Постанова Північний апеляційний господарський суд № 910/15898/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "14" травня 2024 р. Справа№ 910/15898/23 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Барсук М.А. суддів: Пономаренка Є.Ю. Руденко М.А. при секретарі: Муковоз В.І.; За участю представників сторін: від позивача: Глухенький С.О.; від відповідача: Гриценко В.С.; розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2024 (повний текст складено 04.03.2024) та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2024 (повний текст складено 04.03.2024) у справі №910/15898/23 (суддя Плотницька Н.Б.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Корпорація Електропівденьмонтаж" до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення 10 461 679,06 грн., - В С Т А Н О В И В: Короткий зміст позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю "Корпорація Електропівденьмонтаж" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення 10 461 679,06 грн. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного між сторонами договору на виконання робіт № 2204/2020 від 22.04.2020 належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання щодо оплати виконаних робіт, у зв`язку з чим в останнього виникла заборгованість у розмірі 7 494 874 грн 58 коп. Крім того, у зв`язку з неналежним виконанням взятих на себе зобов`язань позивачем нараховано 475 124 грн 12 коп. 3 % річних та 2 491 680 грн 36 коп. інфляційних втрат. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.02.2024 позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Стягнуто з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Корпорація Електропівденьмонтаж" заборгованість в розмірі 7 494 874 грн 58 коп., 3 % річних в розмірі 475 124 грн 12 коп., інфляційні втрати в розмірі 2 491 680 грн 36 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 156 925 грн 19 коп. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вказав, що замовник в порушення умов договору та норм чинного законодавства належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання з оплати виконаних робіт, у зв`язку з чим в останнього виникла заборгованість перед підрядником за виконані будівельні роботи у розмірі 7 494 874 грн 58 коп. Також суд першої інстанції дійшов до висновку про правомірність нарахування позивачем 3 % річних та інфляційних втрат та не знайшов підстав для їх зменшення. Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 04.03.2024 задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Корпорація Електропівденьмонтаж" про ухвалення додаткового рішення. Стягнуто з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Корпорація Електропівденьмонтаж" витрати на правничу допомогу у розмірі 164 616 грн 79 коп. В обґрунтування додаткового рішення суд першої інстанції вказав, що відповідачем не доведено те, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката є неспівмірним з часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також ціною позову. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2024 року у справі №910/15898/23 в частині стягнення 3 % річних в розмірі 475 124 грн 12 коп., інфляційних втрати в розмірі 2 491 680 грн 36 коп. та в цій частині ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в цій частині. Доводи апеляційної скарги на основне рішення зводяться до наступного: - оскаржуваним рішенням стягнуто суми інфляційних втрат та 3 % річних, які є надмірною грошовою сумою, оскільки не відповідає засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання; - суд першої інстанції не врахував, що підстави для нарахування інфляційних втрат та 3 % річних відсутні, оскільки у відповідача відсутня вина за порушення господарського зобов`язання; - втрата частини потужностей внаслідок окупації Запорізької АЕС, виконання відповідачем в умовах воєнного стану спеціальних обов`язків на ринку електричної енергії, є надзвичайними обставинами, які перешкодили відповідачу вчасно виконати грошові зобов`язання. Не погоджуючись з додатковим рішенням суду першої інстанції, Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2024 року у справі №910/15898/23 та ухвалити нове, яким відмовити у стягненні витрат на професійну правничу допомогу. Доводи апеляційної скарги на додаткове рішення зводяться до наступного: - заява про стягнення витрат на професійну правничу допомогу вирішена судом першої інстанції без виклику учасників справи та за відсутності надання можливості відповідачу надати свої заперечення на неї, що є порушенням норм процесуального права; - позивачем не надано розрахунковий документ, що підтверджує факт здійснення господарської операції між юридичною особою та адвокатом на підтвердження реального понесення витрат на суму 164 616,79 грн; - зазначені в акті послуги не є реальними та дійсно понесеними позивачем, оскільки деякі послуги дублюються, а деякі не охоплені судовою справою, в якій розглядається питання про розподіл судових витрат. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №910/15898/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Барсук М.А. - головуюча суддя; судді - Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А. В той же час, на час надходження апеляційної скарги, матеріали справи №910/15898/23 на адресу Північного апеляційного господарського суду не надходили. А тому, за відсутності матеріалів справи, колегія суддів не має можливості вирішити питання щодо поданої апеляційної скарги на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2024 року у справі №910/15898/23. Ухвалою суду від 18.03.2024 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/17079/23. Ухвалами суду від 15.04.2024 та 22.04.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційними скаргами Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2024 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2024 у справі № 910/15898/23 та призначено справу до розгляду на 14.05.2024. Позиції учасників справи 30.04.2024 та 07.05.2024 через систему «Електронний суд» позивачем було подано відзиви на апеляційні скарги, в яких останній заперечив проти доводів та вимог скарг, просив рішення та додаткове рішення залишити без змін. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції 22.04.2020 між Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (замовник за договором, відповідач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Корпорація Електропівденьмонтаж" (підрядник за договором, позивач у справі) укладено договір на виконання робіт: № 2204/2020 від 22.04.2020 (далі - договір) відповідно до умов якого змовник доручає, а підрядник зобов`язується виконати на свій ризик власними силами в межах вартості робіт, визначеної на підставі затвердженої в установленому порядку проектно-кошторисної документації (далі - ПКД), роботи на об`єкті ВП ЗАЕС по темі: "Технічне переоснащення. ВП ЗАЕС, м. Енергодар, Промислова,

133. Енергоблок №

5. Турбінне відділення. Реконструкція пристроїв релейного захисту та автоматики блоку генератор-трансформатор № 5 (ГТ-5). Будівельно-монтажні та пусконалагоджувальні роботи", і передати виконані роботи замовникові у встановлені строки у стані, який відповідає ПКД, будівельним нормам та Технічним вимогам (додаток № 3 до цього договору). В подальшому між сторонами укладено ряд додаткових угод, якими внесено зміни та доповнення до договору. У відповідності до пункту 4.1 договору підрядник, щомісячно в строк до 20 числа місяця, надає замовнику акт виконаних будівельних робіт (ф. КБ-2В) та довідку про вартість виконаних будівельних робіт (ф.КБ-3) в 4 екземплярах. Замовник протягом 5-ти робочих днів перевіряє реальність акту в частині об`ємів і вартості виконаних робіт, оформлює акт (ф. КБ-213) та довідку про вартість виконаних робіт (ф.КБ-3) у встановленому порядку або направляє мотивовану відмову від приймання робіт. Згідно пункту 4.3 договору оплата виконаних робіт замовником проводиться на підставі довідки про вартість виконаних будівельних робіт (ф. КБ-3), оформленої у встановленому порядку, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок підрядника протягом 45 днів з дат підписання довідки замовником. За умовами пункту 15.1 договору в редакції додаткової угоди № 5 від 13.12.2021 сторони передбачили, що договір набуває чинності з моменту підписання обома сторонами і діє до 31.03.2024. Як стверджує позивач, на виконання умов договору позивачем виконані, а відповідачем прийняті по обсягу та якості роботи на суму 33 726 434 грн 93 коп., що підтверджується підписаними повноважними представниками сторін актами виконаних будівельних робіт № 1 - № 47 за грудень 2020 року на загальну суму 22 330 994 грн 58 коп., № 48 за травень місяць 2021 року на суму 9 252 525 грн 31 коп., № 49 - № 55 за червень 2021 року на суму 1 078 215 грн 34 коп., № 56 - № 72 за грудень 2021 року на суму 1 064 699 грн 70 коп., а також довідками про вартість виконаних будівельних робіт від 15.12.2020 № 1, від 31.05.2021 № 2 , від 30.06.2021 № 3 та від 30.12.2021 № 4, копії яких наявні в матеріалах справи. Як вказує позивач, відповідач розрахувався за виконані роботи за грудень 2020 на суму 22 330 994,58 грн та частково розрахувався за виконані роботи у травні 2021 у сумі 3 900 565,77 грн., у зв`язку з чим у останнього утворилась заборгованість у сумі 7 494 874,58 грн. З цих підстав, позивач звернувся із даним позовом до суду, в якому просив стягнути з відповідача 7 494 874,58 грн. та нарахованих на вказану заборгованість 475 124,12 грн 3 % річних та 2 491 680,36 грн інфляційних втрат. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Відповідно до ч. ч 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Як встановлено ч.1 ст.837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. Відповідно до ч.ч.1,2 ст.875 ЦК України, за договором будівельного підряду підрядник зобов`язується збудувати і здати у встановлений строк об`єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов`язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов`язок не покладається на підрядника, прийняти об`єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов`язаних з місцезнаходженням об`єкта. Згідно з частинами 1, 3 статті 843 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна або способи її визначення. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу. Частиною 1 статті 846 Цивільного кодексу України передбачено, що строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково (частина 1 статті 854 ЦК України). Судом першої інстанції установлено, що сторонами за наслідками виконання позивачем обумовлених договором робіт підписано акти виконаних будівельних робіт № 1 - № 47 за грудень 2020 року на загальну суму 22 330 994 грн 58 коп., № 48 за травень місяць 2021 року на суму 9 252 525 грн 31 коп., № 49 - № 55 за червень 2021 року на суму 1 078 215 грн 34 коп., № 56 - № 72 за грудень 2021 року на суму 1 064 699 грн 70 коп., а також довідки про вартість виконаних будівельних робіт від 15.12.2020 № 1, від 31.05.2021 № 2 , від 30.06.2021 № 3 та від 30.12.2021 № 4, копії яких наявні в матеріалах справи. Суд першої інстанції, встановивши, що замовник в порушення умов договору та норм чинного законодавства належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання з оплати виконаних робіт, дійшов до висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог про стягнення з відповідача 7 494 874 грн 58 коп. Рішення суду першої інстанції в цій частині відповідачем не оскаржується та відповідно до приписів ст. 269 ГПК України, не переглядається. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 610 та частина 1 статті 612 ЦК України). Положеннями статті 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди. Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов`язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов`язання. Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору. Суд першої інстанції, перевіривши здійснений позивачем розрахунок 475 124 грн 12 коп. 3 % річних та 2 491 680 грн 36 коп. інфляційних втрат за загальний період прострочення з 16.07.2021 по 29.09.2023, правомірно вказав про його обґрунтованість та відповідність умовам договору і законодавства. Разом із цим, відповідач просив зменшити розмір нарахованих трьох процентів річних та інфляційних втрат, посилаючись на те, що дохід відповідача більше ніж на 99 % складається з виручки з реалізації електричної енергії, що виробляється її відокремленими підрозділами. Водночас, за твердженнями відповідача, відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція» з 04.03.2022 перебуває в тимчасовій окупації, відпуск електричної енергії зі станції не здійснюється. Відтак, втрата відповідачем виробничих потужностей негативно вплинула на фінансовий стан останнього. Одночасно, відповідач послався на відсутність його вини в порушенні умов договору, що підтверджується листом Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 року. Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності. За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання. Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України). За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань. Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц. Звертаючись з вимогою про стягнення 3 % річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру. Відповідно до частини першої статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. За змістом зазначеної норми, вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов`язання, суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної суми штрафних санкцій таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо. Право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій, яке пов`язане з наявністю виняткових обставин, вимагає надання судом оцінки як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання. Зменшення розміру штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статті 86 ГПК України, на власний розсуд та за внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки. Разом з цим, в постанові від 18.03.2020 у справі №902/471/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання. Такого висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла з урахуванням того, що умовами договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання у вигляді пені та штрафу, збільшили позовну давність за відповідними вимогами, а також в умовах договору змінили розмір процентної ставки, передбаченої у частині другій статті 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 40 % річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем, та 96 % річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення 90 календарних днів. З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені та процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, Велика Палата Верховного Суду вирішила справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, обмежити розмір санкцій сумами штрафу і пені, які вже присуджені до стягнення судами попередніх інстанцій, та відмовити у їх стягненні з цих підстав. Водночас у справі, що переглядається, обставин такої очевидної неспівмірності заявлених до стягнення процентів річних, як у справі № 902/417/18, колегією суддів не встановлено. Як вірно зазначено судом першої інстанції, розмір відсотків річних не є надмірним порівняно із сумою заборгованості та виконаними позивачем роботами та його визначено саме в тому розмірі, який передбачає нормами чинного законодавства України. Водночас, хоча нарахування процентів річних і інфляційних втрат передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, у вищенаведеній постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку щодо можливості зменшення розміру саме відсотків річних, адже розмір втрат від інфляції неможливо зменшити через їх правову природу. А тому, оскільки інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК, виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті, відповідні нарахування зменшенню не підлягають. З урахуванням викладеного вище, суд першої інстанції дійшов до правомірного висновку про відсутність підстав для зменшення розміру 3 % річних та інфляційних втрат. Стосовно доводів про відсутність вини відповідача у простроченні виконання обв`язку з оплати виконаних робіт у зв`язку із наявністю форс-мажорних обставин, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. У контексті приписів ст.617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів. Згідно з положеннями статті 218 ГК України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Відповідно до ст.14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно (ч.1). Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами. (ч.2). Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку. Таких висновків дотримується Верховний Суд у постановах від 16.07.2019р. у справі №917/1053/18, від 09.11.2021р. у справі №913/20/21, від 30.05.2022р. у справі №922/2475/21, від 14.06.2022р. у справі №922/2394/21 та у постанові від 01.06.2021 у справі №910/9258/20. Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору. Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності. Тобто, при виникненні форс-мажорних обставин сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом. Колегія суддів зазначає, що листом Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, лише засвідчено загальновідому обставину з приводу військової агресії російської федерації проти України, що є обставиною непереборної сили. Разом з цим, такий лист не є сертифікатом у розумінні положень Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" та не є документом, виданим за зверненням відповідача з приводу неможливості виконання зобов`язань перед позивачем за укладеним між сторонами договором. Саме по собі посилання відповідача на наявність листа Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року № 2024/02.0-7.1, як на наявність обставин непереборної сили без надання відповідних доказів в підтвердження своїх доводів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин щодо неможливості виконання зобов`язання перед позивачем. Більше того, 13.05.2022 ТПП України опублікувала на своєму сайті пояснення, що у разі необхідності сторона, яка порушила свої зобов`язання в період дії форс-мажорних обставин, має право звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного Сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ТПП України від 18.12.2014, за кожним зобов`язанням окремо. Таким чином, загальний лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), зумовлених військовою агресією російської федерації проти України, не відповідає вимогам конкретизації впливу відповідної форс-мажорної обставини на конкретне зобов`язання (а доведення причинно-наслідкового зв`язку в такому випадку є обов`язковим). Відповідачем не надано доказів неможливості виконання ним свого зобов`язання з оплати виконаних позивачем робіт внаслідок настання форс-мажорних обставин, на які він посилається, як і не наведено обґрунтованих причинно-наслідкових зв`язків між введенням 24.02.2022 в Україні воєнного стану та неможливістю виконання відповідачем своїх зобов`язань за вказаним договором. Як вірно зазначено судом першої інстанції, відповідне зобов`язання відповідача виникло ще до введення в Україні воєнного стану, а тому доводи апелянта в частині настання форс-мажорних обставин у спірних правовідносинах, які б слугували підставою для звільнення останнього від відповідальності за порушення ним зобов`язання, колегія суддів відхиляє. Помилкове зазначення судом першої інстанції щодо виникнення у відповідача зобов`язання з оплати товару, а не зобов`язання з оплати виконаних робіт, не спростовує вірних висновків суду в цій частині. А тому, суд першої інстанції правомірно стягнув з відповідача на користь позивача 475 124 грн 12 коп. 3 % річних та 2 491 680 грн 36 коп. інфляційних втрат. Також, додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 20.02.2024 стягнуто Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Корпорація Електропівденьмонтаж" витрати на правничу допомогу у розмірі 164 616 грн 79 коп. Частинами 1, 3 ст. 244 ГПК України встановлено, що суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо він не вирішив питання про судові витрати. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.07.2023 у справі №911/3312/21 зазначила, що аналіз положень ст. 244 ГПК України дозволяє дійти висновку, що додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід`ємною складовою, ухвалюється в тому самому складі та порядку, що й первісне судове рішення. Додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої, зокрема, залишилося невирішеним питання про судові витрати, складовою частиною яких є компенсація стороні витрат правничої допомоги. У процедурі розгляду заяви сторони про розподіл судових витрат суду належить забезпечити кожній стороні у справі можливість бути повідомленою про розгляд заяви та надати свої заперечення щодо розміру витрат, які заявник намагається компенсувати за рахунок протилежної сторони. Ключовими в цьому аспекті є приписи частини другої статті 221 ГПК України, які в імперативному порядку встановлюють, що для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання. Отже, положення частини четвертої 244 ГПК України про те, що у разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання, не виключають обов`язку суду повідомити сторони про призначення судового засідання з розгляду заяви про розподіл судових витрат відповідно до частини другої статті 221 ГПК України чи повідомити їх про прийняття заяви до розгляду (якщо провадження у справі є письмовим). Враховуючи те, що рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2024 у справі № 910/15898/23 по суті спору ухвалено за результатами розгляду справи у порядку загального позовного провадження з повідомленням учасників справи, додаткове рішення відповідно до вимог ГПК України мало ухвалюватися в такому ж порядку, що й первісне судове рішення. Натомість місцевий господарський суд розглянув заяву позивача про ухвалення додаткового рішення без повідомлення учасників справи. Суд першої інстанції в оскаржуваному додатковому рішенні послався на рекомендації Ради суддів України та рішення Ради суддів України щодо заходів для забезпечення сталого функціонування судової влади в Україні. Водночас, під час воєнного стану суди не припинили свою діяльність та продовжують здійснювати правосуддя та повинні забезпечувати право на доступ до правосуддя, передбаченого Конституцією України і гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Одним із прав, які надаються учасникам справи, є право брати участь у судовому засіданні, якщо інше не визначено законом (пункт 2 частини першої статті 42 ГПК України). Учасник може відмовитися від свого права брати участь у судовому розгляді справи, заявивши клопотання про розгляд справи за його відсутності (частина третя статті 196 ГПК України). При розгляді заяви про ухвалення додаткового рішення суд повинен забезпечити сторонам дотримання принципів змагальності, рівності в судочинстві, реалізацію права сторони «бути вислуханою» як передумови того, що вона була «почута», що є складовою права на справедливий суд (рішення ЄСПЛ у справі «Серявін проти України», заява №4909/04 від 10 лютого 2010 року). А тому, не призначивши розгляд заяви про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат в тому ж самому порядку, що й судове рішення, суд першої інстанції порушив принцип змагальності і позбавив відповідача можливості заявити відповідне клопотання щодо зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, обов`язок доведення неспіврозмірності яких покладено саме на нього. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (п. 4 ч. 1 ст. 277 ГПК України). Згідно п. 7 ч. 3 ст. 277 ГПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження. Враховуючи наведене порушення, оскаржуване додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2024 у справі № 910/15898/23 підлягає скасуванню. Стосовно заявленого клопотання про ухвалення додаткового рішення, відповідно до якої позивач просить суд покласти на відповідача понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 164 616 грн 79 коп., колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. На обґрунтування заявлених до розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката позивачем долучено до матеріалів справи копію договору про надання правової допомоги від 01.09.2022, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Корпорація Електропівденьмонтаж" та Адвокатом Глухеньким Сергієм Олександровичем, предметом якого є надання адвокатом усіма законними методами та способами правової допомоги клієнту у всіх справах, які пов`язані чи можуть бути пов`язані зі захистом та відновленням порушених, оспорюваних, не визнаних його прав та законних інтересів. Згідно п. 4.3. договору вартість правової допомоги адвоката за даним договором становить 4 000,00 грн за одну годину роботи та сплачується клієнтом протягом 10 банківських днів з моменту виставлення рахунку. Відповідно до п. 4.5. договору за результатами надання правової допомоги складається акт, що підписується представниками кожної зі сторін. В акті вказується обсяг наданої адвокатом правової допомоги та її вартість. Згідно п. 4.6. договору за результатами розгляду справи в Господарському суді міста Києва за позовом клієнта до ДП НАЕК «Енергоатом» про стягнення заборгованості, а саме у разі задоволення позову - клієнт додатково сплачує адвокату «Гонорар успіху» у розмірі 1 % від ціни позову протягом 10 днів з дня виставлення відповідного рахунку. Позивачем долучено до матеріалів справи акт виконаних робіт (послуг з надання правової допомоги) за договором від 09.02.2024 на суму 60 000,00 грн, в якому передбачено перелік та вартість наданих правничих послуг: 1 Отримання від замовника інформації щодо предмету спору - 90 хв, гонорар - 6 000 грн.; 2 Аналіз договору № 2204/2020 від 22.04.2020, додаткових угод, актів виконаних робіт, проектної документації до договору, документації щодо вартості робіт та проведених розрахунків - 240 хв, гонорар - 16 000,00 грн;

3. Підготовка та направлення претензії від 05.09.2022 за договором № 2204/2020 від 22.04.2020 - 30 хв, гонорар - 2 000,00 грн;

4. Підготовка та направлення претензії від 21.08.2023 за договором № 2204/2020 від 22.04.2020 - 30 хв, гонорар - 2 000,00 грн;

5. Формування правової позиції та узгодження її з клієнтом - 90 хв, гонорар - 6 000,00 грн;

6. Підготовка позовної заяви, узгодження її з клієнтом, направлення іншим учасникам та суду - 240 хв, гонорар 16 000,00 грн;

7. Аналіз відзиву та підготовка відповіді на відзив - 180 хв, гонорар - 12 000,00 грн;

8. Участь в судових засіданнях (проїзд до суду, виступи у засіданнях) - 120 хв, гонорар - 8 000,00 грн. Також в матеріалах справи міститься рахунок-фактура № 1 від 09.02.2024 на загальну суму 164 616,79 грн, з яких 60 000,00 грн. - послуги з надання правової допомоги згідно договору; 104 616,79 грн. - «гонорар успіху» у відповідності до п. 4.6. договору. Доводи відповідача щодо відсутності доказів оплати наданих послуг колегія суддів відхиляє, оскільки за змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст.129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу, за умови підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу). Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 20.12.2019 у справі № 903/125/19. Стосовно доводів відповідача, що заявлена до стягнення сума витрат на професійну правничу допомогу є значно завищеною та не відповідає критеріям обґрунтованості та розумності її розміру колегія суддів зазначає наступне. За змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 ГПК України). У розумінні положень частин п`ятої та шостої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Для встановлення розумного розміру наданих послуг адвоката слід надати належну правову оцінку договору у сукупності з іншими доказами, складністю справи та виконання адвокатом робіт (наданих послуг), витраченим часом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг та виконання робіт, ціною позову та (або) значення справи. Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Як зауважила Велика Палата Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц, Верховний Суд у справі № 905/1795/18, у справі № 922/2685/19, нормами процесуального законодавства передбачено основні критерії визначення та розподілу судових витрат такі, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. При вирішенні питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу в цій справі суд також враховує висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20, згідно з якими для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору в контексті вирішення питання про розподіл судових витрат і вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність. Крім того Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію стосовно того, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України"). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Колегія суддів, оцінивши наведені в акті виконаних робіт від 09.02.2024 послуги, встановила, що заявлений до стягнення з відповідача розмір гонорару у сумі 16 000,00 грн за аналіз договору № 2204/2020 від 22.04.2020, додаткових угод, актів виконаних робіт, проектної документації до договору, документації щодо вартості робіт та проведених розрахунків не відповідає критеріям обґрунтованості, співмірності та пропорційності розміру витрат на професійну правничу допомогу та кількості часу, необхідного на аналіз відповідних документів. А тому, з огляду на встановлений договором погодинний гонорар адвоката, колегія суддів дійшла до висновку, що обґрунтованим та співмірним розміром гонорару за аналіз договору № 2204/2020 від 22.04.2020, додаткових угод, актів виконаних робіт, проектної документації до договору, документації щодо вартості робіт та проведених розрахунків є 4 000,00 грн. Решту доводів відповідача щодо неспімірності розміру гонорару за послуги, які були зазначені в акті виконаних робіт, колегія суддів відхиляє (зокрема щодо неповязаності із даною судовою справою), оскільки витрати на професійну правничу допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні, а й у разі вчинення інших дій за межами суду (постанова Великої Палати Верховного Суду по справі №301/1894/17 від 17 жовтня 2018 року). А тому, з огляду на встановлені вище обставини, колегія суддів дійшла до висновку, що гонорар у розмірі 48 000,00 грн за надані послуги, які були вказані в акті виконаних робіт від 09.02.2024, відповідає критеріям обґрунтованості, співмірності та пропорційності, у зв`язку з чим витрати на професійну правничу допомогу у зазначеній сумі підлягають стягненню з відповідача. Щодо заявленого до стягнення «гонорару успіху» у розмірі 104 616,79 грн, колегія суддів враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, згідно якої з урахуванням практики ЄСПЛ не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. У рішенні ЄСПЛ від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України" (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268). У зазначеному рішенні ЄСПЛ також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (пункт 269). За наявності угод, які передбачають "гонорар успіху", ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22.02.2005 у справі "Пакдемірлі проти Туреччини" (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала "гонорар успіху" на суму 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72). У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява №31107/96) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром успіху". ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55). Тому не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи не тільки те, чи були вони фактично понесені, але і оцінювати їх необхідність та неминучість. Зазначені висновки узгоджуються із висновками, викладеними в постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі № 550/936/18, від 04.06.2019 та додатковій постанові від 12.09.2019 у справі № 9901/350/18, а також у постановах Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, від 26.05.2020 у справі № 908/299/18. Ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення «гонорару успіху», у справі яка розглядається, є розумність заявлених витрат. Тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим. Крім того, підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат. Водночас, заявлений до стягнення розмір «гонорару успіху» є неспіврозмірним із виконаною позивачем роботою у суді першої інстанції, з огляду на специфіку спору та подані сторонами докази. Крім того, позивачем не доведено саме необхідності розміру заявленого «гонорару успіху» при подачі даного позову до суду та представництва інтересів позивача адвокатом, з огляду на вже заявлені фактичні витрати на здійснену правничу допомогу. А тому, враховуючи категорію справи, яка є нескладною, з огляду на сталу судову практику у таких правовідносинах, колегія суддів вважає, що заявлені до стягнення з відповідача 104 616,79 грн додаткових витрат «гонорару успіху» не відповідають критерію розумності, адже такі витрати не мають характеру необхідних, не співрозміріні із виконаною роботою в суді першої інстанції, а їх відшкодування за відсутності достатнього обґрунтування з огляду на обставини цієї справи матиме надмірний характер. Вказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у додатковій постанові від 27.09.2022 у справі № 910/3547/21, від 08.03.2023 у справі № 873/52/22. А тому, колегія суддів дійшла до висновку, що співмірним розміром «гонорару успіху» є 30 000,00 грн, який відповідає принципам пропорційності до предмету спору та є справедливим щодо сторін спору. З цих підстав колегія суддів, керуючись вимогами щодо співмірності, обґрунтованості, розумності, справедливості та пропорційності, дійшла до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 78 000,00 грн понесених витрат на професійну правничу допомогу (з яких: 48 000,00 грн. - правнича допомога; 30 000,00 грн. - «гонорар успіху») Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України передбачено, що підставою для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. За обставин, встановлених вище, оскільки рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2024 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, а тому підстав для його зміни чи скасування в межах доводів та вимог апеляційної скарги колегія суддів не вбачає. Водночас, оскільки додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2024 було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, апеляційна скарга Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" підлягає частковому задоволенню, а додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2024 - скасуванню з прийняттям нового про часткове задоволення заяви позивача про ухвалення додаткового рішення. Згідно із ст. 129 ГПК України, судові витрати за подання апеляційної скарги на рішення покладаються на заявника. Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, - П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2024 у справі № 910/15898/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2024 у справі № 910/15898/23 залишити без змін.

3. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2024 у справі № 910/15898/23 задовольнити частково.

4. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2024 у справі № 910/15898/23 скасувати та прийняти нове, яким заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Корпорація Електропівденьмонтаж" про ухвалення додаткового рішення задовольнити частково.

5. Стягнути з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, місто Київ, вулиця Назарівська, будинок 3, ідентифікаційний код 24584661) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Корпорація Електропівденьмонтаж" (03037, місто Київ, вулиця Максима Кривоноса, будинок 19А, ідентифікаційний код 39440289) витрати на правничу допомогу у розмірі 78 000,00 грн.

6. В решті вимог заяви відмовити.

7. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

8. Матеріали справи № 910/15898/23 повернути до місцевого господарського суду. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту. Повний текст постанови складено 20.05.2024 Головуючий суддя М.А. Барсук Судді Є.Ю. Пономаренко М.А. Руденко