Постанова Львівський апеляційний суд № 461/10270/20

Справа № 461/10270/20 Головуючий у 1 інстанції: Фролова Л.Д. Провадження № 22-ц/811/776/22 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 жовтня 2022 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Ніткевича А.В. суддів - Бойко С.М., Копняк С.М. секретаря Матяш С.І. з участю представників позивачки ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 14 лютого 2022 року в складі судді Фролової Л.Д. в справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання права власності на 1/2 частку автомобіля та зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про визнання права власності на 1/2 частку спільного майна подружжя,- встановив: У грудні 2020 року позивач ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 , просила визнати автомобіль Volksvagen Passat, чорного кольору, 2004 року випуску, об`єм двигуна 1896 см3, потужність двигуна 96 кВт, номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 спільною сумісною власністю; визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частку автомобіля Volksvagen Passat, чорного кольору, 2004 року випуску, об`єм двигуна 1896 см3, потужність двигуна 96 кВт, номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 ; стягнути судові витрати. Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що за час перебування з відповідачем у шлюбі придбали у 2018 році автомобіль Volksvagen Passat, чорного кольору, 2004 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , в Польщі, а 14.03.2019 здійснили його первинну реєстрацію в територіальному сервісному центрі №4641 Регіонального сервісного центру МВС у Львівській області на чоловіка ОСОБА_5 . Вважає, що даний автомобіль є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Просила позов задовольнити. У січні 2021 року ОСОБА_5 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_6 про поділ спільного майна подружжя. Позовні вимоги обгрунтовував тим, що під час перебування сторін у шлюбі придбав побутову техніку та меблі в квартиру, яка на праві власності належить матері ОСОБА_4 . Вказана техніка купувалась позивачем за зустрічним позовом на особисті грошові кошти та грошові кошти, які були подаровані йому батьками. У вересні 2021 року він звернувся до суду з позовом про розірвання шлюбу, а відтак виникла потреба в поділі спільного майна подружжя. Враховуючи збільшені позовні вимоги, просив суд визнати меблі придбані ОСОБА_4 спільною сумісною власністю; визнати за ОСОБА_5 право на 1/2 частку від спільного майна подружжя, а саме стягнути грошову компенсацію в розмірі 55 563,50 грн.; судові витрати покласти на відповідача. Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 14 лютого 2022 року в задоволенні первісного позову ОСОБА_4 та зустрічного позову ОСОБА_5 відмовлено в повному обсязі. Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Галицького районного суду міста Львова від 08 грудня 2020 року. Рішення суду оскаржила позивачка ОСОБА_4 . Вважає рішення Галицького районного суду м. Львова від 14 лютого 2022 року, в частині відмови в задоволенні первісного позову, мотивів прийняття такого, незаконним та необґрунтованим. Судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки, викладені в рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи. Вимоги обґрунтовує тим, що відповідач ОСОБА_5 , будучи допитаним в якості свідка судом першої інстанції, визнав факт купівлі автомобіля спільно з позивачкою у шлюбі, не заперечував його вартості, згідно вимог зустрічної позовної заяви, таким заперечувався виключно факт придбання автомобіля за спільні кошти подружжя, зазначаючи, що кошти на його придбання відповідач отримував, як подарунок від батьків протягом 4 років. Наголошує на тому, що суд першої інстанції не врахував, що право власності на транспортний засіб виникає з моменту його державної реєстрації. Вказує на те, що відповідачем не зазначалось і під час судового розгляду не було встановлено, що спірний автомобіль є його особистою приватною власністю. Враховуючи наведене, просить скасувати рішення Галицького районного суду м. Львова від 14 лютого 2022 року в частині відмови в задоволенні вимог первісного позову та в цій частині ухвалити нове рішення, яким первісний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про поділ спільного майна подружжя задовольнити. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх учасників справи, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити виходячи із такого. Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні первісного позову ОСОБА_4 , суд першої інстанції виходив з того, що належними та допустимими доказами не доведений факт придбання майна подружжям під час шлюбу. Договір купівлі - продажу автомобіля відсутній, а відповідь з Головного сервісного центру МВС Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській області, про те, що транспортний засіб було зареєстровано 14 березня 2019 року, не є доказом придбання автомобіля подружжям під час шлюбу, а лише підтверджує факт його державної реєстрації. Така реєстрація могла відбутися і внаслідок дарування, міни автомобіля чи інших правочинів. Оцінюючі надані суду копії електронної декларації та реєстраційні документи, суд зазначив, що такі містять лише характеризуючі дані про автомобіль, однак не містять інформації про обсяг майна, придбаного саме подружжям та його вартість. Відтак, відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог про визнання спільного майна подружжя, оскільки купівля транспортного засобу, що має ідентифікаційний номер, передбачає відповідне оформлення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу. Судом встановлено наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини. Згідно із свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 , 27 червня 2014 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 Франківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції зареєстровано шлюб. З листа Головного сервісного центру МВС Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській області від 25.11.2020р. №31/13-Т-118/Аз встановлено, що згідно даних Реєстру 14 березня 2019 рокуу територіальному сервісному центрі №4641Регіонального сервісного центру МВС у Львівській області на ОСОБА_5 зареєстровано автомобіль VOLKSVAGEN PASSAT, чорного кольору, 2004 року випуску, об`єм двигуна 1896 см3, потужність двигуна 96 кВт, номерний знак НОМЕР_1 . Звертаючись із позовними вимогами ОСОБА_4 свої доводи зводила до того, що спірний автомобіль VolksvagenPassat, чорного кольору, 2004 року випуску, об`єм двигуна 1896 см3, потужність двигуна 96 кВт, номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , придбаний під час перебування у шлюбі за спільні кошти, ввезений подружжям з-за кордону, розмитнений та 14.03.2019 зареєстрований на чоловіка ОСОБА_5 , вважає, спірний автомобіль спільно набутим майном, яке має бути поділено між подружжям. Заперечуючи позовні вимоги відповідач у зустрічному позові зазначив, що кошти на придбання автомобіля Volksvagen Passat, чорного кольору, номерний знак НОМЕР_1 , в сумі 65 000 грн. він отримав як подарунок від батьків протягом 4 років. Тому вважає, що цей транспортний засіб не належить до спільної сумісної власності майна подружжя, а є його особистою власністю. Частиною 1 ст. 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Відповідно до ч. 2 ст. 60 СК України, кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Аналогічно визначено у частині 3 ст. 368 ЦК України, за якою майно набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Як роз`яснено у п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільного нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає розподілу (статті 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, згідно із ч.1 ст. 61 СК України, може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості під час розгляду справи. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. З огляду на наведені положення закону діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно, якщо воно набуте ними за час шлюбу, визнання ж такого майна особистою приватною власністю дружини, чоловіка потребує доведення. Проаналізувавши наявні у справі докази та відповідні їм доводи сторін, колегія суддів акцентує увагу на тому, що автомобіль марки VolksvagenPassat, чорного кольору, 2004 року випуску, об`єм двигуна 1896 см3, потужність двигуна 96 кВт, номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 набутий фактично відповідачем в період шлюбу, відтак є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, оскільки інших умов, окрім, що відповідне майно має бути придбане в шлюбі для надання йому статусу спільного сумісного, законодавець, згідно із ст. 60 СК України не вимагає. Колегія суддів звертає увагу на те, що поняття розмитнення транспортного засобу включає в себе легалізацію автомобіля, який придбаний за межами митної території держави, в якій відбувається розмитнення. Ця процедура є окремим видом митного оформлення товарів, які імпортуються на територію України. Процедура розмитнення починається до в`їзду транспортного засобу на митну територію України та включає в себе: купівлю авто й оформлення документів за кордоном; перетин кордону; отримання сертифікату відповідності; розмитнення авто в Україні; постановка автомобіля на облік у сервісному центрі МВС. Згідно митної декларації UA209190/2019/025320 транспортний засіб Volksvagen Passat, ввезений на митну територію України у грудні 2017 року, у встановленому законом порядку розмитнений та зареєстрований на відповідача ОСОБА_5 , тобто набутий у власність, відтак може бути об`єктом поділу майна подружжя. Сторони по справі не заперечували того факту, що автомобіль був придбаний за межами території України на іноземній реєстрації, в подальшому пройшов легалізацію на території України та був зареєстрований на ім`я ОСОБА_5 . Норми статей 57, 60 СК України встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя щодо належного їм майна, згідно з якими майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Майно, набуте кожним з подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з них. Конструкція статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі №6-843цс17, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі №235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі №404/1515/16-ц та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17 (провадження №14-325цс18). На підтвердження своїх доводів, відповідач ОСОБА_5 не надав жодних належних та допустимих доказів того, що він протягом 2014-2019 рік отримував у дар від батьків кошти, які були витрачені саме на придбання спірного автомобіля. В свою чергу, колегія суддів звертає увагу, що дружина і чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ст. 63 Сімейного Кодексу України). Розірвання шлюбу, відповідно до ст. 68 СК України, не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте під час шлюбу. Згідно із ч.1 ст.70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Неподільні речі, яким є автомобіль, не можуть бути реально поділені між сторонами відповідно до їх часток. Відповідно до положень статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному із подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному із подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц та від 4 червня 2019 року у справі № 916/3156/17. Враховуючи те, що спірний автомобіль фактично знаходиться у відповідача, позивачка не заявляла на присудження їй в порядку поділу майна подружжя грошової компенсації вартості 1/2 частки спірного майна, з врахуванням того, що автомобіль, як неподільна річ не може бути реально розподілена між ними, колегія суддів доходить висновку про задоволення позову ОСОБА_4 , визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності, зокрема визнає за позивачкою право власності на1/2 ідеальну частку транспортного засобу марки Volksvagen Passat, чорного кольору, 2004 року випуску, об`єм двигуна 1896 см3, потужність двигуна 96 кВт, номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 . Пунктом другим частини першої ст. 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно зі ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Отже, колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, приходить висновку, що оскаржуване необхідно скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 щодо визнання транспортного засобу спільним майном подружжя та визнання за ОСОБА_4 права власності на 1/2 частку спірного автомобіля, з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_4 . В решті рішення суду сторонами не оскаржується, а тому судом апеляційної інстанції не переглядається. Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Згідно із ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Із заяви позивачки ОСОБА_4 вбачається, що позивачка 17.11.2020 уклала договір про надання правової допомоги №1711/20 з адвокатом Туркас О.І. Згідно із Додатком №1 до Договору про надання правової допомоги від 17.11.2020 погоджено вартість послуг адвоката. Актом приймання-передачі від 04.12.2020 встановлено надання послуг адвокатом, зокрема складання позовної заяви про поділ спільного майна подружжя на загальну вартість 2500грн. 04.12.2020 року ОСОБА_4 сплатила адвокату 2500 грн., що стверджується квитанцією №0.0.1930164805. Вирішуючи питання про стягнення витрат по оплаті за правничу правову допомогу, колегія суддів, враховуючи складність справи, беручи до уваги ціну позову, а також співвідношення понесених позивачем судових витрат із ціною позову, доходить висновку про стягнення з відповідача 2500 грн. понесених позивачкою витрат на оплату послуг адвоката. Крім цього, відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Зважаючи на задоволення позовної вимоги та апеляційної скарги, з відповідача ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 необхідно стягнути 840,80 грн. судового збору за подання ОСОБА_4 позовної заяви, 420,40 за подання заяви про забезпечення позову, а також 1261,20 грн. за подання апеляційної скарги, разом 2522,40 грн. Керуючись ст. ст. ст.374, ст.ст.376,381,382, 384, 390 ЦПК України, суд, - постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - задовольнити. Рішення Галицького районного суду м. Львова від 14 лютого 2022 року в частині відмови у задоволенні первісного позову ОСОБА_4 скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_4 задовольнити. Визнати автомобіль Volksvagen Passat, чорного кольору, 2004 року випуску, об`єм двигуна 1896 см3, потужність двигуна 96 кВт, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 спільною сумісною власністю ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/2 ідеальну частку автомобіля Volksvagen Passat, чорного кольору, 2004 року випуску, об`єм двигуна 1896 см3, потужність двигуна 96 кВт, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 . Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 2500 (дві тисячі п`ятсот) гривень 00 копійок понесених витрат на правничу допомогу та 2522 (дві тисячі п`ятсот двадцять дві) гривень 40 копійок понесених судових витрат зі сплати судового збору. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст постанови складено 05 жовтня 2022 року. Головуючий А.В. Ніткевич Судді: С.М. Бойко С.М. Копняк