Постанова 4803 № 212/10233/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3918/21 Справа № 212/10233/19 Суддя у 1-й інстанції - Борис О. Н. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 травня 2021 року м.Кривий Ріг Справа № 212/10233/19 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Зубакової В.П. суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М. секретар судового засідання - Євтодій К.С. сторони: позивачка ОСОБА_1 , відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Схід Фінанс», розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "СХІД ФІНАНС" на рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 лютого 2021 року, яке ухвалено суддею Борис О.Н. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 02 лютого 2021 року, - В С Т А Н О В И В : У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Схід Фінанс», третя особа державний реєстратор Виконавчого комітету Троїцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області Колтунова Ольга Олександрівна, про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна та скасування запису про право власності. Позовна заява мотивована тим, що 18 грудня 2006 року між ПАТ «ВіЕйБі Банк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 59/в, відповідно до умов якого позичальниця отримала грошові кошти в розмірі 11 500 доларів США, з кінцевим строком повернення 17 грудня 2016 року. Цього ж дня, на забезпечення виконання позичальницею взятих на себе зобов`язань щодо повернення кредитних коштів, між банком та ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки, предметом якого є однокімнатна квартира за номером АДРЕСА_1 . Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 березня 2013 року задоволено позовні вимоги ПАТ «ВіЕйБі Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та стягнуто з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором №59 в розмірі 72648,73 грн. 19 липня 2019 року між ПАТ «ВіЕйБі Банк» та ТОВ «Схід Фінанс» був укладений договір про відступлення прав за договором іпотеки. 19 листопада 2019 року Державним реєстратором було проведено державну реєстрацію права власності спірної квартири за ТОВ «Схід Фінанс», як за іпотекодержателем. Позивачка вважає, що перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя ТОВ «Схід Фінанс» відбувся з порушенням законодавства, оскільки позивачка вимоги про усунення порушення від іпотекодержателя не отримувала, між сторонами існує спір про розмір заборгованості, відповідачем не було отримано інформацію про вартість майна за якою відбувалося зарахування вимог, реєстрація права власності за іпотекодержателем відбулась під час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Посилаючись на вказані обставини, позивачка просила суд: скасувати рішення Державного реєстратора про державну реєстрацію індексний номер 49236160 від 18 жовтня 2019 року права власності квартири за номером АДРЕСА_1 за ТОВ «Схід Фінанс» та скасувати запис про право власності за номером 33737503 від 15 жовтня 2019 року Державного реєстратора про державну реєстрацію права власності за ТОВ «Схід Фінанс» на квартиру за номером АДРЕСА_1 з поновленням запису про речові права на нерухоме майно, обтяженням таких прав, що існували до проведення державної реєстрації прав. Ухвалою Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 грудня 2019 року судом вжито заходи забезпечення позову, а саме накладено арешт на кватиру за номером АДРЕСА_1 . Рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 лютого 2021 року позовні вимоги задоволено частково. Скасовано рішення державного реєстратора Виконавчого комітету Троїцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області Колтунової Ольги Олександрівни про державну реєстрацію прав від 18 жовтня 2019 року, індексний номер 49236130 з припиненням речового права - права власності ТОВ «Схід Фінанс» на однокімнатну квартиру за номером АДРЕСА_1 , зареєстрованого 15 жовтня 2019 року Державним реєстратором в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності 33737503. Стягнуто з ТОВ «Схід Фінанс» на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 5652 гривні 60 копійок. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі відповідач ТОВ «Схід Фінанс» просить скасувати рішення суду в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права. Зокрема, відповідач не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо порушення вимог Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки дія цього Закону розповсюджується виключно на випадки, коли відчуження предмету іпотеки здійснюється без згоди його власника, тоді як у даному випадку, сторони погодили між собою можливість звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку. До таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 13 червня 2018 року у справі №645/5280/16, а Постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі №802/1340/18-а та від 19 травня 2020 року у справі №644/3116/18-ц, на які посилається суд першої інстанції, не можуть розглядатися в якості належних правових підстав для їх беззаперечного тлумачення у цій судовій справі виключно на користь позивачки, оскільки, у відповідності до норм ч. 4 ст. 263 ЦПК України суд лише враховує висновки застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, та в пункті 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, станом на час прийняття державним реєстратором оскаржуваного рішення, взагалі були відсутні положення, у відповідності до яких протягом дії Закону про мораторій для державної реєстрації права власності на нерухоме майно, державний реєстратор мав би також отримувати і відповідну окрему згоду іпотекодавця на такі дії, окрім тієї, яка викладена в Іпотечному договорі. Також, відповідач вважає, що оскаржуване судове рішення не обгрунтоване належним чином та судом були прийняті лише доводи позивачки, на користь якої й було прийнято рішення у справі. У відзиві на апеляційну скаргу, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, позивачка ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Вовк М.В., зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Крім того, позивачка ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Вовк М.В., просить стягнути з відповідача ТОВ «Схід Фінанс» понесені нею витрати на правничу допомогу за розгляд справи у суді апеляційної інстанції у сумі 2 500,00 грн. Рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в апеляційному порядку не оскаржене, а тому колегія суддів не перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду в цій частині, адже, згідно ч. 1 ст. 13, ч. 1 ст. 367 ЦПК України, і зважаючи на роз`яснення, викладені в п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24.10.2008 року, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та заявлених позовних вимог у суді першої інстанції. Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача ТОВ «Схід Фінанс» - адвоката Глуховецького О.С., який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, представника позивачки ОСОБА_1 адвоката Вовка М.В., який заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що 18 грудня 2006 року між ПАТ «ВіЕйБі Банк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 59/в, відповідно до умов якого позичальниця отримала грошові кошти в розмірі 11 500 дол. США з кінцевим строком повернення 17 грудня 2016 року (т.1 а.с. 12-14). 18 грудня 2006 року, на забезпечення виконання позичальницею взятих на себе зобов`язань щодо повернення кредитних коштів, між ПАТ «ВіЕйБі Банк» та ОСОБА_1 був укладений Договір іпотеки, предметом якого є однокімнатна квартира за номером АДРЕСА_1 , належна на праві власності ОСОБА_1 на підставі Договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Літвіновою І.І. 26 червня 2003 року за реєстраційним номером 4962. Договір іпотеки посвідчено приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Кульбіда Н.М., за реєстраційним номером 6802 (т.1 а.с. 233-238). Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 березня 2013 року було задоволено позовні вимоги ПАТ «ВіЕйБі Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ВіЕйБі Банк» заборгованість за кредитним договором №59/в, в розмірі 72648,73 грн. (т.1 а.с. 18). 19 липня 2019 року між ПАТ «ВіЕйБі Банк» та ТОВ «Схід Фінанс» був укладений Договір про відступлення прав вимоги № 24435, згідно якого ТОВ «Схід Фінанс» отримало право вимоги за кредитним договором № 59/в від 18 грудня 2006 року (т.1 а.с. 161-168). 19 липня 2019 року між ПАТ «ВіЕйБі Банк» та ТОВ «Схід Фінанс» був укладений Договір про відступлення прав вимоги, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайловою Н.О., за реєстраційним номером 3718, за умовами якого право вимоги за Договором іпотеки від 18 грудня 2006 року відступлене ТОВ «Схід Фінанс» (т.1 а.с. 239-250, т.2 а.с. 1-58). Листом від 19 липня 2019 року за № 01-2/5076 було повідомлено ОСОБА_1 про заміну кредитора з ПАТ «ВіЕйБі Банк» на ТОВ «Схід Фінанс» за Кредитним договором № 59/в від 18 грудня 2006 року (т.1 а.с. 178). 29 липня 2019 року ТОВ «Схід Фінанс» було направлено ОСОБА_1 заяву (вимогу) щодо порушення основного зобов`язання (усунення порушень) за № 80-2907/19, згідно якої кредитор просив позичальницю, протягом тридцяти днів з дати отримання цієї вимоги, сплатити заборгованість за кредитним договором в розмірі 461804,42 грн. Також, ТОВ «Схід Фінанс» повідомлено позичальницю про те, що у випадку невиконання або несвоєчасного виконання цієї вимоги, Іпотекодержатель буде змушений розпочати процедуру примусового стягнення заборгованості, шляхом прийняття у свою власність іпотеки, у відповідності зі ст. 37 Закону України «Про іпотеку» (т.2 а.с. 59-61). 15 жовтня 2019 року ТОВ «Схід Фінанс» звернулось із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень до Державного реєстратора для реєстрації права власності на квартиру за номером АДРЕСА_1 за заявником (т.1 а.с. 231-232). Згідно звіту про оцінку нерухомого майна від 15 жовтня 2019 року, здійсненого ТОВ «Оціночний стандарт» та наданого Державному реєстратору, ринкова вартість однокімнатної квартири за номером АДРЕСА_1 , станом на 15 жовтня 2019 року, становила 110180 грн. (т.1 а.с. 182-194). Рішенням Державного реєстратора про державну реєстрацію індексний номер 49236160 від 18 жовтня 2019 року про реєстрацію права власності, за ТОВ «Схід Фінанс» зареєстровано квартиру за номером АДРЕСА_1 та здійснено запис про право власності за номером 33737503 від 15 жовтня 2019 року про державну реєстрацію права власності за ТОВ «Схід Фінанс» на квартиру за номером АДРЕСА_1 . В якості підстави виникнення права власності зазначено Іпотечний договір зареєстрований в реєстрі за № 6801, виданий 18.12.2006, видавник: Приватний нотаріус Криворізького міського нотаріального округу Кульбіда Н.М.; Договір Про відступлення прав вимоги за іпотечними договорами, зареєстровано в реєстрі за № 3718, виданий 19.07.2019, видавник: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Михайлова Н.О. (т.1 а.с. 32-33). За умовами пункту 7.6.1 Договору іпотеки сторони підписали іпотечне застереження про надання Іпотекодавцем згоди Іпотекодержателю на прийняття Іпотекодержателем одностороннього рішення про перехід права власності на Предмет іпотеки до Іпотекодержателя (придбання Предмету іпотеки у власність) у випадку виникнення у Іпотекодержателя права звернення стягнення на Предмет іпотеки відповідно до умов цього Договору та вимог чинного законодавства України. ОСОБА_1 проживає в однокімнатній квартирі за номером АДРЕСА_1 , загальною площею 34,9 кв. м. За ОСОБА_1 не зареєстровано іншого нерухомого майна, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо ОСОБА_1 за індексним номером 184698801 від 15.10.2019 року (т. 2 а.с. 71-89). ОСОБА_1 не надавала добровільної згоди на реєстрацію права власності на спірну квартири за ТОВ «Схід Фінанс» за іпотечним договором. Встановивши, що позивачка ОСОБА_1 постійно проживає у спірній квартирі, загальна площа якої не перевищує 140 кв.м., у неї не знаходиться у власності інше нерухоме майна, суд першої інстанції дійшов висновку, що до виниклих між сторонами правовідносин підлягає застосуванню Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), у зв`язку з чим скасував рішення державного реєстратора Виконавчого комітету Троїцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області Колтунової Ольги Олександрівни про державну реєстрацію прав від 18 жовтня 2019 року, індексний номер 49236130 з припиненням речового права - права власності товариства з обмеженою відповідальністю «Схід Фінанс» на однокімнатну квартиру за номером АДРЕСА_1 , зареєстрованого 15 жовтня 2019 року Державним реєстратором в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності 33737503. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Так, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції. Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Таким чином, у розумінні положень наведеної норми права у чинній редакції, на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у попередній редакції, правомірними способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є, зокрема, скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав. До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19, від 16 вересня 2020 року у справі № 352/1021/19 та від 25 листопада 2020 року у справі № 761/15741/17. Отже, з урахуванням змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», такий спосіб захисту прав позивача як скасування державної реєстрації прав, на теперішній час, є правомірним. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Схожий за змістом висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) зазначено, що кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (статті 15, 16 ЦК України). Цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003). При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відтак ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2019 року у справі № 826/7380/15, провадження № 11-778апп18). Таким чином, при зверненні до суду з даним позовом, ОСОБА_1 було обрано неналежний спосіб захисту її порушених прав, однак, з урахуванням наведеного вище, спір має бути вирішений у судовому порядку, з огляду на внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», що відповідає принципу ефективності судочинства. Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» від 05.06.2003 року № 898-IV (надалі - Закон № 898-IV), іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3). За приписами частини першої статті 35 цього Закону у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положеннями статті 37 цього Закону (в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. Із внесенням змін до цієї норми згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» (надалі - Закон № 800-VI) норми статті 37 Закону № 898-IV передбачають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Стаття 36 Закону № 898-IV (в редакції, яка діяла на час укладення договору іпотеки) передбачала, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Після внесення Законом № 800-VI змін до статті 36 Закону № 898-IV її нормами передбачено, зокрема, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Разом з тим, відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок), для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу). У цьому випадку, умовами Договору іпотеки від 18 грудня 2006 року, зокрема 7.6.1. цього Договору іпотеки, передбачено, що сторони підписали іпотечне застереження про надання Іпотекодавцем згоди Іпотекодержателю на прийняття Іпотекодержателем одностороннього рішення про перехід права власності на Предмет іпотеки до Іпотекодержателя (придбання Предмету іпотеки у власність) у випадку виникнення у Іпотекодержателя права звернення стягнення на Предмет іпотеки відповідно до умов цього Договору та вимог чинного законодавства України. З наведеного слідує, що згідно з умовами іпотечного договору підставами для задоволення вимог іпотекодержателя шляхом позасудового врегулювання є іпотечне застерження, підписане сторонами при укладенні цього Договору. Разом з тим, 07 червня 2014 року набрав чинності Закон Укрїни «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» №1304-VII (надалі Закон №1304-VII), підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону №898-IV, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку. Згідно з пунктом 23 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року №1023-XII (у редакції, що діяла на момент укладення кредитного договору та договору іпотеки) (надалі Закон №1023-XII), споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції. Пунктом 4 Закону № 1304-VII передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм. Відповідно до частини третьої статті 33 Закону № 898-IV звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону № 898-IV). Отже, Закон № 898-IV прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки. Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону № 1304-VII право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору. Водночас Закон №1304-VII ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що однокімнатна квартира за номером АДРЕСА_1 , загальною площею 34,9 кв.м., яка використовується позивачкою ОСОБА_1 , як місце постійного проживання, не може бути примусово стягнута на підставі дії Закону №1304-VII, у тому числі і шляхом реєстрації права власності за ТОВ «Схід Фінанс», як забезпечення виконання ОСОБА_1 умов Кредитного договору від 18 грудня 2006 року, укладеного в іноземній валюті. Отже, у нотаріуса були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за ТОВ «Схід Фінанс». Аналогічний висновок щодо застосування положень Закону № 1304-VII міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18а та від 19 травня 2020 року у справі №644/3116/18-ц. Підстави для відступу від цього висновку відсутні. Посилання в апеляційній скарзі на висновки Верховного Суду у постанові від 13 червня 2018 року у справі №645/5280/16 щодо розповсюдження дії Закону № 1304-VII виключно на випадки, коли відчуження предмету іпотеки здійснюється без згоди його власника, тоді як у даному випадку, сторони погодили між собою можливість звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку, колегією суддів не приймаються, оскільки зазначене суперечить правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у наведених вище постановах від 20 листопада 2019 року у справі №802/1340/18-а та від 19 травня 2020 року у справі №644/3116/18-ц. При цьому, Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи №755/10947/17 зазначила, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати, тобто, у даному випадку, застосуванню підлягає саме постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі №644/3116/18-ц. Доводи ж апеляційної скарги про те, що в пункті 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, станом на час прийняття державним реєстратором оскаржуваного рішення, взагалі були відсутні положення, у відповідності до яких протягом дії Закону № 1304-VII для державної реєстрації права власності на нерухоме майно, державний реєстратор мав би також отримувати і відповідну окрему згоду іпотекодавця на такі дії, окрім тієї, яка викладена в Іпотечному договорі, спростовуються вищенаведеним та не приймаються колегією суддів. Доводи, викладені в апеляційні скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Позивачка позивачка ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Вовк М.В., просить стягнути з відповідача ТОВ «Схід Фінанс» понесені нею витрати на правничу допомогу за розгляд справи у суді апеляційної інстанції у сумі 2 500,00 грн., на підтвердження чого надала суду Акт-прийому передачі правничої допомоги, відповідно до умов Договору про надання правничої допомоги №04/12/Л від 04.12.2019 року, складений та підписаний сторонами 26 березня 2021 року, та квитанцію Серії АВ-ТБ №002115 від 26.03.2021 року про сплату 2 500,00 грн. за складання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Згідно із частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок спростування співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України). При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, фінансового стану обох сторін та інших обставин. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Схожі висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц. Пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові на позивача. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України). У частині четвертій статті 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом у постановах від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 і від 11 листопада 2020 року у справі № 673/1123/15-ц, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України). Як вбачається з матеріалів справи, професійну правничу допомогу позивачці ОСОБА_1 надає адвокат Вовк М.В., що підтверджено Ордером Серії АЕ №1010000 від 05.12.2019 року. Сторонами складено Акт приймання-передачі правничої допомоги у суді апеляційної інстанції, відповідно до якого гонорар адвоката становить 2 500,00 грн. (складання відзиву на апеляційну скаргу), які сплачено клієнтом у повному обсязі. Враховуючи вищевикладене та складність справи, з урахуванням виконаної адвокатом роботи, принципів співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, колегія суддів вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивачки витрати на професійну правничу допомогу, пов`язані з розглядом справи в суді апеляційної інстанції в загальному розмірі 2 500,00 грн., оскільки такі витрати зумовлені поданням ТОВ «Схід Фінанс» апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яка залишена судом без задоволення. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "СХІД ФІНАНС" - залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 лютого 2021 року - залишити без змін. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СХІД ФІНАНС" на користь ОСОБА_1 судові витрати, понесені на надання професійної правничої допомоги у суді апеляційної інстанції, у розмірі 2 500 (дві тисячі п`ятсот) гривень 00 (нуль) копійок. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 20 травня 2021 року. Головуючий: Судді: