Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/3276/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/3276/21 Суддя першої інстанції: Васильченко І.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 липня 2022 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача Глущенко Я.Б., суддів Пилипенко О.Є., Черпіцької Л.Т., секретаря Вишняк В.С., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Офіса Генерального прокурора про визнання бездіяльності протиправною та відшкодування матеріальної шкоди у вигляді неотриманої частини заробітної плати, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 квітня 2021 року, - У С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся у суд з позовом до Держави Україна в особі Офіса Генерального прокурора (далі - відповідач, Офіс ГП) про визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати заробітної плати у розмірі, визначеному Законом України «Про прокуратуру», у період з 23 червня 2016 року по 12 липня 2019 року та стягнення з Держави України в особі Офіса Генерального прокурора матеріальної шкоди, у вигляді неотриманої частини заробітної плати у розмірі 903144,55 грн. На обґрунтування позовних вимог зазначає, що при звільненні з органів прокуратури з ним не проведено повний розрахунок в частині виплати заробітної плати у визначному Законом України «Про прокуратуру» розмірі. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києві від 14 квітня 2021 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким позов задовольнити. Свою позицію обґрунтовує тим, що з 15 липня 2015 року розмір заробітної плати визначається виключно положеннями Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII (далі - Закон №1697-VII). Однак місцевий суд не врахував висновки Конституційного Суду України, викладені у рішенні від 26 березня 2020 року №6-р/2020, та застосував до спірних правовідносин положення Бюджетного кодексу України, чим порушив положення Конституції України. Акцентує увагу, що застосування державою положень Закону, які визнані неконституційними, завдало шкоду у вигляді недоотриманої суми заробітної плати, компенсація якої прямо закріплена у статті 152 Конституції України. Наголошує, що визнання неконституційними положень Бюджетного кодексу України підтверджує факт, що такі положення суперечили нормам Основного закону з моменту їх прийняття. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач акцентує увагу, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Наголошує, що Закон України «Про оплату праці» містить положення, згідно з якими розмір оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначається Кабінетом Міністрів України на підставі його актів в межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом. Також місцевим судом правильно зауважено, що за загальним правилом, конкуренція правових норм у часі повинна вирішуватися на користь норми, прийнятої пізніше, оскільки найновіше законодавство демонструє способи та форми правового регулювання, які на даний етап розвитку суспільства, на думку законодавця, є більш доцільними. Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі пункта 2 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів уважає, що апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, з таких підстав. Судом установлено, що позивач з 23 червня 2016 року по 12 липня 2019 року проходив службу в органах прокуратури. Наказом Генеральної прокурори України від 10 липня 2019 року №550ц ОСОБА_1 звільнено з посади, яку він обіймав, та органів прокуратури на підставі пункта 7 частини 1 статті 51 Закону №1697-VII з 12 липня 2019 року. Відповідно до листа Офіса ГП від 05 лютого 2021 року позивача повідомлено, що за час роботи в Генеральній прокуратурі України на посаді заступника начальника Департаменту - начальника управління розмір його посадового окладу становив: - з 23 червня 2016 року по 05 вересня 2017 року відповідно до постанови Кабінета Міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» від 31 травня 2012 року №505 (далі - Постанова №505) - 4354,00 грн; - з 06 вересня 2017 року по 12 липня 2019 року згідно із Постановою №505з урахуванням змін, внесених постановою Кабінета Міністрів України «Про внесення змін до деяких постанов Кабінета Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури» від 30 серпня 2017 року №657 - 9700,00 грн. Уважаючи, що при звільненні Офісом ГП не проведено повний розрахунок, зокрема, не виплачено заробітну плату у розмірі, визначеному Законом №1697-VII, позивач звернувся до суду з цим позовом. Постановляючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28 грудня 2014 року №79-VII (далі - Закон №79-VII), який прийнятий пізніше Закону №1697-VII. До того ж, рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 до спірних правовідносин застосуванню не підлягає, оскільки прийнято після звільнення позивача з органів прокуратури. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів уважає за необхідне зазначити наступне. Позивач просить відшкодувати йому шкоду, завдану прийняттям неконституційного акта, у вигляді недоплаченої частини заробітної плати, яка мала бути нарахована позивачу за період, коли він працював на посаді заступника начальника Департаменту - начальника управління. Отже, спір, який виник між сторонами у справі, є спором про проходження публічної служби відповідно до пункта 17 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, до чого включається і виплата заробітної плати. Статтею 8 Конституції України встановлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Закон №1697-VII, який набрав чинності 15 липня 2015 року, визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також система прокуратури України. Положеннями статті 81 Закону №1697-VII врегульовано питання заробітної плати прокурора - складові, розміри посадових окладів залежно від займаної посади, доплата за вислугу років. Установлено, що заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами, фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. У зазначеній статті основою для визначення розміру посадового окладу взято мінімальну заробітну плату, розмір якої, в свою чергу, у спірний період визначався відповідними положенням Закону України про Державний бюджет України на відповідний рік. Частиною 9 статті 81 Закону №1697-VII передбачено, що фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Фінансування прокуратури здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Генеральною прокуратурою України. Фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період (статті 89, 90 Закону №1697-VII). Підпунктом 1 пункту 13 Перехідних положень доручено Кабінету Міністрів України у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом та забезпечити приведення такої відповідності нормативно-правових актів міністерств та інших відповідних центральних органів виконавчої влади України. Згідно зі статтями 8 і 13 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року №108/95-ВР умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті, та частиною першою статті 10 цього Закону. Оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом. Частинами 1, 2 статті 23 Бюджетного кодексу України встановлено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом. Законом №79-VIII розділ VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким установлено, що норми і положення статті 81 Закону №1697-VII застосовуються в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Тобто, Законом №79-VIII надано повноваження Кабінету Міністрів України визначати розмір і порядок виплати заробітної плати працівників органів прокуратури. Крім того, згідно із пунктом 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» норми і положення, зокрема, статті 81 Закону №1697-VII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів. Аналогічні положення закріплені пунктом 11 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік». Зазначені законодавчі положення є чинними, неконституційними не визнавались. Таким чином, відповідач не наділений правом самостійно без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати у іншому (більшому) розмірі, ніж це передбачено в межах видатків з боку Держави. Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 19 березня 2020 року у справі №806/3314/17, від 09 вересня 2020 року у справі №807/1171/16. Відповідно до абзацу 3 пункту 3 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року №113-ІХ за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури. Указана норма є чинною, неконституційною не визнавалась. У спірний період схеми посадових окладів працівників органів прокуратури затверджені Постановою №505 з подальшими змінами. Сторонами не заперечується той факт, що у спірний період посадовий оклад позивача нараховувався не у відповідності до положень статті 81 Закону №1697-VII, а у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. У зв`язку з наведеним, грошове забезпечення за період з 23 червня 2016 року по 12 липня 2019 року ОСОБА_1 нараховано та виплачено відповідно до постанов №505, від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (із змінами), від 15 червня 1994 року №414 «Про види, розміри і порядок компенсації громадянам у зв`язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці» (із змінами), від 17 липня 2003 ркоу №1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення», від 15 січня 2004 року №44 «Про затвердження Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу» та кошторису прокуратури регіону на 2020 рік, затвердженого Офісом Генерального прокурора. Стосовно рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 у справі №1-223/2018(2840/18), то суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Цим рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону №1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення передбачено, що визнане неконституційним положення втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Колегія суддів звертає увагу, що згідно із частиною 2 статті 152 Конституції України та частиною 1 статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. У Рішенні від 30 вересня 2010 року №20-рп/2010 у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 08 грудня 2004 року №2222-IV» (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) Конституційний Суд України вказав, що незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що дія окремого положення пункта 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України, згідно з рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 у справі №1-223/2018(2840/18), втратила чинність 26 березня 2020 року. Отже, рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 на спірні правовідносини з 23 червня 2016 року по 12 липня 2019 року не може вплинути, оскільки ці правовідносини щодо нарахування та виплати заборгованості по заробітній платі та інших похідних платежів за вказаний період виникли до прийняття Конституційним Судом України рішення, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності. Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 14.09.2021 у справі №320/1874/19. Ураховуючи вищенаведене, зокрема, відсутність у відповідача права на здійснення перерахунку та виплату посадового окладу позивачу самостійно без правого врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків у іншому розмірі, ніж встановлений постановою №505, та зважаючи на те, що рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 на спірні правовідносини з 23 червня 2016 року по 12 липня 2019 року не може вплинути, оскільки такі виникли до прийняття вказаного рішення Конституційного Суду України, а останнє не містить положень ретроактивної дії, тобто таких, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову. Відповідно до пункта 1 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції судове рішення ухвалено з дотриманням норм чинного матеріального та процесуального права і підстави для його скасування відсутні. Керуючись статтями 33, 34, 243, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 квітня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя Я.Б. Глущенко Судді О.Є. Пилипенко Л.Т. Черпіцька