Постанова 4873 № 910/6316/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "13" лютого 2024 р. Справа№ 910/6316/23 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Коробенка Г.П. суддів: Хрипуна О.О. Михальської Ю.Б. за участю секретаря судового засідання Огірко А.О. за участю представника(-ів): згідно з протоколом судового засідання від 13.02.2024 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електрична станція" та Корпорації "ТСМ ГРУП" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.08.2023 та апеляційної скарги Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електрична станція" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 06.09.2023 у справі №910/6316/23 (суддя В.С. Ломака) за позовом Корпорації "ТСМ ГРУП" до Акціонерного товариства"Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електрична станція" про стягнення 10 468 651,00 грн ВСТАНОВИВ: Корпорація "ТСМ ГРУП" (далі - позивач) звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електрична станція" (далі - відповідач) про стягнення 7 580 816,60 грн пені, 323 391,74 грн. 3 % річних та 2 564 442,66 грн інфляційних втрат, нарахованих внаслідок неналежного виконання відповідачем умов укладеного між сторонами 03.04.2019 року договору на виконання комплексу робіт № 07/19. Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.08.2023 позов задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електрична станція" на користь Корпорації "ТСМ ГРУП" 758 081 грн 66 коп. пені, 323 391 грн 74 коп. 3 % річних, 2 564 442 грн 66 коп. інфляційних втрат, а також 157 029 грн 77 коп. судового збору. Рішення місцевого суду мотивовано наявністю підстав для реалізації свого права та щодо зменшення розміру пені, що підлягає стягненню з відповідача на 90%. Також суд дійшов висновку про повне задоволення позовних вимог в частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат. Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 06.09.2023 заяву Корпорації "ТСМ ГРУП" від 21.08.2023 року про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в справі № 910/6316/23 задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електрична станція" на користь Корпорації "ТСМ ГРУП" 29 345 грн 74 коп. витрат на професійну правничу допомогу. Не погодившись з прийнятим рішенням, Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електрична станція" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 16.08.2023 у справі №910/6316/23 в частині стягнення 3% річних в розмірі 323 391,74 грн та постановити у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована неправильним застосуванням судом ст. 625 ЦК України та неврахуванням постанови Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18. Апелянт стверджує про наявність виключних обставин для звільнення його і від сплати процентів річних. Такими обставинами останній називає втрату частини виробничих потужностей, пріоритетність забезпечення фінансування відповідачем заходів підтримання безпеки атомних станцій, виконання ним спеціальних обов`язків на ринку електричної енергії. Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.09.2023 апеляційну скаргу у справі №910/6316/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Коробенко Г.П., судді: Козир Т.П., Михальська Ю.Б. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.09.2023 витребувано матеріали справи з суду першої інстанції та відкладено вирішення питання щодо подальшого руху справи. Також не погодившись з рішенням, Корпорація "ТСМ ГРУП" звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати оскаржуване рішення суду в частині зменшення пені та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги про стягнення пені задовольнити у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована неправильним застосуванням місцевим судом норм статті 233 ГК України, частини 3 статті 551 ЦК України та безпідставне, за відсутності виключних обставин, які б підтверджувались відповідними доказами, зменшення заявленої до стягнення пені на 90%. Відповідно до витягу з протоколу передачі судової справи раніше визначеному головуючому судді від 12.09.2023 апеляційну скаргу у справі №910/6316/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Коробенко Г.П., судді: Козир Т.П., Михальська Ю.Б. Також, не погоджуючись із додатковим рішенням, Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване додаткове рішення та постановити нове, яким зменшити розмір витрат на оплату правничої допомоги, який підлягає розподілу між сторонами до 1 000,00 грн. При цьому скаржник посилається на неправильне застосування місцевим судом норм ст. 126 ГПК України та неврахування тієї обставини, що витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Скаржник зазначив, що судом не було враховано правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 03.05.2018 у справі № 372/1010/16-ц, за якою відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для вiдмови у їх відшкодуванні. Суд також не врахував, що вартість послуг на професійну правничу допомогу, які позивач поніс має неспiвмiрний розмір з обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, наявної мінімальної кількість підготовлених документів, поданих до справи; проведеної мінімально аналітичної роботи адвоката; витрати на правову допомогу неспівмірні зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, цiною позову, значенням справи для сторони; складність справи є незначною, відсутній публічний інтерес до справи. Відповідно до витягу з протоколу передачі судової справи раніше визначеному головуючому судді від 06.10.2023 апеляційну скаргу у справі №910/6316/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Коробенко Г.П., судді: Козир Т.П., Михальська Ю.Б. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.10.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електрична станція" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.08.2023 у справі №910/6316/23 та призначено судове засідання на 30.11.2023. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.10.2023 апеляційну скаргу Корпорації "ТСМ ГРУП" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.08.2023 у справі №910/6316/23 призначено до спільного розгляду з апеляційною скаргою Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електрична станція" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.08.2023 у справі №910/6316/23. Апеляційна скарга розглядатиметься у судовому засіданні 30.11.2023. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.10.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електрична станція" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 16.08.2023 у справі №910/6316/23 та призначено судове засідання на 30.11.2023. Через систему "Електронний суд" 01.11.2023 від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу Корпорації "ТСМ ГРУП", в якому останній заперечив доводи викладені в ній, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення. Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 30.11.2023, у зв`язку з перебуванням Козир Т.П. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/6316/23. Згідно з витягом із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.11.2023, справу №910/6316/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Коробенко Г.П. (головуючий), судді: Хрипун О.О., Михальська Ю.Б. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.12.2023 ухвалено здійснювати розгляд апеляційних скарг Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електрична станція", Корпорації "ТСМ ГРУП" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.08.2023 у справі №910/6316/23 спочатку колегією суддів у складі: Коробенка Г.П. (головуючий, доповідач), судді: Михальська Ю.Б., Хрипун О.О., яка визначена протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.11.2023. Розгляд апеляційних скарг Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електрична станція", Корпорації "ТСМ ГРУП" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.08.2023 у справі №910/6316/23 призначено на 18.01.2024. На адресу Північного апеляційного господарського суду від 18.12.2023 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній просив задовольнити апеляційну скаргу Корпорації "ТСМ ГРУП" в повному обсязі. 18.01.2024 з 11 год 43 хв до 13 год 17 хв в м. Київ була оголошена повітряна тривога, у зв`язку з чим розгляд даної справи не відбувся з об`єктивних причин, які не залежали від суду. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.01.2024 об`єднанов одне апеляційне провадження апеляційні скарги Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електрична станція" та Корпорації "ТСМ ГРУП" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.08.2023 у справі №910/6316/23 з апеляційною скаргою Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електрична станція" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 06.09.2023 у справі №910/6316/23 та призначено судове засідання на 13.02.2024. 29.01.2024 через систему "Електронний суд" на адресу Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про заміну відповідача у справі на його правонаступника. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2024 клопотання Корпорації "ТСМ ГРУП" про заміну відповідача у справі на його правонаступника у справі №910/6316/23 задоволено. Замінено відповідача у справі Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на його правонаступника - Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом". У судове засідання 13.02.2024 з`явились представники сторін та надали пояснення по справі. Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційних скарг та надані сторонами пояснення, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових актів, дійшов до висновку про те, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, а рішення та додаткове рішення суду першої інстанції - зміні чи скасуванню, виходячи з наступного. З матеріалів справи слідує та встановлено судом, що 03.04.2019 року між Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Южно-Українська АЕС", який у подальшому змінив назву на відокремлений підрозділ "Південноукраїнська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - замовник, Компанія), та Корпорацією "ТСМ ГРУП" (далі - генеральний підрядник, Корпорація) укладено договір на виконання комплексу робіт № 07/19 (далі - Договір). За умовами пункту 1.1 Договору генеральний підрядник зобов`язався за завданням замовника з дотриманням вимог законодавства виконати комплекс робіт з теми: "ВП Южно-Українська АЕС. Улаштування майданчика розміщення платформ із завантаженими ВЯП контейнерами ТК-13. Комплекс інженерно-технічних засобів системи фізичного захисту. Будівельно-монтажні та пусконалагоджувальні роботи. ІІ етап" в цілому або за етапами в обсягах та у строки, що зазначені у Графіку виконання робіт (Додаток № 2) та у Відомостях обсягів робіт (Додаток № 4) до вказаного правочину. Відповідно до пунктів 1.2, 1.3 Договору згідно Державного класифікатору продукції та послуг ДК 016:2010 дані роботи відносяться до коду 43.21 "Роботи електромонтажні" та коду 43.29 "Роботи будівельно-монтажні, інші". Генеральний підрядник здає в обумовлені терміни виконані роботи замовнику, за свій рахунок усуває дефекти, що виявилися в процесі виробництва робіт і в межах гарантійного терміну експлуатації. Замовник зобов`язується прийняти та сплатити виконані роботи. За змістом пункту 2.1 Договору, з урахуванням додаткової угоди від 04.12.2019 року № 2 до нього, договірна ціна робіт, доручених до виконання генеральному підряднику, складає 20 497 899,24 грн. у т.ч. ПДВ 20 % - 3 416 316 ,54 грн. Пунктами 2.2, 2.3 цієї угоди передбачено, що договірна ціна Договору є динамічною, визначається відповідно до положень ДСТУ Б Д. 1.1-1:2013 "Правила визначення вартості будівництва". Остаточна ціна Договору визначається з урахуванням фактично виконаного обсягу робіт та фактичних витрат генерального підрядника на придбання матеріальних ресурсів у порядку, визначному умовами Договору, але не може перевищувати договірної ціни, заявленої в Договорі. Зміни, внесені замовником в проектно-кошторисну документацію, оформлюються відповідними додатковими угодами. Додатковою угодою від 01.10.2019 року № 1 до Договору сторони доповнили цей правочин пунктом 2.1.2.1, яким передбачено постачання генеральним підрядником в рамках договору обладнання на загальну суму 30 828,00 грн. Пунктом 3.1 Договору встановлено, що терміни виконання робіт визначені в Графіку виконання робіт (Додаток № 2), який є невід`ємною частиною цього Договору. Відповідно до пункту 4.1 Договору оплата за виконані роботи здійснюється замовником шляхом перераховує грошових коштів на поточний рахунок генерального підрядника після підписання сторонами довідки про вартість виконаних робіт за формою КБ-3, складеної на підставі актів виконаних будівельних робіт за формою КБ-2В протягом 45 банківських днів. Згідно з пунктом 15.6 Договору останній набуває чинності з дати підписання Договору сторонами та скріплення його печатками і діє до 30.03.2020 року. Оскільки замовник в порушення умов Договору та норм чинного законодавства належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання з оплати виконаних робіт, у зв`язку з чим в останнього виникла заборгованість перед генеральним підрядником за виконані будівельні роботи в розмірі 8 214 195,30 грн., Корпорація звернулася до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення із замовника вищенаведеної суми боргу, а також 3 % річних у розмірі 747 716,82 грн., нарахованих протягом 24.07.2019 року - 24.12.2021 року, та інфляційних втрат в сумі 1 804 316,15 грн., нарахованих протягом 24.07.2019 року - 30.11.2021 року на означену заборгованість. Рішенням господарського суду міста Києва від 19.09.2022 року в справі № 910/21672/21, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.03.2023 року, вимоги Корпорації до Компанії в особі ВП "Південноукраїнська атомна електрична станція" про стягнення 10 766 228,27 грн задоволено повністю; стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 8 214 195,30 грн, 747 716,82 грн 3% річних, 1 804 316,15 грн інфляційних втрат та 161 493,42 грн судового збору. Слід зазначити, що постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.06.2023 року в справі № 910/21672/21 касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою Компанії в особі ВП "Південноукраїнська атомна електрична станція" на рішення господарського суду міста Києва від 19.09.2022 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.03.2023 року було закрито на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України. Означене рішення господарського суду міста Києва від 19.09.2022 року в справі № 910/21672/21 на час розгляду даної справи набрало законної сили, а відтак встановлені ним обставини в силу положень частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України повторному доказуванню не підлягають. Так, наведеним рішенням встановлено, що на виконання умов договору позивачем виконані, а відповідачем прийняті по обсягу та якості роботи на суму 20 467 071,21 грн, що підтверджується підписаними повноважними представниками сторін та скріпленими печатками замовника та генерального підрядника: - актами № № 1, 2, 3, 4, 5, 6 приймання виконаних будівельних робіт за травень 2019 року (форма № КБ-2В) та Довідкою від 17.05.2019 року про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за травень 2019 року (форма КБ-3) на 4 941 142,67 грн; - актами № № 7, 8, 9 приймання виконаних будівельних робіт за травень 2019 року (форма № КБ-2В) та Довідкою від 30.05.2019 року про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за травень 2019 року (форма КБ-3) на 1 513 038,67 грн; - актами № № 10, 11, 12, 13 приймання виконаних будівельних робіт за червень 2019 року (форма № КБ-2В) та Довідкою від 27.06.2019 року про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за червень 2019 року (форма КБ-3) на 680 920,16 грн; - актом № 14 приймання виконаних будівельних робіт за липень 2019 року (форма № КБ-2В) та Довідкою від 31.07.2019 року про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за липень 2019 року (форма КБ-3) на 148 602,41 грн; - актами № № 14,17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 26, 29 приймання виконаних будівельних робіт за жовтень 2019 року (форма № КБ-2В) та Довідкою від 31.10.2019 року про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за жовтень 2019 року (форма КБ-3) на 5 604 354,22 грн; - актом № 30 приймання виконаних будівельних робіт за листопад 2019 року (форма № КБ-2В) та Довідкою від 20.11.2019 року про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за листопад 2019 року (форма КБ-3) на 288 017,29 грн; - актами № № 31, 32, 33, 37 приймання виконаних будівельних робіт за листопад 2019 року (форма № КБ-2В) та Довідкою від 29.11.2019 року про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за листопад 2019 (форма КБ-3) на 1 037 045,29 грн; - актом № 34 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2019 року (форма № КБ-2В) та Довідкою від 16.12.2019 року про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за грудень 2019 року (форма КБ-3) на 123 848,36 грн; - актом № 35 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2019 року (форма № КБ-2В) та Довідкою від 16.12.2019 року про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за грудень 2019 року (форма КБ-3) на 126 730,00 грн; - актом № 36 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2019 року (форма № КБ-2В) та Довідкою від 20.12.2019 року про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за грудень 2019 року (форма КБ-3) на 34 527,71 грн; - актами № 38 та 39 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2019 року (форма № КБ-2В) та Довідкою від 26.12.2019 року про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за грудень 2019 року (форма КБ-3) на 5 696 208,43 грн. Крім того, відповідно до видаткової накладної від 26.11.2019 року № 147 позивачем було поставлено відповідачу обладнання на загальну суму 30 828,00 грн. Враховуючи наведене, господарський суд міста Києва під час розгляду справи № 910/21672/21 встановив, що позивач виконав взяті на себе за Договором зобов`язання по виконанню робіт та постачанню обладнання в обсягах, зазначених в Актах приймання виконаних будівельних робіт та видатковій накладній, а відповідач, у свою чергу, прийняв виконання цих робіт та обладнання у погоджених сторонами обсягах без будь-яких зауважень. Однак, підтверджена рішенням господарського суду міста Києва від 19.09.2022 року в справі № 910/21672/21 сума основного боргу замовника перед Корпорацією за договором у розмірі 8 214 195,30 грн погашена відповідачем не була, у зв`язку з чим позивач повторно звернувся до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача 7 580 816,60 грн пені, нарахованої на відповідні суми боргу замовника за кожною Довідкою окремо у період з 24.07.2019 по 17.04.2023, а також 323 391,74 грн 3 % річних та 2 564 442,66 грн інфляційних втрат, нарахованих з грудня 2019 року по квітень 2023 року (за період, відмінний від того, що був предметом розгляду та дослідження в межах справи № 910/21672/21) згідно з наданим Корпорацією розрахунком. Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні положення містить частина 1 статті 193 Господарського кодексу України. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України). Як було зазначено вище, факт неналежного виконання відповідачем взятих на себе за Договором грошових зобов`язань в частині сплати на користь Корпорації, зокрема, 8 214 195,30 грн основного боргу, підтверджений рішенням господарського суду міста Києва від 19.09.2022 року в справі № 910/21672/21, що в установленому порядку на даний час набрало законної сили. Проте, за твердженням позивача, не спростованим відповідачем під час розгляду даної справи (№ 910/6316/23), вищенаведена сума основного боргу замовника перед генеральним підрядником за договором у розмірі 8 214 195,30 грн погашена відповідачем не була. Розглядаючи спір, суд першої інстанції у повному обсязі задовольнив вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат. Натомість, вимоги про стягнення пені задоволено частково. Як уже було зауважено, позивач оскаржує рішення суду про часткове задоволення вимог про стягнення пені, а відповідач - в частині задоволення вимог про стягнення 3 % річних. За приписами ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України). Відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Згідно з п. 10.4. договору, у разі невиконання замовником своїх зобов`язань щодо оплати виконаних робіт при наявності фінансування дирекцією ДП НАЕК, замовник на вимогу генерального підрядника зобов`язаний сплатити останньому пеню у розмірі 0,1 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Заперечуючи проти вимог позивача про стягнення із замовника пені, відповідач посилався на те, що здійснений позивачем розрахунок цієї штрафної санкції не відповідає імперативним вимогам частини 6 статті 232 Господарського кодексу України та перевищує граничний термін її нарахування. Однак, місцевий суд правомірно зазначив, що пунктом 7 Розділу IX Прикінцевих положень Господарського кодексу України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Вказаний пункт був введений в дію на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 року № 540-IX, який набрав чинності з 02.04.2020 року. Враховуючи, що на час звернення Корпорації до суду з означеним позовом (24.04.2023 року) на території України тривав карантин, який, зокрема, був продовжений згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року № 1236 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23.12.2022 року № 1423) до 30.04.2023 року, дія Закону України від 30.03.2020 року № 540-IX фактично надавала можливість нараховувати штрафні санкції більше, ніж за шість місяців. Колегія суддів перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені за загальний період з 24.07.2019 по 17.04.2023, дійшла висновку про його правильність. Таким чином, розмір пені за прострочення оплати виконаних позивачем робіт за договором від 03.04.2019 № 07/19 становить 7 580 816,60 грн. При цьому Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електрична станція" просило місцевий господарський суд зменшити розмір пені на 99%, в обґрунтування чого відповідач посилався, зокрема, на те, що Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 в Україні введено воєнний стан, який триває з 24.02.2022 року по теперішній час. Відповідач також зазначив, що відповідно до статуту Компанії (затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.02.2021 року № 302) підприємство утворено з метою виробництва електричної енергії, забезпечення безпечної експлуатації та підвищення ефективності роботи атомних електростанцій, безпеки під час будівництва, введення в експлуатацію та зняття з експлуатації ядерних установок, безперебійного енергопостачання суб`єктів господарювання та населення, а також у межах своєї компетенції забезпечення постійної готовності України до швидких ефективних дій у разі виникнення аварій на підприємствах атомної енергетики, радіаційних аварій у промисловості, дотримання вимог ядерного законодавства, норм та правил з ядерної та радіаційної безпеки. Дохід Компанії в основному складається з виручки від реалізації електричної енергії, що виробляється її відокремленими підрозділами - атомними електростанціями. Загальновідомим є факт, що один з відокремлених підрозділів відповідача - Запорізька атомна електрична станція з 04.03.2022 року захоплений військовими силами Російської Федерації та до теперішнього часу перебуває у тимчасовій окупації. З моменту окупації ВП "Запорізька АЕС" Компанії працював у екстремальних умовах, майже весь час на мінімально допустимих потужностях, а з 11.09.2022 року - повністю зупинений. У структурі електроенергії, виробленої відокремленими підрозділами Компанії, до моменту окупації військовими російської федерації найбільшу частку складала електроенергія, вироблена саме ВП "Запорізька АЕС", оскільки з 15 діючих атомних енергоблоків енергосистеми України - 6 енергоблоків належать ВП "Запорізька АЕС" і знаходяться на окупованій території в місті Енергодар Запорізької області. Таким чином, відповідачем втрачено виробничі потужності, що забезпечували майже половину його доходу від реалізації електроенергії. Поряд із цим, Компанія продовжує нести витрати з утримання об`єктів і персоналу ВП "Запорізька АЕС" (заробітна плата персоналу, матеріальне забезпечення невідкладних потреб безпечної експлуатації об`єктів тощо), не одержуючи від діяльності цього відокремленого підрозділу жодного доходу. Як стверджував відповідач, зазначені втрати виробничих потужностей негативно вплинули на фінансовий стан останнього. Відповідач також звернув увагу, що виконуючи функції експлуатуючої організації (оператора) атомних електростанцій, Компанія відповідно до статті 33 Закону України "Про використання ядерної енергії па радіаційну безпеку" зобов`язана першочергово забезпечувати безпечну експлуатацію ядерних установок. Відповідно, наявні ресурси, в тому числі грошові кошти, відповідач спрямовує у першу чергу на задоволення потреб безпеки експлуатації АЕС. Крім того, з 01.07.2019 року Компанія виконує спеціальні обов`язки для забезпечення загальносуспільного інтересу (ПСО), а саме доступності електричної енергії для побутових споживачів, покладених на нього Державою відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 року № 483 "Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов`язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії" (зі змінами). Проте, за жоден з років виконання ПСО, Компанія не отримала компенсацію, передбачену положеннями законодавства (частиною 5 статті 62 Закону України "Про ринок електричної енергії" та пунктом 16 Положення "Про покладення спеціальних обов`язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії"). Внаслідок цього у Компанії виник довгостроковий дефіцит платіжного балансу, який негативно вплинув на можливість виконувати зобов`язання по сплаті платежів, у тому числі по сплаті таких першочергових платежів як податки, збори та інші платежі до державного бюджету, постачання ядерного палива тощо. Згідно з частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Аналогічні приписи наведено у статті 233 Господарського кодексу України, за змістом якої у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Аналіз приписів статей 551 Цивільного кодексу України, 233 Господарського кодексу України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання. Відповідно до частини третьої статті 13, частини першої статті 76, статті 78, статті 79 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Отже, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо. Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.09.2019 зі справи № 904/4685/18 від 21.11.2019 зі справи № 916/553/19). Водночас слід зазначити, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Наявність у позивача можливості стягувати із відповідача надмірні грошові суми, як неустойку, спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. З огляду на великий перелік причин і обставин, які зумовили порушення відповідачем строку оплати виконаних робіт за договором від 03.04.2019 № 07/19, враховуючи, що заявлений позивачем до стягнення розмір пені є занадто великим (що майже дорівнює розміру основної заборгованості за договором), присудження до стягнення якої у повному обсязі матиме наслідком покладання на відповідача надмірного тягаря та отримання позивачем невиправданого прибутку, враховуючи, що безпека держави та населення України знаходяться у безпосередній залежності від сталої роботи об`єктів Компанії, яка, у свою чергу, залежить від повного та своєчасного фінансування всіх виробничих потреб цих об`єктів та матеріального забезпечення відповідача, враховуючи відсутність доказів понесення позивачем збитків, зумовлених порушенням відповідачем його господарських зобов`язань, погіршення фінансового стану, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про наявність підстав для реалізації свого права щодо зменшення розміру пені, що підлягає стягненню з відповідача на 90%, що становить 758 081 грн 66 коп. Доводи позивача викладені в апеляційній скарзі про необгрунтованість тверджень суду першої інстанції про значний розмір заявлених позивачем штрафних санкцій, є безпідставними оскільки в даному випадку судом першої інстанції реалізовано свої дискреційні повноваження, передбачені ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Здійснивши зменшення штрафних санкцій господарським судом також забезпечено баланс інтересів сторін з урахуванням встановлених обстави справи та не допущено фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав. Інші доводи, на які посилався позивач під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо часткового задоволення позову. Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі № 915/880/18, від 26.09.19 у справі № 912/48/19, від 18.09.2019 у справі № 908/1379/17 тощо). Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18). Визначене частиною 2 статті 625 ЦК України право стягнення трьох процентів річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг). Суд першої інстанції встановивши, що відповідач допустив прострочення розрахунків з позивачем за виконані роботи, дійшов правильного висновку про наявність підстав для застосування до нього відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 ЦК України. Перевіривши наданий позивачем розрахунок заявлених до стягнення з відповідача трьох процентів річних, суд першої інстанції, правомірно стягнув з відповідача на користь позивача 323 391,74 грн 3 % річних (нарахованих з 25.12.2021 року по 17.04.2023 року) та 2 564 442,66 грн інфляційних втрат (нарахованих з 01.12.2021 року по 31.03.2023 року). Доводи відповідача викладені в апеляційній скарзі фактично стосуються того, що місцевий суд застосував частину 2 статті 625 ЦК України в частині стягнення трьох процентів річних без урахування висновків щодо застосування цієї норми права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18. У постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених у постанові Великої Палати Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання. Такого висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла з урахуванням того, що у справі № 902/417/18 умовами договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання у вигляді пені та штрафу, збільшили позовну давність за відповідними вимогами, а також умовами пункту 5.5 договору змінили розмір процентної ставки, передбаченої в частині 2 статті 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 40 % від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем та 96 % від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев`яноста календарних днів. Отже, відповідне зменшення процентів річних Велика Палата Верховного Суду допустила з урахуванням конкретних обставин справи № 902/417/18, а саме - встановлення процентів річних на рівні 40 % та 96 %, і їх явну невідповідність принципу справедливості, в той час як у справі № 910/6316/23, проценти річних нараховані за встановленою у статті 625 ЦК України ставкою у розмірі три проценти, порушення принципів розумності, справедливості та пропорційності під час нарахування позивачем відповідачу трьох процентів річних апеляційним судом не встановлено. Ці висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 06.02.2024 у справі №910/3323/23, від 07.09.2022 у справі № 910/9911/21, від 21.06.2022 у справі № 910/9905/21, від 07.03.2023 у справі № 910/17556/21. За таких осбставин, доводи відповідача про неправильне застосування судом ст. 625 ЦК України не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду спору. Щодо додаткового рішення суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне. За приписами пункту 3 частини 1 статті 244 Господарського процесуального кодексу України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Згідно зі статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Відповідно до частин першої та другої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 ГПК України). Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 ГПК України). Водночас за змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 ГПК України). У розумінні положень частин п`ятої та шостої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20). Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04). Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат. Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Разом з тим у частині п`ятій статті 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, також визначені положеннями частин шостої, сьомої та дев`ятої статті 129 цього Кодексу. Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 ГПК України). Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою та дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Висновки, аналогічні відображеним вище, викладені в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19. Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Водночас згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. При визначенні розміру суми, яка підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з установленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з нормами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність". У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково. Подібні правові позиції викладено у постанові Верховного Суду від 01.12.2021 у справі № 910/14598/20 та додатковій постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 922/1163/18. Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу адвоката та для визначення їх розміру позивачем подано до суду копію договору про надання правничої допомоги від 05.08.2021 року, копію специфікації № 25 до нього, копію рахунку на оплату правової допомоги від 30.03.2023 року на суму 57 000,00 грн, копію наказів від 27.09.2021 року № 22/21а-К "Про визначення робочого місця Носика Б.М." та від 10.08.2023 року № 3/23-ВР "Про направлення у службове відрядження", копію кошторису до наказу № 3/23-ВР на суму 1 691,47 грн, копію проїзних (посадочних) документів, копію акту приймання-передачі послуг відповідно до договору про надання правничої допомоги від 05.08.2021 року, станом на 17.08.2023 року, на суму 58 691,47 грн, копію звіту про надану правничу допомогу станом на 17.08.2023 року на загальну суму 58 691,47 грн, а також копію платіжних інструкцій від 19.04.2023 року № 895 на суму 57 000,00 грн та від 18.08.2023 року № 1056 на суму 1 691,47 грн. Відповідно до пункту 1.2 Договору конкретний вид та обсяг правової допомоги за Договором сторонами зазначається в специфікації, що є невід`ємним додатком до Договору, яка відображає доручення клієнта Адвокатському об`єднанню на надання певної правової допомоги та її вартість відповідно до такого обсягу. За умовами пунктів 4.4, 4.6 Договору зазначений у цьому правочині гонорар (вартість послуг) Адвокатського об`єднання не містить збори, обов`язкові платежі, поштові й інші витрати, пов`язані з виконанням Договору. Сплата (компенсація) клієнтом таких витрат здійснюється клієнтом протягом двох банківських днів з моменту направлення йому Адвокатським об`єднанням відповідного рахунку. Гонорар (вартість послуг) та витрати, пов`язані з виконанням Договору, вважаються оплаченими клієнтом після зарахування коштів на розрахунковий рахунок Адвокатського об`єднання. З матеріалів справи вбачається, що у специфікації від 30.03.2023 року № 25, що є додатком № 25 до Договору, клієнт та Адвокатське об`єднання визначили наступний склад правової допомоги, що надається за Договором: надання професійної правничої допомоги Корпорації під час розгляду господарським судом міста Києва позовної заяви клієнта про стягнення заборгованості по договору № 07/19 від 03.04.2019 року на виконання комплексу робіт, в т.ч. зі складання, оформлення і подання позовної заяви, всіх інших необхідних процесуальних документів, а також надання професійної правничої допомоги у судових засіданнях. Наведеною специфікацією фіксований розмір гонорару за надання цієї правничої допомоги встановлено в сумі 57 000,00 грн. Судом встановлено, що відповідачем подано клопотання, в якому останній просив суд зменшити розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи, до 1 000,00 грн. У наведеному клопотанні відповідач вказував, зокрема, на те, що вартість послуг на професійну правничу допомогу, які позивач очікує понести, має неспівмірний розмір з обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; наявна мінімальна кількість підготовлених документів, поданих до матеріалів справи; проведено мінімум аналітичної роботи адвоката; витрати на правову допомогу неспівмірні зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, надані послуги, ціною позову, значенням справи для сторони; незначна складність справи; відсутній публічний інтерес до справи. Згідно з приписами частини п`ятої статті 126 ГПК України у разі недотримання вимог частини четвертої зазначеної статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов втілення, зокрема, у положеннях частин 5 та 6 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності. Такий висновок викладено в пунктах 44, 47 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц. Таким чином, у розумінні положень частини п`ятої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Суд також враховує, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 та у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 наведено такі висновки: "…У розумінні положень частини п`ятої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи". "Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою та дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу". "У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи". З огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи, зважаючи на складність справи, обсяг наданих адвокатських послуг, предмет та підстави позовних вимог, заперечення відповідача проти розміру витрат на правничу допомогу, місцевий суд дійшов висновку про те, що справедливим та співрозмірним є стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 29 345,74 грн, що становить 50 % від суми таких документально підтверджених витрат. На переконання колегії суддів, місцевий господарський суд ухвалюючи спірне рішення дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення заяви позивача про ухвалення додаткового судового рішення щодо компенсації витрат на професійну правничу допомогу та стягнення з відповідача на користь позивача, 29 345,74 грн. Твердження відповідача викладені в апеляційній скарзі стосовно того, що витрати позивача на професійну правничу допомогу не відповідають критерію реальності таких витрат та розумності їх розміру, є необґрунтованими та відхиляються колегією суддів, оскільки відповідачем не було подано до суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження неспівмірності витрат на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі, а доводи апеляційної скарги у першу чергу зводяться лише до незгоди відповідача із розміром понесених позивачем витрат на правничу допомогу, які за рішенням місцевого суду було зменшено на 50%. Відповідно до ст.ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права. Відповідно до частини першої статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об`єктивно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваних у даній справі судових рішень відсутні. Оскільки доводи, викладені в апеляційних скаргах, не спростовують висновків місцевого господарського суду, скарги задоволенню не підлягають. Колегія суддів погоджується із здійсненим судом першої інстанції розподілом судових витрат. Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги відповідно до статті 129 ГПК України покладаються судом на апелянтів. Керуючись ст.ст. 129, 267-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електрична станція" та Корпорації "ТСМ ГРУП" залишити без задоволення. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.08.2023 та додаткове рішення від 06.09.2023 у справі №910/6316/23 залишити без змін. Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційних скарг покласти на Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електрична станція" та Корпорацію "ТСМ ГРУП". Матеріали справи №910/6316/23 повернути Господарському суду міста Києва. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст судового рішення складено та підписано 21.02.2024 Головуючий суддя Г.П. Коробенко Судді О.О. Хрипун Ю.Б. Михальська