Постанова КЦС ВС № 761/16609/20

Постанова Іменем України 06 липня 2022 року місто Київ справа № 761/16609/20 провадження № 61-708св22 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В., суддів: суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Акціонерне товариство «Аграрний фонд», третя особа - Банчук Богдан Миколайович , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та Акціонерного товариства «Аграрний фонд» на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 05 квітня 2021 року, ухвалене суддею Букіною О. М., та постанову Київського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі Олійника В. І., Суханової Є. М., Сушко Л. П., ВСТАНОВИВ: І. ФАБУЛА СПРАВИ Стислий виклад позиції позивача ОСОБА_1 у червні 2020 року звернувся до суду із позовом до Акціонерного товариства «Аграрний фонд» (далі - АТ «Аграрний фонд»), яке є правонаступником Публічного акціонерного товариства «Аграрний фонд» (далі - ПАТ «Аграрний фонд»), третя особа - Банчук Б. М. , у якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просив визнати недійсним і скасувати наказ ПАТ «Аграрний фонд» від 18 травня 2020 року № 183-к «Про внесення змін до наказу про звільнення від 14 травня 2020 року № 169-к» та вчинений на його підставі запис від 13 травня 2020 року № 45 у трудовій книжці ОСОБА_1 , стягнути із ПАТ «Аграрний фонд» на користь його, ОСОБА_1 , 2 728 453, 00 грн, у тому числі: 1 521 162, 00 грн вихідної допомоги та 1 207 291, 00 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14 травня 2020 року до 20 серпня 2020 року. Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2019 року № 1060-р «Про призначення ОСОБА_1 виконуючим обов`язки голови правління Публічного акціонерного товариства «Аграрний фонд» його призначено виконуючим обов`язки голови правління ПАТ «Аграрний фонд» до призначення в установленому порядку голови правління зазначеного товариства, та на підставі наказу ПАТ «Аграрний фонд» від 26 листопада 2019 року № 523-к він приступив до виконання покладених на нього обов`язків керівника товариства. Згідно з листом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (далі - Мінекономіки) від 13 травня 2020 року № 2202-14/30419-01 Мінекономіки запропонувало Кабінету Міністрів України припинити повноваження позивача на посаді, що, на його думку, корелює з положеннями саме пункту 5 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). ОСОБА_1 зазначав, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13 травня 2020 року № 514-р «Про звільнення ОСОБА_1 від виконання обов`язків голови правління Публічного акціонерного товариства «Аграрний фонд» його звільнено від виконання обов`язків голови правління ПАТ «Аграрний фонд». Стверджував, що незазначення у рішенні єдиного акціонера причин чи підстав звільнення не спростовує його звільнення, як керівника, саме на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України. Також згідно з наказом ПАТ «Аграрний фонд» від 14 травня 2020 року № 169-к його звільнено з посади за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 13 травня 2020 року № 514-р «Про звільнення ОСОБА_1 від виконання обов`язків голови правління Публічного акціонерного товариства «Аграрний фонд». Позивач зазначав, що у день звільнення відповідач видав йому копію наказу ПАТ «Аграрний фонд» від 14 травня 2020 року № 169-к про його звільнення проте не провів розрахунок, а трудову книжку видав лише 18 травня 2020 року. Крім того, посилався на те, що відповідач протиправно змінив підставу його звільнення шляхом видання наказу ПАТ «Аграрний фонд» від 18 травня 2020 року № 183-к «Про внесення змін до наказу про звільнення від 14 травня 2020 року № 169-к» про його звільнення за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України, та не сплатив йому у день звільнення вихідну допомогу у розмірі шестимісячного середнього заробітку. Також позивач стверджував, що наказ ПАТ «Аграрний фонд» від 14 травня 2020 року № 169-к є актом індивідуальної дії, оскільки не містить загальнообов`язкових правил поведінки, а передбачає індивідуалізовані приписи щодо припинення повноважень позивача на посаді; адресований виключно позивачу; не регулює певний вид суспільних відносин, а спрямований на припинення трудових відносин позивача та виникнення у зв`язку з цим конкретних правовідносин між позивачем та відповідачем; не розрахований на багаторазове застосування, а вичерпує дію після звільнення з посади керівника, тому не може бути скасований чи змінений керівником господарського товариства після його виконання в односторонньому порядку. Стислий виклад заперечень інших учасників справи АТ «Аграрний фонд» та Банчук Б. М. заперечували проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним, необґрунтованим та не доведеним належними та допустимими доказами. Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням від 05 квітня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року,Солом`янський районний суд міста Києва частково задовольнив позов ОСОБА_1 . Стягнув з АТ «Аграрний фонд» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені у розмірі 48 348, 20 грн. В іншій частині вимог позову відмовив. Здійснив розподіл судових витрат. Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що навіть за відсутності укладеного між позивачем та відповідачем трудового договору (контракту), ОСОБА_1 призначено виконуючим обов`язки голови правління ПАТ «Аграрний фонд» на певний строк, а саме до моменту призначення в установленому порядку голови правління зазначеного товариства. Цей строк закінчився у зв`язку із призначенням 13 травня 2020 року виконуючим обов`язки голови правління ПАТ «Аграрний фонд» Банчука Б. М., тому підставою звільнення позивача є закінчення строку, на який його було призначено виконуючим обов`язки голови правління ПАТ «Аграрний фонд», тобто пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України. Правові підстави для звільнення позивача за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України були відсутні, тому й відсутні підстави для стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки її виплати. Також суд першої інстанції врахував, що остаточний розрахунок з позивачем здійснено 19 травня 2020 року, тобто не у день звільнення, тому з відповідача на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період із 15 травня 2020 року до 19 травня 2020 року. ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Короткий зміст вимог касаційних скарг ОСОБА_1 13 січня 2022 року звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 05 квітня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року в частині відмови у задоволенні позову, позов задовільнити повністю, рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 05 квітня 2021 року в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 48 348, 20 грн залишити без змін. АТ «Аграрний фонд» 03 лютого 2022 року звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 05 квітня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року у частині задоволення позовних вимог про стягнення з АТ «Аграрний фонд» на користь ОСОБА_1 48 348, 20 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги ОСОБА_1 , наполягаючи на тому, що оскаржувані рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначив, що: - суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 31 жовтня 2012 року у справі № 6-120цс12, у постановах Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 711/5711/16-ц (провадження № 61-535св18), від 13 листопада 2019 року у справі № 522/7888/16-ц (провадження № 61-12883св18); - суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу у порядку спрощеного позовного провадження, проте з врахуванням предмета спору справа повинна розглядатися у порядку загального позовного провадження; - суди першої та апеляційної інстанцій не розглянули клопотання про допит свідків та заяву про визнання доказу недопустимим та встановили обставини на підставі недопустимих доказів; - рішення ухвалено з порушенням правил підсудності, оскільки справа підсудна Шевченківському районному суду міста Києва. АТ «Аграрний фонд», наполягаючи на тому, що оскаржувані рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначило, що: - суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18); - суди першої та апеляційної інстанцій належно не дослідили докази, долучені до матеріалів справи. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи ОСОБА_1 у квітні 2022 року із застосуванням засобів поштового зв`язку направив до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу АТ «Аграрний фонд», у якому просив залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення. АТ «Аграрний фонд» у травні 2022 року із застосуванням засобів поштового зв`язку направило до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просило залишити касаційну скаргу позивача без задоволення. Банчук Б. М. у травні 2022 року із застосуванням засобів поштового зв`язку направив до Верховного Суду заяву, в якій просив відмовити в задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ Ухвалою від 31 березня 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , а ухвалою від 31 березня 2022 року поновив АТ «Аграрний фонд» строк на касаційне оскарження, відмовив в задоволенні клопотання про зупинення виконання рішення суду першої інстанції та відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою АТ «Аграрний фонд». Ухвалою від 28 червня 2022 року Верховний Суд призначив справу до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами. З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі -ЦПК України), відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги. Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. ІV.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Верховний Суд перевірив доводи касаційних скарг та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки. Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, щорозпорядженням Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2019 року № 1060-р «Про призначення ОСОБА_1 виконуючим обов`язки голови правління Публічного акціонерного товариства «Аграрний фонд» призначено Баришева І. Г. виконуючим обов`язки голови правління ПАТ «Аграрний фонд» до призначення в установленому порядку голови правління зазначеного товариства. Відповідно до наказу ПАТ «Аграрний фонд» від 26 листопада 2019 року № 523-к ОСОБА_1 приступив до тимчасового виконання обов`язків голови правління ПАТ «Аграрний фонд» з 27 листопада 2019 року. Згідно з листом Мінекономіки від 13 травня 2020 року № 2202-14/20162-01 «Щодо звільнення в.о. голови правління ПАТ «Аграрний фонд», у зв`язку із закінченням строку відповідно до пункту 2 Порядку проведення конкурсного відбору керівників суб`єктів господарювання державного сектору економіки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2008 року № 777, та відповідно до статуту ПАТ «Аграрний фонд», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 липня 2013 року № 698, Мінекономіки внесло до Кабінету Міністрів України подання щодо звільнення ОСОБА_1 від виконання обов`язків голови правління ПАТ «Аграрний фонд», пункт 2 статті 36 КЗпП України. Відповідно до листа Мінекономіки від 13 травня 2020 року № 2202-14/30419-01 «На заміну листа Мінекономіки від 13 травня 2020 року №2202-14/30162-01» Мінекономіки, згідно зі статутом ПАТ «Аграрний фонд», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24 липня 2013 року № 698, внесло подання щодо звільнення ОСОБА_1 від виконання обов`язків голови правління ПАТ «Аграрний фонд». Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13 травня 2020 року № 514-р «Про звільнення ОСОБА_1 від виконання обов`язків голови правління Публічного акціонерного товариства «Аграрний фонд» звільнено ОСОБА_1 від виконання обов`язків голови правління ПАТ «Аграрний фонд». Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13 травня 2020 року № 515-р «Про призначення Банчука Б. М. виконуючим обов`язки голови правління Публічного акціонерного товариства «Аграрний фонд» Банчука Б. М. призначено виконуючим обов`язки голови правління ПАТ «Аграрний фонд». Наказом ПАТ «Аграрний фонд» від 14 травня 2020 року № 169-к, за підписом в.о. голови правління Баришева І. Г., звільнено ОСОБА_1 , виконуючого обов`язки голови правління ПАТ «Аграрний фонд», 13 травня 2020 року, на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України. Зобов`язано виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 11 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 27 листопада 2019 року до 13 травня 2020 року; 3 календарні дні щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці за період роботи з 27 листопада 2019 року до 13 травня 2020 року; 3 календарні дні щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці за період роботи з 27 листопада 2019 року до 13 травня 2020 року; вихідну допомогу у розмірі середньої заробітної плати за шість місяців. 13 травня 2020 року у трудовій книжці ОСОБА_1 здійснено запис № 44, за яким відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 13 травня 2020 року № 514-р його звільнено із займаної посади в порядку пункту 5 статті 41 КЗпП України. Підстава - наказ від 14 травня 2020 року № 169-к. Наказом ПАТ «Аграрний фонд» від 18 травня 2020 року № 183-к за підписом в.о. голови правління Банчука Б. М. внесено зміни до наказу ПАТ «Аграрний фонд» від 14 травня 2020 року № 169-к «Про звільнення ОСОБА_1 », викладено його розпорядчу частину в такій редакції: «Звільнити ОСОБА_1 , виконуючого обов`язки голови правління ПАТ «Аграрний фонд», 13 травня 2020 року в порядку пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України. Виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 11 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 27 листопада 2019 року до 13 травня 2020 року; 3 календарні дні щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці за період роботи з 27 листопада 2019 року до 13 травня 2020 року». 13 травня 2020 року у трудовій книжці ОСОБА_1 здійснено запис № 45, яким запис № 44 визнано недійсним. Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 13 травня 2020 року № 514-р його звільнено із займаної посади в порядку пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України. Підставою є наказ від 18 травня 2020 року № 183-к. Право, застосоване судом Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, такі складові як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежовувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції. Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів. За змістом положень статті 167 ГК України корпоративні відносини - це відносини, які виникають, змінюються та припиняються щодо права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Корпоративні права характеризуються тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи, має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності, передбачені законом і статутними документами. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суб`єктного складу такого спору, суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Велика Палата Верховного Суду неодноразово розглядала питання щодо юрисдикційності спору про звільнення чи відсторонення від виконання обов`язків керівника чи члена виконавчого органу юридичної особи. Велика Палата Верховного Суду у постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 510/456/17 (провадження № 14-1цс19), від 08 листопада 2019 року у справі № 667/1/16 (провадження № 14-562цс19) зробила висновки про те, що припинення повноважень члена виконавчого органу товариства за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника з роботи (розірвання з ним трудового договору) на підставі положень КЗпП України. Саме тому можливість уповноваженого органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу такого товариства міститься не в приписах КЗпП України, а у статті 99 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), тобто не є предметом регулювання трудового права. У постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 145/166/18 (провадження № 14-524цс19) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що рішення про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а саме корпоративних правовідносин, що виникають між товариством та особами, яким довірено повноваження з управління ним. Оскільки цей спір стосується саме правомірності припинення повноважень виконавчого органу товариства, то він підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. У постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18 (провадження № 14-670цс19) Велика Палата Верховного Суду зробила узагальнюючий висновок щодо розмежування юрисдикційності спорів між керівниками чи членами органу управління суб`єктів господарювання та зазначила, що: «За правилами цивільного судочинства треба розглядати спори, в яких позивач оскаржує законність розірвання з ним трудового договору з підстав, передбачених КЗпП України, крім такого розірвання за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України (припинення повноважень за частиною третьою статті 99 ЦК України). До юрисдикції господарського суду належать спори, в яких позивач, повноваження якого як керівника юридичної особи (її виконавчого органу) припинені за частиною третьою статті 99 ЦК України, пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, оскаржує законність дій органу управління юридичної особи (загальних зборів, наглядової ради) з такого припинення повноважень (звільнення)». У постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 683/351/16-ц (провадження № 14-113цс20) Велика Палата Верховного Суду встановила, що повноваження позивача як голови правління та його звільнення із займаної посади відбулося на підставі пункту 5 частині першої статті 41 КЗпП України, тому з урахуванням установлених обставин дійшла висновку, що цей спір потрібно розглядати за правилами господарського судочинства. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 лютого 2021 року у справі № 753/17776/19 (провадження № 14-163цс20) встановила, що позивач перебувала на посаді фінансового директора в товаристві та була членом виконавчого органу товариства - дирекції, її повноваження припинено на підставі частини третьої статті 99 ЦК України та звільнено на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України, у зв`язку з чим Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками судів попередніх інстанцій про те, що ця справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. У справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій не врахували такого. Відповідно до статті 97 ЦК України управління товариством здійснюють його органи - загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом. У пунктах 1, 6, 7 статуту ПАТ «Аграрний фонд» зазначено, що ПАТ «Аграрний фонд» є акціонерним товариством, утвореним відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22 квітня 2013 року №

364. Засновником товариства є держава в особі Кабінету Міністрів України. Єдиним акціонером товариства є держава в особі Мінагрополітики. Згідно з пунктом 33 статуту ПАТ «Аграрний фонд» органами Товариства є загальні збори; наглядова рада; правління; ревізійна комісія. Відповідно до пункту 43 цього статуту, правління є виконавчим колегіальним органом Товариства, що здійснює управління його поточною діяльністю. До складу правління входять голова правління, перший заступник голови правління, заступники голови правління та інші члени правління. Голова правління призначається на посаду та звільняється з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Мінагрополітики. Контракт з головою правління укладає Мінагрополітики за погодженням з Кабінетом Міністрів України. Як вже зазначалося, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2019 року № 1060-р «Про призначення ОСОБА_1 виконуючим обов`язки голови правління Публічного акціонерного товариства «Аграрний фонд» Баришева І. Г. призначено на посаду виконуючого обов`язки голови правління ПАТ «Аграрний фонд». Згідно з частиною третьою статті 99 ЦК України повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень. Конституційний Суд України у Рішенні від 12 січня 2010 року № 1-2/2010 у справі про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України роз`яснив, що реалізація учасниками акціонерного товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього товариства стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним. У зв`язку з цим припинення повноважень члена виконавчого органу товариства відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснення членом його виконавчого органу управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою (чи можливою шкодою) для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень. Зважаючи на викладене, зміст частини третьої статті 99 ЦК України надає право компетентному (уповноваженому) органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав. Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права. Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, звільнення, відкликання членів виконавчого органу стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Хоча такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку припинення повноважень посадових осіб. Тож правила пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України кореспондуються з положеннями частини третьої статті 99 ЦК України. Зміни до статті 41 КЗпП України, а саме доповнення цієї статті пунктом 5, внесено Законом України від 13 травня 2014 року № 1255-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів», який набрав чинності з 01 червня 2014 року. Згідно з пояснювальною запискою до проекту вказаного Закону передбачається, що така підстава розірвання трудового договору забезпечить «можливість розірвання трудового договору без наведення підстав при припиненні повноважень посадових осіб», а в якості компенсації для захисту інтересів останніх гарантує мінімальний розмір вихідної допомоги в розмірі середньої заробітної плати за шість місяців. Отже, здійснення компетентним органом господарюючого суб`єкта права на усунення від посади відповідно до статті 99 ЦК України можливе в порядку реалізації ним своїх корпоративних прав у разі, якщо інше не передбачено статутом, і як підстава такого звільнення може бути зазначено посилання на пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України. При розгляді спору щодо розірвання трудового договору за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України має значення не наявність підстав для припинення повноважень (звільнення) посадової особи, а дотримання органом управління (загальними зборами, наглядовою радою) передбаченої цивільним законодавством та установчими документами юридичної особи процедури ухвалення рішення про таке припинення, що підтверджує висновок про належний розгляд справи в порядку господарського судочинства. Такі висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18 (провадження № 14-670цс19), від 13 жовтня 2020 року у справі № 683/351/16-ц (провадження № 14-113цс20) та від 23 лютого 2021 року у справі № 753/17776/19 (провадження № 14-163цс20). Можна зробити висновок, що за правилами цивільного судочинства треба розглядати спори, де позивач оскаржує законність розірвання з ним трудового договору з підстав, передбаченихКЗпП України, крім такого розірвання за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, законність розірвання за яким вирішується за правилами господарського судочинства. У справі, що переглядається, спір стосується законності звільнення позивача, члена колегіального виконавчого органу ПАТ «Аграрний фонд», з посади виконуючого обов`язки голови правління товариства на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України, відповідно до якого трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку припинення повноважень посадових осіб. Від вирішення питання щодо законності звільнення за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України залежить вирішення законності внесення змін до наказу про звільнення щодо підстави звільнення за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України. Зміна підстав звільнення ОСОБА_1 не змінює правову природу спірних правовідносин, оскільки відносини між сторонами, а саме між товариством та членом виконавчого органу товариства, якому довірено повноваження з управління товариством, не можуть розглядатися в площині трудового законодавства. З огляду на те, що спір в основному стосується законності звільнення ОСОБА_1 за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, яке за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від припинення трудового договору, визначеного трудовим законодавством, тому з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, спір належить розглядати за правилами господарського судочинства. Аналогічних висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові від 27 жовтня 2021 року у справі № 752/5589/20 (провадження № 61-10221св21)за позовом ОСОБА_3 до ПАТ «Аграрний фонд» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення за пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України, зобов`язання видати наказ про звільнення з посади голови правління товариства відповідно до пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України та внесення змін до трудової книжки, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, вихідної допомоги та відшкодування моральної шкоди. Суди першої та апеляційної інстанцій не врахували зазначеного, а також не звернули уваги на те, що ОСОБА_1 раніше звертався до Дніпровського районного суду міста Києва та Солом`янського районного суду міста Києва з тотожними позовами до АТ «Аграрний фонд» та ухвалами цих судів від 15 червня 2020 року (справа № 755/7942/20) та 22 червня 2020 року (справа № 760/13318/20), відповідно, відмовлено у відкритті провадження та роз`яснено ОСОБА_1 право на звернення до суду з позовом в порядку господарського судочинства. Наведені ухвали позивач в апеляційному порядку не оскаржував та вони набрали законної сили. З позовом до суду господарської юрисдикції Баришев І. Г. не звертався, а втретє подав позов до суду загальної юрисдикції - Шевченківського районного суду міста Києва, який відкрив провадження у справі та в подальшому передав справу за підсудністю до Солом`янського районного суду міста Києва, який помилково розглянув справу по суті заявлених вимог за правилами цивільного судочинства, не врахувавши, що спір стосується звільнення за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України та має розглядатися в порядку господарського судочинства. З огляду на викладене Солом`янський районний суд міста Києва та Київський апеляційний суд не є «судами, встановленими законом» для розгляду спору у справі, що переглядається, адже спір підвідомчий судам не цивільної, а господарської юрисдикції. Відповідно до частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Згідно з частиною другою статті 414 ЦПК України порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги. Враховуючи те, що Верховний Суд встановив порушення судами першої та апеляційної інстанцій правил предметної юрисдикції, тому Верховний Суд не надає оцінку доводам касаційних скарг щодо неправильного застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, оскільки Верховний Суд спір по суті не розглядає. Висновки за результатами розгляду касаційних скарг Верховний Суд встановив, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили судові рішення без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18 (провадження № 14-670цс19), від 13 жовтня 2020 року у справі № 683/351/16-ц (провадження № 14-113цс20), від 23 лютого 2021 року у справі № 753/17776/19 (провадження № 14-163цс20) та Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 752/5589/20 (провадження № 61-10221св21), відповідно до яких за правилами цивільного судочинства треба розглядати спори, де позивач оскаржує законність розірвання з ним трудового договору з підстав, передбачених КЗпП України, крім такого розірвання за пунктом 5 частини першоїстатті 41 КЗпП України, законність розірвання за яким вирішується за правилами господарського судочинства. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має, зокрема, право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі. У частинах першій і другій статті 414 ЦПК України встановлено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 і 257 цього Кодексу. З огляду на викладене касаційні скарги підлягають задоволенню частково, оскаржувані судові рішення - скасуванню, а провадження у справі - закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 255, частини першої статті 414 ЦПК України, оскільки спір у цій справі не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а належить до господарської юрисдикції. Відповідно до частини першої статті 256 ЦПК України якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі. Верховний Суд на виконання вимог частини першої статті 256 ЦПК України роз`яснює позивачеві його право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи до відповідного суду господарської юрисдикції. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України зазначено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. З урахуванням приписів цієї норми підстави для розподілу судових витрат відсутні. Керуючись статтями 255, 256, 400, 409, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційні скарги ОСОБА_1 та Акціонерного товариства «Аграрний фонд» задовольнити частково. Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 05 квітня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року скасувати. Провадження в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Аграрний фонд», третя особа - Банчук Богдан Миколайович , про визнання недійсним та скасування наказу, стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні закрити. Роз`яснити позивачу, що розгляд справи за його позовом віднесено до юрисдикції господарських судів. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий О. В. Ступак Судді І. Ю. Гулейков А. С. Олійник С. О. Погрібний Г. І. Усик