Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 160/16620/21

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 18 травня 2022 року м. Дніпросправа № 160/16620/21 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Щербака А.А. (доповідач), суддів: Баранник Н.П., Малиш Н.І., за участю секретаря судового засідання Яковенко О.М. розглянувши в м. Дніпро у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 січня 2022 року (суддя Захарчук-Борисенко Н.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області просив визнати протиправними дії Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 у розгляді заяви про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області щодо не проведення попереднього розгляду заяви ОСОБА_1 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до встановленого ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» порядку. Зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області провести попередній розгляду заяви ОСОБА_1 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до встановленого ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» порядку. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 січня 2022 року в задоволенні позову відмовлено. Позивачем подана апеляційна скарга, просить рішення суду першої інстанції скасувати, позов задовольнити. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, не враховано вимоги ч. 6 ст. 5 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та обов`язку відповідача розглянути заяву, подану позивачем. Як було встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином РФ. Позивач не з`явився, про дату, час, місце розгляду апеляційної скарги повідомлявся. Представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечував, додатково пояснив, що позивач пропустив строк звернення з адміністративним позовом. Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Як було встановлено судом першої інстанції, у 2014 позивач прибув до України з території країни походження РФ. 14.03.2018 позивач звернувся із заявою до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Наказом ГУ ДМС України в Дніпропетровській області № 28 від 03.04.2018 позивачу відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Не погоджуючись із наказом відповідача, позивач оскаржував останній в судовому порядку. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2018 року у справі 0440/5861/18 залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 05.12.2018 у справі № 0440/5861/18 відмовлено у задоволенні позовної ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення і зобов`язання вчинити певні дії. Рішення набрало законної сили. 05.12.2018 позивач звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Листом за вих. № Є-4128/6/1201-18/1201.3.3/27499-18 від 14.12.2018 Головним управлінням Державної міграційної служби в Дніпропетровській області позивачу надано відповідь з посиланням на вимоги встановлені ст. 7 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Позивач звернувся з даним позовом. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що судом встановлено правомірність дій відповідача, а відтак, вимоги позивача задоволенню не підлягають. Колегія суддів з висновками суду першої інстанції не погоджується. Згідно з п. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» №3671-VI , біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань. Вірно суд першої інстанції встановив, що до категорії біженців можуть належати громадяни - іноземці (особи без громадянства), відносно яких на Батьківщині чи країні попереднього постійного проживання існують ризики переслідування з причин 1) раси, 2) віросповідання, 3) національності, 4) громадянства (підданства), 5) належності до певної соціальної групи або 6) політичних переконань. Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону № 3671-VI, особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань. Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом щодо статусу біженця 1967 року поняття «біженець» включає в себе 4 основних підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця: 1) особа повинна знаходиться за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) неможливість або побоювання користуватися захистом країни походження; 3) особа повинна мати цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань; 4) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расова належність; б) релігія; в) національність (громадянство); г) належність до певної соціальної групи; д) політичні погляди. При вирішенні питання щодо визнання або відмови у визнані біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту, мають враховуватися усі чотири підстави, наведені вище. Відповідно до Положень Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців Управління Верхового комісара ООН у справах біженців (1992 рік) (далі - УВКБ ООН), особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками (п. п. 45, 66). Згідно з Позицією УВКБ ООН «Про обов`язки та стандарти доказів у біженців» 1998 року, факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного, які можуть бути як усні, так і документальні. У заяві про надання статусу біженця позивач має довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Як було встановлено судом першої інстанції, позивач вже звертався до відповідача із заявою щодо визнання першого біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Не погоджуючись із відмовою відповідача у задоволенні заяви про надання статусу біженця, позивач оскаржував останню в судовому порядку. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2018 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 05.12.2018 у справі № 0440/5861/18 відмовлено у задоволенні позовної ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення і зобов`язання вчинити певні дії. Рішення набрало законної сили. Після повторного звернення, яке направлено засобами поштового зв`язку, що не заперечується сторонами, до відповідача щодо визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, міграційним органом надана відповідь з посиланням на ст. 7 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Відповідно до положень ст. 7 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника. До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин. До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються також по чотири фотокартки заявника та членів його сім`ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, відомості про яких внесено до заяви. Судом першої інстанції було зазначено, що оскілки заява позивача була направлена засобам поштового зв`язку, а не особисто або через представника як передбачено Законом, вказане, в свою чергу, унеможливлює ГУ ДМС у Дніпропетровській області реалізувати повноваження, які передбачені ст. 7 Закону №3671-VI . За висновками суду першої інстанції, позивачем не виконано формальні вимоги з приводу особистої участі при зверненні до відповідача. У оспорюваному листі Головного управління ДМС в Дніпропетровській області було надано відповідь та роз`яснено позивачу механізм (процедуру) звернення з такою заявою на підставі ст. 7 Закону. Порядок попереднього розгляду заяв унормований, зокрема, статтею 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Приписами ч. 1 ст. 8 зазначеного Закону передбачено, що Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання. В рішенні Європейського суду з прав людини від 24 лютого 2022 року у справі «С.А. проти України» ( Заява 7445/21) зазначено, що процес розгляду заяви про визнання біженцем є основним механізмом для оцінки будь-якої загрози жорстокого поводження. Однак через спосіб, в якій міграційна служба розглядала спроби заявника подати заяву про визнання його біженцем, цей засіб виявився неефективним. Твердження заявника про загрозу жорстокого поводження не були по суті розглянуті жодним органом влади. Європейський суд дійшов висновку, що процесуальний аспект статті 3 Конвенції буде порушено, якщо заявника буде видано без належного розгляду по суті потенційної загрози жорстокого поводження з ним. Відповідно до частин 1 та 2 статті 6 КАС України, Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Колегія суддів вважає, що відповідач листом від 14.12.2018 вих. № Є-4128/6/1201-18/1201.3.3/27499-18, надаючи позивачу відповідь з посиланням на вимоги встановлені ст. 7 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», фактично ухилився від розгляду по суті заяви позивача про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Бездіяльність відповідача має бути визнана протиправною. Відповідача належить зобов`язати провести попередній розгляду заяви ОСОБА_1 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до встановленого ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» порядку. Щодо доводів представника відповідача, що позивачем пропущений строк звернення з адміністративним позовом, то колегія суддів бере до уваги, що судом першої інстанції ухвалою від 20 вересня 2021 року було позов ОСОБА_1 залишено без руху, зокрема з підстав необхідності подання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду. Ухвалою суду першої інстанції від 11 жовтня 2021 року провадження у справі було відкрито. Враховуючи вимоги статей 319, 240 та 123 КАС України, вказані доводи відповідача підставою для скасування рішення суду першої інстанції та залишення позову без розгляду бути не можуть. Керуючись ст. ст. 315, 317, 321, 322 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 січня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії скасувати. Позов задовольнити частково. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області щодо не проведення попереднього розгляду заяви ОСОБА_1 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до встановленого ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» порядку. Зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області провести попередній розгляду заяви ОСОБА_1 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до встановленого ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» порядку. В іншій частині позову відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції в строк, передбачений ст. 329 КАС України. Постанова у повному обсязі складена 23 травня 2022 року. Головуючий - суддя А.А. Щербак суддя Н.П. Баранник суддя Н.І. Малиш