Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/11285/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/11285/19 Суддя (судді) першої інстанції: Смолій І.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 вересня 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача Аліменка В.О., суддів Кучми А.Ю., Бєлової Л.В. за участю секретаря Юрковець А.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної міграційної служби України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 березня 2020 р. у справі за адміністративним позовом Громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа: Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії,- В С Т А Н О В И Л А З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа: Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м.Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач маючи цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування через політичні причини, а також систематичне порушення прав людини, залишив країну свого походження - Російську Федерацію у пошуках притулку та прибув в Україну, де звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Однак, відповідач на підставі рішення Державної міграційної служби України № 120-19 від 28.03.2019 року виніс повідомлення № 90 від 17.04.2019 року, яким відмовив позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 березня 2020 року позов задоволено. Не погодившись із рішенням суду відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить відмовити в задоволенні позовних вимог. Зокрема, апелянт вказує, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, винесеним з порушенням норм матеріального та процесуального права, а відтак підлягає скасуванню. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. З матеріалів справи вбачається, що позивач є громадянином Російської Федерації та перебуває в Україні з жовтня 2016 року, у зв`язку з тим, що він був вимушений залишити територію Російської Федерації та шукати захист в Україні з огляду на обґрунтовані побоювання за своє життя та здоров`я. Позивач був вимушений покинути країну походження - Російську Федерацію через обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування через політичні причини, а також через поширену практику порушення прав людини в Російській Федерації. У своїй заяві до Управління ДМС України в Київській області позивач зазначив причини через які він не може повернутися до країни свого походження, а саме: "Я, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження м. Казань в Російській Федерації, звертаюся за допомогою, у зв`язку із здійсненням по відношенню до мене політично мотивованого переслідування із використанням механізмів кримінального переслідування владою Російської Федерації. Влада і наближені до влади Російської Федерації кримінальні кола протягом сімнадцяти років до теперішнього часу переслідують мене, моїх друзів та бізнес-партнеру зв`язку із нашими політичними поглядами. Протягом більше 15 років ми різними шляхами намагалися підтримувати російські опозиційні сили, в тому числі лідерів політичної партії "Яблуко". В результаті тиску з боку влади Росії двоє моїх друзів були змушені виїхати до Німеччини, де отримали політичний притулок. Ще троє моїх друзів і партнерів переслідуються владою РФ і знаходяться під захистом держави Ізраїль. Я серйозно побоююся за своє життя і свободу в зв`язку з тим, що влада РФ незаконно за сфабрикованою справою здійснюють мій розшук з метою арешту через систему бази даних "Інтерпол", на мою адресу надійшли прямі погрози життю від осіб, які представляють законодавчі сили РФ і входять до найближчого оточення президента Чеченської Республіки ОСОБА_2 . На замовлення цих осіб 2 квітня 2018 року я був побитий невідомою людиною до напівсмерті на порозі будинку, де тимчасово проживав. Після чого мені довелося змінити місце проживання двічі. Моя дружина також неодноразово отримувала погрози на мою адресу. Також особами, зацікавленими в моєму переслідуванні є брати ОСОБА_3 , які незаконно заволоділи моєю власністю та власністю моїх бізнес-партнерів. Опинившись на території України, спочатку я боявся контактувати із владою країни, оскільки в мене немає тут знайомих, та я боявся арешту або екстрадицію в Росію, або розправи в українській тюрмі. Я і зараз постійно побоююсь за своє життя, оскільки мене можуть ліквідувати фізично, як це трапилося в Києві із ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . 16 червня 2018 року в російській тюрмі у результаті навмисного ненадання медичної допомоги пішов із життя один із моїх бізнес партнерів та друзів банкір ОСОБА_6 . Він був свідком та жертвою проведення братами ОСОБА_3 експропріації моїх і його активів на користь банку СМП, що потрапив під санкції у зв`язку із окупацією Криму. Фактично ОСОБА_7 був вбитий та я побоююся повторити його долю. Прошу владу України на підставі вищевикладеного надати мені притулок відповідно до положень Женевської Конвенції про біженців 1951 року. Також прошу не повідомляти владі РФ щодо мого находження на території України". Крім того, позивачем зазначено, що відносно нього відкрита кримінальна справа в Російській Федерації 13.02.2015 року та на даний час в країні походження продовжуються переслідування через політичні причини, що підтверджується листом Слідчого Комітету Російської Федерації від 18.03.2019 року по справі № 252/64140-12 про залучення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в якості обвинуваченого. Однак, рішенням Державної міграційної служби України №120-19 від 28.03.2019 відмовлено ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі пунктів 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту". Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не належним чином проаналізовано всі подані позивачем відомості про його особу та причини звернення за захистом, і неправомірно прийняв оспорюване рішення про відмову позивачу у визнанні її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту". Згідно із пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 вказаного Закону: - біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань; - особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання. Частиною шостою статті 8 Закону встановлено, що рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, визначені вищенаведеними пунктами статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися. Отже, у відповідача наявний обов`язок при розгляді документів заявника, перевіряти обставини, які надають підстави віднести особу до категорії осіб, які потребують додаткового захисту або встановити належність заяви, як такої, що носить характер зловживання. Частиною одинадцятою статті 9 Закону передбачено, що після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Виходячи зі змісту статті 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Також, слід зазначити, що заявник не зобов`язаний обґрунтовувати кожну обставину своєї справи беззаперечними матеріальними доказами і не має доказувати вірогідність своїх доводів та точність фактів, на яких ґрунтується заява про надання статусу біженця, оскільки особи, які шукають статусу біженця, позбавлені в силу тих чи інших обставин можливості надати докази в підтвердження своїх доводів. Ненадання документального доказу усних тверджень не може перешкоджати прийняттю заяви чи прийнятті позитивного рішення щодо надання статусу біженця, якщо такі твердження співпадають із відомими фактами, та загальна правдоподібність яких є достатньою. Правдоподібність встановлюється, якщо заявник подав заяву, яка є логічно послідовною, правдоподібною та не суперечить загальновідомим фактам і, отже, викликає довіру. Згідно п. 6.1 та 6.2 Розділу VI Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених Наказом МВС України № 649 від 07.09.2011, у разі надходження до Державної міграційної служби України особової справи заявника та письмового висновку територіального органу ДМС протягом місяця здійснюються всебічне вивчення та оцінка всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Під час здійснення заходів, передбачених пунктом 6.1 цього розділу, Державна міграційна служба України має право: а) вимагати подання додаткової інформації від територіального органу ДМС, який здійснював розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; б) з метою уточнення відомостей, що містяться у заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або документів, які знаходяться в особовій справі заявника, отримувати додаткову інформацію, яка може мати суттєве значення для прийняття обґрунтованого рішення за заявою; в) звертатись з відповідними запитами до Міністерства закордонних справ України, Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об`єднань громадян у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, необхідності у встановленні справжності і дійсності документів; г) повертати справу на доопрацювання до територіального органу ДМС, який здійснював розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за умови наявності недостатніх відомостей для розгляду справи і прийняття обґрунтованого та неупередженого рішення, неналежного оформлення особової справи. Так, з протоколу співбесіди від 28.08.2018 року (справа №2018 KV 0188), вбачається, що позивачем були надані відповіді на запитання відповідача, разом з відповідями позивачем надавались докази на підтвердження своїх доводів (роздруківки з видань, фото, листи, копії документів). Крім того, на думку суду, твердження заявника є зрозумілими, не містять протиріч та підтверджені доказами, які позивач міг надати відповідачу на той момент. Окрім запитань щодо мотивів еміграції, відповідачем було поставлене питання щодо того коли позивач приїхав до України та чому звернувся за захистом у серпні 2018 року. Варто зазначити, що відповідно до міжнародних принципів та стандартів у сфері визначення статусу біженця та додаткового захисту, тривалий строк між виїздом заявника з країни громадянської належності та датою звернення за захистом може свідчити про відсутність обґрунтованих побоювань, переслідування чи серйозної шкоди. Позивачем також зазначено, що посилання відповідача на те, що позивач перебуває у розшуку Інтерполу, спростовуються листом Управління з правових питань Генерального секретаріату Інтерполу, ОСОБА_8 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому зазначено, що останній не перебуває в розшуку Інтерполу. Проаналізувавши всі публікації із загальнодоступних джерел, що містяться в матеріалах справи, колегією суддів встановлено причинно-наслідковий зв`язок між активною діяльністю позивача, пов`язану із кримінальним переслідуванням позивача з боку органів країни походження. Зокрема, згідно з п. 5 статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається" № 8043/04 від 27.04.2004 заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри. У своїй заяві позивач обґрунтовано зазначає про свої об`єктивні побоювання за своє життя та здоров`я, оскільки він відкрито та публічно висловлював свої погляди у підтримку політичної партії «Яблуко». Враховуючи активну громадську діяльність позивача в РФ, позивач у разі повернення до РФ може перебувати у реальній небезпеці, що в свою чергу відповідачем належним чином досліджено не було та не було враховано при прийнятті рішення. Колегія суддів вважає, що позивач через свою діяльність щодо підтримки Політичної партії «Яблуко», які мали місце та не спростовані відповідачем, може претендувати на отримання статусу біженця, оскільки зазначене є саме підставою побоювання стати жертвою переслідувань, пов`язане з однією з ознак, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме політичних поглядів. Таким чином, виходячи з аналізу відомостей, зазначених позивачем міграційній службі, суду - під час судового розгляду даної справи, колегією встановлено наявність фактичних обставин на підтвердження того, що побоювання позивача стати жертвою переслідувань у країні походження за ознаками політичних переконань можуть бути реальними. Крім цього, підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2011 року № 649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження. Твердження позивача щодо її обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань та ув`язнення через її політичні погляди та систематичного прав в РФ підтверджується доповіддю Amnesty International 2016/17: Права людини у сучасному світі, від 22.02.2017, ISBN: 978-0-86210-496-2, Хьюман Райтс Вотч , Росія: Наступ на свободу вираження поглядів, від 07.07.2017, "Нове законодавство робить замах на анонімність в Інтернеті", від 02.08.2017. З наданої позивачем інформації вбачається, що у країні його походження РФ систематично допускаються порушення прав людини, обмежуються релігійні права і свободи, що свідчить про обґрунтованість її побоювання стати жертвою переслідувань за релігійною ознакою, зокрема зі сторони державних органів. Однак, відповідачем не проаналізовано належним чином вказані вище джерела інформації, не спростовано можливість загрози життю позивача, її безпеці чи свободі в країні походження в разі повернення. Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 березня 2020 року - залишити без змін Постанова набирає законної сили з дати її прийняття. Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Суддя-доповідач В.О. Аліменко Судді А.Ю. Кучма Л.В. Бєлова Повний текст постанови складено 14 вересня 2020 року.