Постанова Одеський апеляційний суд № 522/21431/19

Номер провадження: 22-ц/813/2426/22 Справа № 522/21431/19 Головуючий у першій інстанції Домусчі Л. В. Доповідач Комлева О. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03.06.2022 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого-судді Комлевої О.С., суддів: Гірняк Л.А., Сегеди С.М., з участю секретаря Шлапак А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 лютого 2021 року, ухваленого під головуванням судді Домусчі Л.В., повний текст рішення складений 22 лютого 2021 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Одеської міської ради про встановлення факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем не менш як п`ять років та визнання заявника спадкоємцем четвертої черги, - в с т а н о в и в: У грудні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Одеської міської ради про встановлення факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем не менш як п`ять років та визнання заявника спадкоємцем четвертої черги, в якому просив встановити факт спільного проживання однією сім`єю зі спадкодавцем не менш як п`ять років та визнання заявника спадкоємцем четвертої черги за законом до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . В обґрунтування позову позивач зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , яка була матір`ю дружини позивача - ОСОБА_4 . З 2012 року ОСОБА_2 став проживати однією сім`єю зі ОСОБА_3 в її квартирі без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 . Протягом останніх років (з 2012 року) він приймав участі в житті матері дружини - ОСОБА_3 , яка була йому також як рідна матір, допомагав матеріально, купував одяг та продукти харчування, предмети домашнього вжитку, лікував та оплачував комунальні послуги, а також через похилий вік ОСОБА_3 доглядав, допомагав та піклувався про неї, оскільки через стан її здоров`я вона не могла самостійно забезпечити умови свого життя. Разом зі ОСОБА_3 до дня її смерті вони вели спільне господарство, мали спільний бюджет, побут, тобто позивач вважає, що фактично вони проживали однією сім`єю. Коли ОСОБА_3 померла, ним було організовано та сплачено витрати з поховання та інші заходи, зумовлені смертю людини. При цьому після її смерті, він продовжує проживати в її квартирі, сплачувати комунальні платежі за її квартиру, веде в ній домашнє господарство. Посилався на те, що після смерті ОСОБА_3 залишилась спадщина у вигляді вказаної квартири за адресою: АДРЕСА_1 , померлою заповіту складено не було; останніх спадкоємців не має. Він у передбачений законодавством строк звернувся до приватного нотаріуса Юрасова Д.С. із заявою про прийняття спадщини та видачу свідоцтво про право на спадщину за законом. Проте, згідно відповіді від 03.10.2019 року №176/01-16 приватним нотаріусом було відмовлено в видачі позивачу відповідного свідоцтва про право на спадщину на тій підстав, що ним не надано жодних документів про встановлення факту родинних відносин зі спадкодавцем; з приводу цього питання та вирішення належності до черговості спадкування за законом було рекомендовано звернутися до суду. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 11 лютого 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 , представник ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. У обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що судом першої інстанції було зроблено помилкову та необ`єктивну оцінку наданим доказам та всім обставинам справи, оскільки на підтвердження доводів позовних вимог, позивачем були надані до суду належні докази про спільне проживання зі спадкодавцем, проте суд не взяв їх до уваги, також суд дав помилкову оцінку письмовим поясненням свідків. У своєму відзиві на апеляційну скаргу, Хаматуліна О.С. , уповноважена особа ОМР зазначила, що посилання позивача на спільне проживання не є достатнім для визнання факту проживання однією сім`єю без наявності інших ознак сім`ї, оскільки доказів на підтвердження спільного проживання до дня смерті, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла та його ремонт позивачем не надано, тому судом першої інстанції прийняте законне та обґрунтоване рішення, яке не підлягає скасуванню. Учасники справи про призначене судове засідання на 01 червня 2022 року були сповіщені належним чином (а.с. 232). Заяв, або клопотань від учасників справи про відкладення розгляду справи до суду не надходило. Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи. У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (03 червня 2022 року). Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_1 (актовий запис про смерть №1349 від 28.01.2019 року). Зазначене підтверджується лікарським свідоцтвом про смерть №132 від 28.01.2019р., довідкою про причину смерті від 28.01.2019р., свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 28.01.2019р. ОСОБА_3 була матір`ю ОСОБА_4 - дружини позивача, про що свідчать: свідоцтво про народження ОСОБА_4 серії НОМЕР_2 від 23.045.1960 року та свідоцтво про одруження ОСОБА_4 серії НОМЕР_3 від 08.09.1979 року (а.с.15-16). Дружина позивача померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 від 06.07.2011 року (а.с.21). Після смерті ОСОБА_3 залишилась спадщина у вигляді квартири за адресою: АДРЕСА_1 (належна померлій на підставі свідоцтва про право власності серії № НОМЕР_5 від 26.02.2007 року, про що свідчить витяг КП «ОМБТІ та РОН» про реєстрацію права власності на нерухоме майно №14051748 від 28.03.2007 року (а.с.17). Згідно матеріалів спадкової справи №13/2019 року, заведеної приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Юрасовим Д.С. до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , позивач ОСОБА_2 25.07.2019 року подав до нотаріуса заяву про прийняття спадщини. Будь-яких спадкових договорів та заповітів від імені ОСОБА_3 приватним нотаріусом виявлено не було, про що свідчать інформаційні довідки зі Спадкового реєстру від 25.07.2019 року (а.с.77, 79). Інших спадкоємців померлої ні приватним нотаріусом, ні судом не встановлено. Листом від 03.10.2019 року №176/01-16 приватний нотаріус Юрасов Д.С. відмовив позивачу у видачі відповідного свідоцтва про право на спадщину на тій підстав, що ОСОБА_2 не надано жодних документів про встановлення факту родинних відносин зі спадкодавцем - ОСОБА_3 , померлою ІНФОРМАЦІЯ_1 ; з приводу цього питання та з приводу визначення належності до черговості спадкування за законом позивачу було рекомендовано звернутися до суду. Згідно позову, ОСОБА_2 посилався на те, що з 2012 року став проживати однією сім`єю зі ОСОБА_3 в її квартирі без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 . Протягом останніх суми років (з 2012 року) він приймав участі в житті матері дружини - ОСОБА_3 , яка була йому також як рідна матір, допомагав матеріально, купував одяг та продукти харчування, предмети домашнього вжитку, лікував та оплачував комунальні послуги. Відмовляючи ОСОБА_2 у задоволенні позову про встановлення факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем не менш як п`ять років та визнання заявника спадкоємцем четвертої черги, суд першої інстанції виходив з наступних підстав. Спадкування за законом здійснюється у наступній черговості (при цьому кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків зміни черговості одержання права на спадкування, встановлених статтею 1259 ЦК України): - перша черга: діти спадкодавця (у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті), той із подружжя, який його пережив, та батьки; - друга черга: рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері; - третя черга: рідні дядько та тітка спадкодавця; - четверта черга: особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини; - п`ята черга: інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення, та утриманці спадкодавця (неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім`ї спадкодавця, але не менш як п`ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування). Таким чином, в основі спадкування за законом знаходиться принцип черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими. Кожна черга - це визначене коло осіб, з урахуванням ступеня їх близькості спадкодавцеві, яке встановлене законом на підставі припущення про те, що спадкодавець залишив би своє майно найближчим родичам, членам сім`ї, утриманцям і (або) іншим родичам до шостого ступеня споріднення. Статтею 1258 ЦК України передбачено, що кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу. Згідно частини 2 статті 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. Системне тлумачення положень статей 1258, 1259 та інших положень книги 6 ЦК України дозволяє стверджувати про необхідність розмежовувати такі правові конструкції як «одержання права на спадкування наступною чергою» (частина друга статті 1258 ЦК України) та «зміну суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом». «Одержання права на спадкування наступною чергою» (частина друга статті 1258 ЦК України) стосується другої-п`ятої черг і пов`язується із такими негативними юридичними фактами як: відсутність спадкоємців попередньої черги; усунення спадкоємців попередньої черги від права на спадкування; неприйняття спадкоємцями попередньої черги спадщини; відмова від прийняття спадщини. Статтею1264 ЦК України передбачено, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року по справі №5-рп/99 встановлено, що до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п. При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки. Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї, крім власне факту спільного проживання, є ведення з спадкодавцем спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. Таким чином, у зазначеній справі підлягали встановленню, як факт проживання ОСОБА_2 однією сім`єю разом із спадкодавцем ОСОБА_3 на час відкриття спадщини ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), так і тривалість такого проживання - щонайменше п`ять років. Для встановлення факту проживання однією сім`єю необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, наявність взаємних прав та обов`язків. Судом встановлено, що ОСОБА_3 була зареєстрована та проживала до дати смерті у квартирі АДРЕСА_2 . Відповідно до відомостей довідки №76/01-08 від 07.02.2020 року Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради, ОСОБА_3 була єдиною особою, що проживала та була зареєстрована за вищевказаною адресою. У свою чергу, реєстрація місця проживання позивача згідно довідки Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради №77/01-08 від 04.02.2020 року зазначено за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.110). Тобто, адреса позивача відмінна від адреси проживання спадкодавця. Оплата за спожиті житлово-комунальних послуги по квартирі АДРЕСА_2 проводилась із розрахунку однієї особи проживаючої в цій квартирі. Окрім у наданих позивачем квитанціях про сплату комунальних послуг платником зазначено ОСОБА_3 , доказів того, що саме позивачем дані платежі здійснювались матеріали справи не містять. Надаючи оцінку поданим позивачем письмовим доказам, на які він посилався як на підставу своїх вимог щодо ведення зі спадкодавцем спільного побуту та наявності взаємних прав та обов`язків, а саме: договору замовлення на організацію та проведення поховання від 29.01.2019 року, довідки на одержання та підпоховання праху №517 від 29.01.2019 року, судом вірно встановлено, що вказані документи датовані після смерті ОСОБА_3 , а відтак не є доказами, що підтверджують факт проживання однією сім`єю з останньою протягом п`яти років до дня відкриття спадщини. Також про дані обставини не свідчать надані позивачем копії свідоцтво про шлюб позивача із донькою ОСОБА_3 . Висновки суду про те, що підстави позову не підтверджуються наданими позивачем копіями квитанцій на покупку ліків, оскільки матеріали справи не містять відомостей, що дані ліки були придбані саме для ОСОБА_3 , а також того, що вони призначались саме їй. Окрім того, вони датовані січнем 2019 року, що у свою чергу не підтверджують обставин піклування позивача щодо ОСОБА_3 у період із 2012 року по 2019 рік. Окрім того, обставини щодо надання допомоги та піклування позивачем про ОСОБА_3 не можуть свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце протягом вказаного періоду часу з 2012 року по січень 2019 року усталені відносини, які притаманні сім`ї, а документи щодо понесення витрат на поховання не можуть також свідчити про належні правовідносини. З урахуванням викладеного, суд оцінивши докази у справі, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному їх дослідженні прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволені позову, оскільки позивачем не доведено, що відносини позивача та ОСОБА_3 не носили характеру сімейних, не були пов`язані зі спільним побутом, веденням спільного господарства, бюджету, наявністю між ними взаємних прав і обов`язків. Також не надано належних доказів факту проживання позивача з померлою ОСОБА_3 протягом останніх п`яти років до часу відкриття спадщини однією сім`єю, від встановлення якого залежить право позивача на спадкування після померлої ОСОБА_3 , як спадкоємця четвертої черги за статтею 1264 ЦК України. Висновки суду відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами. Також судом при прийнятті рішення були взяті до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності. З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 про те, що судом першої інстанції було зроблено помилкову та необ`єктивну оцінку наданим доказам та всім обставинам справи, оскільки на підтвердження доводів позовних вимог, позивачем були надані до суду належні докази про спільне проживання зі спадкодавцем, проте суд не взяв їх до уваги, також суд дав помилкову оцінку письмовим поясненням свідків, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вони спростовуються матеріалами справи, у відповідності до яких судом надана належна оцінка доказам, які містяться в матеріалах справи, судом взяті до уваги надані пояснення учасників справи та надана обґрунтована оцінка встановленим обставинам справи, а щодо наданих пояснювальних від ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , судом вірно встановлено, що дані докази мають враховуватися судом лише при оцінці достовірності їх показань та їх значення у сукупності з іншими доказами у справі, проте позивачем не було заявлено клопотання про допит даних осіб, як свідків. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що на виконання загальних засад цивільного судочинства щодо змагальності сторін, рівності їх прав щодо подання доказів та доведеності перед судом їх переконливості, доведення тих обставини, на які сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, позивач під час розгляду справи не довів належними і допустимими доказами обставин факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем не менш як п`ять років, та не виконав покладеного на нього процесуальним законом обов`язку доведення підстав позову. Також, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 не спростував надані до суду від відповідача Одеської міської ради доказів того, що він не проживав зі ОСОБА_3 разом за адресою: АДРЕСА_1 не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини. У пункті 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справа № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19, зазначено таке: «Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18 (пункт 41). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18)». Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, з яким погоджується апеляційний суд, про недоведеність позову, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження заявлених позовних вимог щодо встановлення факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем не менш як п`ять років та визнання заявника спадкоємцем четвертої черги, а отже позов не підлягав задоволенню. Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм повну, всебічну та об`єктивну оцінку у своєму рішенні, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03). Зазначені доводи не вказують на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на незаконність судового рішення, і не є визначальними при ухваленні рішення. Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню. Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі. За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України). Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій. Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом. Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Нових доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції надано не було. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32). Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41). Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянути судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має. Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв`язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 - залишити без задоволення. РішенняПриморського районного суду м. Одеси від 11 лютого 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст судового рішення складений 03 червня 2022 року. Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева Судді ______________________________________ Л.А. Гірняк ______________________________________ С.М. Сегеда