Постанова 4854 № 420/2311/21

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 27 липня 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/2311/21 Головуючий в 1 інстанції: Єфіменко К.С. Дата і місце ухвалення 21.04.2021р., м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Бойка А.В., суддів: Федусика А.Г, Єщенка О.В., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону про визнання дій протиправними, ВСТАНОВИВ: В лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону, в якому просив: - зобов`язати державу Україна в особі Спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Південного регіону (Військова прокуратура Південного регіону України), 65012, м. Одеса, вул. Пироговська, буд. 11, ідентифікаційний код юридичної особи: 38296363, перерахувати та виплатити матеріальну шкоду, у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу визначеного за ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», завданої положеннями пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, за період з 01 липня 2015 року по 13 листопада 2018 року (включно); - зобов`язати державу Україна в особі Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону (Військова прокуратура Південного регіону України), 65012) здійснити перерахунок, відповідно до посадового окладу, визначеного за ч. З ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», а саме: - грошових компенсацій за невикористані додаткові відпустки, а також за додаткові відпустки як учаснику бойових дій за 2015 рік, 2016 рік, 2017 рік, 2018 рік; - матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та на оздоровлення за 2015 рік, 2016 рік, 2017 рік, 2018 рік; - грошових виплат під час роботи з таємними документами за 2015 рік, 2016 рік, 2017 рік, 2018 рік; - щомісячної надбавки за вислугу років за 2015 рік, 2016 рік, 2017 рік, 2018 рік; - щомісячної надбавки за спеціальне звання за 2015 рік, 2016 рік, 2017 рік, 2018 рік; - грошових виплат під час звільнення ( в тому числі одноразової грошової допомоги за 2015 рік, 2016 рік, 2017 рік, 2018 рік) та інших грошових виплат пов`язаних перерахуванням посадового окладу, визначеного ч.3 ст.81 Закону України «Про прокуратуру». Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2021 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, обґрунтовану посиланням на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права. ОСОБА_1 в поданій апеляційній скарзі посилався на те, що положення п. 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України» у частині, яка передбачає, що норми статті 81 Закону України «Про прокуратуру» застосовується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) згідно з Рішенням Конституційного Суду України № 6-р/2020 від 26.03.2020 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України. У зв`язку з вказаним позивачем було подано до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону України клопотання про здійснення перерахунку посадового окладу прокурора та виплати відшкодування шкоди спричиненої нормативним атом, визнаним в подальшому неконституційним, відповідь на яке, станом на момент подачі позову не отримано. Позивач вважає, що відповідача допущено протиправну бездіяльність, що і стало підставою для його звернення до суду. Апелянт посилався на те, що діями держави Україна порушено право власності позивача на отримання заробітної плати у повному розмірі, гарантованої ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», ст. 41 Конституції України, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Апелянт вказував на те, що Конституційний Суд України не робить закон неконституційним, а тільки виявляє цей факт, тож у даному випадку говорити про ретроактивну дію рішення КСУ некоректно, оскільки рішення КСУ не є нормативними актами, а самі нормативні акти втрачають свою чинність одночасно з набранням чинності рішення КСУ. Виправлення помилок, допущених при ухваленні законів передбачено ст. 152 Конституції України, а захист прав та інтересів осіб, яким внаслідок дії законів, що не відповідали Конституції України, завдано матеріальної чи моральної шкоди, визначений саме прямою нормою ч. 3 ст. 152 Конституції України. Позивач наголошував на тому, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету. Разом з тим, держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію, інакше всі негативні наслідки відсутності такого механізму покладаються на державу. Органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань. Апелянт вважає, що за викладених обставин належним способом захисту прав позивача у виниклих правовідносинах є застосування норми прямої дії ч. 3 ст. 152 Конституції України та стягнення на користь позивача матеріальної шкоди, у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме, посадового окладу, визначеного ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», завданої положеннями п. 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними. З огляду на викладені доводи в апеляційній скарзі апелянт просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21.04.2021 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Справа призначена до розгляду у порядку письмового провадження у відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, згідно якої суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційних скарг, вивчивши матеріали справи колегія суддів дійшла наступного: Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 06 лютого 2015 року по 13 листопада 2018 року (включно) проходив військову службу на посаді прокурора військової прокуратури Одеського гарнізону Південного регіону України, яка підпорядковується Військовій прокуратурі Південного регіону України (в подальшому Спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Південного регіону), яка входила до складу Генеральної прокуратури України. Наказом військового прокурора Південного регіону України від 14.11.2018 №764к звільнено з 14.11.2018 року з органів прокуратури та виключено зі списків особового складу військової прокуратури Південного регіону України та усіх видів забезпечення прокурора Одеського гарнізону Південного регіону України старшого лейтенанта юстиції ОСОБА_1 , якого наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 01.11.2018 року № 690 звільнено з військової служби у запас відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Судом встановлено, що під час служби в органах прокуратури до моменту звільнення з органів прокуратури, позивач перебував на грошовому забезпеченні у військовій прокуратурі Південного регіону України. У період з квітня 2015 року до липня 2015 року позивач безпосередньо брав участь в антитерористичній операцій. З 23.10.2015 року має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_1 . Також встановлено, що заробітна плата за період з 2015 по 2018 рік виплачувалась з урахуванням посадових окладів, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури». Звертаючись з позовом до суду першої інстанції позивач вважав, що він має право на перерахунок та виплату матеріальної шкоди у вигляді недоотриманої частини заробітної плати, завданої положеннями пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними за період з 01 липня 2015 року по 13 листопада 2018 року (включно), а саме: посадового окладу визначеного за ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» та виплат, розмір яких залежить від посадового окладу, а саме: грошових компенсацій за невикористані додаткові відпустки, за додаткові відпустки як учаснику бойових дій за 2015 рік, 2016 рік, 2017 рік, 2018 рік; матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та на оздоровлення за 2015 рік, 2016 рік, 2017 рік, 2018 рік; грошових виплат під час роботи з таємними документами за 2015 рік, 2016 рік, 2017 рік, 2018 рік; щомісячної надбавки за вислугу років за 2015 рік, 2016 рік, 2017 рік, 2018 рік; щомісячної надбавки за спеціальне звання за 2015 рік, 2016 рік, 2017 рік, 2018 рік; грошових виплат під час звільнення ( в тому числі одноразової грошової допомоги за 2015 рік, 2016 рік, 2017 рік, 2018 рік) та інших грошових виплат пов`язаних перерахуванням посадового окладу, визначеного ч.3 ст.81 Закону України «Про прокуратуру». Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно відсутності підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , з огляду на наступне: 15 липня 2015 року набрав чинності Закон України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (далі Закону № 1697). Згідно ст. 81 Закону № 1697 заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Заробітна плата прокурора складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці. Посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених Законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат. Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора місцевої прокуратури з коефіцієнтом: 1) прокурора регіональної прокуратури - 1,2; 2) прокурора Генеральної прокуратури України - 1,3. Частиною 9 статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII визначено, що фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Відповідно до частини 2 статті 8 Закону України «Про оплату праці» № 108/95-ВР від 24.03.1995 року умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України. Згідно статті 13 зазначеного Закону оплата праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом. У відповідності до вимог частин 1 та 2 статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом. Відповідно до частини 1 статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах. За приписами статті 89 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Генеральною прокуратурою України. Згідно статті 90 вказаного Закону фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором України, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період. Відповідно до пункту 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» від 28.12.2014 року № 80-VIII та пункту 11 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» № 928-VIII 25.12.2015 року норми і положення, зокрема, статті 81 Закону України «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів. Також, Законом України від 28.12.2014 року № 79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України доповнено п. 26, згідно з яким, зокрема, стаття 81 Закону України від 14 жовтня 2014 року «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Схема посадових окладів працівників органів прокуратури затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури». Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 року № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» визначено, що у межах видатків на оплату праці, затверджених у кошторисі прокуратури, за рахунок виплат, пов`язаних з індексацією, надбавок, доплат, премій підвищується на 25 відсотків посадові оклади керівних працівників, спеціалістів і службовців, розміри яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 року №

505. З наведеного вбачається, що Закон України від 28 грудня 2014 року № 80-VIII «Про Державний бюджет України на 2015 рік», Закон України від 28 грудня 2014 року № 79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин», Закон України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» № 928-VIII 25 грудня 2015 року прийняті пізніше Закону України 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру», а тому, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги позивача та погоджується з висновком суду першої інстанції, що у 2015-2018 р.р. норми і положення Закону України «Про прокуратуру» щодо заробітної плати прокурора застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, а не статтею 81 цього Закону. Колегія суддів вважає, що при вирішенні справи суд першої інстанції вірно виходив з того, що відповідач не наділений правом самостійно без правового регулювання збільшення видатків з Державного бюджету України здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати у іншому розмірі, ніж це передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури». Наведені висновки суду цілком відповідають правовим позиціям Верховного Суду, які викладені, зокрема, в постановах від 14 березня 2018 року у справі № 825/575/16, від 19 березня 2020 року у справі № 806/3314/17, від 09 вересня 2020 року у справі № 807/1171/16, від 27 жовтня 2020 року у справі № 826/18228/16. В спірний період посадовий оклад позивача нараховувався не у відповідності до положень ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», а у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 у справі № 1-223/2018(2840/18) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення Конституційного Суду України передбачено, що положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. В свою чергу, частиною другою статті 152 Конституції України передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Зі змісту наведених норм вбачається, що за загальним правилом рішення Конституційного Суду України змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати його ухвалення, якщо інше не встановлено самим рішенням. Рішення Конституційного Суду України має пряму (перспективну) дію в часі і застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення рішення КСУ, однак продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення Конституційного Суду України. Отже, рішення Конституційного Суду України поширюється на правовідносини, які виникли після його ухвалення, а також на правовідносини, які виникли до його ухвалення, але продовжують існувати (тривають) після цього. Водночас чинним законодавством визначено, що Конституційний Суд України може безпосередньо у тексті свого рішення встановити порядок і строки виконання ухваленого рішення. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верхового Суду від 28 січня 2021 року у справі № 560/703/20. У тексті рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 відсутні положення, які б дозволили зробити висновок про його поширення на правовідносини, які припинилися на момент його ухвалення. Натомість у резолютивній частині цього рішення чітко вказано про те, що Положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Таким чином, положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України втратили чинність саме з цієї дати. Також у Рішенні від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010 КСУ вказав, що незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їхнього виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їхню неконституційність. В даному випадку, дія положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України (які наділяли КМУ повноваженнями встановлювати порядок та розміри виплати заробітної плати прокурорам) втратила чинність 26 березня 2020 року. За таких обставин Рішення КСУ від 26 березня 2020 року № 2-р/2020 на спірні правовідносини не може вплинути, оскільки такі виникли до прийняття вказаного Рішення КСУ, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, про що правильно вказано судом першої інстанції. На підставі наведеного у сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення поданого ОСОБА_1 позову. Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2021 року. При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому, відповідно до ст. 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін. Підстави для розподілу судових втрат згідно ст. 139 КАС України відсутні. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2021 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Суддя-доповідач: А.В. Бойко Суддя: А.Г. Федусик Суддя: О.В. Єщенко