Постанова КЦС ВС № 522/7888/16-ц

Постанова Іменем України 13 листопада 2019 року місто Київ справа № 522/7888/16-ц провадження № 61-12883св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В., суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Комунальне підприємство «Теплопостачання м. Одеси», розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 08 грудня 2016 року у складі колегії суддів: Суворова В. О., Сватаненка В. І., Артеменка І. А., ВСТАНОВИВ: І. ІСТОРІЯ СПРАВИ Стислий виклад позиції позивача ОСОБА_1 у травні 2016 року звернулася до суду з позовом, у подальшому уточненим, про поновлення на роботі. Позивач обґрунтовувала заявлені вимоги тим, що вона працювала на підприємстві Комунальне підприємство «Теплопостачання м. Одеси» (далі - КП «Теплопостачання м. Одеси») з 2001 року. Наказом від 04 квітня 2016 року відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України позивача звільнено у зв`язку зі спливом строку дії трудового договору. Позивач зазначає, що інших працівників після спливу строку їх договору прийнято на роботу, проте таких дій відносно позивача вчинено не було. Позивач зазначила, що напередодні звільнення, 28 березня 2016 року їй запропоновано скласти заяву про переведення на літній ремонтний період, однак відповідач не надав позивачу можливість отримати іншу роботу на підприємстві. Стислий виклад заперечень відповідача Відповідач позов не визнав, посилаючись на його безпідставність та необґрунтованість. Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 27 жовтня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що строковий трудовий договір укладено з позивачем за її бажанням та з урахуванням її інтересів і на зазначений нею у заяві строк. Строковий трудовий договір припинено у строки, які були обумовлені у заяві позивача та в наказі про прийняття на роботу, з яким ОСОБА_1 ознайомлена, отже суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 08 грудня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, зазначивши, що після спливу строку дії договору трудові відносини між сторонами припинені, та позивач звільнена саме в день закінчення опалювального сезону, тобто 04 квітня 2016 року. ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ засобами поштового зв`язку у січні 2017 року, ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 08 грудня 2016 року, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Заявник зазначає, що суд дійшов помилкового висновку про те, що з нею укладений строковий договір, адже вона не підписувала строковий договір із відповідачем. Суд не надав належної оцінки показанням свідків, які підтвердили, що позивача намагались звільнити ще з 2012 року. Позивачу не давали працювати, їй надходили погрози. Також зазначає, що неодноразово зверталась до правоохоронних органів у зв`язку із звільненням, оскільки вважає, що посадові особи мають понести кримінальну відповідальність у зв`язку із її звільненням. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи Відзив на касаційну скаргу не надходив. ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ Ухвалою Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження. Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у березні 2018 року. Ухвалою Верховного Суду від 01 серпня 2019 року справу призначено до судового розгляду. Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України 2004 року, відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. ІV.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки. Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 28 травня 2014 року позивач відповідно до поданої заяви на підставі наказу від 28 травня 2014 року № 594-к прийнята на посаду оператора диспетчерської служби оперативно-диспетчерської служби КП «Теплопостачання м. Одеси» за строковим трудовим договором на ремонтний період та 01 липня 2014 року наказом від 01 липня 2014 року № 718-к звільнена з займаної посади за закінченням строку трудового договору. 26 липня 2014 року позивач відповідно до поданої заяви на підставі наказу від 25 липня 2014 року № 928-к прийнята на посаду оператора диспетчерської служби оперативно-диспетчерської служби оперативно-диспетчерської служби КП «Теплопостачання м. Одеси» за строковим трудовим договором на ремонтний період та наказом від 22 жовтня 2014 року № 1165-к звільнена з займаної посади за закінченням строку трудового договору. Відповідно до поданої заяви на підставі наказу від 23 жовтня 2014 року № 1199-к позивач була прийнята на посаду оператора диспетчерської служби оперативно-диспетчерської служби КП «Теплопостачання м. Одеси» за строковим трудовим договором на опалюваний період та згідно з наказом від 14 квітня 2015 року № 376-к звільнена з займаної посади за закінченням строку трудового договору. 15 квітня 2015 року позивач відповідно до поданої заяви на підставі наказу № 379-к прийнята на посаду оператора диспетчерської служби оперативно-диспетчерської служби КП «Теплопостачання м. Одеси» за строковим трудовим договором на ремонтний період, згідно з наказом від 13 травня 2015 року № 478-к звільнена з займаної посади за закінченням строку трудового договору. Відповідно до поданої нею заяви на підставі наказу від 07 серпня 2015 року № 903-к позивач прийнята на посаду оператора диспетчерської служби оперативно-диспетчерської служби КП «Теплопостачання м. Одеси» за строковим трудовим договором на ремонтний період та наказом від 08 жовтня 2015 року № 1108 звільнена з займаної посади за закінченням строку трудового договору. Позивач відповідно до поданої нею заяви про укладення строкового трудового договору, яку подала 17 серпня 2015 року, на підставі наказу від 09 жовтня 2015 року № 1124-к прийнята у той же день на посаду оператора диспетчерської служби оперативно-диспетчерської служби КП «Теплопостачання м. Одеси» за строковим трудовим договором на опалюваний період. Відповідно до розпорядження Одеського міського голови від 04 квітня 2016 року № 278 «Про закінчення опалювального сезону 2015-2016 років» у місті Одесі з 04 квітня 2016 року закінчено опалювальний сезон. Наказом КП «Теплопостачання м. Одеси» від 04 квітня 2016 року закінчено опалювальний сезон. 04 квітня 2016 року позивача згідно з наказом №233-к звільнено з займаної посади за закінченням строку трудового договору за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України. Судом апеляційної інстанції встановлено з пояснень позивача, що вона не заперечує, що з відповідачем вона уклала саме строковий договір і розуміла, що за закінченням опалювального сезону вона буде звільнена. Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. Статтею 23 КЗпП України встановлено, що трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами. Тлумачення статті 23 КЗпП України дозволяє зробити висновок, що характер наступної роботи означає, що робота не виконується постійно (наприклад, сезонні роботи). Умови виконання роботи визначають конкретні умови її виконання, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений термін (наприклад, коли для виконання роботи вже прийнятий на роботу працівник, але він протягом певного періоду не може виконувати свої трудові обов`язки). Під час укладення трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється за погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події (наприклад, повернення на роботу працівника з відпустки по догляду за дитиною тощо). Строк, на який працівник приймається на роботу, обов`язково має бути зазначений у наказі про прийняття на роботу, інакше буде вважатися, що працівник прийнятий на роботу за безстроковим трудовим договором. Частиною другою статті 39-1 КЗпП України встановлено, що трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, вважаються такими, що укладені на невизначений строк за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23 КЗпП України. Згідно зі статтею 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення. Отже, у тих випадках, коли трудовий договір укладався до настання певної події, зокрема до закінчення опалювального періоду, такий договір вважається укладеним на певний строк, тому настання обумовленої події є підставою для припинення трудового договору у зв`язку з закінченням строку йог дії. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 22 серпня 2019 року у справі № 415/1578/17-ц (провадження № 61-34683св18). Підстав відступити від цього правового висновку Верховним Судом не встановлено. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, встановивши, що строковий трудовий договір з позивачем укладено за її бажанням та з урахуванням її інтересів і на зазначений нею у заяві строк, обґрунтовано виходив з того, що відповідач під час звільнення позивача з роботи діяв відповідно до наведених законодавчих норм, оскільки у зв`язку із закінченням опалювального сезону 2015-2016 років дія строкового трудового договору, укладеного з позивачем на цей період, закінчилась. Доводи касаційної скарги про те, що суд дійшов помилкового висновку про те, що з нею укладений строковий договір, та що не надано належної оцінки показанням свідків, які підтвердили, що позивача намагались звільнити ще з 2012 року, фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин спору, що перебуває поза межами повноважень Верховного Суду, визначених статтею 400 ЦПК України. Посилання у касаційній скарзі на те, що вона неодноразово зверталась до правоохоронних органів у зв`язку із її звільненням, не доводить факту незаконності її звільнення, будь-яких інших судових рішень за результатами зазначених звернень, які б мали преюдиціальне значення для вирішення цієї справи, позивач не надала. Вирішуючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212 ЦПК України 2004 року, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке містить висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів та відповідає вимогам статей 212, 213 - 215, 303, 315 ЦПК України 2004 року щодо законності й обґрунтованості. Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховним Судом не встановлено. Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 08 грудня 2016 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий О. В. Ступак Судді І. Ю. Гулейков А. С. Олійник С. О. Погрібний В. В. Яремко