Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 280/8417/21

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 28 квітня 2022 року м. Дніпросправа № 280/8417/21 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Лукманової О.М. (доповідач), суддів: Божко Л.А., Дурасової Ю.В., розглянувши у письмовому провадженні в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 12.11.2021 року (суддя Новікова І.В., м. Запоріжжя, повний текст рішення виготовлено 12.11.2021 року) у адміністративній справі №280/8417/21 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання дій протиправними та стягнення недоплаченої заробітної плати, суд в с т а н о в и в: У вересні 2021 року ОСОБА_1 (далі по тексту позивач) звернувся до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора (далі по тексту відповідач), в якому просив визнати протиправною відмову відповідача, оформлену листом №21-2268вих 21 від 18.08.2021 року, у проведенні перерахунку заробітної плати за період з 01.907.2015 року по 24.09.2019 року та виплати йому на підставі поданої 14.07.2021 року заяви; стягнути з відповідача на його користь матеріальну шкоду, у вигляді недоотриманої частини заробітної плати за період з 01.07.2015 року по 24.10.2019 року у сумі 1023271 грн. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 12.11.2021 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. З рішенням суду першої інстанції не погодився ОСОБА_1 та подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги. Свої вимоги обґрунтував тим, що рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 року №6-р/2020 визнано неконституційним положення п.26 розділу VІ Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення ст.81 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. На думку апелянта, суд не надав оцінку ч.3 ст.152 Конституції України, якою визначено, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку; оскільки такого закону не прийнято, то застосовується Конституція України як норма прямої дії. Апелянт вважав помилковим висновок суду стосовно того, що відповідач не є належним органом до якого пред`явлено вимоги, оскільки він не наділений правом самостійно без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу та виплату заробітної плати у іншому розмірі, ніж це передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури»; судом не враховано, що шкоду завдану фізичній особі актами і діями, що визнані неконституційними, повинна відшкодовувати держава в особі державного органу, в даному випадку Офіс Генерального прокурора. На думку апелянта, Рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 року №6-р/2020 розповсюджуються на період до 26.03.2020 року, оскільки це помилка держави. Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 працював в органах прокуратури України на різних прокурорсько-слідчих посадах; заробітна плата йому виплачувалася за період з 01.07.2015 року по 24.09.2019 року із застосуванням посадового окладу, який визначений постановою Кабінету Міністрів України. 14.07.2021 ОСОБА_1 звернувся до Офісу Генерального прокурора з заявою, в якій просив здійснити перерахунок розміру посадового окладу за час перебування на посадах у Генеральній прокуратурі України за період з 01.07.2015 року по 24.09.2019 року, а також виплатити матеріальну шкоду, у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу визначеного за частинами 3, 4 ст.81 Закону України «Про прокуратуру», завданої положеннями п.26 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, за період з 01.07.2015 року по 24.09. 2019 року, однак листом від 18.08.2021 року йому відмовлено. Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що 15.07.2015 року набрав чинності Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року №1697-VII, згідно частин 1-4, 9 ст.81 якого заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Заробітна плата прокурора складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора окружної прокуратури з коефіцієнтом: 1) прокурора регіональної прокуратури - 1,2; 2) прокурора Генеральної прокуратури України - 1,3. Відповідно до ч.2 ст.89, ст.90 Закону України «Про прокуратуру» функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Офісом Генерального прокурора. Фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором України, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період. Схема посадових окладів працівників прокуратури затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 31.12.2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури». Суд зазначив, що Закон України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» та Закон України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин прийняті пізніше Закону України «Про прокуратуру», а тому у 2015 році норми і положення Закону України «Про прокуратуру» щодо заробітної плати прокурора застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, а не ст. 81 цього Закону. Суд зазначив, що Офіс Генерального прокурора не наділений правом самостійно без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати у іншому розмірі, ніж це передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури». Суд першої інстанції зазначив, що Рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 року №6-р/202, яким визнано неконституційним окреме положення п.26 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення ст.81 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, застосовується відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України з дати винесення рішення Конституційним Судом України та не має зворотної сили, а тому у Офісу Генерального прокурора відсутнє право на здійснення перерахунку та виплату посадового окладу ОСОБА_1 самостійно без правого врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України у розмірі, іншому ніж встановлено Кабінетом Міністрів України. Суд, посилаючись на ст.22 ЦК України, вважав, що ОСОБА_1 вибрано невірний спосіб захисту порушеного права шляхом стягнення коштів на відшкодування майнової шкоди, оскільки недоотримана ОСОБА_1 заробітна плата не є збитками у розумінні ст.22 ЦК України. Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 з 2001 року працював в органах прокуратури на різних посадах; зокрема, з березня 2014 року працював прокурором відділу Генеральної прокуратури України. Встановлено, що згідно наказу Генерального прокурора від 14.11.2019 року №1489ц ОСОБА_1 був звільнений з посади прокурора організаційно-методичного відділу Департаменту підтримання обвинувачення та представництва інтересів держави в судах Генеральної прокуратури України на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру» з 18.11.2019 року; підставою для звільнення було рішення кадрової комісії №1. Встановлено, що вищевказане рішення кадрової комісії та наказ про звільнення ОСОБА_1 було оскаржено у судовому порядку; заявлено позовні вимоги про поновлення на посаді в Генеральній прокуратурі України. Встановлено, що рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.03.2021 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.-8.2021 року рішення суду першої інстанції скасовано та позовні вимоги задоволено частково: скасовано рішення кадрової комісії та наказ про звільнення ОСОБА_1 ; поновлено його на посаді в Генеральній прокуратурі України та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу. Ухвалою Верховного Суду від 08.11.2021 року відкрито касаційне провадження. Встановлено, що 14.07.2021 року ОСОБА_1 звернувся з клопотанням до Офісу Генеральної прокуратури про здійснення перерахунку посадового окладу прокурора та виплату відшкодування шкоди, спричиненої нормативним актом: п.26 розділу VІ Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України, що визнаний неконституційним, за період з 01.07.2015 року по 24.09.2019 року відповідно до частин 3, 4 ст.81 Закону України «Про прокуратуру». Відповідно своїм листом від 18.08.2021 року №21-2268вих-21 Офісом Генерального прокурора ОСОБА_1 було відмовлено в перерахунку його заробітної плати відповідно до ст.81 Закону України «Про прокуратуру» з тих підстав, що норми законів України про державний бюджет передбачали правове регулювання питання оплати праці, в тому числі прокурорів у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України, зокрема постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2021 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури»; органи прокуратури не мали правових підстав для виплати заробітної плати поза межами видатків державного бюджету на оплату праці в розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України; Рішення Конституційного суду України від 26.03.2020 року №6-р/2020 не регулює правовідносини за період з 01.07.2015 року по 24.09.2019 року. Відповідно до частин 3, 4, 8 ст.81 Закону України «Про прокуратуру» посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат. Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора місцевої прокуратури з коефіцієнтом: 1) прокурора регіональної прокуратури - 1,2; 2) прокурора Генеральної прокуратури України - 1,3.

8. Фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Встановлено, що п.26 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України (в редакції, чинній з 01.01.2015 року, зі змінами та доповненнями) норми і положення, зокрема ст.81 Закону України «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Отже, з 2015 року по 2019 року ст.81 Закону України «Про прокуратуру», яка регулює питання розміру заробітної плати працівникам прокуратури застосовувалася у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Постановою Кабінету Міністрів України від 31.5.2021 року №505 було встановлено структуру заробітної плати працівникам органів прокуратури. Встановлено, що Рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 року №6-рп/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення п.26 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення ст.81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року №1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Положення п.26 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Отже, до винесення Конституційним Судом України вищевказаного Рішення були відсутні підстави для оплати заробітної плати працівникам прокуратури в іншому порядку, чим було перебачено Кабінетом Міністрів України. Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України, ст.91 Закону України «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Відповідно до ч.3 ст.152 Конституції України матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку. Питання відшкодування збитків та іншої майнової шкоди регулюються ст.22 Цивільного кодексу України. Так, відповідно до частин 1, 2 ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). При вирішенні спору по суті суд апеляційної інстанції вважає, що питання відшкодування матеріальної шкоди, завданої прийняттям правового акту, що визнаний неконституційним, шляхом стягнення з Держави Україна за рахунок бюджетних коштів державного бюджету суми недоотриманої заробітної плати, необхідно вирішувати з застосуванням положень Рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 року №6-рп/2020, тобто з 26.03.2020 року відновлено редакцію ст.81 Закону України «Про прокуратуру», яка діяла до прийняття п.26 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України. Відповідно до пп.3 п.35, п.38 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року №845 Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної органом державної влади у сфері нормотворчої діяльності. Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету. Відповідно до бюджетного законодавства на відповідний бюджетний рік затверджується бюджетна програма направлена на виплату заробітної плати, у тому числі працівникам органів прокуратури. Відповідно до ч.1 ст.43 Бюджетного кодексу України при виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Відповідно ст.90 Закону України «Про прокуратуру» фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період. Згідно з частинами 1 та 2 ст.23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом. Аналізуючи обставини у справі та нормативні акти, що регулюють спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що Офіс Генерального прокурора не наділений правом самостійно без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу ОСОБА_1 та виплату йому заробітної плати у іншому розмірі, ніж це було передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» у періоді з 01.07.2015 року по 24.09.2019 року, тобто Офіс Генерального прокурора не є належним відповідачем у даній справі від імені держави; ОСОБА_1 обраний неправильний спосіб захисту свого порушеного права. Враховуючи вище викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, як таке, що прийняте з додержанім норм матеріального та процесуального права. Керуючись статтями 315, 316, 321, 322 КАС України, суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 12.11.2021 року у адміністративній справі №280/8417/21 залишити без змін. Постанова Третього апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду відповідно до статей 328, 329 КАС України. Головуючий - суддя О.М. Лукманова суддя Л.А. Божко суддя Ю. В. Дурасова