Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/13866/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 квітня 2022 рокуЛьвівСправа № 380/13866/21 пров. № А/857/1637/22 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Коваля Р. Й., суддів Гуляка В. В., Ільчишин Н. В., з участю секретаря судового засідання Приступи Р. Л, представника позивача Таратули Р. С., представника відповідача Горбаня О. В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2021 року (прийняте у м. Львові, суддею Москаль Р. М., складене у повному обсязі 20 жовтня 2021 року) у справі № 380/13866/21 за адміністративним позовом Громадянина Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області про визнання протиправним та скасування дозволу на імміграцію, В С Т А Н О В И В : У серпні 2021 року громадянин Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із вказаним позовом та просив визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області про скасування йому дозволу на імміграцію в Україну. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 18 листопада 2017 року він отримав дозвіл на імміграцію в Україну як чоловік дружини та батько дитини, котрі є громадянами України, та 04 грудня 2017 року посвідку на постійне проживання в Україні. Разом з тим, відповідач за наявності обставин, що слугували підставою для надання йому дозволу на імміграцію, без встановлення будь-яких винних дій з боку позивача, прийняв рішення про скасування такого дозволу та, як наслідок, скасування посвідки на постійне проживання. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2021 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області № 02-02/40 від 19.08.2021 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Пакистану ОСОБА_1 . Не погодившись із цим рішенням, його оскаржило Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області, яке вважає, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального і процесуального права, за невідповідності висновків суду обставинам справи, а тому просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що за результатами проведеної ГУНП в Закарпатській області перевірки встановлено, що під час звернення із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну 27.09.2017 ОСОБА_1, раніше документований як ОСОБА_1 , зазначив неправдиві відомості щодо своїх персональних даних, оскільки повідомив, що не притягувався до кримінальної відповідальності. Ця обставина відповідно до пункту першого частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію» може бути підставою для скасування дозволу на імміграцію в Україну, тому відповідач правомірно прийняв оскаржене рішення. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому вказав, що доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не спростовують оскаржуваного рішення суду першої інстанції; жодних доказів в обґрунтування порушення судом першої інстанції при ухваленні цього рішення норм матеріального та процесуального права відповідачем при поданні апеляційної скарги не надано. У судовому засіданні представник апелянта підтримав вимоги апеляційної скарги із аналогічних підстав; просить апеляційну скаргу задовольнити. Представник позивача, вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обгрунтованим, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Судом встановлено, що громадянин Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Гуджранвала Пакистан, в період 2012-2015 років перебував на території України під іменем ОСОБА_1 (записане зі слів позивача, з його пояснень внаслідок незнання ним української мови в процесі співбесіди було допущено помилку та задокументовано його за іменем його брата). За результатами розгляду заяви про визнання біженцем позивачу було відмовлено у наданні цього статусу. ІНФОРМАЦІЯ_2 в ОСОБА_4 і громадянки України ОСОБА_5 народилася донька ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про народження; на підставі рішення ГУ ДМС України вона набула громадянства України з дати народження (а.с. 151, 152). 15.04.2015 вироком Ужгородського міськрайонного суду позивача було визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення за частиною другою статті 332 КК України та призначено покарання у вигляді 5 років позбавлення волі, на підставі статті 75 КК України від відбування основного покарання звільнений з випробуванням з іспитовим строком 3 (три) роки; ці обставини підтверджуються наданими відповідачем матеріалами та визнається позивачем. 05.11.2015 року ОСОБА_1 одружився з громадянкою України ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб (а.с.150). 27.09.2017 ОСОБА_1 , перебуваючи в Україні на законних підставах (документований посвідкою на тимчасове проживання НОМЕР_1 від 18.04.2017 строком дії до 26.06.2018, за дійсним паспортним документом НОМЕР_2 , виданим 03.05.2016) звернувся до Самбірського MB ДМС у Львівській області з письмовим клопотанням про отримання дозволу на імміграцію в Україну відповідно до пункту 1 частини третьої статті 4 Закону України «Про імміграцію», оскільки є батьком громадянки України. В цій заяві (а.с.27) заявник повідомив, що є чоловіком громадянки України ОСОБА_5 та батьком громадянки України ОСОБА_6 , а також надав підтверджуючі документи (а.с. 27-36); серед іншого заявник вказав, що до кримінальної відповідальності не притягувався. Після проведеної перевірки 18.11.2017 було прийнято рішення про видачу заявнику дозволу на імміграцію в Україну № 4634/29 (а.с.49). На підставі цього дозволу ОСОБА_1 документований ГУДМС у Львівській області посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_3 , виданою 04.12.2017 (а.с.59). 03.06.2021 до ГУДМСУ у Львівській області надійшло подання ГУНП у Закарпатській області про скасування згаданих дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання громадянину Пакистан ОСОБА_1, обґрунтоване тим, що при оформленні цих документів він свідомо надав неправдиві відомості щодо непритягнення до кримінальної відповідальності, а також описано прийняті щодо позивача під іменем ОСОБА_1 рішення компетентних органів та судів (а.с.64-68). За результатами вивчення подання посадові особи склали висновок про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Пакистану ОСОБА_1, затверджений керівником 19.07.2021 (а.с. 112 - 117), котрий в частині встановлених фактичних обставин дублює згадане вище подання. 19.07.2021 керівник ГУ ДМС у Львівській області прийняв рішення № 02-02/40 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Пакистану ОСОБА_1 , відповідно до якого йому скасований дозвіл на імміграцію в Україні на підставі пунктів 1,4 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію»; видана на підставі цього рішення посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_3 від 04.12.2017 скасована на підставі вимог пункту 64 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затв. постановою КМУ від 25.04.2018 № 321; роз`яснено обов`язок протягом місяця з дня отримання рішення виїхати з України. ОСОБА_4 повідомлено про прийняте рішення листом (а.с. 6, 119). Не погоджуючись з рішенням відповідачі, позивач звернувся з вказаним позовом до суду. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що в розумінні пункту 1 частини першої статті 12 Закону № 2491 дозвіл на імміграцію було надано ОСОБА_1 на підставі достовірних та правдивих відомостей про те, що він є батьком громадянки України, а наявність чи відсутність в нього судимості жодним чином не впливала на це рішення. Оскільки вказані ним недостовірні відомості жодним чином не впливали на прийняття рішення про надання дозволу на імміграцію, то виявлення таких відомостей не є однозначною та беззастережною передумовою для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію. Такі висновки суду першої інстанції, на переконання колегії суддів апеляційного суду, відповідають нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам справи і є правильними з огляду на таке. За вимогами статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Законом України «Про імміграцію» № 2491-III від 07.06.2001 визначено умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства (далі - Закон № 2491-III). Статтею 1 Закону № 2491-III передбачено, що імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію. Відповідно до статті 4 Закону № 2491 дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції. Дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України (пункт 1 частини третьої статті 4 Закону 2491). Згідно з статтею 9 Закону № 2491 заява про надання дозволу на імміграцію подається особою, яка перебуває в Україні на законних підставах, - до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів. Відповідно до частини восьмої статті 9 Закону № 2491 особи, які постійно проживають за межами України (за винятком осіб, зазначених у пунктах 1, 3, 6 частини третьої статті 4 цього Закону) разом із заявою про надання дозволу на імміграцію подають також довідку про відсутність судимості. Пунктом 1 частини першої статті 10 Закону № 2491 передбачено, що дозвіл на імміграцію не надається особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку; Положення не поширюються на осіб, зазначених у пунктах 1, 3 частини третьої статті 4 цього Закону. Відповідно до положень статті 12 Закону № 2491 дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України. Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що для отримання дозволу на імміграцію особи, які постійно проживають за межами України або особами, які перебувають в Україні на законних підставах, подають заяви про надання дозволу на імміграцію, до яких долучаються необхідні документи. При цьому, законодавством визначений перелік підстав, для відмови у наданні дозволу на імміграцію, а також підстави для його скасування. Як підтверджується матеріалами справи, після проведеної перевірки 18.11.2017 ГУ ДМС у Львівській області було прийнято рішення про видачу ОСОБА_1 дозволу на імміграцію в Україну № 4634/29 (а.с. 49). Так, вказаний дозвіл був виданий ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини 3 статті 4 Закону № 2491, яким передбачено, що поза квотою імміграції дозвіл на імміграцію надається одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України; При цьому, матеріалами справи підтверджується, що позивача звільнено від покарання за вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 15.04.2015 лише 28.09.2018. Суд зазначає, що пунктом 1 частини першої статті 10 Закону № 2491, передбачено, що дозвіл на імміграцію не надається особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку. Проте, суд звертає увагу, що вказане Положення не поширюється на осіб, зазначених у пунктах 1, 3 частини третьої статті 4 цього Закону (частина 2 статті 10 Закону № 2491). Тобто, зазначення позивачем у заяві від 27.09.2017 недостовірних даних щодо притягнення його до кримінальної відповідальності та наявності судимості з урахуванням положень частини другої статті 10 Закону № 2491, не було б підставою для відмови в наданні йому дозволу на імміграцію, оскільки з відповідною заявою він звернувся як є батько громадянки України. Так, суд зазначає, що оскаржуване рішення від 19.07.2021 № 02-02/40 відповідачем прийнято на підставі пунктів 1,4 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію», а саме, в результаті з`ясування, що дозвіл надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України; Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що в розумінні пункту 1 частини першої статті 12 Закону № 2491 дозвіл на імміграцію було надано ОСОБА_1 на підставі достовірних та правдивих відомостей про те, що він є батьком громадянки України, а наявність чи відсутність в нього судимості жодним чином не впливала на це рішення, відповідно, виявлення таких відомостей не є однозначною та беззастережною передумовою для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію. При цьому, відповідачем не вмотивовано необхідність скасування дозволу на імміграцію для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України. Також суд враховує, що з урахуванням вимог статті 12 Закону № 2491 скасування дозволу на імміграцію є правом органу державної міграційної служби, відтак, такий повинен враховувати індивідуальну ситуацію кожної особи, щодо якої приймається відповідне рішення. Так, відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення не враховано, що ОСОБА_1 є батьком малолітньої громадянки України та чоловіком громадянки України, відповідно, рішення відповідача про скасування дозволу на імміграцію має наслідком видворення позивача за межі України та, як наслідок, є втручанням в його право на повагу до сімейного та приватного життя; в 2018 році позивач звільнений судом від призначеного йому в 2015 році кримінального покарання. ОСОБА_1 опанував українську мову та впродовж 2020-2021 років надає органам охорони правопорядку та державного кордону послуги як перекладач з рідної мови при здійсненні ними адміністративно-юрисдикційної діяльності та в рамках проведення ними слідчих (розшукових) дій, а також характеризується цими органами як відповідальна та порядна людина. Враховуючи викладене, суд погоджується з висновком суду про відсутність обставин, які б свідчили про необхідність прийняття ДМС рішення про скасування дозволу на імміграцію позивача з наведених в ньому підстав, що свідчить про протиправність оскаржуваного рішення та наявність підстав для задоволення позовних вимог. З урахуванням наведеного, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, яким повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2021 року в адміністративній справі № 380/13866/21- без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бу-ти оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. Й. Коваль судді В. В. Гуляк Н. В. Ільчишин Постанова складена у повному обсязі 22 квітня 2022 року.