Постанова 4852 № 160/33192/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 07 серпня 2025 року м. Дніпросправа № 160/33192/24 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Головко О.В. (доповідач), суддів: Суховарова А.В., Ясенової Т.І., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року (суддя Ніколайчук Світлана Василівна) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії, в с т а н о в и в : ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просить: скасувати рішення Державної міграційної служби України від 28.11.2024 № 14-24; скасувати наказ Головного Управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області № 127 від 14.08.2024 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов`язати Головне Управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області прийняти рішення про оформлення документів для вирішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, стосовно ОСОБА_1 . Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року в задоволенні позову відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове судове рішення, яким позов задовольнити. Апеляційна скарга ґрунтується на тому, що судом першої інстанції не надано належної оцінки обставинам справи та нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення. Зазначає, що оскаржувані рішення суб`єкта владних повноважень прийняті без урахування всіх істотних обставин. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить відмовити в її задоволенні, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, суд апеляційної інстанції дійшов таких висновків. Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою російської федерації. Як зазначає позивач та не заперечується відповідачем, ОСОБА_1 вперше прибула в Україну у 2016 році. Позивач 11.08.2023 подала письмове звернення на ім`я начальника ГУ ДМСУ в Дніпропетровській області з проханням зафіксувати факт її звернення з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та розглянути заяву, задокументувати позивача довідкою про звернення за захистом в Україні та повідомити коли вона зможе особисто прийти до ГУ ДМСУ в Дніпропетровській області для подальшого розгляду заяви. ГУ ДМСУ в Дніпропетровській області листом від 25 серпня 2023 року повідомило позивача, що Головним управлінням Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області розглянуто звернення від 11.08.2023. ГУ ДМСУ в Дніпропетровській області 11.08.2023 прийнято відносно позивача постанову про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 203 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 1 700 грн. Також було прийнято рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства від 11.08.2023, яким зобов`язано покинути територію України у термін до 30.08.2023. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.11.2023, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 17.07.2024 у справі № 160/23260/23, визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, яка полягає у неприйнятті рішення щодо прийняття заяви громадянки російської федерації ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви громадянки російської федерації ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у порядку визначеному Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 за № 1146/19884. Зобов`язано Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області прийняти рішення щодо прийняття заяви громадянки російської федерації ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви громадянки російської федерації ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у порядку визначеному Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 за № 1146/19884. На виконання названого судового рішення ГУ ДМСУ в Дніпропетровській області направлено позивачу лист від 19.07.2024, яким запрошено ОСОБА_1 23.07.2024 на 10: 00 год. до ГУ ДМСУ в Дніпропетровській області. Позивач звернулась до ГУ ДМСУ в Дніпропетровській області з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, заяву позивача прийнято до розгляду та видано заявниці довідку про звернення за захистом в Україні № 014554, терміном дії до 25.08.2024, з подальшим продовженням. В обґрунтування поданої заяви позивач вказала: «Я боюсь повертатися в РФ, тому що мій чоловік ОСОБА_2 перебуває в розшуку зі сторони Узбекистану. Влада РФ переслідувала мого чоловіка, коли ми жили в Росії, регулярно вривалась в дім вночі та рано вранці без попередження. Це дуже тяжко морально для мене. Я боюсь, що мого чоловіка можуть ув`язнити чи взагалі віддати владі Узбекистан з політичних причин». ГУ ДМСУ в Дніпропетровській області 14.08.2024 складено висновок про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з тим, що умови передбачені Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» частиною 6 статті 8, а саме заява є очевидно необґрунтованою, тобто у заявниці відсутні умови, зазначені пунктом 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону. Відповідно до наказу Головного Управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області № 127 від 14.08.2024, на підставі письмового висновку про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 14.08.2024 № 2024DP0006 відмовити в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні громадянці Російської Федерації ОСОБА_1 за заявою, яка є очевидно необґрунтованою, тобто у заявниці відсутні умови, зазначені пунктом 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Позивач 21.08.2024 отримала повідомлення № 06-24 про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Не погоджуючись з отриманим Повідомленням № 06-24, позивач подала скаргу до Державної міграційної служби України, за результатами розгляду якої 12.12.2024 позивач отримала повідомлення від ГУ ДМС України в Дніпропетровській області № 12-24 від 06.12.2024, в якому було зазначено, що Державною міграційною службою України прийнято рішення від 28.11.2024 № 14-24 про відхилення її скарги на наказ ГУ ДМС України у Дніпропетровській області про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Не погодившись з наказом № 127 від 14.08.2024 ГУ ДМС в Дніпропетровській області та рішенням Державної міграційної служби України від 28.11.2024 № 14-24, позивач звернулась до суду з цим позовом. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд апеляційної інстанції зазначає, що за приписами Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань. Особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання. Особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України. Частиною 6 статті 8 цього Закону встановлено, що рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, визначені вищенаведеними пунктами статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що доводи позивача про те, що вона може зазнати переслідування на території російської федерації за політичними переконаннями, жодним чином не підтверджуються. Суд апеляційної інстанції зазначає, що звертаючись з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач фактично наводить побоювання відносно її чоловіка. При цьому не є слушними доводи апелянта, що ані відповідачами, ані судом першої інстанції під час винесення оскаржуваного рішення не було враховано інформацію про країну походження апелянта та її побоювання щодо переслідування та загрози життю, безпеці та свободі у випадку повернення до рф або Узбекістану. Як вбачається з матеріалів справи відповідач при розгляді заяви у повному обсязі дослідив доводи заявника та дійшов таких висновків: чоловік ОСОБА_1 на території рф в федеральному розшуку не перебуває, про що свідчить довідка про несудимість, яку у 2020 році отримав ОСОБА_2 ; після арешту ОСОБА_2 у 2007 році заявниця разом з чоловіком та дітьми проживала в росії 9 років, ніяких доказів переслідувань чоловіка або інших членів родини заявниця не надала; зі слів заявниці її родину переслідували приблизно з 2004 року і за цей період ОСОБА_1 або її чоловік не зробили жодної спроби щодо реалізації своїх прав на території рф; з матеріалів особової справи чоловіка заявниці - ОСОБА_2 , встановлено, що за період проживання в Україні ОСОБА_2 неодноразово виїжджав з України в рф у 2019 та 2021 роках. Відповідач дійшов висновку, що чоловіку ОСОБА_1 не буде погрожувати арешт або видача до Узбекистану. Також не спостерігаються факти реального переслідування ОСОБА_3 за конвенційними ознаками визначення статусу біженця, а саме за знаками раси, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Крім того, не надано доказів на підтвердження доводів заявниці про її переслідування та переслідування її чоловіка з боку влади рф. Тому інформація, надана ОСОБА_1 щодо обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань, ґрунтується виключно на її особистих твердженнях та припущеннях і не має ніякого документального підтвердження. Колегія суддів зазначає, що відповідач належним чином розглянув заяву позивача та ретельно дослідив обставини справи, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованих висновків, які позивачем не спростовані належними та допустимими доказами. Таким чином суд апеляційної інстанції доходить висновку, що відмовляючи в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні громадянці російської федерації ОСОБА_1 , відповідач діяв правомірно. Рішення суду першої інстанції ухвалене з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні. Керуючись ст.ст. 243, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року в адміністративній справі № 160/33192/24 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з 07 серпня 2025 року та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повної постанови у випадках, передбачених статтею 328 КАС України. Повна постанова складена 07 серпня 2025 року. Головуючий - суддя О.В. Головко суддя А.В. Суховаров суддя Т.І. Ясенова