Ухвала КАС ВС № 580/2083/21

УХВАЛА 18 квітня 2022 року м. Київ справа № 580/2083/21 адміністративне провадження № К/990/7482/22 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Мартинюк Н.М., перевіривши касаційну скаргу Черкаської обласної прокуратури на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2021 року і додаткову постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2022 року у справі №580/2083/21 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Черкаської обласної прокуратури про скасування рішень, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку, УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора і Черкаської обласної прокуратури, у якому просив: 1) визнати протиправним і скасувати рішення Дванадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів Офісу Генерального прокурора від 9 грудня 2020 року №6 "Про неуспішне проходження прокурором атестації"; 2) визнати протиправним і скасувати наказ керівника Черкаської обласної прокуратури від 12 березня 2021 року №81к про звільнення позивача з посади заступника керівника Смілянської місцевої прокуратури Черкаської області; 3) поновити позивача на посаді заступника керівника Смілянської окружної прокуратури Черкаської області або іншій рівнозначній посаді з 15 березня 2021 року; 4) стягнути з Черкаської обласної прокуратури на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 15 березня 2021 року до моменту ухвалення рішення у цій справі. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 22 липня 2021 року у задоволенні позову відмовлено. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2021 року рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 22 липня 2021 року скасовано і ухвалено нову постанову, якою: 1) адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково; 2) визнано протиправним і скасовано рішення Дванадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів Офісу Генерального прокурора від 9 грудня 2020 року №6 "Про неуспішне проходження прокурором атестації"; 3) визнано протиправним і скасовано наказ керівника Черкаської обласної прокуратури від 12 березня 2021 року №81к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника керівника Смілянської місцевої прокуратури Черкаської області; 4) поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника керівника Смілянської окружної прокуратури Черкаської області або іншій рівнозначній посаді з 16 березня 2021 року; 5) стягнуто з Черкаської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 16 березня 2021 року до 17 листопада 2021 року у розмірі: 207425,50 грн 50 коп; 6) допущено постанову до негайного виконання в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника керівника Смілянської місцевої прокуратури Черкаської області та стягнення середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць без відрахування податків та зборів; 7) у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Додатковою постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2022 року заяву представника позивача про ухвалення додаткового судового рішення задоволено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Черкаської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 витрати на оплату правничої допомоги в розмірі: 7500 грн. Не погоджуючись із указаними судовими рішеннями, Черкаська обласна прокуратура звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на них. За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України») за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Перевіривши матеріали касаційної скарги, суд дійшов висновку про необхідність її повернення з таких підстав. 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким внесено зміни до розділу 3 глави 2 Касаційне провадження, зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду. Згідно частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України, підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України, у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення. В обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції від 17 листопада 2021 року скаржник посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: щодо застосування пункту 12 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-IX (далі - «Закон №113-IX») щодо повноважень кадрової комісії під час співбесіди, виходячи з предметі атестації, надавати оцінку професійній етиці та доброчесності, професійній компетентності прокурора і пункту 17 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення цього Закону щодо дискреції кадрових комісій при прийнятті рішення за результатами проходження прокуратурами атестації; пункту 8 розділу І Порядку проходження прокурорами атестаці, затвердженого наказом Генерального прокурора від 3 жовтня 2019 року № 221 (далі - «Порядок №221») щодо видів рішень, якій приймаються комісією за результатами атестації прокурора, пунктів 15, 16 розділу ІV Порядку №221 щодо проведення голосування комісією за результатами співбесіди із прокурором і ухвалення відповідного рішення залежно від такого голосування; а також пункту 12 Порядку роботи кадрової комісії, затвердженого наказом Генерального прокурора від 17 жовтня 2019 року №233 (далі - «Порядок №233») щодо процедури голосування. Одночасно, оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, тощо), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування судами норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду. У касаційній скарзі Черкаська обласна прокуратура послалася на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм Закону №113-ІХ, а також деяких положень Порядку №221 і Порядку №233 перелік яких наведений вище. Проте, положеннями указаних норм урегульоване питання організації процесу проходження атестації прокурорами. Наведені норми є загальними, а касаційна скарга не містить об`єктивних мотивів щодо їхнього неправильного застосування судом апеляційної інстанції та необхідність висновку Верховного Суду щодо цих норм, за обставин, установлених судами саме у цій справі. Водночас зазначивши про ці пункти розділу ІІ Закону №113-ІХ заявник не виклав їх у взаємозв`язку у контексті індивідуальних обставин, характерних лише для цієї справи. У касаційній скарзі Черкаська обласна прокуратура наводить лише цитати окремих положень Закону №113-ІХ, Порядку №221 і Порядку № 233, без конкретизації норм з посиланням на обставини справи, частково описує обставини справи, вказує на запровадження реформування системи органів прокуратури, цитує статті Закону України «Про прокуратуру» та описує процедуру проходження прокурорами атестації, проте не зазначає у чому саме полягає неправильність їхнього застосування апеляційним судом, обмежившись лише доводами про законність прийнятого рішення, що є предметом оскарження у цій справі, з посиланням на запровадження заходів щодо перезавантаження органів прокуратури, необхідності створення умов для надання можливості доброчесним кандидатам зайняти посади прокурорів тощо. Такі доводи є формальними, оскільки оцінка законності будь-яких рішень, у першу чергу, залежить від дотримання суб`єктом владних повноважень усіх критеріїв, визначених статтею 2 КАС України, що є гарантією правомірності цього рішення. Верховний Суд зазначає, що саме конкретні обставини, що вплинули на прийняття рішення, визначають межі дискреції адміністративного органу та його посадових осіб. Наявність або відсутність обставин, вказаних у рішенні, у разі його оскарження, має бути перевірена судами під час розгляду справи з метою надання оцінки спірному рішенню на відповідність критеріям, визначеним статтею 2 КАС України. До того ж, заявник у касаційній скарзі зазначає, що судом апеляційної інстанції не враховано висновок щодо застосування статті 235 КЗпП України, який сформульовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22 травня 2018 року у справі №П/9901/101/18, Верховним Судом у постановах від 4 липня 2018 року у справі №826/12916/15, від 6 березня 2019 року у справі № 824/424/16-а, від 13 березня 2019 року у справі №826/751/16, від 27 червня 2019 року у справі №826/5732/16, від 26 липня 2019 року у справі №826/8797/15, від 9 жовтня 2019 року у справі №П/811/1672/15, від 12 вересня 2019 року у справі №821/3736/15-а, від 22 жовтня 2019 року у справі №816/584/17, від 15 квітня 2020 року у справі №826/5596/17, від 19 травня 2020 року у справі №9901/226/19, від 7 липня 2020 року у справі №811/952/15. Водночас, обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Обов`язковим є взаємозв`язок усіх чотирьох умов між собою. До того ж, під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду. Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду на які посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів. У такому випадку правовий висновок розглядається не відірвано від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів. Проте, скаржник посилаючись на зазначені постанови не обґрунтував, що ці постанови ухвалені у справах за подібними відносинами із цією справою. Скаржником не зазначено висновків, які сформульовані Верховним Судом щодо застосування норми права у подібних правовідносинах та висновки суду апеляційної інстанції, які їм не відповідають. Натомість касаційна скарга містить опис обставин справи та загальні формулювання незгоди з оскаржуваним судовим рішенням з посиланням на норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини. Інші наведені скаржником доводи стосуються здебільшого оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, а тому посилання скаржника в цій частині не узгоджуються з наведеною скаржником підставою касаційного оскарження судових рішень - пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України. В обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження додаткової постанови суду апеляційної інстанції від 12 січня 2022 року скаржник покликається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини сьомої статті 139 КАС України, частин третьої та четвертої статті 143 КАС України. Водночас у постановах Верховного Суду від 19 березня 2021 року у справі №826/6958/17, від 30 листопада 2020 року у справі №Н/806/1943/18 та від 30 квітня 2020 року у справі № 826/4466/18 викладено правову позицію щодо застосування частини сьомої статті 139 КАС України, частин третьої та четвертої статті 143 КАС України, а тому Суд вважає безпідставними посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження. Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту. Посилання на приписи статті 242 КАС України не підміняє визначення таких підстав касаційного оскарження. Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України). Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції. Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. За таких обставин, касаційну скаргу належить особі, яка її подала. На підставі викладеного, керуючись статтями 248, 332 Кодексу адміністративного судочинства України, УХВАЛИВ: Касаційну скаргу Черкаської обласної прокуратури на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2021 року і додаткову постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2022 року у справі №580/2083/21 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Черкаської обласної прокуратури про скасування рішень, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку повернути особі, яка її подала. Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами. Роз`яснити заявникові, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена. __________________ Н.М. Мартинюк Суддя Верховного Суду