Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/32057/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@6apladm.ki.court.gov.ua Головуючий суддя у першій інстанції: Мазур А.С. Суддя-доповідач: Епель О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 червня 2022 року Справа № 640/32057/20 Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: Головуючого судді Епель О.В., суддів: Губської Л.В., Карпушової О.В., за участю секретаря Кобзар Д.В., Позивача Дебольського М.Ю., Представника Відповідача Дикого О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 грудня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії та стягнення коштів, В С Т А Н О В И В : Історія справи. ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора (далі - Відповідач), в якому просив: - визнати протиправними дії Офісу Генерального прокурора стосовно Позивача у вигляді виплати йому з 01.01.2016 по 24.12.2019 заробітної плати на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», а не на підставі ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII; - зобов`язати Офіс Генерального прокурора виплатити ОСОБА_1 заробітну плату з 01.01.2016 по 24.12.2019 на підставі ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII від 14.10.2014; - стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь Позивача 1 026 256,55 грн, що складає різницю між заробітною платою, яку Генеральна прокуратура України мала виплатити з 01.01.2016 по 24.12.2019, згідно зі ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII, та фактично сплаченою заробітною платою (без урахування фактично сплаченої матеріальної допомоги). Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 травня 2021 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що станом на час виникнення спірних правовідносин, Законом України від 28.12.2014 № 79-VIII було внесено зміни до Бюджетного кодексу України та встановлено, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Разом з тим, суд вказав, що на виконання наведених законодавчих приписів для нарахування заробітної плати Позивача застосовувалися положення Постанови КМУ № 505, які були чинними та підлягали застосуванню Відповідачем. При цьому, суд зазначив, що Відповідач був позбавлений можливості самостійно здійснювати перерахунок посадового окладу Позивача та виплату йому заробітної плати в іншому розмірі, ніж це передбачено Постановою №

505. Приходячи до таких висновків, суд врахував правову позицію Верховного Суду, викладену в постановах від 14.03.2018 у справі № 825/575/16, від 21.03.2018 у справі № 817/548/16, від 21.11.2018 у справі № 808/2163/17, від 16.01.2019 № 804/217/17, від 27.02.2019 у справі № 809/982/16, від 05.05.2020 у справі № 824/490/16. Водночас, суд зазначив, що рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020, яким визнано неконституційними вищенаведені положення Бюджетного кодексу України щодо застосування статті 81 Закону України «Про прокуратуру» в порядку та розмірах, установлених КМУ, застосовується до правовідносин, які виникли з 26.03.2020. Не погоджуючись з таким рішенням суду, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити постанову про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування заявлених апеляційних вимог Апелянт стверджує, що заробітна плата прокурора регулюється виключно Законом України «Про прокуратуру» та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. При цьому, на переконання Апелянта, непослідовними діями законодавця щодо наведено заборони, а в наступному введенням можливості регулювання заробітної плати прокурора постановами КМУ, створено правову невизначеність, колізію та конкуренцію норм права. Разом з тим, Апелянт вважає, що до ухвалення рішення КСУ від 26.03.2020 № 6-р/2020 діяло два взаємовиключний нормативно-правових акта. Також, на думку Апелянта, положення бюджетного законодавства щодо можливості визначення розміру заробітних плат прокурорів КМУ носили тимчасовий характер і з 01.01.2017 припинили дію. Крім того, Апелянт зазначає, що при ухвалення рішення в цій справі суд першої інстанції не надав відповідь на запитання, з якою метою ВР України встановила з 01.01.2017 інший порядок обчислення заробітної плати прокурорів і не вжила при цьому заходів для пролонгації відповідних норм бюджетного законодавства. З цих та інших підстав апелянт вважає, що оскаржуване ним рішення суду прийнято за неповно встановлених обставин справи і з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору в цілому. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.01.2022 та від 03.02.2022 було відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до судового розгляду. Відповідачем подано відзив на апеляційні скарги, в якому він наполягає на безпідставності доводів Апелянта та правильності висновків суду першої інстанції, просить залишити рішення суду першої інстанції без змін , стверджуючи, що в період з 01.01.2016 по 24.12.2019 нарахування заробітної плати Позивачу здійснювалося у відповідності з нормами законодавства, чинними на той час. У судовому засіданні Позивач підтримав апеляційну скаргу та наполягав на її задоволенні. Представник Відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив залишити в силі рішення суду першої інстанції. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін з наступних підстав. Обставини справи, установлені судом першої інстанції. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Позивач у період з 01.01.2016 по 24.12.2019 працював прокурором другого наглядового відділу управління наглядової діяльності у кримінальних провадженнях слідчих органів прокуратури Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України та з листопада 2017 року - обіймав посаду заступника начальника другого наглядового відділу управління наглядової діяльності у кримінальних провадженнях слідчих органів прокуратури Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України. У період роботи з 01.01.2016 по 24.12.2019 заробітна плата Позивачу виплачувалась із урахуванням посадових окладів, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури». Наказом Генерального прокурора України від 21.12.2019 № 2076-ц Позивача звільнено з посади заступника начальника другого наглядового відділу управління наглядової діяльності у кримінальних провадженнях слідчих органів прокуратури Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України з 24.12.2019 на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру». 26.03.2020 рішенням Конституційного Суду України № 6-р/2020, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. 10.09.2020 Позивач звернувся до Офісу Генерального прокурора із заявою щодо перерахунку заробітної плати, в якій просив виплатити різницю між заробітною платою, обчисленою відповідно до вимог статті 81 Закону України «Про прокуратуру» та фактично отриманою заробітною платою. 30.09.2020 листом № 21-3277вих.-20 Офіс Генерального прокурора відмовив Позивачу в перерахунку заробітної плати, оскільки виключно з дня ухвалення Конституційним Судом рішення у Відповідача виникає обов`язок на виплату заробітної плати, згідно зі ст. 81 Закону України «Про прокуратуру». Вважаючи такі дії Відповідача протиправними, Позивач звернувся до суду з цим позовом. Нормативно-правове обґрунтування. Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Бюджетним кодексом України (далі - БК України), Законами України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII), «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР (далі -Закон № 108/95-ВР), постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» (далі - Постанова № 505). Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом (частини 4, 7). 15.07.2015 набув чинності Закон № 1697-VII. Підпунктом 1 пункту 13 Перехідних положень Закону № 1697-VII доручено Кабінету Міністрів України у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом та забезпечити приведення нормативно-правових актів міністерств та інших відповідних центральних органів виконавчої влади України у відповідність із цим Законом. Відповідно до ст. 81 Закону №1697-VII заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці. Посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат. Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора місцевої прокуратури з коефіцієнтом, зокрема, прокурора регіональної прокуратури - 1,2. Відповідно до ст. 8 Закону № 108/95-ВР умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті, та частиною першою статті 10 цього Закону. Згідно зі ст. 13 Закону № 108/95-ВР оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом. Частиною дев`ятою статті 81 Закону № 1697-VII визначено, що фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, що кореспондується із положеннями ст.ст. 89 і 90 вказаного Закону №1697-VII, відповідно до яких, фінансування прокуратури здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України; функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Генеральною прокуратурою України; фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором України, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період. Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 23 БК України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом. Відповідно до ч. 1 ст. 51 БК України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах. Законом України від 28.12.2014 № 79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» (набрав чинності з 01.01.2015) внесено зміни до Бюджетного кодексу України, розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» якого доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» частин шістнадцятої, сімнадцятої, вісімнадцятої статті 86, пунктів 13, 14 розділу XIII «Перехідні положення» Закону України «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відповідно до статті 177 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання. Постановою Кабінету Міністрів України № 505 надано право керівникам органів прокуратури у межах затвердженого фонду оплати праці установлювати працівникам органів прокуратури посадові оклади відповідно до затверджених цією постановою схем посадових окладів та інші виплати. Видатки, пов`язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на утримання органів прокуратури. Упорядкування посадових окладів окремих працівників органів прокуратури здійснювати в межах затвердженого фонду оплати праці (пункти 6 Постанови № 505). Рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 №6-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Зокрема, пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення Конституційного Суду України передбачено, що положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Відповідно до ст. 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Висновки суду апеляційної інстанції.

1. Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що законодавством, чинним у період з 01.01.2016 по 24.12.2019, нарахування та виплату заробітної плати працівникам органів прокуратури було передбачено в порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Аналогічні правові висновки викладені в постановах від 14.03.2018 у справі № 825/575/16, від 21.03.2018 у справі № 817/548/16, від 21.11.2018 у справі № 808/2163/17, від 16.01.2019 № 804/217/17, від 27.02.2019 у справі № 809/982/16, від 05.05.2020 у справі № 824/490/16.

2. Рішення Конституційного Суду України № 6-р/2020, яким визнано неконституційним положення п. 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, тобто законодавчі норми щодо врегулювання порядку та розмірів заробітної плати працівників органів прокуратури у вищенаведений спосіб, прийнято 26.03.2020, тому лише з цього часу нарахування та виплата заробітної плати працівникам органів прокуратури здійснюється в порядку та розмірах, установлених до внесення відповідних змін у спеціальний Закон.

3. Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на те, що в період з 01.01.2016 по 24.12.2019 Відповідачем виплачувалася заробітна плата Позивачу в порядку та розмірах, установлених законодавством, чинним на той час, зокрема Постановою КМУ № 505.

4. Разом з тим, як було правильно встановлено судом першої інстанції, без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, Відповідач був позбавлений можливості самостійно здійснювати перерахунок посадового окладу Позивача та виплату йому заробітної плати в іншому розмірі, ніж це передбачено Постановою №

505. Відповідні правові підстави у Відповідача з`явилися лише після прийняття КСУ рішення від 26.03.2020 № 6-р/2020.

5. З приводу доводів Апелянта про те, що заробітна плата прокурора регулюється виключно Законом № 1697-VII та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами, колегія суддів ще раз наголошує, що Законом № 79-VIII (набрав чинності з 01.01.2015) було внесено зміни до БК України, розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» якого доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення статті 81 Закону № 1697-VII частин шістнадцятої, сімнадцятої, вісімнадцятої статті 86, пунктів 13, 14 розділу XIII «Перехідні положення» Закону № 1697-VII застосовуються у порядку та розмірах, установлених КМУ, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Тобто, станом на час виникнення спірних правовідносин внаслідок зазначених законодавчих змін, що були чинними до 26.03.2020, безпосередньо КМУ були надані відповідні повноваження, які реалізовувалися через виконання постанови КМУ № 505, діючої ще з 2012 року. При цьому, слід зазначити, що підпунктом 1 пункту 13 Перехідних положень спеціального Закону № 1697-VII КМУ було доручено у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону (уперше опублікований в газеті «Голос України» 25.10.2014) привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом та забезпечити приведення нормативно-правових актів міністерств та інших відповідних центральних органів виконавчої влади України у відповідність із цим Законом. Однак, КМУ таке доручення не виконав. Водночас, реалізація положень Закону № 1697-VII є неможливою без унесення відповідних змін до Постанови № 505, до БК України та законів про Державний бюджет України на відповідні періоди щодо заробітної плати працівників органів прокуратури. Тому, станом на час виникнення спірних правовідносин положення Постанови №505 були чинними та підлягали застосуванню Відповідачем, який не мав іншої альтернативної поведінки та за відсутності правового врегулювання і фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України був позбавлений можливості самостійно здійснювати перерахунок посадового окладу Позивача та виплату йому заробітної плати в іншому розмірі, ніж це передбачено вказаною Постановою КМУ.

6. Тож, у цьому випадку відсутні достатні та необхідні правові підстави для визнання протиправними дій Відповідача щодо виплати йому з 01.01.2016 по 24.12.2019 заробітної плати на підставі Постанови КМУ від 31.05.2012 № 505.

7. Доводи Апелянта про те, що непослідовними діями законодавця створено правову невизначеність, колізію та конкуренцію норм права і що ухвалення рішення КСУ від 26.03.2020 № 6-р/2020 діяло два взаємовиключний нормативно-правових акта, колегія суддів відхиляє з підстав, наведених вище.

8. Твердження Апелянта про те, що положення бюджетного законодавства щодо можливості визначення розміру заробітних плат прокурорів КМУ носили тимчасовий характер і з 01.01.2017 припинили дію, апеляційний суд вважає необґрунтованими, оскільки Законом № 79-VIII було внесено зміни безпосередньо до БК України, а не до Закону України про Державний бюджет України на відповідний рік.

9. Доводи Апелянта про те, що при ухвалення рішення в цій справі суд першої інстанції не надав відповідь на запитання, з якою метою ВР України встановила з 01.01.2017 інший порядок обчислення заробітної плати прокурорів і не вжила при цьому заходів для пролонгації відповідних норм бюджетного законодавства, судова колегія до уваги не приймає, оскільки дії ВР України не є предметом судового розгляду в цій справі. Відповідно до ч. 5 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції.

10. Аналізуючи всі доводи Апелянтів, колегія суддів приймає до уваги висновки, викладені в рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід. Згідно зі ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

11. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

12. Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

13. Отже, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 грудня 2021 року - без змін. Розподіл судових витрат. Судом апеляційної інстанції не здійснено зміни або скасування рішення суду, а тому, відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати в цій справі перерозподілу не підлягають. Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 грудня 2021 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Повний текст судового рішення виготовлено 14 червня 2022 року. Головуючий суддя О.В. Епель Судді: Л.В. Губська О.В. Карпушова