Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 489/1320/21

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД _____________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 07 червня 2022 р. Категорія: 65м.ОдесаСправа № 489/1320/21 Головуючий в 1 інстанції: Гуденко О.А. час і місце ухвалення: не зазначено, м. Миколаїв П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача: Семенюка Г.В. суддів: Домусчі С.Д. , Шляхтицького О.І. розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні П`ятого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 12 жовтня 2021 року по справі № 489/1320/21 за позовом ОСОБА_1 до Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області), треті особи Центральний відділ ДВС у м. Миколаєві Південне міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, - в с т а н о в и В: Позивач, звернувся до суду з позовом до Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області), треті особи Центральний відділ ДВС у м. Миколаєві Південне міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення. Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 12 жовтня 2021 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про поновлення строку оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення та залишено позов без розгляду. Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу суду та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права. Зазначає, що відмовляючи у задоволенні клопотання про поновлення строку на оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення, суд першої інстанції посилався лише на наявність поштового повідомлення, в якому зазначено прізвище позивача та те, що він отримав оскаржувану постанову 11 листопада 2020 року. Однак, позивач заперечує дану обставину та зазначає те, що по даній адресі, яка він не проживає, та підпис який наявний в повідомленні є не його. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав: Судом першої інстанції встановлено, що позивач звернувся до суду із адміністративним позовом 10 березня 2021 року, засобами поштового зв`язку, та просить скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення від 02.11.2020 року та закрити справу про адміністративне правопорушення. Проте , в матеріалах адміністративної справи міститься належним чином завірена копія зворотного поштового повідомлення, з якого вбачається, що примірник оскаржуваної постанови отримано 11 листопада 2020 року за зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 - АДРЕСА_2 . Жодних доказів на підтвердження того, що позивач не проживає за адресою реєстрації (перебування у його власності квартири за іншою адресою не доводить факту, що він втратив зв`язок з місцем реєстрації), і що на поштовому повідомленні про вручення міститься не його підпис і зазначене не його прізвище "ОСОБА_1" - суду не надано. Відмовляючи у задоволенні клопотання про поновлення строку, суд дійшов висновку, що позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду та не надано відомостей про поважність причин пропуску такого строку, а відтак потрібно застосувати наслідки передбачені частиною 3 ст. 123 КАС. Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного: Відповідно до ч. 3 ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду,або якщо підстави,вказані ним у заяві,будуть визнані судом неповажними,суд залишає позовну заяву без розгляду. Зі змісту постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення природоохоронного режиму судом встановлено, що постановою № 64 від 02 листопада 2020 року позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.77-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення у виді штрафу у розмірі 15 300, 00 грн. Про оскаржену постанову позивач дізнався 22 лютого 2021 року через додаток «Дія», який був установлений на особистому мобільному пристрої. Відповідно до ч. 2 ст. 286 Кодексу адміністративного судочинства України позовну заяву щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови). З матеріалів справи апеляційним судом встановлено, що з адміністративним позовом, вимог якого є скасування постанови № 64 від 02 листопада 2020 року, позивач звернувся лише 10 березня 2020 року, тобто з пропуском строку, визначеного ст. 286 Кодексу адміністративного судочинства України. У своєму клопотанні про поновлення строку на звернення до суду позивач зазначав, що до 22.02.2021 року йому було не відомо про оскаржувану постанову, в його присутності вона не складалась, не була вручена, поштою не направлялась. Суд першої інстанції відхилив такі доводи та вважав їх не поважними. Колегія суддів не погоджується з таким висновком з огляду на те, що в матеріалах справи відсутній оригінал поштового повідомлення, відповідно до якого було надіслано позивачу саме оскаржувану постанову. Також, слід зазначити, що з тієї копії, яка наявна в матеріалах справи нібито отримання позивачем оскаржуваної постанови не вбачається на яку саме адресу було здійснено направлення та чий саме підпис наявний на вказаному повідомленні. В апеляційній скарзі представник апелянта зазначає, що позивач не проживає за адресою: АДРЕСА_2 , на яку посилається відповідач, а тому і не отримував оскаржуваної постанови за вказаною адресою та не ставив свій підпис про її отримання. Відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини , на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. За таких обставин колегія суддів вважає, що позивачу стало відомо про існування даного рішення 22.02.2021 року, після того, як встановлено додаток «Дія» на особистий телефон, а тому не погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо відмови у задоволенні клопотання про поновлення строку на оскарження постанови. Згідно із правовим висновком ,зробленим в ухвалі Верховного Суду від 13.03.2018 року по справі № 800/474/17, строк звернення до суду обчислюється за загальним правилом з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені; рішення скероване на її адресу поштовим повідомленням, яке вона відмовилася отримати або не отримала внаслідок неповідомлення відправника про зміну місця проживання; про порушення її прав знали близькі їй особи. День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день надходження поштового відправлення, в якому особі надіслано рішення, яке вона оскаржує. Строки мають суттєве значення в правовому регулюванні суспільних відносин. З ними пов`язані початок і закінчення дії правової норми матеріального права, вони вказують на своєчасне здійснення прав і обов`язків, визначають момент настання чи припинення виконання будь-якої процесуальної дії. Можливість захисту прав та інтересів у багатьох випадках залежить від дотримання строків, встановлених законом для звернення за захистом прав та інтересів, розглядом і вирішенням адміністративних справ, оскарженням і переглядом постанов, інших актів у адміністративних справах. Зазначені строки дисциплінують суб`єктів адміністративного судочинства, роблять процес динамічним і прогнозованим. Без наявності строків на ту чи іншу процесуальну дію або без їх дотримання в адміністративному судочинстві виникнуть порушення прав сторін - учасників адміністративного процесу. Недотримання встановлених законом строків тягне чітко визначені юридичні наслідки. Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі - Конвенція), була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства. Згідно ч.1 ст.6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (див. рішення у справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine), заява № 3236/03, п. 41, від 3 квітня 2008 року) (п. 47 рішення). У рішенні "Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії" від 25.01.2000 року Європейський суд зазначив про те, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними. Процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані ( див.пункі 45 рішення Європейського суду з прав людини «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28.10.1998р.) Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. (див.пункт 44 рішення Європейського суду з прав людини «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 р. та пункті 54 рішення «Круз проти Польщі» від 19.06.2001 р.). Відповідно до ч.1 ст.6 КАС України, кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним та неупередженим судом, ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в адміністративному суді, до підсудності якого вона віднесена. Відповідно до ст..320 КАС України - підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Враховуючи вище викладене, колегія судів приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції підлягає скасування, з направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись ст.ст. 242, 243, 250, 268,315, 320, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 12 жовтня 2021 року по справі № 489/1320/21 - скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. суддя-доповідач Семенюк Г.В. судді Домусчі С.Д. Шляхтицький О.І.