Постанова Одеський апеляційний суд № 523/7791/19

Номер провадження: 22-ц/813/2754/22 Справа № 523/7791/19 Головуючий у першій інстанції Кисельов В. К. Доповідач Сегеда С. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28.09.2022 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: Головуючого Сегеди С.М., суддів: Комлевої О.С., Цюри Т.В., за участю: секретаря Хухрова С.В., представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Баринова Г.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу Одеської міської ради на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 02 березня 2021 року у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Одеської міської ради про встановлення факту, що має юридичне значення и визнання права власності, встановив: 16.05.2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Одеської міської ради, та уточнивши вимоги, просила суд встановити факт, що має юридичне значення, а саме: проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 з ОСОБА_2 з 03.03.2010 року по ІНФОРМАЦІЯ_2, та визнання права власності у порядку спадкування за законом на кв. АДРЕСА_1 . В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачка посилалася на те, що вона з березня 2010 року почала проживати з ОСОБА_2 однією сім`єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу. Вони були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права і обов`язки, але не звернулись до Державного органу реєстрації актів цивільного стану про реєстрацію шлюбу. Через декілька місяців, вони вирішили переїхати до м. Одеси, та орендували кв. АДРЕСА_2 . У грудні 2012 року, після продажу буд. АДРЕСА_3 , ОСОБА_2 було придбано кв. АДРЕСА_1 . В зазначеній квартирі позивачка проживала разом з ОСОБА_2 однією сім`єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу. Під час проживання позивачка оплачувала комунальні послуги, весь час доглядала за ОСОБА_2 надавала йому допомогу в побуті, медичну допомогу, тощо. Спільно проживаючи в одній квартирі, було придбано пральну машину «ВЕКО» серійний номер НОМЕР_1 та телевізор LCD ELEKTRON заводський № 1021204691. Вказані предмети побуту були встановлені в квартирі ОСОБА_2 та перебувають в ній до теперішнього часу, що можуть підтвердити сусіди. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим Одеським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області серія НОМЕР_2 від 01.11.2016 р., про що складено відповідний актовий запис №11108. Після смерті позивачка займалася організацією похорон ОСОБА_2 , що підтверджується документами про витрати на поховання. Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина на його майно. На момент відкриття спадщини у спірній квартирі зі спадкодавцем проживала лише позивачка. З метою прийняття спадщини, що залишилася після смерті ОСОБА_2 , в межах встановленого законом шестимісячного строку, позивачка звернулась до приватного нотаріуса Одеського міського територіального округу Одеської області з відповідною заявою про прийняття спадщини. На підставі заяви 29.03.2017 приватний нотаріус Горда І.В внесла реєстраційний запис про реєстрацію спадкової справи за № 60451930. У видачі свідоцтва про право на спадщину, що залишилась після смерті ОСОБА_2 , позивачці було відмовлено. Позивачка стверджує, що інших спадкоємців ані за заповітом, ані за законом у спадкодавця немає. До нотаріальної контори заяв про прийняття спадщини від інших осіб не надходило. Встановлення юридичного факту проживання однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини має значення для належного оформлення права на спадщину та одержання свідоцтва про право на спадщину. Із позовної заяви вбачається, що у вересні 2017 року позивачка звернулась до Суворовського районного суду м. Одеси із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення. Рішенням від 31.05.2018 р. суд задовільнив заяву. Однак, постановою Одеського апеляційного суду від 24.04.2019 р. рішення суду першої інстанції було скасовано з тих підстав, що суд вбачає існування спору про право. Також судом апеляційної інстанції було роз`яснено право подати позов на загальних підставах. На підставі викладеного, позивачка просила її позовні вимоги задовольнити. Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 02.03.2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені. Встановлено факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 з ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з 3 березня 2010 року по день смерті ОСОБА_2 , тобто по ІНФОРМАЦІЯ_1 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на кв. АДРЕСА_1 , у порядку спадкування за законом після ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . В апеляційній скарзі Одеська міська рада ставить питання про скасування рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 02.03.2021 року, та ухвалення постанови, якою відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Позивачка ОСОБА_1 , в особі представника, надала відзив, в якому просила у задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Вирішуючи питання про слухання справи в режимі відеоконференції, за участю представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Баринова Г.М., колегія суддів виходить із того, що за клопотанням представника ОСОБА_1 - адвоката Баринова Г.М.(т.1, а.с.234-1235) ухвалою колегії суддів від 01.09.2022 року розгляд справи був призначений в режимі відеоконференції (т.1, а.с.236-237), про що учасники справи були належним чином повідомлені (т.1, а.с.238-239). Крім того, відповідно до ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також судів, органів прокуратури України, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність. Згідно зі ст. 12-2 вказаного Закону в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. Згідно зі ст. 26 вказаного Закону правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. Неявка сторони до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою, а тому перешкоди для розгляду справи в даному випадку відсутні. Враховуючи зазначені обставини, а також те, що дана справа перебуває на розгляді Одеського апеляційного суду майже півтора року (т.1, а.с.203-204), колегія суддів вирішила слухати дану справу в режимі відеоконференції, на підставі наявних у справі доказів і за участю учасника справи, який з`явився на відеоконференцію. З підстав викладеного, колегія суддів відмовляє в задоволенні заяви уповноваженої особи ОМР Балюка Б.О. про відкладення судового засідання (т.1, а.с.243-244). При цьому колегією суддів також враховано, що представник ОМР не надав суду доказів неможливості прийняти участь у розгляді справи в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, як того вимагає ст. 212 ЦПК України. Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав. Колегія суддів зазначає, що відповідно до положень ст.ст. 1217, 1258 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Згідно зі ст. 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. Таким чином, для одержання права на спадкування у зазначених осіб необхідно встановлення двох юридичних фактів: 1) проживання однією сім`єю; 2) на час відкриття спадщини має пройти принаймні п`ять років, протягом яких спадкоємець проживав зі спадкодавцем однією сім`єю. За змістом ст. 3 СК України сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Права члена сім`ї має одинока особа. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Таким чином, ознакою проживання спадкоємця однією сім`єю зі спадкодавцем є систематичне ведення з ним спільного господарства, тобто прийняття участі у спільних витратах, спрямованих на забезпечення життєдіяльності сім`ї. При цьому важливою, проте не основною ознакою, є проживання в одному приміщенні зі спадкодавцем. У п. 21 постанови Пленуму Верховного суду України № 7 від 30.05.2008 року «Про судову практику в справах про спадкування» зазначено, що при вирішенні спору про право на спадщину четвертої черги спадкоємців за законом судам необхідно враховувати правила ч. 2 ст. 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини. Тобто, обов`язковою умовою для встановлення факту проживання однією сім`єю, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільної участі у придбанні майна для спільного користування, у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин (постанова Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі № 695/1732/16-ц). Вирішуючи даний спір, та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції послався на докази оплати комунальних послуг за житло, правовстановлюючі документи на квартиру, які залишилися після смерті ОСОБА_2 у позивача, документи, які підтверджують смерть спадкодавця, а також понесення позивачем витрат на поховання. Однак, колегія суддів не погоджується з даними висновками суду, оскільки ці документи не можуть бути доказами підтвердження факту спільного проживання не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини та підтвердження ведення спільного господарства позивача зі спадкодавцем. Показання свідка, якого було допитано в процесі розгляду справи, не є належним доказом спільного проживання однієї сім`єю позивача зі спадкодавцем, оскільки вони носять узагальнений характер та підтверджують лише періодичні відвідування позивачем спадкодавця, відтак не підтверджують наявності усталених відносин, які притаманні сім`ї. Колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції не досліджені більш важливі докази, які б могли спростувати чи підтвердити факт проживання однією сім`єю. Так, з матеріалів справи вбачається, що спадкодавцем у грудні 2012 року, після продажу будинку, було придбано квартиру АДРЕСА_1 . Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 05.01.2013 за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на вищевказану квартиру на підставі договору купівлі-продажу від 24.12.2012 року №6038, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Пашичевою Г.Л. Однак, спадкодавець не здійснив дії щодо реєстрації в даному житловому приміщенні позивача, яка між тим була зареєстрованою в іншому житловому приміщенні. Зазначені обставини додатково свідчать про відсутність наявності усталених відносин між спадкодавцем і позивачем у даній справі, які притаманні сім`ї. Так, за змістом ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу. Відповідно до ст. 65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Однак, з матеріалів справи не вбачається наявності чи відсутності письмової згоди ОСОБА_1 на придбання ОСОБА_2 вищевказаної квартири. Факт придбання пральної машини «ВЕКО», серійний номер WMB 51011F та телевізора LCD ELEKTRON, заводський № 1021204691 (а.с. 12-13), також не може свідчити про наявність усталених відносин між спадкодавцем і позивачем у даній справі, які притаманні сім`ї. Колегія суддів також зазначає, що позивач передчасно заявив вимогу про визнання права власності на спадкове майно. Такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з того, що відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Як зазначено в Листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 року №24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку. Отже, у справах про спадкування права власності на нерухоме майно суди не повинні задовольняти позовні вимоги про визнання права власності в порядку спадкування за законом чи за заповітом за відсутності спору між спадкоємцями стосовно спадщини, оскільки реалізація прав позивачів має інші механізми: звернення до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, встановлення факту прийняття спадщини, продовження строку для прийняття спадщини (у разі відкриття спадщини до 1 січня 2004 року), про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, про встановлення факту постійного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем щодо правовідносин, які виникли після набрання чинності ЦК. Відповідно до абз. 2 п. 23 постанови Пленуму Верховного суду України від 30.05.2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину, вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформлені права на спадщину, особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. Відповідно до ст. 68 Закону України «Про нотаріат» та п. 4 глави 10 розділу II Порядку при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом нотаріус перевіряє наявність підстав для закликання до спадкування за законом осіб, які подали заяви про видачу свідоцтва. Доказом родинних та інших відносин спадкоємців зі спадкодавцем є: свідоцтва органів реєстрації актів цивільного стану, повний витяг з реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису, копії актових записів, копії рішень суду, що набрали законної сили, про встановлення факту родинних та інших відносин. Таким чином, після встановлення факту проживання спадкоємців однією сім`єю зі спадкодавцем, що підтверджується рішенням суду, яке набрало законної сили, на підставі заяви спадкоємців в установленому законом порядку видається свідоцтво про право на спадщину особам, які прийняли спадщину, після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини, а у випадках, передбачених ч.2 ст. 1270, ст. 1276 ЦК України, - не раніше зазначених у цих статтях строків. Таким чином, встановлюючи факт проживання однією сім`єю, суд не повинен вирішувати питання про визнання за позивачем права на спадщину. Спадкоємець після набрання рішенням законної сили про встановлення факту проживання однією сім`єю, має право прийняти спадщину в порядку, встановленому ст. 1269 ЦК України, та набути право на спадщину відповідно до статей 1296 - 1298 ЦК України. Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги надав суду достатні, належні і допустимі докази існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти позовних вимог, оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги. За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦГЖ України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване судове рішення не відповідає зазначеним вимогам, доводи апеляційної скарги його повністю спростовують, оскільки рішення ухвалено не у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід задовольнити, оскаржуване рішення суду - скасувати і прийняти постанову - про відмову в задоволенні позовних вимог. Керуючись ст.ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, п.4 ч.1 ст. 376, ст.ст. 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу Одеської міської ради задовольнити. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 02 березня 2021 року скасувати. Прийняти постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Одеської міської ради про встановлення факту, що має юридичне значення і визнання права власності, відмовити. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складений 07.10.2022 року. Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда О.С. Комлева Т.В. Цюра