Постанова Львівський апеляційний суд № 465/8/19

Справа № 465/8/19 Головуючий у 1 інстанції: Марків Ю.С. Провадження № 22-ц/811/3394/21 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О. Провадження № 22-ц/811/3744/21 Категорія:30 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 квітня 2022 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Шеремети Н.О. суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П. секретаря: Івасюти М.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційними скаргами Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Франківського районного суду м. Львова від 16 липня 2021 року та на додаткове рішення Франківського районного суду м. Львова від 16 вересня 2021 року, - ВСТАНОВИВ: у січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», Сокільницької сільської ради Львівського району Львівської області, за участю третіх осіб - Державного реєстратора Сокільницької сільської ради Львівського району Львівської області Тузяка Павла Тарасовича, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання незаконним і скасування рішення державного реєстратора, скасування запису у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно визнання права. В обгрунтування позовних вимог, з врахуванням заяви про зміну підстав позову, покликається на те, що йому на праві спільної сумісної власності належала квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 66.8 кв. м., житловою площею 39.0 кв.м, що знаходилася в іпотеці банку на підставі іпотечного договору № LVH9G10000006827 від 08 квітня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Жаромською М.В. за реєстровим №

930. Зазначає, що 01 вересня 2011 року отримав від банку лист з вимогою про дострокове повернення всієї суми кредиту, нарахованих процентів та штрафних санкцій, а 09 вересня 2016 року державним реєстратором Годовицько-Басівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області Тузяком Павлом Тарасовичем зареєстровано право власності на спірну квартиру за банком. Вказує, що на день прийняття державним реєстратором Годовицько-Басівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області Тузяком Павлом Тарасовичем рішення від 09 вересня 2016 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстроване обтяження переданого в іпотеку нерухомого майна № 1585300 від 10 липня 2013 року на підставі ухвали Галицького районного суду м. Львова від 14 червня 2013 року, відтак державний реєстратор зобов`язаний був відмовити банку у державній реєстрації права власності. Вважає, що банком були не в повному обсязі подані документи для державної реєстрації прав, зокрема, не подано доказів на підтвердження завершення 30-денного строку з моменту отримання позивачем, як боржником та одним з іпотекодавців, а також двома іншими іпотекодавцями письмової вимоги банку про усунення порушень. Звертає увагу, що державним реєстратором здійснено державну реєстрацію права власності банку на підставі іпотечного договору № 931, однак такий договір між ним та АТ КБ «ПриватБанк» не укладався, і окрім цього при поданні державному реєстратору розрахунку заборгованості банком неправомірно було нараховано проценти, комісії та штрафні санкції після 01 жовтня 2011 року, тобто, після закінчення строку їх нарахування, зміненого банком надсиланням вимоги. З наведених підстав просить: рішення від 09 вересня 2016 року з індексним номером 31322534 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), прийняте державним реєстратором Тузяком Павлом Тарасовичем, згідно якого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно з номером запису 16317299зареєстровано право власності за Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 66.8 кв. м., житловою площею 39.0 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1022716846101 визнати незаконним і скасувати; запис від 09 вересня 2016 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номером 16317299, згідно якого зареєстровано право власності за Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 66.8 кв. м., житловою площею 39.0 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1022716846101 скасувати; визнати за ОСОБА_1 право не сплачувати проценти за договором про іпотечний кредит № LVH9G10000006827 від 08 квітня 2008 року після спливу шістдесяти календарних днів з дня одержання ним від Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» повідомлення з вимогою про дострокове повернення всієї суми кредиту за цим договором, нарахованих процентів та штрафних санкцій. Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 16 липня 2021 року, з врахуванням ухвали Франківського районного суду м. Львова від 16 вересня 2021 року про виправлення описки та додаткового рішення Франківського районного суду м. Львова від 16 вересня 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Скасовано рішення державного реєстратора Сокільницької сільської ради Львівського району Львівської області Тузяка Павла Тарасовича № 31322534 від 09.09.2016 року щодо державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_2 реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1022716846101 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу). Скасовано запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 16317299 від № 16317299 від 09.09.2016 року щодо державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 66.8 кв.м., житловою площею 39.0 кв.м. за Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк», вчинений на підставі рішення державного реєстратора Сокільницької сільської ради Львівського району Львівської області Тузяка Павла Тарасовича № 31322534 від 09.09.2016 року. В решті позовних вимог відмовлено. У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення у справі. В обгрунтування заяви покликається на те, що він поніс витрати на професійну правничу допомогу адвоката, надану йому згідно договору про надання правової допомоги № 17.11-06.01 від 06 листопада 2017 року з додатками до нього, витрати на професійну правничу допомогу адвоката складаються з витрат за підготовку, підписання та скерування до суду позовної заяви в розмірі 6200 грн., представництво його інтересів в судових засіданнях з розрахунку по 1200 грн. за одне судове засідання, а також витрат на скерування поштовою кореспонденцією процесуальних документів з розрахунку по 15 грн. за один рекомендований лист. Зазначає, що витрати за надану професійну правничу допомогу підлягають розподілу за результатами розгляду справи, незалежно від того, чи їх фактично сплачено стороною, чи тільки має бути сплачено. Додатковим рішення Франківського районного суду м. Львова від 16 вересня 2021 року стягнуто з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 16 403.00 грн. понесених судових витрат. Стягнуто з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 840.80 грн. судового збору. Стягнуто з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь держави 1536.80 грн. судового збору. Доповнено резолютивну частину рішення Франківського районного суду м. Львова від 16 липня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», Сокільницької сільської ради Львівського району Львівської області, за участю третіх осіб - Державного реєстратора Сокільницької сільської ради Львівського району Львівської області Тузяка Павла Тарасовича, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання незаконним і скасування рішення державного реєстратора, скасування запису у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно визнання права - «в решті позовних вимог відмовити». Рішення Франківського районного суду м. Львова від 16 липня 2021 рокоскаржило Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи. Апелянт стверджує, що АТ КБ «ПриватБанк» надав державному реєстратору усі документи, які були необхідні для проведення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки, і як наслідок таку державну реєстрацію проведено відповідно до вимог законодавства, що не спростовано позивачем. Зазначає, що на час ухвалення оскаржуваного рішення суду законодавство не передбачало такий спосіб захисту порушених речових прав, як скасування запису про проведену державну реєстрацію права, відтак обраний позивачем спосіб захисту не може забезпечити і гарантувати відновлення порушеного його права та ефективний захист його прав. Вказує на відсутність підстав для скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису від № 16317299 від 09.09.2016 року щодо державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 66.8 кв.м., житловою площею 39.0 кв.м. за Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк», оскількидержавний реєстратор не допустив будь-яких порушень при вчиненні запису. Вважає, що відсутність у запиті про надання інформації і незазначення підстав для направлення та/або зазначення підстав, не передбачених Кодексом, є порушенням порядку його оформлення (складання) та звільняє платника податків від обов`язку надавати запитувану інформацію. З наведених підстав просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Додаткове рішення Франківського районного суду м. Львова від 16 вересня 2021 рокуоскаржило Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», в апеляційній скарзі покликається на те, що додаткове рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи. Апелянт стверджує, що розмір витрат на правову допомогу адвоката має бути співмірним зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, ціною позову та/або значенням справи для сторони. Зазначає, що у долученому до матеріалів справи договорі про надання правової допомоги відсутні умови щодо порядку та форми розрахунку адвокатського гонорару та лише зазначається про укладення додаткових угод, відтак неможливо пересвідчитися у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару. Вважає, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у тому випадку, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними та неминучими, а їх розмір обгрунтованим. На думку апелянта суд першої інстанції не пересвідчився, чи дійсно здійснено позивачем оплату на користь Адвокатського об`єднання «Дмитренко та партнери» в розмірі 18 000 грн., а стягнуті додатковим рішенням суду витрати в розмірі 16 403.00 грн. є неспіврозмірні зі складністю справи, сума в розмірі 1200 грн. за кожне судове засідання не відповідає критерію реальності та розумності адвокатських витрат, а визначена адвокатом сума гонорару за підготовку, написання та скерування до суду позовної заяви в розмірі 6200 грн. є необгрунтованою. З наведених підстав просить рішення додаткове рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Рішення суду та додаткове рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання за позивачем права не сплачувати проценти за договором про іпотечний кредит №LVH9GI0000006827 від 08.04.2008 року після спливу шістдесяти календарних днів з дня одержання ним від ПАТ КБ «ПриватБанк» повідомлення з вимогою про дострокове повернення всієї суми кредиту за цим договором, нарахованих процентів та штрафних санкцій, а також ухвала суду від 16 вересня 2021 року про виправлення описки, учасниками справи в апеляційному порядку не оскаржується, а відтак в цій частині законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції не перевіряється. Аналіз змісту апеляційної скарги на додаткове рішення свідчить, що таке оскаржується лише в частині вирішення питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду та додаткового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають до часткового задоволення з огляду на таке. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України). Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України). Судом встановлено, позивачу на праві спільної сумісної власності належала квартира АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на квартиру № НОМЕР_1 від 29 листопада 1996 року, виданим виконкомом Львівської міської Ради народних депутатів, яка перебувала в іпотеці АТ КБ «ПриватБанк» на підставі іпотечного договору №LVH9GI0000006827 від 08 квітня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Журомською М.В. Іпотекою квартири забезпечено зобов`язання ОСОБА_1 перед банком з повернення кредитних коштів і нарахованих відсотків за користування ними згідно з умовами укладеного між ним і банком кредитного договору №LVH9GI0000006827 від 08.04.2008 року. 06 серпня 2015 року ним отримано повідомлення №30.1.0.0/2-№Z9 від 20 липня 2015 року з вимогою банку про дострокове повернення всієї суми кредиту за договором, нарахованих процентів та штрафних санкцій. 09 вересня 2016 року державним реєстратором сільської ради Тузяком П.Т. прийнято рішення, згідно якого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, на підставі вищевказаного іпотечного договору зареєстровано право власності на квартиру за банком. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Щодо позовних вимог про скасування рішення про державну реєстрацію. Відповідності до частин першої, третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону України «Про іпотеку»). У частині першій статті 37 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Однією із загальних засад державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно виключно на підставах та в порядку, визначених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (пункт 4 частини першої статті 3 указаного Закону). Перевірка документів на наявність підстав, зокрема, для прийняття відповідних рішень є одним з етапів державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (пункт 4 частини першої статті 18 вказаного Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації. Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок), визначено процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна. Згідно з пунктом 57 Порядку (в редакції, яка діяла на момент прийняття оскаржуваного рішення), для державної реєстрації права власності та інших речових прав на майно, яке набувається у зв`язку з виконанням умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення таких прав, також подається документ, що підтверджує наявність факту виконання відповідних умов правочину. Відповідно до пункту 61 цього Порядку (в редакції, яка діяла на момент прийняття оскаржуваного рішення) для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; документ, що підтверджує наявність факту завершення тридцятиденного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу). Таким чином, пунктом 61 Порядку визначено вичерпний перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і державний реєстратор у ході її проведення приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства. Іпотекодавець, це особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання власного зобов`язання або зобов`язання іншої особи перед іпотекодержателем. Іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель (стаття 1 Закону України «Про іпотеку»). Майно, що є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально посвідченою згодою усіх співвласників. Співвласник нерухомого майна має право передати в іпотеку свою частку в спільному майні без згоди інших співвласників за умови виділення її в натурі та реєстрації права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості. (частина друга статті 6 Закону України «Про іпотеку» в редакції, яка діяла на момент укладення договору іпотеки). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 серпня 2021 року в справі № 715/1788/19 (провадження № 61-6548св20) зазначено, що: «за змістом частини першої статті 33 та частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання. І лише якщо останнє не виконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання відповідно до частини другої статті 35 Закону України «Про іпотеку». Вимоги частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» не перешкоджають іпотекодержателю здійснювати права, визначені цим Законом та/або іпотечним договором, без попереднього повідомлення іпотекодавця тільки тоді, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки (частина третя зазначеної статті). Умови договору іпотеки та вимоги частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» пов`язують можливість задоволення вимог кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки з дотриманням іпотекодержателем процедури належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання. Належним слід вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору. Якщо такий порядок договором не визначений, відповідно до звичаїв ділового обороту належне направлення вимоги може здійснюватися засобами поштового зв`язку чи кур`єрської служби, які дозволяють встановити зміст відправлення та підтвердити його вручення, наприклад, цінним листом з описом вкладеного відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року №

270. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення також слід вважати також таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання. […] В разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку. За відсутності такого належного надсилання вимоги відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Таким чином, недотримання вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя». При цьому метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання». Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У справі, що переглядається, судом встановлено, та убачається з матеріалів справи, що 2011 році та у 2015 році позивачу, поручителю ( ОСОБА_4 ) та ще двом (окрім позивача) іпотекодавцям надсилались вимоги про усунення порушень у розумінні статті 35 Закону України «Про іпотеку». Проте належних та допустимих доказів надіслання та отримання таких вимог іншим співвласникам предмета іпотеки, окрім позивача, а також доказів про направлення таких вимог та документа, що підтверджує завершення 30 - денного строку з моменту їх отримання усіма іпотекодавцями та боржником державному реєстратору, іпотекодержателем до суду не подано, а судом, незважаючи на неодноразове постановлення ухвал про витребування таких доказів, та застосування заходів процесуального примусу, не отримано. Непрямим доказом цього є і відсутність інформації про вказані документи в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, в розділі підстава виникнення права власності, який заповнено державним реєстратором Тузяком П.Т. Встановивши, що АТ КБ «ПриватБанк» не надав державному реєстратору всі необхідні документи, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про порушення вимог чинного законодавства у сфері державної реєстрації, і як наслідок обґрунтовано задовольнив позовну вимогу про скасування рішення про державну реєстрацію прав. Доводи апеляційної скарги про те, що вказані документи знаходяться в реєстраційній справі та не спростовані позивачем, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а також ґрунтуються на невірному тлумаченні особою, яка подала апеляційну скаргу норм процесуального права щодо розподілу обов`язку доказування, та вірних висновків суду не спростовують. Щодо позовних вимог про скасування запису про державну реєстрацію. У частині першій статті 15 та частині першій статті 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина перша та друга статті 5 ЦПК України). Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23 червня 2020 року у справі № 906/516/19 зроблено висновок щодо застосування статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, згідно з яким: «у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції (яка діяла на час ухвалення судом апеляційної інстанції оскарженої постанови у справі), на відміну від положень частини 2 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Викладене свідчить, що з 16.01.2020, тобто на час ухвалення оскаржуваної постанови, такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачав, тому апеляційний господарський суд помилково констатував необхідність застосування позивачем такого способу судового захисту, який в практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати позивачеві відновлення порушеного права, а отже неспроможний надати особі ефективний захист її прав. Водночас колегія суддів зазначає, що у пункті 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» унормовано, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до набрання чинності цим Законом. Отже, за змістом цієї правової норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому починаючи з 16.01.2020 цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19 та Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 вересня 2020 року у справі № 352/1021/19 (провадження № 61-7648св20), та про їх неврахування судом першої інстанції, зазначено в апеляційній скарзі. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 жовтня 2021 року в справі № 545/1883/20 (провадження № 61-5728св21) вказано, що «на підставі статті 412 ЦПК України підлягають скасуванню оскаржувані судові рішення і в частині вирішення позовних вимог про скасування запису про реєстрацію права власності на нерухоме майно та поновлення становища, що існувало до порушення, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні цих вимог, оскільки задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності за АТ «Альфа-Банк» призведе до відновлення порушених прав позивача, і не потребує для застосування додаткових способів захисту, таких як поновлення права власності та скасування запису про реєстрацію права власності, який є неналежним способом захисту порушеного права» Ураховуючи наведене ефективним способом захисту є вимоги позивача про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав, тому місцевий суд помилково задовольнив позовні вимоги в частині скасування запису про проведену державну реєстрацію прав. Відтак, у задоволенні цієї позовної вимоги слід відмовити з підстав обрання неефективного (неналежного) способу захисту. Щодо позовних вимог до Сокільницьої сільської ради Львівського району Львівської області. Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України). Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 червня 2021 року у справі № 570/6008/18 (провадження № 61-6642св20) зазначено, що «спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. Вирішення таких спорів відбувається за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін. Належним відповідачем у такому спорі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої внесений відповідний запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Участь державного реєстратора в якості співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушені прав) не змінює цивільно-правового характеру спору. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава, до яких звернуті матеріально-правові вимоги позивача. Отже, можливість інших суб`єктів, зокрема посадових осіб, у тому числі державних реєстраторів, брати участь у цивільному процесі в якості позивачів і відповідачів у цивільному процесі обмежена. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача. Якщо позовна вимога заявлена до особи, яка не є учасником спірних правовідносин (тобто, не до тієї особи, яка має відповідати за цією вимогою), така особа є неналежним відповідачем. Таким чином, у даній справі належним відповідачем є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року в справі № 756/2298/18 (провадження № 61-3976св21) вказано, що «пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження». За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 вересня 2021 року в справі № 335/5136/19 (провадження № 61-18942св20) зазначено, що «пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. У справі, що переглядається, зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, підтверджують, що цей спір виник між ОСОБА_1 та банком. Тому державний реєстратор є неналежним відповідачем, і у зв`язку з цим у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до державного реєстратора необхідно відмовити із зазначеної підстави. Тому постанову суду апеляційної інстанції в частині позовних вимог ОСОБА_1 до державного реєстратора належить скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в їх задоволенні». Вказаний висновок є релевантним також у випадку пред`явлення позову до інших суб`єктів державної реєстрації прав, окрім державних реєстраторів прав на нерухоме майно, які як і останні, є неналежними відповідачами у справах даної категорії. У справі, що переглядається, зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами обставини справи, підтверджують, що цей спір виник між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк». Тому Сокільницька сільська рада Львівського району Львівської області, як суб`єкт державної реєстрації є неналежним відповідачем, і у зв`язку з цим у задоволенні позовних вимог до неї необхідно відмовити із зазначеної підстави. Саме такий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 грудня 2021 року у справі № 205/1096/19 (провадження № 61-6207св21). Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом робами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. В додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зроблено висновки, що «при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. […] Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. […] ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. […] саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. […] Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності». З матеріалів справи убачається, що до закінчення судових дебатів адвокат Котовщиков Р.А., який діяв від імені позивача, заявив про подання доказів про розмір судових витрат, які понесені за розгляд справи в суді першої інстанції (т. 3, а.с. 65). 28 липня 2021 року позивачем подано до суду заяву в порядку пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України, в якій містилось прохання про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат, а саме про стягнення на його користь витрат на надання правничої допомоги в розмірі, розмір яких частково підтверджено матеріалами справи, а інші обчислюються, виходячи з кількості судових засідань, в яких брав участь адвокат позивача (т. 3 а.с. 80). Відповідач будучи належним чином повідомленим про час та дату судового засідання, в якому мало вирішувати питання про ухвалення додаткового рішення, до суду не з`явився, подав клопотання про відкладення розгляду справи, яке суд, з посиланням на положення частини третьої статті 270 ЦПК України відхилив, що підтверджується протоколом судового засідання за 16 вересня 2021 року (т. 3 а.с. 122, 123) Оглядом матеріалів справи підтверджується, що заперечень щодо неспівмірності заявленого розміру витрат на оплату правничої допомоги або клопотання відповідача про зменшення заявленого відповідачем розміру витрат на професійну правничу допомогу до суду першої інстанції не надходило. За таких обставин та враховуючи документальне підтвердження заявленого розміру витрат відповідача на оплату правничої допомоги, суд першої інстанції правильно стягнув ці судові витрати з відповідача. Доводи апеляційної скарги таких висновків суду не спростовують. Щодо розподілу судових витрат. Згідно з частинами десятою, тринадцятою статті 141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов`язаними з порушенням їх прав. При прийнятті Закону України «Про судовий збір» законодавець передбачив можливість застосування Закону України «Про захист прав споживачів» при визначенні пільг певних категорій осіб щодо сплати судового збору. Отже, споживачі звільняються від сплати судового збору лише у справах за їх позовами за умови, що ці позови стосуються порушення їх прав як споживачів. Позов ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності та запису про таку реєстрацію не стосується захисту прав споживача, а випливає з положень Закону України «Про іпотеку», та укладеного між сторонами договору іпотеки, який є акцесорним зобов`язанням (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 755/11648/15-ц (провадження № 14-336цс18)). Відтак, суд першої інстанції дійшов невірного висновку при ухваленні додаткового рішення про те, що позивач звільнений від сплати судового збору за цими позовними вимогами, та безпідставно стягнув їх з відповідача (банку) на користь держави. Щодо позовної вимоги про визнання за позивачем права не сплачувати проценти за договором про іпотечний кредит, на неї поширюються положення Закону України «Про захист прав споживачів», в тому числі щодо звільнення від сплати судового збору. Однак, у її задоволенні судом відмовлено, у зв`язку із чим підстави для стягнення за розгляд справи судом першої інстанції цієї вимоги, відсутні. Оскільки позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме до АТ КБ «ПриватБанк» про скасування рішення про державну реєстрацію права, то судовий збір за розгляд с прави судами першої та апеляційної інстанції підлягає перерозподілу пропорційно задоволеним вимогам. Тому, з АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 768 грн 40 коп, з кожного, з позивача на користь АТ КБ «ПриватБанк» підлягає стягненню судовий збір сплачений у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 1 152 грн 60 коп Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Згідно з п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: апеляційні скарги Акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» - задовольнити частково. Рішення Франківського районного суду м. Львова від 16 липня 2021 року в частині задоволених позовних вимог до Сокільницьої сільської ради Львівського району Львівської області та позовних вимог про скасування запису про державну реєстрацію прав - скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Сокільницьої сільської ради Львівського району Львівської області - відмовити. У задоволенні позовних вимог до Акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» та Сокільницьої сільської ради Львівського району Львівської області про скасування запису про державну реєстрацію прав - відмовити. В іншій частині рішення суду - залишити без змін. Додаткове рішення Франківського районного суду м. Львова від 16 вересня 2021 року в частині стягнення з Акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» на користь держави 1 536 грн 80 коп. судового збору скасувати, та в цій частині ухвалити нове судове рішення. Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави 768 грн 40 коп. судового збору за розгляд справи судом першої інстанції. Стягнути з Акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» на користь держави 768 грн 40 коп. судового збору за розгляд справи судом першої інстанції. В іншій частині додаткове рішення суду - залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» 1 152 грн 60 коп. судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Постанова складена 19.04.2022 року. Головуючий: Н.О. Шеремета Судді: О.М. Ванівський Р.П. Цяцяк