Постанова 4875 № 922/87/22

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 вересня 2022 року м. Харків Справа № 922/87/22 Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Крестьянінов О.О., суддя Пуль О.А. за участю секретаря судового засідання Дзюби А.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Сахновщинське імені М.О. Ключки" (вх. № 632 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 11.04.2022 у справі №922/87/22, ухвалене у приміщенні Господарського суду Харківської області суддею Лавренюк Т.А., повний текст складено 11.04.2022, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Максіма - Твін", м. Харків, до Приватного акціонерного товариства "Сахновщинське імені М.О. Ключки", Харківська область, Сахновщиський район, с. Сугарівське, про стягнення 665317,11 грн, ВСТАНОВИВ: Рішенням Господарського суду Харківської області від 11.04.2022 у справі №922/87/22 задоволено позов повністю. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Сахновщинське імені М.О. Ключки" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Максіма - Твін" 311526,00грн основного боргу, 28575,04грн 36% річних, 13690,07грн пені, 311526,00грн штрафу, 9979,75грн судового збору. Не погодившись з вказаним рішенням місцевого господарського суду, Приватне акціонерне товариство "Сахновщинське імені М.О. Ключки" звернулась до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 11.04.2022 у справі № 922/87/22 та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 13690,07 грн, штрафу в розмірі 311526,00 грн та 36% річних у розмірі 26193,79 грн. Крім того, апелянт просить здійснити розгляд даної апеляційної скарги у судовому засіданні за участю відповідача або його повноважного представника. Водночас, заявник апеляційної скарги просить поновити пропущений строк на апеляційне оскарження рішення місцевого господарського суду на підставі статті 256 Господарського процесуального кодексу України, посилаючись на те, що повний текст оскаржуваного рішення отримано 12.05.2022, а також враховуючи обставини щодо введення в Україні воєнного стану з 24.02.2022 та його продовження на час подання апеляційної скарги. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 04.07.2022 поновлено Приватному акціонерному товариству "Сахновщинське імені М.О. Ключки" строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Харківської області від 11.04.2022 у справі №922/87/22; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Сахновщинське імені М.О. Ключки" (вх. № 632 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 11.04.2022 у справі №922/87/22; встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв, клопотань, тощо та роз`яснено про можливість надіслання документів на офіційну адресу електронної пошти суду (inbox@eag.court.ua) з засвідченням електронним цифровим підписом уповноваженої особи або з використанням програми "Електронний суд". Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 27.07.2022, зокрема, призначено апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Сахновщинське імені М.О. Ключки" (вх. № 632 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 11.04.2022 у справі №922/87/22 до розгляду на 06 вересня 2022 року о 10:30 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, пр. Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань. № 132, про що повідомлено учасників справи; доведено до відома учасників справи, що явка їх представників в судове засідання не є обов`язковою. З огляду на обставини, пов`язані з військовою агресією Російської Федерації, у тому числі введенням воєнного стану відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, та його продовження Указами Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022 і від 17.05.2022 № 341/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", справа розглядається у розумний строк. У судове засідання Східного апеляційного господарського суду 30.08.2022 представники сторін не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи належним чином повідомлені. Крім того, поштове відправлення, а саме ухвала суду апеляційної інстанції від 27.07.2022, було надіслано на офіційну адресу місцезнаходження позивача, проте ухвала не була вручена адресату під час доставки з підстав: "адресат відсутній за вказаною адресою". Згідно з пунктом 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (частина 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України). Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи та правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення учасників справи про час та місце розгляду справи, виходячи з того, що участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені частиною першою статтею 42 Господарського процесуального кодексу України) є правом, а не обов`язком сторін, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників учасників справи. Дослідивши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах встановлених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду у відповідності до вимог статті 282 Господарського процесуального кодексу України зазначає про такі обставини. З матеріалів справи вбачається, що 28.04.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Максіма-Твін" (постачальник) та Приватним акціонерним товариством "Сахновщинське імені М.О. Ключки" (покупець) укладено договір поставки засобів захисту рослин № 28/04 (далі договір), відповідно до умов пункту 1.1. якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов`язався поставити та передати у власність у зумовлені даним договором строки засоби захисту рослин (далі - товар), а покупець зобов`язався прийняти товар та своєчасно оплатити його вартість на умовах договору (а.с. 12-13). Найменування товару, його кількість, ціна за одиницю та загальна вартість зазначаються у видаткових накладних, які є невід`ємною частиною цього договору (п.1.2 договору). Відповідно до пункту 2.1 договору сторони погодили, що загальна ціна цього договору складається із загальної суми вартості товару, що поставляється, згідно всіх видаткових накладних до договору, протягом терміну його дії. Орієнтовна сума договору становить 500000,00 грн. Якщо вартість всіх поставок товару за цим договором перевищуватиме або буде меншою від орієнтовної суми договору, то вважатиметься, що загальна ціна договору узгоджена сторонами шляхом підписання видаткових накладних, за якими фактичної поставлено та прийнято товар протягом строку дії договору (п. 2.2 договору). Пунктами 2.3, 2.4 договору сторони передбачили, що ціна за одиницю товару, кількість та асортимент товару узгоджується сторонами у видаткових накладних, які є невід`ємною частиною договору. Видаткові накладні, що виписані в період дії цього договору, є його невід`ємними частинами, незалежно від того, чи є в них посилання на даний договір. Відповідно до пункту 3.2 договору оплата за поставлений товар може проводитись покупцем на підставі належним чином оформлених видаткових накладних або на підставі виставленого постачальником рахунку-фактури. Згідно з пунктом 3.3 договору повна оплата поставленого товару повинна бути здійснена покупцем не пізніше 30 вересня 2021 року (остаточна дата розрахунку). Покупець має право провести розрахунок за товар на умовах 100% попередньої оплати вартості поставленого товару. Датою оплати товару вважається дата надходження грошових коштів на поточний банківський рахунок постачальника (п.п.3.4, 3.5 договору). У разі погіршення фінансового стану покупця та відсутності у нього можливості виконувати грошові зобов`язання за цим договором, покупець зобов`язаний протягом трьох календарних днів письмово повідомити постачальника про дані зміни та причини їх виникнення (п.3.7 договору). Відповідно до умов пунктів 4.1, 4.2, 4.4, 4.5 договору постачальник поставляє товар шляхом одноразової поставки або поставки товару партіями, відповідно до видаткових накладних. Доказом факту поставки товару є оформлені належним чином документи - видаткова накладна, товарно-транспортна накладна. Датою поставки товару вважається дата передання товару покупцю, яка зазначена у видатковій накладній, підписаній уповноваженими представниками обох сторін. Поставка товару у повному обсязі здійснюється у строк до 20 вересня 2021 року. Товар вважається переданим постачальником і прийнятим покупцем за кількістю та якістю з моменту (дати) підписання уповноваженими представниками обох сторін видаткової (-их) накладної (-их). Право власності на товар переходить в момент підписання видаткової накладної (визначається її датою) з одночасним прийманням по кількості та якості (п.п. 4.6, 4.7 договору). За умовами пункту 5.2 договору приймання товару по кількості та якості проводиться покупцем в момент одержання її від постачальника. Покупець зобов`язаний перевірити кількість товару, його вагу, комплектність, цілісність тари, а також відсутність ознак пошкодження чи псування товару, та у разі їх виявлення, покупець має письмово негайно, до закінчення приймання, повідомити про це постачальника. При відсутності такої заяви, товар вважається прийнятим покупцем по кількості та якості. Претензії по якості товару приймаються протягом 2-х календарних днів з моменту (дати) поставки, на підставі документів, що підтверджують невідповідність якості товару стандарту, виданого незалежним експертним органом і підписаним представниками сторін (п.5.3 договору). Відповідно до пункту 6.1 договору у разі невиконання своїх зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно чинного законодавства України. Пунктом 6.2 договору передбачено, що при порушенні термінів оплати за договором покупець сплачує постачальнику: - пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України (що діяла на момент виникнення та існування заборгованості через прострочення оплати) від загальної суми платежу, що нездійснений своєчасно (заборгованості) за кожен день прострочення; - при порушенні термінів оплати більше ніж 10-ти (десяти) календарних днів, покупець додатково сплачує постачальнику штраф у розмірі 100 % (сто відсотків) від суми поставленого товару. Відповідно до пункту 6.5 договору у разі невиконання покупцем зобов`язань щодо оплати отриманого товару, то відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного Кодексу України покупець сплачує на користь постачальника, крім суми заборгованості та інших штрафних санкцій, 36% (тридцять шість) річних. Річні нараховуються на загальну суму простроченої оплати. У пункті 6.6 договору сторони домовились, що нарахування штрафних санкцій за неналежне виконання або несвоєчасне виконання зобов`язань за цим договором здійснюється без обмеження строку та відповідно до статті 259 Цивільного кодексу України, застосовується загальна позовна давність (три роки) до вимог про стягнення пені, штрафу, процентів/відсотків. Для нарахування штрафних санкцій, передбачених цим договором, не застосовується положення ч.6 ст.232 Господарського кодексу України. Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2021 року. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за порушення його умов: несвоєчасне, неповне, неналежне (усупереч положенням договору) виконання взятих на себе зобов`язань за цим договором, якщо такі порушення були допущені під час його дії (п. 10.1 договору). З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов укладеного договору ТОВ "Максіма-Твін" поставлено, а ПРАТ "Сахновщинське імені М.О. Ключки" отримано товар на загальну суму 311 526,00грн, що підтверджується видатковими накладними від 29.04.2021 № РН-0000021 на суму 164656,80грн, від 29.04.2021 № РН-0000022 на суму 82328,40грн, від 06.05.2021 № РН-0000025 на суму 7840,80грн, від 13.05.2021 № РН-0000028 на суму 56700,00грн, а також відповідними товарно-транспортними накладними (а.с. 14-21). Перелічені документи первинного бухгалтерського обліку підписані обома сторонами та засвідчені печатками юридичних осіб. Факт отримання товару за вказаними документами відповідачем не заперечується. На оплату вартості поставленого товару позивачем до сплати виставлено рахунки-фактури від 29.04.2021 №СФ-0000017 на суму 164656,80грн, від 29.04.2021 №СФ-0000018 на суму 82328,40грн, від 06.05.2021 № СФ-0000021 на суму 7840,80грн, від 13.05.2021 № СФ-0000024 на суму 56700,00грн (а.с. 24-27). Проте, ПРАТ "Сахновщинське імені М.О. Ключки" в порушення своїх зобов`язань вартість отриманого товару за договором поставки засобів захисту рослин від 28.04.2021 № 28/04 не оплатило, що підтверджується матеріалами справи та відповідачем не заперечується, у зв`язку з чим в останнього утворилась заборгованість в сумі 311526,00грн за цим договором. З цих підстав, 10.01.2022 позивач - ТОВ "Максіма-Твін", звернувся до Господарського суду Харківської області з даним позовом про стягнення з ПРАТ "Сахновщинське імені М.О. Ключки" 311526,00грн основної заборгованості за поставлений товар згідно договору поставки засобів захисту рослин від 28.04.2021 № 28/04, а також нарахованих у відповідності до пункту 6.2 договору пені за період прострочення обов`язку з оплати поставленого товару за період з 01.10.2021 по 01.01.2022 у сумі 13690,07 грн та штрафу в розмірі 100 % від вартості не оплаченого товару у сумі 311526,00 грн, а також на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України та пункту 6.5 договору 36% річних за період прострочення грошового зобов`язання з 01.10.2021 по 01.01.2022 на суму 28575,04 грн (а.с. 1-3). Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором поставки засобів захисту рослин від 28.04.2021 № 28/04 у частині повного та своєчасного проведення розрахунків за поставлений товар. З матеріалів справи вбачається, що відповідач у відзиві на позовну заяву заявив клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій на підставі статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України щодо вимог про стягнення штрафу та пені до 0% від заявлених сум, а також щодо вимог про стягнення 36% річних, посилаючись на те, що розмір відповідальності за невиконання грошових зобов`язань за договором поставки, що відповідатиме критерію справедливості, становить 3% річних. 11.04.2022 місцевим господарським судом ухвалено оскаржуване рішення про задоволення позову (а.с. 52-57). Вказане рішення місцевого господарського суду з посиланням на приписи статей 11, 509, 525, 526, 549 625, 627, 628, 629, 692 Цивільного кодексу України, статей 193, 217, 230, 265 Господарського кодексу України мотивоване тим, що позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу є обґрунтованими, оскільки отримання відповідачем товару за договором поставки засобів захисту рослин № 28/04 від 28.04.2021 на загальну суму 311526,00грн підтверджується копіями видаткових накладних, копіями товарно-транспортних накладних, оформленими належним чином та факт наявності заборгованості на вказану суму відповідачем не спростований. Крім того, враховуючи обставини щодо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати поставленого товару, перевіривши надані позивачем до позовної заяви розрахунки пені, штрафу та 36% річних, суд першої інстанції дійшов висновку про їх правомірність та наявність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині. Водночас, за наслідками розгляду клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій суд першої інстанції, керуючись приписами статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України, дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення з таких підстав: відповідач був обізнаний з правовими наслідками порушення строків розрахунків, передбачених договором; невиконання відповідачем зобов`язань в частині оплати за поставлений товар та відсутність доказів вчинення дій задля часткового погашення наявної заборгованості або врегулювання спору мирним шляхом. В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається на те, що рішення Господарського суду Харківської області від 11.04.2022 у справі №922/87/22 ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, що є обов`язковою підставою для його скасування. Зокрема, за твердженням апелянта, умови укладеного договору в частині застосування штрафних санкцій містять вагомий дисбаланс між розміром штрафних санкцій та суті зобов`язання, з урахуванням відсутності співмірних штрафним санкціям негативних наслідків, спричинених позивачу таким простроченням, а тому просить врахувати, що неустойка не може перетворюватися на несправедливо непомірний тягар для відповідача та бути джерелом отримання невиправдних додаткових прибутків кредитором (позивачем), у зв`язку з чим просить зменшити розмір штрафних санкцій відповідно до статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України до 0% від заявленої суми штрафу. Крім того, з посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 відповідач зазначив про несправедливість та неспівмірність положень договору в частині визначення відповідальності у вигляді 36% річних, тоді як, на його думку, обґрунтованим та справедливим є розмір відсотків, визначений статтею 625 ЦК України, якою встановлена відповідальність боржника за порушення грошового зобов`язання у розмірі 3% річних від простроченої суми, тобто 2381,25 грн. Відповідно до вимог частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Враховуючи вимоги процесуального законодавства, суд апеляційної інстанції здійснює перегляд рішення Господарського суду Харківської області від 11.04.2022 у справі №922/87/22 виключно у межах доводів та вимог апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Сахновщинське імені М.О. Ключки", які зводяться до незгоди апелянта із судовим рішенням в частині стягнення суми штрафу, пені та 36% відсотків річних, а саме: в частині відмови у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій. Відповідна позиція узгоджується, зокрема, із висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.11.2018 у справі №913/64/18. Апеляційний господарський суд, переглядаючи у апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, зазначає наступне. Пунктом 3 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов`язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов`язань. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України). Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина друга статті 551 ЦК України). Згідно з частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. За визначенням частини першої статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Частина третя статті 551 Цивільного кодексу України дозволяє зменшити розмір неустойки за рішенням суду за наявності кількох умов: якщо розмір неустойки значно перевищує розмір заподіяних невиконанням зобов`язання збитків; за наявності інших обставин, що мають істотне значення. Законодавцем не визначено переліку таких обставин, тому наявність таких обставин встановлюється на підставі аналізу конкретної ситуації. Зокрема, істотне значення мають обставини, які стосуються ступеня виконання зобов`язання, причин невиконання або неналежного виконання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків, тощо. Стаття 233 Господарського кодексу України визначає, як обставини, що беруться до уваги у випадку зменшення неустойки, ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, не лише майнові, але і інші інтереси сторін, які заслуговують на увагу. Положення частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником. Суд апеляційної інстанції враховує, що судова практика щодо застосування зазначених норм ГК України та ЦК України наразі є усталеною, а правові висновки неодноразово були висвітлені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, Верховного Суду від 14.04.2021 у справі № 923/587/20, від 01.10.2020 у справі № 904/5610/19, від 02.12.2020 у справі № 913/698/19, від 26.01.2021 у справі № 922/4294/19, від 24.02.2021 у справі №924/633/20, від 03.03.2021 у справі № 925/74/19, від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 30.03.2021 у справі № 902/538/18, від 19.01.2021 у справі № 920/705/19, від 27.01.2021 у справі № 910/16181/18, від 31.03.2020 у справі № 910/8698/19, від 11.03.2020 у справі № 910/16386/18, від 09.07.2020 у справі № 916/39/19, від 08.10.2020 у справі № 904/5645/19, від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20, від 13.04.2021 у справі № 914/833/19, від 22.06.2021 у справі № 920/456/17 і відповідно до цих висновків при визначення розміру неустойки судам належить керуватися наступними загальними підходами (правилами): - обидва кодекси містять норми, які дають право суду зменшити розмір обрахованих за договором штрафних санкцій, але ГК України вказує на неспівмірність розміру штрафних санкцій з розміром збитків кредитора як на обов`язкову умову, за наявності якої таке зменшення є можливим, тоді як ЦК України виходить з того, що підставою зменшення можуть бути й інші обставини, які мають істотне значення; - зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки; - довести наявність обставин, які можуть бути підставою для відповідного зменшення, має заінтересована особа, яка заявила пов`язане з цим клопотання; - неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора; - господарський суд повинен надати оцінку як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення; - закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення; - чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, а тому таке питання вирішується господарським судом згідно статті 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; - підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, в Україні діє принцип свободи договору та заборони суперечливої поведінки, сторони добровільно уклали договір і визначили штрафні санкції, тому суд має зменшувати розмір таких санкцій саме у виключних випадках з урахуванням всіх обставин справи. Тобто при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій судам належить брати до уваги як обставини, прямо визначені у статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними в порядку, передбаченому положеннями статей 74, 76-77 ГПК України. Найчастіше судами враховувалися такі обставини (постанови Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №916/3211/16, від 26.01.2021 у справі №922/4294/19, від 24.02.2021 у справі №924/633/20, від 16.03.2021 у справі № 922/266/20): - ступінь виконання зобов`язання боржником (співвідношення між сумою простроченого зобов`язання та загальною сумою зобов`язання); - причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання; - тривалість прострочення виконання; - наслідки порушення зобов`язання для кредитора; - поведінку боржника (системність порушення, чи навпаки - порушення з боку боржника мало винятковий характер; намагання/зусилля боржника погасити борг або погашення основної заборгованості на момент звернення до суду, намагання врегулювати спір в досудовому порядку, звернення з пропозиціями про реструктуризацію боргу до кредитора); - поведінку кредитора; - майновий стан кредитора та боржника (наявність збитків, заборгованості по виплаті заробітної плати); - негативні наслідки стягнення неустойки з боржника, які можуть настати для нього та третіх осіб (трудового колективу, населення); ризики настання неплатоспроможності боржника; - статус боржника, предмет діяльності боржника (забезпечення оборонних потреб, безпеки та здоров`я населення); - майнові, а також інші інтереси сторін, які заслуговують на увагу. Втім, закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд оцінити при ухваленні рішення. Суд не зобов`язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій, оскільки це не входить в предмет доказування у справах про стягнення штрафу (пені). Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи, а також повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення неустойки, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (статті 86, 236-238 ГПК). Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 17.07.2021 у справі № 916/878/20. За змістом статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності; суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Отже, зменшення заявлених штрафних санкцій, які нараховуються за неналежне виконання стороною свої зобов`язань кореспондується із обов`язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести відповідно до положень статей 74, 76 - 77 ГПК України, статтею 233 ГК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, їх спричинення зумовлене винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів. Суд апеляційної інстанції зазначає, що предметом спору у даній справі є матеріально-правова вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Максіма - Твін" до Приватного акціонерного товариства "Сахновщинське імені М.О. Ключки" про стягнення суми основного боргу за поставлений товар згідно договору поставки засобів захисту рослин від 28.04.2021 № 28/04 у розмірі 311526,00грн, а також нарахованих за порушення строків виконання зобов`язання з оплати товару відповідно до пункту 6.2 договору штрафу у розмірі 311526,00грн та пені у розмірі 13690,07грн, відповідно до статті 625 ЦК України, пункту 6.5 договору 36 % річних у розмірі 28575,04грн. Матеріалами справи підтверджується, що у квітні-травні 2021 року ПРАТ "Сахновщинське імені М.О. Ключки" прийняло від ТОВ "Максіма - Твін" без будь-яких зауважень товар згідно договору від 28.04.2021 № 28/04 на загальну суму 311526,00 грн на підставі видаткових накладних від 29.04.2021 № РН-0000021, № РН-0000022, від 06.05.2021 № РН-0000025, від 13.05.2021 № РН-0000028 (а.с. 14-21). Підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і фіксує факт здійснення господарської операції та встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. При цьому, строк виконання відповідного грошового зобов`язання визначається за правилами, встановленими частиною 1 статті 692 ЦК України. Така правова позиція викладена в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2020 у справі №922/1467/19. Отже, з моменту підписання видаткових накладних та отримання від позивача товару відповідач усвідомлював наявність в нього зобов`язання здійснити повний розрахунок за поставлений товар у строк не пізніше 30 вересня 2021 року у відповідності до умов пункту 3.3 договору, яким передбачена остаточна дата розрахунку. За умовами пункту 3.7 укладеного між сторонами договору у разі погіршення фінансового стану покупця та відсутності у нього можливості виконувати грошові зобов`язання за цим договором, покупець зобов`язаний протягом трьох календарних днів письмово повідомити постачальника про дані зміни та причини їх виникнення. Проте, ні на час настання строку повного розрахунку за постановлений товар, ні під час розгляду даної справи відповідачем не надано доказів здійснення оплати за поставлений товар у повному обсязі або частково, а також доказів повідомлення позивача про погіршення фінансового стану покупця та відсутності у нього можливості виконувати грошові зобов`язання за цим договором. Разом з тим, відповідачем допущено порушення строків розрахунку за поставлену позивачем продукцію на три місяці. Суд апеляційної інстанції зазначає, що у розділі 6 договору сторонами погоджено відповідальність сторін. Так, пунктом 6.2 договору передбачено, що при порушенні термінів оплати за договором покупець сплачує постачальнику: пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України (що діяла на момент виникнення та існування заборгованості через прострочення оплати) від загальної суми платежу, що нездійснений своєчасно (заборгованості) за кожен день прострочення; при порушенні термінів оплати більше ніж 10-ти (десяти) календарних днів, покупець додатково сплачує постачальнику штраф у розмірі 100 % (сто відсотків) від суми поставленого товару. Пунктом 6.5 договору встановлено, що у разі невиконання покупцем зобов`язань щодо оплати отриманого товару, то відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного Кодексу України покупець сплачує на користь постачальника, крім суми заборгованості та інших штрафних санкцій, 36% (тридцять шість) річних. Річні нараховуються на загальну суму простроченої оплати. Відтак, судом першої інстанції встановлено, що з урахуванням пунктів 6.2, 6.5 договору, наданий позивачем розрахунку пені, штрафу та 36% річних здійснений арифметично та методологічно правильно, тому позовні вимоги про стягнення 311526,00 грн штрафу, 13690,07 грн пені, 28575,04 грн 36% річних є обґрунтованим. При цьому, до суду першої інстанції відповідачем не було надано будь-яких зауважень на розрахунок позивача; доводи апеляційної скарги також не стосуються правильності розрахунків позивача та висновків місцевого господарського суду щодо цього. Апелянт вважає, що умови укладеного договору в частині застосування штрафних санкцій містять вагомий дисбаланс між розміром штрафних санкцій та суті зобов`язання. Відповідно до статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Крім того, положення умов договору мають відповідати засадам цивільного законодавства, зокрема, зазначеним у статті 3 ЦК України. Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин. Ці загальні засади втілюються в конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу. Разом з тим за частиною третьою статті 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Приписами частин 2 та 3 статті 6 та статті 627 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Особам надається право вибору: використати вже існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на свій розсуд. Таким чином, цивільний (господарський) договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі сторін щодо врегулювання їхніх правовідносин на власний розсуд (у межах, встановлених законом), тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін договору, регулятором їх відносин. Такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19 (провадження № 12-94гс20). Поряд з тим, Верховний Суд у постанові від 29 липня 2021 року у справі №904/3526/20 зауважив, що закріплений у частині третій статті 551 Цивільного кодексу України законодавцем принцип фактично є можливістю обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності та може бути застосований і як норма прямої дії як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах. Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18. Колегія суддів зазначає, що сторони договору, врегульовуючи між собою правовідносини щодо поставки товару, досягли згоди щодо його умов, тобто вільно, на власний розсуд визначили та погодили істотні умови договору, в тому числі ціну, строк виконання, штрафні санкції. Підписавши договір відповідач був обізнаний про існуючий порядок розрахунків, у тому числі правові наслідки порушення строків розрахунку. Відтак відповідач, прийнявши на себе зобов`язання за договором погодився із передбаченою ним відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов`язань в частині оплати за поставлений товар, а також усвідомлював визначені договором строки здійснення повного розрахунку. Доказів того, що під час укладення правочину сторони пропонували інші умови в частині відповідальності за порушення договірних зобов`язань надано не було, протоколу розбіжностей стосовно застосування до покупця відповідальності у виді нарахування штрафних санкцій або 36% річних у разі порушення договірних зобов`язань, передбачених пунктами 6.2, 6.5 договору, сторони не склали. Відповідно до статті 42 ГК України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що відповідно до статті 3 ГК України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом. Важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків. Підприємницький ризик - це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів. Колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 12.03.2019 року у справі №916/3211/16, від 26.01.2021 року у справі №922/4294/19, від 24.02.2021 року у справі №924/633/20, від 16.03.2021 року у справі № 922/266/20, де, між іншим, вказано на те, що підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, в Україні діє принцип свободи договору та заборони суперечливої поведінки, сторони добровільно уклали договір і визначили штрафні санкції, тому суд має зменшувати розмір штрафних санкцій саме у виключних випадках з урахуванням всіх обставин справи. Таким чином, укладаючи договір та погоджуючись з його умовами щодо правових наслідків за порушення обумовлених цим договором зобов`язань, сторона не може беззаперечно розраховувати, що в подальшому такі умови не будуть застосовані до неї судом під час розгляду спору про відповідальність сторони за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором. ПРАТ "Сахновщинське імені М.О. Ключки", як юридична особа, яка здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, підписуючи договір поставки та приймаючи товар за цим договором ще у квітні-травні 2021, усвідомлювало настання дати остаточного розрахунку 30.09.2021, з огляду на що повинно було розумно оцінити цю обставину з урахуванням виду своєї діяльності та можливості виконання зобов`язання у погоджені сторонами строки. До того ж, вказаним договором передбачений обов`язок відповідача про повідомлення покупця щодо неможливості виконання грошових зобов`язань, зокрема, у встановлені договором строки, що останнім здійснено не було, а отже, позивач мав всі підстави розраховувати на своєчасний розрахунок за поставлений товар. Щодо посилання апелянта як на підставу для зменшення розміру штрафних санкцій - відсутність збитків позивача, колегія суддів зазначає таке. У спірних правовідносинах, пов`язаних з укладенням та виконанням договору (контракту) поставки продукції, позивач і відповідач виступали як господарюючі суб`єкти, і вони несуть відповідний ризик під час здійснення такої господарської діяльності. Зменшення за клопотанням сторони розміру заявлених до стягнення штрафу і пені, які нараховуються за неналежне виконання стороною своїх зобов`язань, кореспондується з обов`язком сторони, до якої відповідна санкція застосовується, довести на підставі належних і допустимих доказів, згідно із статтею 74 ГПК України, статтею 233 Господарського кодексу України, те, що вони не бажали вчинення таких порушень і що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту. При цьому, обов`язок з обґрунтування і доведення того, що порушення договірних зобов`язань не завдало значних збитків контрагенту, покладається на сторону, до якої застосовується санкція, тобто на відповідача; натомість позивач не зобов`язаний був у даному разі доводити наявність у нього збитків у зв`язку з неналежним виконанням умов договору відповідачем, а тому твердження апелянта в цій частині є помилковими. Водночас, пов`язаних з цим обставин та доказів судом апеляційної інстанції не встановлено. Такі висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеною у пунктах 20, 25 постанови від 10.06.2021 у справі № 910/6471/20. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд повинен виходити з того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому вона має обов`язковий для учасників правовідносин характер. Відповідно до правової позиції Верховного Суду викладеної у постанові від 04.02.2020 у справі №918/116/19 зменшення розміру пені на 99 % фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін. Отже, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань застосування таких санкцій до боржника є стимулювання належного виконання ним договірних зобов`язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені та/або штрафу фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін. Проте, в заяві про зменшення розміру штрафних санкцій та в апеляційній скарзі відповідач просить зменшити суму неустойки до 0 (нуля), тобто фактично звільнити відповідача від їх сплати, що не відповідає наведеним вище правовим нормам, судовій практиці та умовам укладеного між сторонами договору. Водночас, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 27.01.2020 у справі №916/469/19. Матеріали даної справи не містять доказів, які б давали підстави суду скористатись своїм правом для зменшення розміру штрафних санкцій. Зокрема, відповідач протягом усього періоду існування простроченої заборгованості: не звертався до ТОВ "Максіма - Твін" із проханням не нараховувати йому неустойку; не надавав документів та будь-яких належних доказів, які б засвідчували неможливість відповідача вчасно розрахуватися через існування об`єктивних та/або виняткових обставин; не звертався із проханням пролонгації боргу; не надавав документи та/або встановленої форми фінансові звіти на підтвердження важкого фінансового становища підприємства; не повідомляв про існування обставин, які вплинули на можливість вчасно розрахуватись за отриману продукцію, не надавав документи, що засвідчували б настання форс-мажорних обставин. Натомість, поведінка боржника не свідчить про його добросовісність, оскільки за укладеним між сторонами договором поставки відповідач свідомо узяв на себе обов`язок прийняти і своєчасно оплатити відповідну продукцію, проте в порушення умов договору відповідач не розрахувався за поставлений товар у визначені договором строки та не звертався з будь-якими повідомленнями до позивача про неможливість виконання грошових зобов`язань за цим договором, не надано також доказів вчинення відповідних дій після відкриття провадження у даній справі, а отже заборгованість за поставлений товар на даний час не сплачена. Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 27.01.2021 у справі № 910/17876/19, що кожна сторона при укладенні правочину має поводити себе добросовісно, обачливо і розумно, об`єктивно оцінювати ситуацію. Стандарт розумної та обачливої поведінки комерсанта набагато вищий, порівняно зі стандартом пересічної розумної людини. У разі здійснення підприємницької діяльності особа (у даному випадку, відповідач) має усвідомлювати, що господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від) таких дій (аналогічна правова позиція викладена у пункті 6.42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/15484/17). Відтак, відповідач не був позбавлений можливості погодити з ТОВ "Максіма - Твін" у договорі поставки більш тривалі строки розрахунків за товар чи застосувати інші юридичні запобіжники майбутнім втратам. Таким чином, в межах даної справи судом не встановлено обставин: (1) які засвідчують, що даний випадок є винятковим, виходячи з майнового стану обох сторін; (2) наявності об`єктивно поважних та слушних причин неналежного виконання зобов`язань відповідачем щодо виконання зобов`язання в строк, про який сторони домовились, і якій ними не було змінено за взаємним погодженням; (3) які підтверджують інтереси обох сторін, як таких, які заслуговують на увагу; (4) щодо негативних наслідків порушення зобов`язання, які настали/ненастали для позивача; (5) невідповідності розміру стягуваної неустойки таким наслідкам, оскільки відповідні обставини не доводились відповідачем, який взагалі не доводив відсутності впливу порушення ним строку виконання зобов`язання на інтереси, в тому числі і майнові, що в свою чергу, свідчить про відсутність підстав для застосування норм статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України без належного мотивування та без встановлення достатніх підстав для їх застосування. Щодо посилання апелянта на неврахуванням судом першої інстанції судової практики щодо зменшення штрафних санкції, то аналіз висновків Верховного Суду дає підстави стверджувати, що з них не можна виокремити умови їх застосування окремо від специфічних обставин вказаних справ і застосувати у цій справі. У питаннях підстав для зменшення розміру неустойки не може бути однакових умов, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій: Верховний Суд не надавав висновків, які б певним чином додатково обмежували умови здійснення розсуду суду у питаннях зменшення розміру штрафних санкцій так, щоб тільки один варіант реалізації розсуду суду можна було вважати правильним. Тому відсутні підстави вважати, що у тих випадках, коли Верховний Суд дійшов висновку про відсутність порушення норм процесуального права чи неправильного застосування норм матеріального права при застосуванні судами власної дискреції Верховний Суд зробив висновок про те, що тільки такий варіант реалізації дискреції слід вважати законним. Близька за змістом позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.10.2021 у справі № 910/6471/20. Отже, оцінивши доводи відповідача щодо необхідності зменшення розміру штрафних санкцій, суд першої інстанції з належним обґрунтуванням відхилив їх та, використовуючи свої дискреційні повноваження, вирішив, що підстави для такого зменшення відсутні, а тому апеляційний господарський суд не вбачає порушення норм матеріального права місцевим господарським судом у зв`язку з незастосуванням до спірних правовідносин норм частини третьої статті 551 ЦК України та частини першої статті 233 ГК України. Таким чином, колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що суд першої інстанції дійшли до помилкового висновку про відсутність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, як недоведені. Крім того, в апеляційній скарзі скаржник стверджує пор необхідність зменшення розміру процентів річних (36%), який передбачений пунктом 6.5 договору, посилаючись на висновки Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 щодо права суду зменшувати розмір процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України. Згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Норма щодо трьох процентів річних, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов`язання, є диспозитивною та застосовуються у разі, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У справі, яка переглядається, сторони у пункті 6.5 договору поставки визначили інший розмір процентів річних, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України, - 36 % річних на загальну суму простроченої оплати. Тобто, підвищені проценти за статтею 625 ЦК України встановлені й узгоджені самими сторонами. Разом з тим, закріпивши принцип свободи договору у ЦК України, законодавець також визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абзацу другого частини третьої статті 6 та статті 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства, зокрема, всупереч принципам справедливості, добросовісності, розумності. Згідно з правовим висновком, що сформульований у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), щодо можливості зменшення (відмови у стягненні) судом загального розміру процентів річних, виходячи із принципів розумності, справедливості та пропорційності, Велика Палати Верховного Суду зазначила наступне: - справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин (пункт 8.20); - закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах (пункт 8.26); - господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань (пункт 8.32); - якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (пункт 8.33); - відповідно до положень статті 611, частини 3 статті 692, статті 625 ЦК України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов`язання, стягувана сума річних у визначеному за договором розмірі від несплаченої загальної вартості товару є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання (пункт 8.34); - звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, позивач не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру (пункт 8.36); - з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених у статті 233 ГК України, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання (пункти 8.37 -8.38). Такого висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла з урахуванням того, що у справі №902/471/18 умовами договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання у вигляді пені та штрафу, збільшили позовну давність за відповідними вимогами, а також умовами пункту 5.5 договору змінили розмір процентної ставки, передбаченої в частині другій статті 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 40% річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем та 96% річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев`яноста календарних днів. При розгляді вказаної справи Велика Палата Верховного Суду брала до уваги, що станом на момент звернення з позовом сума заборгованості за договором поставки складала 98381,92 грн і була сплачена відповідачем у повному обсязі після відкриття провадження у справі, а позивач нарахував 40306,19 грн пені, 30830,83 грн штрафу, 110887,30 грн відсотків річних, що разом складає 182024,32 грн, що перевищує майже в два рази суму прострочення. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені і процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, Велика Палата Верховного Суду вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, обмежити розмір санкцій сумами штрафу і пені, які вже присуджені до стягнення судами попередніх інстанцій, та відмовити у їх стягненні з цих підстав. Таким чином, відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, який згідно з частиною 4 статті 236 ГПК України враховується при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання та відмовити у їх стягненні. При цьому у вирішенні питання про зменшення розміру процентів, які підлягають сплаті згідно з договором, повинно бути взято до уваги, що відповідно до частин 1 та 3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Тому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми, з огляду на їх неспівмірність та недотримання вимог розумності і справедливості покладається на відповідача, який заперечує проти стягнення цих сум. Судова колегія зазначає, що у справі №902/417/18 Велика Палата Верховного Суду встановила, що до суми заборгованості за договором поставки, яка станом на момент звернення з позовом складала 98381,92 грн, сплаченої відповідачем у повному обсязі після відкриття провадження у справі, позивач нарахував, зокрема, 110887,30 грн відсотків річних, що перевищує суму основної заборгованості. Натомість, у справі, що переглядається, основний борг становить 311526,00 грн, а 36% річних - 28575,04 грн. Таким чином, річні складають лише 9,17 % від суми заборгованості, що не може свідчити про надмірне збагачення кредитора внаслідок стягнення на його користь цих сум, такі стягнення з урахуванням їх розміру носять саме компенсаційний характер. Також при розгляді справи №902/471/18 Велика Палата Верховного Суду взяла до уваги, що станом на момент звернення з позовом до суду сума заборгованості за договором поставки була сплачена відповідачем у повному обсязі після відкриття провадження у справі, тоді як у даній справі такі обставини судом не встановлені, втім встановлено, що відповідачем не погашено суму основного боргу, а сума нарахованих йому 36 % річних не перевищує розміру заборгованості, що б дозволило стверджувати про її нерозумність, несправедливість та неспівмірність, та могло б бути підставою для реалізації судом права на зменшення належної до стягнення суми відсотків річних. Суд апеляційної інстанції враховує висновок Верховного Суду, викладений у пунктах 7.29, 7.30 постанови від 18.11.2021 у справі № 911/66/21, в якому зазначено, що з огляду на принцип свободи договору висновки судів попередніх інстанцій щодо порушення критеріїв розумності, справедливості та пропорційності через суттєве збільшення у договорі процентів річних в порівнянні з тими, які передбачені статтею 625 ЦК України та статтею 232 ГК України, зокрема, без встановлення судом обставин настання таких наслідків невиконання боржником зобов`язання, які вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання є передчасними. Застосування судами обмежень свободи договору носить винятковий характер. Отже, виключність випадку для зменшення судом розміру процентів річних нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України має бути підтверджена встановленими судами дійсно надзвичайними обставинами. Зважаючи на викладене, відсутні підстави вважати, що оскаржуване судове рішення у цій справі в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення 36% річних, та відмови в задоволенні клопотання відповідача про зменшення останніх, суперечать позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній в постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18. Наведене свідчить, що доводи скаржника про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає. Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України). Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Оскаржуване рішення відповідає вимогам статті 236 ГПК України, а тому відсутні підстави для його скасування в оскарженій частині. Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Сахновщинське імені М.О. Ключки" без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 11.04.2022 у справі №922/87/22 - без змін. Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника. Керуючись ст.ст. 269, 270, п. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Сахновщинське імені М.О. Ключки" залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Харківської області від 11.04.2022 у справі №922/87/22 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено 15.09.2022. Головуючий суддя В.О. Фоміна Суддя О.О. Крестьянінов Суддя О.А. Пуль