Постанова 4811 № 455/2314/23

Справа № 455/2314/23 Головуючий у 1 інстанції: Клімченко М.І. Провадження № 22-ц/811/958/24 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 серпня 2024 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді: Ванівського О.М. суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О., секретаря: Ковальчука Ю.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Цап В.О. на рішення Старосамбірського районного суду Львівської області від 28 лютого 2024 року у справі за позовом представника ОСОБА_2 адвоката Дик Світлани Іванівни до ОСОБА_1 про поділ спільної сумісної власності подружжя,- В С Т А Н О В И В: В жовтні 2023 року представник ОСОБА_2 адвокат Дик С. І. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , про визнання права власності за ОСОБА_1 на автомобіль, що є спільною сумісною власністю подружжя та стягнення 1/2 вартості автомобіля в розмірі 100000 грн. Позов обґрунтовано тим, що 02.06.2005 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено шлюб. Від шлюбу мають дітей: дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Оскільки подружні відносини між сторонами не склалися, рішенням Старосамбірського районного суду Львівської області від 25.10.2022 шлюб було розірвано. В період шлюбу за спільні кошти подружжя, а саме 08.07.2022, було придбано автомобіль VOLKSWAGEN PASSAT 2002 року випуску. Після розірвання шлюбу сторони не змогли дійти згоди щодо розподілу спільного транспортного засобу у позасудовому порядку. Просила у порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , право приватної власності на автомобіль марки VOLKSWAGEN PASSAT VIN код НОМЕР_2 2002 року випуску; у порядку поділу спільного майна подружжя стягнути із ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , в користь ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , 100000,00 грн. грошової компенсації вартості 1/2 частини автомобіля марки VOLKSWAGEN PASSAT VIN код НОМЕР_2 2002 року випуску. Рішенням Старосамбірського районного суду Львівської області від 28 лютого 2024 року позов задоволено. У порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , право приватної власності на автомобіль марки VOLKSWAGEN PASSAT VIN код НОМЕР_2 2002 року випуску. У порядку поділу спільного майна подружжя стягнуто з ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , в користь ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , НОМЕР_4 (сто тисяч) гривень грошової компенсації вартості 1/2 частини автомобіля марки VOLKSWAGEN PASSAT VIN код НОМЕР_2 2002 року випуску. Стягнуто з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_2 судовий збір у сумі 1073 (одна тисяча сімдесят три) гривні 60 копійок, витрати на правову допомогу в розмірі 8000 (вісім тисяч) гривень та витрати на проведення оцінки вартості спірного транспортного засобу в розмірі 2000 (дві тисячі) гривень. Рішення суду оскаржив представник ОСОБА_1 - адвокат Цап В.О., подавши апеляційну скаргу. Вважає, що рішення Старосамбірського районного суду ухвалене за неповно з`ясованих обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, обставини визнані судом встановленими - недоведені, має місце невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, у зв`язку з чим рішення суду є незаконним, необґрунтованим та підлягає скасуванню. Вказує, що самостійно заробивши чималі кошти особисто придбав в 2022 році автомобіль "VOLKSWAGEN PASSAT"; д.н.з. НОМЕР_5 ; VIN-код: НОМЕР_6 , рік випуску: 2002, свідоцтво про реєстрацію Т.З. НОМЕР_7 , а позивач ОСОБА_2 участі в придбанні вищевказаного автомобіля не приймала взагалі. Легковий автомобіль, який позивач необґрунтовано оцінює вартістю 200 000 грн, коштує значно менше. Вартість автомобіля вказана значно зменшилася. Для встановлення його дійсної вартості, на даний момент, а саме: на - листопад 2023 року (на час розгляду справи) необхідний був незалежний експертний висновок (судовотоварознавча експертиза) з метою визначення його ринкової вартості. Просить рішення суду скасувати та постановити нове судове рішення, яким у позові відмовити. Учасники справи в судове засідання не з`явились, хоч належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи. Від представника відповідача Цап В.О. надійшло клопотання про слухання справи без їх участі. Згідно з ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Згідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам. Згідно з вимогами ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з огляду на наступне. Матеріалами справи та судом встановлено, що з 2005 по 25.10.2022 сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. 08 липня 2022 року за час спільного проживання в шлюбі однією сім`єю ними, позивачкою ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_1 , було набуто у власність автомобіль марки «VOLKSWAGEN PASSAT» 2002 року випуску, номер кузова НОМЕР_6 . 08 червня 2023 року Територіальний сервісний центр МВС №4648 надав відповідь №31/13-4648-Д5/Аз на адвокатський запит №45 від 29.05.2023, що згідно даних Єдиного державного реєстру МВС автомобіль Volkswagen модель Passat 2002 року випуску VIN код НОМЕР_2 08.07.2022 був зареєстрований за громадянином ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Митна вартість даного автомобіля становила 39387 грн. 19 червня 2023 року приватним підприємством «Оціночна компанія «АПЕКС» було проведено аналіз ринку стосовно потенційної вартості колісного транспортного засобу VOLKSWAGEN PASSAT 2002 року з дизельним двигуном об`ємом 1896 куб. см. Згідно консультаційної довідки, виданої цим підприємством, діапазон вартостей на об`єкт згідно технічного завдання становить від 140000,00 до 200000,00 грн. Частиною 1 ст.60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Відповідно до ч. 2ст. 60 Сімейного кодексу України, кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Аналогічно норма викладена у частині 3ст. 368 ЦК України, за якою майно набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Як роз`яснено у п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільного нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає розподілу (статті 60,69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України), відповідно до частин 2, 3ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, згідно із ч.1 ст. 61 СК України, може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості під час розгляду справи. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. З огляду на наведені положення закону діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно, якщо воно набуте ними за час шлюбу, визнання ж такого майна особистою приватною власністю дружини, чоловіка потребує доведення. Проаналізувавши наявні у справі докази та відповідні їм доводи сторін, колегія суддів акцентує увагу на тому, що автомобіль марки «VOLKSWAGEN PASSAT» 2002 року випуску, номер кузова НОМЕР_6 набутий відповідачем у період перебування сторін у шлюбі, відтак є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, оскільки інших умов, окрім, що відповідне майно має бути придбане в шлюбі для надання йому статусу спільного сумісного, законодавець, згідно із ст. 60 СК України не вимагає. Норми статей 57, 60 СК України встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя щодо належного їм майна, згідно з якими майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Майно, набуте кожним з подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з них. Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі №6-843цс17, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі №235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі №404/1515/16-ц та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17 (провадження №14-325цс18). При цьому, відповідачем під час розгляду справи не було надано належних та допустимих доказів на спростування презумпції права спільної сумісної власності подружжя на придбане в період шлюбу майно, хоча відповідно до ст.12, 81 ЦПК України це є його обов`язком. Згідно консультаційної довідки ПП «Оціночна компанія «Апекс» від 19.06.2023 року діапазон вартостей на об`єкт (автомобіль марки «VOLKSWAGEN PASSAT» 2002 року випуску, номер кузова НОМЕР_6 ) згідно технічного завдання становить 140 000 - 200 000 грн. Відповідачем по справі ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції не надано належних доказів на спростування вартості автомобіля. Встановивши, що автомобіль марки «VOLKSWAGEN PASSAT» 2002 року випуску, номер кузова НОМЕР_6 придбаний позивачем та відповідачем у період шлюбу за спільні кошти подружжя, суд першої інстанції прийшов правильного висновку, що автомобіль є об`єктом спільної сумісної власності сторін. В свою чергу, колегія суддів звертає увагу, що дружина і чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ст. 63 Сімейного Кодексу України). Розірвання шлюбу, відповідно до ст. 68 СК України, не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте під час шлюбу. Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї (частини перша, четверта статті 65 СК України). Згідно із ч. 1 ст. 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України). Разом з цим, представник ОСОБА_1 - адвокат Цап В.О. оскаржує і додаткове рішення, яким вирішено питання судових витрат на правову допомогу. Так, колегія суддів виходить з того, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч. 1ст. 133 ЦПК України). Відповідно до ст. 133 ЦПК Україна правнича допомога є складовою судових витрат. Частинами 2-4ст. 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Згідно із п. 8 ч. 3ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставістатті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України`заява №19336/04, від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95), від 06 липня 2015 року у справі «Заїченко проти України» (п.131), зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц. Згідно із пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» № 5076-VI(далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Відповідно до ч.ч. 5, 6ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Отже, розмір витрат на правничу допомогу визначається судом, виходячи з умов договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, проте, вказаний розмір може бути зменшений за клопотанням іншої сторони у разі, якщо такі витрати є неспівмірними із складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних, обсягом наданих послуг та ціною позову та (або) значенням справи для сторони. Відповідно до положень ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Згідно ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Тобто, розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправ івтручатися у ці правовідносини. Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Відповідно до ч. 3ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Тобто, ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, необхідність, розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Верховний Суд в постанові 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц зазначив, що при застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, однак, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині четвертій статті 137 ЦПК України. Для визначення суми відшкодування необхідно послуговуватися критеріями реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи. На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу представником позивачки надано договір про надання правової допомоги №32/23 від 28.03.2024, додаткову угоду №1 до договору про надання правової допомоги №32/23 від 28.03.2023, акт приймання-передачі наданих послуг від 27.02.2024 на виконання вищевказаного договору, рахунок на оплату №1 від 23.10.2023. З наданих доказів слідує, що вартість наданих послуг становить 8 000,00 грн. Поряд з цим, колегія суддів не може розділити та погодитися із зазначеним розміром витрат на правову допомогу. Як вбачається з матеріалів справи, позивачка та її представник в жодне судове засідання не з?явилися, на адресу суду скеровано заяву про розгляд справи без їх участі, позовні вимоги підтримують та просять їх задовольнити в повному обсязі. Затрачений адвокатом час потраченим на з`ясування обставин справи, вивчення правовідносин і матеріального права, яке такі регулює, оскільки обізнаність адвоката у таких презюмується, а також із часом на підготовку адвокатського запиту не відповідає зазначеній вартості послуг наданих адвокатом. Враховуючи наведене, колегія суддів приходить висновку, що критерії реальності адвокатських витрат, а саме такої їхньої складової, як дійсності та необхідності, у контексті їх грошової оцінки у даній справі не є дотримані, тому з врахуванням зазначеного апеляційну скаргу у цій частині необхідно задовольнити, а оскаржуване додаткове рішення змінити, зменшивши розмір судових витрат на правову допомогу з 8000,00 грн. до 3000,00 грн. Керуючись ст.ст. 367, 368, ст. 374, ст.ст. 376, 381, 382, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Цап В.О.- задовольнити частково. Рішення Старосамбірського районного суду Львівської області від 28 лютого 2024 року змінити, зменшити витрати на професійну правничу допомогу які стягнуті з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_2 з 8 000,00 грн до 3 000,00 грн. В решті рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 15.08.2024 року. Головуючий : Ванівський О.М. Судді: Цяцяк Р.П. Шеремета Н.О.