Постанова 4811 № 442/6365/25

Справа № 442/6365/25 Головуючий у 1 інстанції: Курус Р.І. Провадження № 22-ц/811/4251/25 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 травня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого - судді Ніткевича А.В. суддів - Бойко С.М., Копняк С.М. секретаря Гаврилюк Я.Ю. з участю відповідачки ОСОБА_1 , представника відповідачки ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 18 листопада 2025 року в складі судді Курус Р.І. в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ спільно набутого майна, - встановив: У серпні 2025 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до відповідачки ОСОБА_1 про поділ спільно набутого майна, просив стягнути на його користь грошову компенсацію вартості 1/2 частки автомобіля марки VolkswagenPassat д.н.з. НОМЕР_1 , як спільно набутого майна. Вимоги обґрунтовані тим, що перебував з відповідачкою у цивільному шлюбі з 2008 року по 13 вересня 2024 року, проживали однією сім`єю на АДРЕСА_1 , вели спільне господарство, мали спільний сімейний бюджет, за час спільного життя у них народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач їздив на заробітки, протягом тривалого періоду часу надав послуги таксі, всі зароблені кошти витрачав на сімейні потреби: придбання автомобілів, вкладав кошти у покращення житлових умов у будинок, де проживав з відповідачкою та сином. 30.04.2024 позивач переоформив на відповідачку за договором купівлі-продажу в ТСЦ 4644 автомобіль марки Volkswagen Passat 2017 р.в., д.н.з. НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 та витягом з Єдиного державного реєстру МВС стосовно зареєстрованих транспортних засобів. Зазначений автомобіль був придбаний за його кошти у 2022 році та зареєстрований за ним, потім перереєстрований на відповідачку. Відповідачка на даний час виставила на продаж вказаний транспортний засіб на сайті продажу автомобілів «АВТОРІА», тому просить стягнути з відповідачки грошову компенсацію вартості 1/2 частки автомобіля марки Volkswagen Passat 2017 р.в., д.н.з. НОМЕР_1 в сумі 358075,00 грн. Оскаржуваним рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 18 листопада 2025 рокуу задоволені позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ спільно набутого майна відмовлено. Рішення суду оскаржив позивач ОСОБА_3 , вважає рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, не доведено обставини, що мають значення для справи. Зазначає, що під час перебування у фактичних подружніх відносинах, 30.04.2024 переоформив на відповідачку за договором купівлі-продажу в ТСЦ 4644 автомобіль марки Volkswagen Passat2017 р.в., д.н.з. НОМЕР_1 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу. Зазначений автомобіль був придбаний за його кошти у 2022 році та зареєстрований за ним, у подальшому перереєстрований на відповідачку. Згідно із консультаційним звітом про оцінку майна та довідки про середньостатистичну вартість КТЗ, вартість спірного автомобіля станом на 28.07.2025 становить 716150,00 грн. За час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, був придбаний інший автомобіль Dacia Logan 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_4 , який зареєстрваоний за відповідачкою 25.03.2015, орієнтовна ринкова вартість вказаного автомобіля 3000 дол США. 13.09.2024 відповідачка вигнала позивача з будинку, в якому останній проживав з 2008 року та відмовила віддати навіть особисті речі, автомобілі також залишилися у відповідачки. Покликаючись на положення договору купівлі продажу, зазначає, що такий носив суто формальний характер, без жодих юридичних наслідків, оскільки, як до підписання такого, так і надалі спірний транспортний засіб перебував і надалі перебуває у спільній сумісній власності сторін, як такий що придбаний ними за час фактичних подружніх відносин без реєстрації шлюбу. Жодних розрахунків за автомобіль не проводилося. Крім цього, з відповідного договору не вбачається, що автомобіль придбаний за особисті кошти відповідачки та що такий стає її особистою власністю, тому протилежний висновок суду першої інстанції, не відповідає фактичним обставинам справи. Зазначає, що тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільності майна подружжя, покладається на того з подружжя, який її спростовує. На думку апелянта, його частка у спірному автомобілі складає 1/2 ринкової вартості автомобіля, яка становить 716150,00 грн. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь якому іншому шлюбі, поширюється положення глави 8 цього кодексу. Покликається на судову практику. Просить скасувати рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 18 листопада 2025 року та ухвалити нове рішення, який позов задовольнити, стягнути з відповідачки витрати по сплаті судового збору за подання позову та апеляційної скарги. 23.01.2026 на адресу апеляційного суду надійшов відзив ОСОБА_1 на апеляційну скаргу, зазначає, що за переоформлення автомобіля на підставі договору купівлі-продажу оплатила кошти, при цьому позивач не надав доказів наявності у нього коштів на придбання такого автомобіля. Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх учасників справи, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення враховуючи таке. Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що звертаючись до суду із позовом про стягнення 1/2 вартості автомобіля марки Volkswagen Passat 2017 р.в., д.н.з. НОМЕР_1 , позивач вказує на те, що такий було придбано ним у 2022 році та в подальшому переоформлено на відповідачку за договором купівлі-продажу, проте, оплата за таким договором не відбувалася. Зокрема, 30.04.2024 між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 був укладений договір купівлі-продажу №4664/2024/4517757 транспортного засобу, відповідно до якого ОСОБА_3 зобов`язується передати у власність ОСОБА_1 транспортний засіб марки Volkswagen Passat р.в., д.н.з. НОМЕР_1 (а.с. 45). Відповідно до п. 2.1. Договору, передача транспортного засобу продавцем і прийняття його Покупцем здійснюється після повної оплати вартості майна, а згідно п. 2.2, право власності на транспортний засіб переходить до Покупця з моменту підписання даного договору. За домовленістю сторін, вартість транспортного засобу складала 454 618,00 грн. Судом встановлено, що автомобіль був переданий і на даний час знаходиться у відповідачки, тому, на переконання суду, оплата за таким договором була здійснена. Доводи позивача про те, що відсутні докази здійснення зазначеної оплати та відсутності у відповідачки доходів для придбання зазначеного автомобіля, є суперечливими, оскільки матеріали справи не містять і доказів наявності у позивача джерел доходів, необхідних для придбання цього майна у 2022 році. Враховуючи презумпцію правомірності правочину, укладаючи договір купівлі-продажу, визначаючи вартість предмету цього договору та передаючи транспортний засіб відповідачці, позивач погодився на те, що оплата за таким договором здійснена і що предмет договору стане особистою власністю відповідачки. Позивач не надав належних та допустимих доказів, на підтвердження того, що укладений договір купівлі-продажу є недійсним, у судовому засіданні представник позивача зазначила, що договір купівлі-продажу на транспортний засіб не оскаржувався в судовому порядку. Таким чином, суд прийшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя, оскільки позивач не довів перед судом обґрунтованості позовних вимог. У зв`язку з відмовою у позові, за висновком суду, судові витрати, понесені позивачем, відшкодуванню не підлягають. Колегія суддів вцілому погоджується із висновками суду першої інстанції та додатково звертає увагу на таке. За змістом частин першої та сьомої статті 41 Конституції України, частин першої та п`ятої статті 319 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і таке використання не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства. Статтями 316, 317, 319, 321, 328 ЦК України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майно, які ним здійснюються на власний розсуд. Право власності є непорушним та ніхто не може бути позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. За загальним правом власник самостійно розпоряджається своїм майном. Розпорядження об`єктом спільної власності має свої особливості. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (стаття 71 СК України). Таким чином, суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання. Судом встановлено, що позивач ОСОБА_3 та відповідачка ОСОБА_1 з 2008 року по вересень 2024 року спільно проживали у будинку АДРЕСА_1 , який належить відповідачці за заповітом її матері ОСОБА_5 , вели спільне господарство, мали спільний бюджет, набували майно, були пов`язані спільним побутом та мали взаємні права та обов`язки, а отже, перебували у фактичних шлюбних відносинах (а.с. 42). ІНФОРМАЦІЯ_1 у позивача та відповідача народився син ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_5 (а.с. 8). 30.04.2024 між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 був укладений договір купівлі-продажу №4664/2024/4517757 транспортного засобу, відповідно до якого 30.04.2025 ОСОБА_3 зобов`язується передати у власність ОСОБА_1 транспортний засіб марки Volkswagen Passat р.в., д.н.з. НОМЕР_1 (а.с. 45). Відповідно до п. 2.1. Договору, передача транспортного засобу продавцем і прийняття його Покупцем здійснюється після повної оплати вартості майна, а згідно п. 2.2, право власності на транспортний засіб переходить до Покупця з моменту підписання даного договору. За домовленістю сторін, вартість транспортного засобу складала 454 618,00 грн. В свою чергу, ринкова вартість зазначеного автомобіля станом на 28.07.2025 визначена у консультаційному звіті про оцінку майна, складеному суб`єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_6 та становить 716150 грн. (а.с. 18-28). На даний час автомобіль марки Volkswagen Passat 2017 р.в., д.н.з. НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , зареєстрований за відповідачкою (а.с. 9, 16). Зазначені обставини визнаються сторонами, відтак в силу ст. 82 ЦПК України не підлягають доказуванню. Звертаючись до суду із позовними вимогами позивач ОСОБА_3 зводить такі до того, що спірний автомобіль є спільним сумісним майном сторін, тому просить стягнути на його користь грошову компенсацію вартості 1/2 частки автомобіля марки Volkswagen Passat д.н.з. НОМЕР_1 , як спільно набутого майна. Тлумачення пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 21 вересня 2022 року в справі №127/23627/20, постанову Верховного Суду від 05 грудня 2022 року в справі № 233/4580/20). Такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов`язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т.д.) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі №567/3/22). Як поділ спільного сумісного майна в натурі, так і визначення розміру часток кожного з них, може здійснюватися на підставі: договору подружжя; рішення суду при наявності спору між подружжям. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абзацу другого частини першої статті 71 СК України) (постанова Верховного Суду від 12 квітня 2023 року у справі № 648/3137/15-ц). Так, відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про запровадження презумпції спільності права власності подружжя на майно, набуте ними в період шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована, один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який заперечує її застосування. Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України). Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Аналогічні положення містяться у частині другій статті 372 ЦК України. Відповідно до положень статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному із подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному із подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Правовідносини, в яких позивач просить припинити право власності на свою частку в спільному майні з отримання грошової компенсації на свою користь, регулюються також положенням частини другої статті 364 ЦК України, яка передбачає, що якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.10.2018 у справі № 127/7029/15 зазначила, що поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України). У постанові від 03.08.2022 у справі № 756/13997/15 Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду вказав, що, оскільки майно подружжя складається, як правило, з різних за призначенням та вартістю речей, розподіл здійснюється таким чином, щоб в остаточному підсумку кожен одержав у натурі таку кількість речей, вартість яких була б тотожна величині частки дружини та чоловіка. У випадку, коли такої натуральної точності досягти неможливо, виходом із ситуації є доплата одному з подружжя грошової компенсації. У постанові від 09.02.2022 у справі № 521/1963/19 Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зауважив, що правовідносини, в яких позивач просить припинити не право власності відповідача у спільному майні з виплатою компенсації, а своє право на частку в майні з отриманням компенсації на свою користь, є відмінними за своєю природою і регулюються статтею 364 ЦК України, яка передбачає, що співвласник, частка якого в майні не може бути виділена в натурі, має право на отримання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості цієї частки. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 у справі №209/3085/20 зазначила, що згода відповідача на виплату грошової компенсації позивачеві, право власності якого на частку у праві спільної сумісної власності припиняється, не є обов`язковою. За змістом частини четвертої статті 71 СК України згоду на отримання такої компенсації замість частки у праві спільної сумісної власності на майно при його поділі має надати той із подружжя, на чию користь таку компенсацію присуджує суд. Цей припис узгоджується з приписом частини другої статті 364 ЦК України, за змістом якого саме той співвласник, який бажає виділу, має надати згоду на одержання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки у неподільній речі. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач ОСОБА_3 фактично покликається на зазначені норми матеріального права та судову практику. В свою чергу, позивач ОСОБА_3 та відповідачка ОСОБА_1 не є та ніколи не були подружжям. Відповідно до ч. 1 ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу. У доводах позовної заяви, позивач самостійно зазначає, що для визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, ален не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків. Поряд з цим, доказів встановлення факту проживання з відповідачкою однією сім`єю без реєстрації шлюбу, у судовому порядку, позивач ОСОБА_3 не надав, відповідних вимог у межах даної справи не заявляє. Враховуючи заявлені позивачем ОСОБА_3 вимоги, виключною правовою проблемою даного судового провадження є необхідність встановлення наявності в останнього прав вимоги до ОСОБА_1 про поділ спільно набутого майна та як наслідок відповідного статусу спірного майна. Колегія суддів виходить з того, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки (ч. 2 ст. 3 СК України). Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК Українишлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя. Згідно із частиною першою статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя. Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно. Встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту спільного їх проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи). Спільний побут, у свою чергу, передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної раці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо. До прав та обов`язків, притаманних подружжю, слід віднести зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України тощо. При цьому, має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин, оскільки самі по собі, наприклад, факти перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки або спільна присутність їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою при відсутності інших наведених вище ознак не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склалися та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю. Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю. При цьому, факт місця реєстрації (проживання) жінки та чоловіка за однією адресою не є ні головною, ні обов`язковою ознакою наявності фактичного шлюбу. Так само факт спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу не може бути встановлений лише показаннями свідків та наявністю спільних фотографій за відсутності інших доказів. Без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю, спільний відпочинок осіб не є достатнім для визнання факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу. Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 10.10.2018 у справі № 367/7714/16-ц, від 23.09.2021 у справі № 204/6931/20, від 04.12.2023 у справі №543/563/22, від 10.04.2024 у справі № 760/20948/16-ц. Як наслідок, сам факт визнання відповідачем обставин чи вимог, пов`язаних із проживанням одією сім`є без реєстрації шлюбу є недостатньо для преюдиції та відповідних правових наслідків у спорі про поділ майна чи виплату компенсації частки такого, оскільки відповідні вимоги не належать до безспірних, а повинні доводитися у кожному разі з врахуванням принципів доказування та змагальності. Таким чином, покликання ОСОБА_3 на те, що відповідачка ОСОБА_1 визнає факт їхнього проживання однією сім`єю з 2008 року по листопад 2024 року, оскільки у своїй позовній заяві про стягнення аліментів з ОСОБА_3 , вказує, що з останнім проживала у цивільному шлюбі з 2008 року, не є визначальним та не може підмінити обов`язок сторони звертатися до суду з такою вимогою та доводити таку. Крім цього, у своїй же позовній заяві позивач ОСОБА_3 зазначає про факт проживання однією сім`єю з відповідачкою з 2008 року по 13 вересня 2024 року, тобто вказує інший період такого проживання. В свою чергу, у справі № 442/2697/25 суд не встановлював, слідуючи принципу диспозитивності цивільного судочинства, факту проживання сторін однією сім`єю, при цьому, вказав, що позивачка 2008 року проживала в цивільному шлюбі з відповідачем, як обґрунтування позовних вимог та доводів останньої, без будь якої конкретизації завершення відповідних відносин. Натомість, преюдиційне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин (15 вересня 2022 року Велика Палата Верховного Суду у справі № 910/12525/20, провадження № 12-61гс21 (ЄДРСРУ № 106558719)). Поряд з цим, як зазначалося вище доказів встановлення факту проживання позивача ОСОБА_3 та відповідачки ОСОБА_1 , позивач не надав. Враховуючи наведене та не надаючи правової оцінки, з метою уникнення будь якої преюдиції у майбутньому, доводам сторони відповідачки щодо відсутності доказів про наявність у позивача коштів на придбання спірного автомобіля чи твердженням останнього, щодо його доходів та вкладень таких у спільні інтереси (майно) з відповідачкою, колегія суддів приходить переконання про те, що підстави для надання статусу спільного майна сторін, спірному автомобілю марки VolkswagenPassat д.н.з. НОМЕР_1 та як наслідок можливості позивача вимагати стягнення на його користь грошової компенсації вартості 1/2 частки автомобіля, відсутні. Як вже зазначалося, обґрунтовуючи вимогу про стягнення 1/2 вартості автомобіля марки Volkswagen Passat 2017 р.в., д.н.з. НОМЕР_1 , позивач зазначає, що придбавши автомобіль у 2022 році у подальшому переоформив такий на відповідачку за договором купівлі-продажу, однак оплата за таким договором не відбувалася. Поряд з цим, слідуючи позиції сторін, колегія суддів контатує те, що спірний транспортний засіб за договором купівлі-продажу був переданий відповідачці і такий знаходиться у її володінні. Колегія суддів звертає увагу на те, що статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі судового рішення. Апеляційним судом не встановлено обставин, за яких правомірність правочину купівлі-продажу, на підставі якого відповідачка набула у власність спірний автомобіль, у передбаченому законом порядку спростована на підставі судового рішення. Як наслідок, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду аналізу та оцінки доводів ОСОБА_3 стосовно укладеного між сторонами договору купівлі-продажу автомобіля. Інші доводи, які зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлених обставин справи та спрямовані на переоцінку доказів у справі, висновків суду не спростовують. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 259, 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, - ухвалив: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення. Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 18 листопада 2025 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 05 травня 2026 року. Головуючий А.В. Ніткевич Судді: С.М. Бойко С.М. Копняк