазначеної частки у статутному капіталі Товариства (том 1 а.с. 83).. В матеріалах справи відсутня заява позивача ОСОБА_3 про вступ до товариства. Крім цього, у поданих апеляційних скаргах Відповідачі 1, 9, 10 посилаються на неналежний розгляд поданих ними заяв про застосування строку позовної давності у справі. Так, у позовній заяві викладено текст заяви про визнання поважними причин пропущення позовної давності (у разі подання заяви про застосування позовної давності). Згідно змісту викладеної заяви позивач, посилаючись на те, що вона зверталась за захистом своїх порушених прав до суду, які були допущені рішеннями загальних зборів учасників ТОВ «Перечинський «Стеатит» від 25.08.2016 р. та 12.09.2016 р. із позовними вимогами які були належними та ефективними на час подання відповідного позову до Господарського суду Закарпатської області (справа № 907/650/16) та факт прийняття судом першої інстанції рішення про здоволення позову, яке було скасовано судом апеляційної інстанції через обрання позивачем неправильного способу захисту та не залучення до участі у справі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 згідно правозастосування, наведеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 року № 923/876/16. Просить вважати викладену заяву про визнання поважними причин пропущення позовної давності. На підтвердження зазначених обставин жодних доказів позивачем не надано, повні тексти судових рішень у судовій справі №907/650/16 відсутні. Стосовно строків позовної давності, про застосування яких заявлено, судова колегія зазначає, що за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи, у разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості, і лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Щодо доводів скаржника про те, що суд безпідставно відмовив у задоволенні заяви про відвід судді Пригузи П.Д.: Скаржник - Відповідач 1 в апеляційній сказі зокрема зазначає наступне: «Судом було допущено істотні порушення норм процесуального права, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді, що полягають в наступному: В порушення вимог ч. 1 ст. 208 та ч. 1 ст. 209 ГПК України 24 лютого 2022 року в ході першого засідання з розгляду вищевказаної судової справи № 907/922/21 по суті головуючий у справі суддя Пригуза П.Д. надав право на вступне слово виключно представнику позивача, яке було заслухане в присутності викликаних судом двох свідків в даній справі. Після вступного слова представника позивача судом було одразу допитано свідків позивача. Таким чином, суд одразу приступив до дослідження доказів, якими обґрунтовуються вимоги позивача (допиту свідків) без виконання покладеного на суд обов`язку заслухати вступне слово інших учасників судової справи (зокрема присутніх Відповідача №1 та №10, які від права на вступне слово не відмовлялись) та відповідно суд порушив право учасників на вступне слово. Таким чином, присутнім 24 лютого 2022 року в ході першого засідання з розгляду судової справи №907/922/21 відповідачам та їх представникам, зокрема ТОВ «Перечинський «Стеатит», суддя Пригуза П.Д. не надав право на вступне слово до моменту переходу до з`ясовування обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та дослідження доказів, якими вони обґрунтовуються. Відповідно суддя місцевого господарського суду одразу приступив до дослідження доказів, якими обґрунтовуються вимоги позивача (допиту свідків), чим порушив відповідне право відповідачів, зокрема право ТОВ «Перечинський «Стеатит» на вступне слово. Дане порушення розцінено Товариством, як надання суддею ОСОБА_37 переваг для позивача шляхом створення передумов для того, щоб присутні в судовому засіданні особи, які були викликані в якості свідків почули суть вступного слова представника позивача та так би мовити «змогли пригадати», осмислили, які саме свідчення їм слід надати, чи то підготувати свідків створивши можливість для надання ними узгоджених недостовірних свідчень про події п`ятирічної давнини та якомога швидше, поки вони цього не забули та щоб не заплутались, вони були якнайшвидше допитані судом, чим є явно створено для позивача переваги під час розгляду даної судової справи, та чим цілковито зруйновано принципи рівності та змагальності сторін. В результатом такого судового розгляду стало явне порушення прав рівності та змагальності учасників судового процесу, чим порушено відповідні принципи господарського судочинства визначені п. 2 та п. 4 ч. 2 ст. 2, 13 ГПК України. Крім того Європейський суд з прав людини у справі «Барбера, Мессеге та Хабардо проти Іспанії» провадження в національному суді було визнано ЄСПЛ несправедливим через сумарний ефект різних процесуальних порушень, незважаючи на те, що кожне порушення, взяте окремо, не переконало би суд, що судове провадження було «несправедливим». Так в даній судовій справі № 907/922/21 такими сумарними порушеннями, які також ставлять під сумнів принцип «справедливості» є те, що 24.02.2022 року в ході допиту свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_7 , які є явно зацікавленими в задоволенні позову в даній справі № 907/922/21 (позивач та відповідач, який подав заяву про визнання позву) суддею Пригузою П.Д. було безпідставно знято практично всі поставлені відповідачами №1 та 10 запитання до свідків стосовно предмета спору. Дані питання були зняті судом з тих мотивів, що такі питання виходять за межі заяв свідків, які ними були подані. Зазначене суперечить вимогам ч. 7 ст. 211 ГПК України, якою встановлено: «Головуючий має право за заявою учасників справи знімати питання, поставлені свідку, якщо вони за змістом ображають честь чи гідність особи, є навідними або не стосуються предмета спору». Поставлені до свідків питання були зняті судом з підстав не передбачених ч. 7 ст. 211 ГПК України. Таким чином, поставлені свідкам запитання були зняті головуючим за відсутності підстав для їх зняття, чим фактично було порушено право рівної участі відповідачів в дослідженні доказів. Також судом не було вжито належних заходів реагування на адресовані свідкам під час допиту підказки з боку інших присутніх в залі осіб (представника позивача та вільного слухача), з огляду на що такі підказування не припинялись, а присутні в залі відповідачі були вимушені звертати увагу суду на таке неподобство. Так в ході допиту свідка ОСОБА_3 її представник як позивача - адвокат Митровка Я.В. на поставлені їй запитання представником Товариства підказував їй відповідь: «Кажіть що Ви не пам`ятаєте», що міститься на звукозаписі судового процесу, дана обставина залишилась без належного реагування з боку суду, що явно суперечить положенням ГПК України та є спрямованим проти з`ясування фактичних обставин справи. З зазначеного питання Товариством - Відповідачем 1 було заявлено відвід, який було розглянуто суддею одноособово, в задоволенні якого ухвалою суду (суддя Пригуза П.Д.) від 09.03.2022 року у справі № 907/922/21 було відмовлено з підстав, проти яких ТОВ «Перечинський «Стеатит» заперечує та які не відповідають дійсності. Вказане також підтверджується звукозаписом судового засідання, змістом заявленого відводу та ухвали про результати розгляду заяви про відвід судді від 09.03.2022 року у справі № 907/922/21. Так, звукозаписом судового засідання не підтверджується викладені в ухвалі від 09.03.2022 року у справі №907/922/21 твердження суду про узгодження порядку проведення судового засідання з адвокатом Мухомедьяновою Є.А., яка є представником відповідача-10 а не Товариства. Крім того звукозапис судового засідання за 24.02.2022 року свідчить що представник Товариства висловив зауваження проти порушення порядку виступу з вступним словом. Крім того звукозапис засідання не містить такого погодження судом з учасниками судового процесу. Крім того ч. 1 ст. 208 та ч. 1 ст. 209 ГПК України не передбачає іншого порядку заслуховування вступного слова учасників справи як до моменту дослідження обставин справи та відповідно зміна даного порядку не передбачена. Отже, судом не належним чином досліджено та з`ясовано обставини заявленого відводу та їм не надано належної оцінки, що призвело до невірного вирішення даного питання судом. Датовану 28.02.2022 року заяву про відвід судді Пригузи П.Д. у справі №907/922/21 на підставі п. 5 ч. 1 ст. 35 ГПК України (т.3 а.с. 68) подано до суду шляхом надіслання поштового відправлення 28.02.2022. В поданій заяві про відвід судді Пригузи П.Д. у справі 907/922/21 Відповідач 1 зазначає наступне: Пунктом 5 частини 1 статті 35 Господарського процесуального Кодексу України (далі - ГПК) визначено, що суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо є інші обставини, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді. Аналіз приписів пункту 3 частини 1 статті 42 та частини 3 статті 38 ГПК України дозволяє дійти висновку, що реалізація процесуального права учасників справи на заявлення відводу судді з підстав, передбачених статтями 35-37 цього Кодексу, обмежена в часі, а саме строком у десять днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі. Після спливу вказаного строку заявляти відвід (самовідвід) дозволяється лише у виняткових випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) заявнику не могло бути відомо до спливу вказаного строку, але не пізніше двох днів з дня, коли заявник дізнався про таку підставу. З огляду на те, що підстава заявленого відводу виникла в судовому засіданні 24.02.2022 року, відповідно в цей момент Товариству з обмеженою відповідальністю «Перечинський «Стеатит» стало відомо про обставину, що є підставою для відводу передбаченою п. 5 ч. 1 ст. 35 ГПК України, зокрема: Частиною 1 статті 208 ГПК України встановлено: «Суд заслуховує вступне слово позивача та третьої особи, яка бере участь на його стороні, відповідача та третьої особи, яка бере участь на його стороні, а також інших учасників справи.». Частиною 1 статті 209 ГПК України встановлено: «Суд, заслухавши вступне слово учасників справи, з`ясовує обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та досліджує в порядку, визначеному в підготовчому засіданні у справі, докази, якими вони обґрунтовуються». Реалізація обов`язку Суду заслухати вступне та кореспондуюче йому право учасника судового процесу на вступне слово не ставиться в залежність від волі судді який здійснює розгляд справи, є обов`язком а не правом суду. Згідно вимог положень даних норми суд, виключно після заслуховування вступного слова сторін судового процесу переходить до з`ясовування обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та дослідження доказів, якими вони обґрунтовуються (в тому числі допиту свідків). Однак, в порушення вимог ч. 1 ст. 208 та ч. 1 ст. 209 ГПК України 24 лютого 2022 року в ході першого засідання з розгляду вищевказаної судової справи № 907/922/21 по суті, головуючий у справі суддя Пригуза П.Д. надав право на вступне слово виключно представнику позивача, яке було заслухане в присутності викликаних судом двох свідків в даній справі. Після вступного слова представника позивача судом було одразу допитано свідків позивача. Таким чином, суд одразу приступив до дослідження доказів, якими обґрунтовуються вимоги позивача (допиту свідків) без виконання покладеного на суд обов`язку заслухати вступне слово інших учасників судової справи (зокрема присутніх Відповідача №1 та №10, які від права на вступне слово не відмовлялись) та відповідно порушивши право учасників на вступне слово. Таким чином, присутнім 24 лютого 2022 року в ході першого засідання з розгляду справи №907/922/21, решті відповідачам та їх представникам, зокрема ТОВ «Перечинський «Стеатит» суддя не надав право на вступне слово до моменту переходу до з`ясовування обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та дослідження доказів, якими вони обґрунтовуються. Відповідно суддя Пригуза П.Д. не виконав покладеного на нього безальтернативного обов`язку заслухати вступне слово учасників справи, які були присутні в залі засідання та одразу приступив до дослідження доказів, якими обґрунтовуються вимоги позивача (допиту свідків) чим порушив відповідне право відповідачів, зокрема право ТОВ «Перечинський «Стеатит» на вступне слово. Результатом такого судового розгляду стало порушення прав рівності та змагальності учасників судового процесу, чим порушено відповідні принципи господарського судочинства визначені п. 2 та п. 4 ч. 2 ст. 2, 13 ГПК України. Судом фактично позбавлено Товариство з обмеженою відповідальністю «Перечинський «Стеатит» в особі присутнього представника права на вступне слово Відповідача 1 під час розгляду справи № 907/922/21. За результатами судового засідання 24 лютого 2022 року право на вступне слово Товариству так і не було надано, а судом оголошено перерву. Вищевказане є іншими обставинами, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді в розумінні п. 5 ч. 1 ст. 25 ГПК України, про які Товариству з обмеженою відповідальністю «Перечинський «Стеатит» як відповідачу 1 у справі № 907/922/21 стало відомо 24.02.2022 року в ході судового засідання, що є підставою для відводу судді Пригузи П.Д., який здійснює розгляд даної справи. Можливість неупередженого та об`єктивного розгляду справи є однією із фундаментальних засад здійснення правосуддя суддею. Судова процедура вважається справедливою тільки тоді, коли вона спрямована на забезпечення верховенства права, законності, рівності учасників процесу перед законом і судом, змагальності, гласності та відкритості. Професіоналізм, незалежність та неупередженість суддів є неодмінною гарантією справедливого вирішення судових спорів. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 (далі - Конвенція), а також ст. 14 Міжнародного пакту про громадські та політичні права від 16 грудня 1966 року гарантують кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. Господарський процесуальний Кодекс України тісно пов`язує незалежність та безсторонність суду з інститутом відводу судді, передбачаючи як підстави для відводу судді обставини, що можуть свідчити про упередженість. Закріплення даного процесуального інституту спрямоване, перш за все, на виключення упередженості судді під час вирішення справи та ухвалення законного і справедливого рішення у ній. У цій судовій справі такими сумарними порушеннями, які також ставлять під сумнів принцип «справедливості» є те, що 24.02.2022 року в ході допиту свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_7 , які є явно зацікавленими в задоволенні позову в даній справі №907/922/21 (позивач та відповідач, який подав заяву про визнання позову) суддею Пригузою П.Д. було безпідставно знято практично всі поставлені відповідачами №1 та №10 запитання до свідків стосовно предмета спору. Дані питання були зняті судом з тих мотивів, що такі питання виходять за межі заяв свідків, які ними були подані, що суперечить вимогам ч. 7 ст. 211 ГПК України, якою встановлено: «Головуючий має право за заявою учасників справи знімати питання, поставлені свідку, якщо вони за змістом ображають честь чи гідність особи, є навідними або не стосуються предмета спору». Поставлені до свідків питання були зняті судом з підстав не передбачених ч. 7 ст. 211 ГПК України. Таким чином, поставлені свідкам запитання були зняті головуючим за відсутності підстав для їх зняття, чим фактично було порушено право рівної участі відповідачів в дослідженні доказів. Також судом не було вжито належних заходів реагування на адресовані свідкам під час допиту підказки з боку інших присутніх в залі осіб (представника позивача та вільного слухача), з огляду на що такі підказування не припинялись, а присутні в залі відповідачі були вимушені звертати увагу суду на вказане. Зазначене ставить під сумнів можливості об`єктивного та неупередженого вирішення даної справи суддею Пригуза П.Д., та є очевидною підставою для виникнення обґрунтованих сумнівів у стороннього спостерігача в неупередженості суду. Враховуючи вищевказане та керуючись п. 3 ч. 1 ст. 42 та ч. 3 ст. 38 ГПК України, Товариство з обмеженою відповідальністю «Перечинський «Стеатит» (Відповідач - 1) заявило про відвід головуючого у справі судді Пригуза П.Д., на підставі п. 5 ч. 1 ст. 35 ГПК України.». Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст.86 ГПК України). Відповідно до ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення. Статтею 277 ГПК України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. У зв`язку з встановленими апеляційним судом обставинами, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційних скарг відповідачів-1,9,10, скасування рішення місцевого господарського суду та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позову. Відповідно до ч.14 ст.129 ГПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи положення ст.129 ГПК України, з позивача на користь скаржників слід стягнути по 3 405 грн. - у відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання апеляційних скарг. Керуючись ст.ст.129, 236, 270, 275, 277, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд, постановив: Апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Перечинський "Стеатит" задоволити. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 11 березня 2022 року у справі №907/922/21 скасувати. Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Додаткове рішення Господарського суду Закарпатської області від 24 березня 2022 року у справі №907/922/21 скасувати. Прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви позивача про стягнення 44 430 грн. витрат на професійну правничу допомогу. Стягнути з ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Перечинський «Стеатит» (89200, Закарпатська область, Ужгородський район, м. Перечин, вул. Ужанська, 33; ідентифікаційний код - 14313814) 3 405 грн. - у відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги. Стягнути з ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний номер - НОМЕР_3 ) 3 405 грн. - у відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги. Стягнути з ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; ідентифікаційний номер - НОМЕР_4 ) 3 405 грн. - у відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги. Матеріали справи №907/922/21 повернути до Господарського суду Закарпатської області. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у відповідності до вимог ст.ст.286-291 ГПК України. Повну постанову складено 14 жовтня 2022 року Головуючий (суддя-доповідач) Якімець Г.Г. Суддя Бойко С.М. Суддя Бонк Т.Б.