Постанова 4851 № 520/5371/22

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 червня 2023 р. Справа № 520/5371/22 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Мінаєвої О.М., Суддів: Кононенко З.О. , Калиновського В.А. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.12.2022, головуючий суддя І інстанції: Мельников Р.В., м. Харків, повний текст складено 09.12.22 по справі № 520/5371/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, в якому просив суд: - визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області №726-12/1 від 01.10.2021 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Республіки Азербайджан ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 та посвідки на постійне проживання в Україні, серії НОМЕР_2 від 22.02.2016 року; - зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області поновити посвідку на постійне проживання громадянину Республіки Азербайджан ОСОБА_1 . Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 09.12.22 року по справі №520/5371/22 адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області №726-12/1 від 01.10.2021 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Республіки Азербайджан ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 та посвідки на постійне проживання в Україні, серії НОМЕР_2 від 22.02.2016 року. Зобов`язано Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області поновити посвідку на постійне проживання громадянину Республіки Азербайджан ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 . Стягнуто на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору у розмірі 992,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області. Відповідач, Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неврахування судом першої інстанції обставин, що мають важливе значення, порушення норм матеріального та процесуального права зазначає, що на час звернення позивачем із заявою про обмін посвідки на постійне місце проживання у зв`язку із досягненням 25 річного віку діяв Порядок оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затверджений постановою КМУ від 28.03.12 року №251 та вказаний порядок не передбачав проведення перевірок щодо законності видачі дозволу на імміграцію в Україну. Крім цього, апелянт вказує, що підставою для надання дозволу на імміграцію від 17.12.12 року була наявність у позивача дитини - громадянина України, а рішенням Кегичівського районного суду Харківської області від 24.02.14 року скасовано визнання позивачем батьківства щодо ОСОБА_2 (громадянина України), відтак, відсутні правові підстави видачу дозволу на імміграцію. Просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.12.22 року у справі №520/5371/22 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги у відповідності до ч.1 ст.308 КАС України, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що Рішенням Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 07.06.2013 року на підставі пункту 1 частини 3 статті 4 Закону України «Про імміграцію» позивачу надано дозвіл на імміграцію в Україну на підставі висновку про надання дозволу на імміграцію від 07.06.2013 року. На підставі зазначеного рішення від 07.06.2013 року №4/726-12 було видано посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_3 від 11.06.2013 року терміном дії безстроково, місце проживання ОСОБА_1 зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 . У зв`язку із досягненням позивачем 25-річного віку, ним було отримано нову посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_2 від 22.02.2016 року терміном дії безстроково, місце проживання ОСОБА_1 зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 . 25.01.2022 року позивачу стало відомо, що стосовно нього прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, а всі необхідні документи направлені були йому поштою, проте, як зазначає позивач, жодних документів поштою він не отримував. 10 лютого 2022 року адвокат Горобець А.А. у зв`язку із наданням правової допомоги позивачу склала та направила адвокатський запит до Головного управління ДМС в Харківській області стосовно рішення про скасування дозволу на імміграцію, у відповідь на який 17 лютого 2022 року було отримано відповідь, що позивачу на підставі п. 1 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію» скасовано дозвіл на імміграцію в Україну, виданий 07.06.2013 року №4/726-12, а видана на підставі цього рішення посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_2 від 22.02.2016 року на ім`я громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , скасована, визнана не дійсною та такою, що підлягає вилученню та знищенню. Матеріали справи підтверджують, що зазначене рішення було прийнято на підставі висновку про скасування дозволу на імміграцію в Україну від 01.10.2021 року. Позивачем зазначено, що при видачі йому посвідок на постійне місце проживання від 11.06.2013 та 22.02.2016 стосовно нього проводилась перевірка, жодних підстав для відмови на підставі підроблених документів або неправдивих відомостей компетентним органом встановлено не було. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області №726-12/1 від 01.10.2021 року про скасування дозволу на імміграцію позивачу є необґрунтованим та безпідставним, а відтак підлягає скасуванню. Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції на підставі наступного. Відповідно до ст. 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, які знаходяться в Україні на законних підставах, користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж самі обов`язки, що і громадяни України. Відповідно до ст. 1 Закону України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства від 22.09.2011 року № 3773-VI іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав. Згідно ст. 9 Закону України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства іноземці та особи без громадянства в`їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. Це правило не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон України з метою визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту чи отримання притулку. Іноземці та особи без громадянства під час проходження прикордонного контролю у пунктах пропуску через державний кордон зобов`язані подати свої біометричні дані для їх фіксації. Строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України. Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначаються Законом України № 2491-ІІІ від 07.06.2001 року «Про імміграцію». Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про імміграцію" імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; дозвіл на імміграцію - рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованих йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію. Згідно з п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про імміграцію" спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань імміграції і підпорядковані йому органи: перевіряють правильність оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутність підстав для відмови у його наданні; приймають рішення про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видають копії цих рішень особам, яких вони стосуються. У відповідності до ст. 12 Закону України "Про імміграцію", дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України. Відповідно до ст. 13 Закону України "Про імміграцію" Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, не пізніш як у тижневий строк надсилає копію рішення про скасування дозволу на імміграцію особі, стосовно якої прийнято таке рішення, та вилучає у неї посвідку на постійне проживання. Особа, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії цього рішення. Якщо за цей час особа не виїхала з України, вона підлягає видворенню в порядку, передбаченому законодавством України. У разі скасування дозволу на імміграцію стосовно особи, яка була до його надання визнана біженцем в Україні, її не може бути вислано або примусово повернуто до країни, де її життю або свободі загрожує небезпека через її расу, національність, релігію, громадянство (підданство), належність до певної соціальної групи або політичні переконання. Якщо особа оскаржила рішення про скасування дозволу на імміграцію до суду, рішення про її видворення не приймається до набрання рішенням суду законної сили. Згідно зі ст. 14 Закону України "Про імміграцію" особа може повторно подати заяву про надання дозволу на імміграцію не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію чи його скасування. Процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну (далі - іммігранти), поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (далі - провадження у справах з питань імміграції), а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію визначено Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 року № 1983 (далі - Порядок № 1983). Відповідно до п. 21 Порядку № 1983 дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу. Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію. Згідно з п. 22 Порядку № 1983 для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, її територіальні органи або територіальні підрозділи, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України Про імміграцію, що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу. У відповідності до п. 23 Порядку № 1983 ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення. Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти. Порядок оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 321 (далі - Порядок №321). Відповідно до п.п. 64-66 Порядку №321 посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі: 1) скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статті 12 Закону України "Про імміграцію"; 2) отримання даних з баз даних Реєстру, відповідних автоматизованих інформаційних і довідкових систем, реєстрів та баз інших державних органів або інформації від Національної поліції, СБУ, іншого державного органу, який у межах наданих йому повноважень забезпечує дотримання вимог законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, інформації про те, що посвідку видано на підставі неправдивих відомостей, підроблених чи недійсних документів; 3) в інших випадках, передбачених законом. Рішення про скасування посвідки приймається керівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС чи його заступником протягом п`яти робочих днів з дня надходження відомостей, які є підставою для її скасування. Копія рішення про скасування посвідки видається територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який прийняв таке рішення, іноземцеві або особі без громадянства під розписку або надсилається їм рекомендованим листом не пізніше ніж через п`ять робочих днів з дня його прийняття. З матеріалів справи встановлено, що рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 01.10.2021 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну, виданого на ім`я громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 , вмотивовано п. 1 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про імміграцію", за яким дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність. Відповідач зазначає, що 07.06.2013 року після звернення позивача до міграційного органу, ГУДМС України в Харківській області, після проведення визначених імміграційним законодавством перевірок, позивачу дозволена імміграція в Україну на підставі п.1 ч.3 ст.4 Закону України "Про імміграцію" та документовано посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_3 від 11.06.2013, терміном дії - безстроково. Отже, компетентний орган державної влади, при прийнятті рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію в Україні та оформленні посвідки на постійне проживання в Україні, проводив необхідну перевірку поданих документів та з`ясовував у межах своєї компетенції питання щодо наявності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, проте таких підстав не виявив. Перелік підстав для скасування дозволу на імміграцію визначений статтею 12 Закону України "Про імміграцію", а саме, якщо: 1) з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України. Як зазначалось вище, підставою для скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну відповідачем було зазначено п. 1 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про імміграцію", а посилання на приписи цієї норми є основним доводом апеляційної скарги. При цьому, з посиланням на вказану норму, відповідач зазначає, що при прийнятті оскаржуваного рішення ним враховувалось те, що 16.05.2014 року реєстратором Відділу державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Кегичівського районного управління юстиції у Харківській області виключено відомості про батька (позивача) з актового запису про народження від 04.10.2011 №64 стосовно дитини - ОСОБА_2 , на підставі рішення Кегичівського районного суду Харківської області від 24.02.2014 року №624/1/14, у зв`язку із чим і настали обставини, які зазначені у п.1 ч.1 ст.12 ЗУ «Про імміграцію», тобто документ, на підставі якого позивачу надавався дозвіл, втратив чинність. Проте, всупереч наведеному, відповідачем не було надано жодних належних доказів на підтвердження подання позивачем разом із заявою про надання дозволу на імміграцію не чинних/підроблених документів чи неправдивих відомостей, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказах. Відтак, колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновком суду першої інстанції в частині не доведення відповідачем наявності підстав для скасування дозволу на імміграцію в Україну, що передбачені ст.12 Закону України "Про імміграцію" та зазначає наступне. Згідно наявного в матеріалах справи висновку про скасування дозволу на імміграцію в Україну позивачу, затвердженого 01.10.2021 року, під час перевірки матерiалiв особової справи позивача № 726-12 про надання дозволу на імміграцію в Україну встановлено, що громадянин Азербайджану ОСОБА_1 у 2012 році приїхав до м. Харкова у приватних справах. Також вказано, що позивач має сина громадянина України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який набув громадянства України на підставі частини 1 статті 7 Закону України «Про громадянство України», що підтверджується довiдкою № 184 про реєстрацію особи громадянином України від 21.11.2012 року. У 2012 році позивач звернувся до ГУ ДМС України в Харківській області з клопотанням дозволити йому імміграцію в Україну, оскільки він має сина громадянина України, про що було зазначено позивачем у відповідній заяві. В подальшому, 07.06.2013 року після проведення визначених імміграційним законодавством перевірок на підставі п.1 ч.3 ст. 4 Закону України «Про імміграцію» позивачу дозволена імміграція в Україну та документовано посвідкою на постійне проживання в Україні, терміном дії безстроково. У 2016 році позивача документовано в порядку обміну посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_4 від 22.02.2016, терміном дії безстроково. 01.10.21 року на підставі висновку про наявність підстав для скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Республіки Азербайджан ОСОБА_1 було прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію №726-12/21. В якості підстав для обґрунтування зазначено наступне. На підставі заяви батьків дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , було внесено зміни до актового запису про народження в частині відомостей про батька дитини, якими позивач виключений з актового запису про народження як батько дитини. Станом на день подання заяви позивачем про надання дозволу на імміграцію на підставі витягу з Державного реєстру актів цивільного стану були наявні всі підстави для задоволення заяви позивача та надання дозволу на імміграцію. Проте, з посиланням на інформацію з Реєстру, у вказаному висновку зазначено, що відомості про позивача, як батька дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 16.05.2014 року були виключені на підставі рішення Кегичівського районного суду Харківської області від 24.02.2014 року, яким було скасовано визнання позивачем свого батьківства. Таким чином, з посиланням на частину сьому статті 9 Закону України «Про імміграцію», а саме якщо документ, який підтверджував юридичний факт, на підставі якого було видано дозвіл на імміграцію, визнано недійсним, скасованим, нікчемним або таким, що не відбувся, то ці документи вважаються такими, що втратили чинність, відтак, наявні підстави для скасування позивачу наданого раніше дозволу на імміграцію відповідно до п.1 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію». Як встановлено під час розгляду справи, зазначену норму було покладено відповідачем і в основу спірного у даній справі рішення відповідача. Так, за висновком відповідача наявність рішення Кегичівського районного суду Харківської області від 24.02.2014 року у справі №624/1/14 є підставою для скасування дозволу на імміграцію позивачу. Зі змісту вказаного рішення вбачається, що під час спільного проживання позивачки та відповідача в них народилась дитина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , позивач офіційно визнав себе батьком дитини, проте, сімейне життя в сторін не склалось, відповідачка повідомила позивачу, що він не є батьком дитини. Під час розгляду справи в суді сторони позов підтримали. Рішенням Кегичівського районного суду Харківської області від 24.02.2014 року у справі №2/624/32/14 було скасовано визнання батьківства позивачем відносно дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Враховуючи вказане рішення суду, відповідачем було прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне місце проживання, з посиланням на ст.12 ЗУ «Про імміграцію», а саме, якщо: 1) з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність. Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції та зазначає про відсутність доказів подання позивачем неправдивих відомостей та порушення них законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства. Приписи п. 1 ст. 12 Закону України "Про імміграцію" передбачають скасування дозволу на імміграцію в разі встановлення обставин свідомого подання особою неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність. Однак, як підтверджується матеріалами справи і не заперечується відповідачем, під час звернення позивача до відповідача із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну відповідач проводив перевірку законності залишення на постійне проживання позивача на території України. Підстав для відмови позивачу у наданні дозволу на імміграцію, визначених Законом України "Про імміграцію", не виявив, у зв`язку з чим видав посвідку на постійне місце проживання в Україні. Колегія суддів зазначає, що виникнення нових або зміна певних обставин в майбутньому, які були підставою для видачі дозволу на імміграцію в Україну, не є доказом отримання позивачем такого дозволу з порушенням закону і бути підставою для його скасування. Матеріали справи не містять доказів, і відповідач не довів перед судом, що позивач при зверненні до нього подавав підроблені документи, або що зазначені в них відомості є неправдивими, або що подані ним документи були такими, втратили чинність. Отже, наявність підстави, визначеної пунктом 1 частини 1 статті 12 Закону України «Про імміграцію», не підтверджена. Крім цього, колегія суддів звертає увагу, що недотримання відповідачем приписів Порядку в частині неповідомлення позивача про розгляд питання про скасування дозволу на імміграцію позбавило можливості позивача брати участь у даній процедурі та надавати пояснення, які б слугували складовою частиною інформації, на підставі результату аналізу якої відповідач повинен прийняти відповідне обґрунтоване рішення. Право позивача бути заслуханим в процесі прийняття щодо нього рішення відповідачем порушено, а рішення не відповідає вимогам п. 9 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Таким чином, відповідачем під час судового розгляду не було доведено правомірності прийнятого рішення стосовно позивача про скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання в Україні. Що стосується вимоги про зобов`язання відповідача поновити посвідку на постійне місце проживання позивачу, колегія суддів зазначає наступне. У відповідності до ч. 3 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист. Крім того, суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом. Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Засіб захисту, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02)). Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Зазначена позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 16 вересня 2015 року у справі 826/4418/14, від 01.03.2018 року у справі 826/22282/15, від 13.06.2018 року у справі 815/6768/15. З урахуванням вищевикладеного колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області №726-12/1 від 01.10.2021 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Республіки Азербайджан ОСОБА_1 та посвідки на постійне місце проживання в Україні, серії НОМЕР_2 від 22.02.2016 року та зобов`язання Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області поновити посвідку на постійне місце проживання громадянину Республіки Азербайджан ОСОБА_1 . Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з ч. 1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, колегія суддів, переглянувши у межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності до норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.12.2022 по справі № 520/5371/22 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя О.М. Мінаєва Судді З.О. Кононенко В.А. Калиновський