Ухвала КАС ВС № 580/2083/21

ф УХВАЛА 18 квітня 2022 року м. Київ справа № 580/2083/21 адміністративне провадження № К/990/8510/22 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Мартинюк Н.М., перевіривши касаційну скаргу Черкаської обласної прокуратури на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2021 року і додаткову постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2022 року у справі №580/2083/21 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора і Черкаської обласної прокуратури про скасування рішень, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 пред`явив позов до Офісу Генерального прокурора і Черкаської обласної прокуратури, у якому просив суд: 1) визнати протиправним і скасувати рішення Дванадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів Офісу Генерального прокурора від 9 грудня 2020 року №6 «Про неуспішне проходження прокурором атестації»; 2) визнати протиправним і скасувати наказ керівника Черкаської обласної прокуратури від 12 березня 2021 року №81к про звільнення позивача з посади заступника керівника Смілянської місцевої прокуратури Черкаської області; поновити позивача на посаді заступника керівника Смілянської окружної прокуратури Черкаської області або іншій рівнозначній посаді з 15 березня 2021 року; 3) стягнути з Черкаської обласної прокуратури на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 15 березня 2021 року до моменту ухвалення рішення у цій справі. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 22 липня 2021 року у задоволенні позову відмовлено. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2021 року скасовано рішення місцевого суду й ухвалено нову постанову, якою позов задоволено частково: 1) визнано протиправним і скасовано рішення Дванадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів Офісу Генерального прокурора від 9 грудня 2020 року №6 "Про неуспішне проходження прокурором атестації"; 2) визнано протиправним і скасовано наказ керівника Черкаської обласної прокуратури від 12 березня 2021 року №81к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника керівника Смілянської місцевої прокуратури Черкаської області; 3) поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника керівника Смілянської окружної прокуратури Черкаської області або іншій рівнозначній посаді з 16 березня 2021 року; 4) стягнуто з Черкаської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 16 березня 2021 року до 17 листопада 2021 року у розмірі: 207425,50 грн; 5) допущено постанову до негайного виконання в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника керівника Смілянської місцевої прокуратури Черкаської області та стягнення середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць без відрахування податків та зборів; 6) у іншій частині позовних вимог відмовлено. Додатковою постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2022 року заяву представника позивача про ухвалення додаткового судового рішення задоволено і стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Черкаської обласної прокуратури на користь позивача витрати на оплату правничої допомоги в розмірі: 7500 грн. Не погоджуючись із указаними постановами апеляційного суду, Черкаська обласна прокуратура звернулася із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"), надіславши її засобами поштового зв`язку 10 березня 2022 року. Скаржник просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2021 року і додаткову постанову цього ж суду від 12 січня 2022 року та залишити в силі рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 22 липня 2021 року. Одночасно з цим, просить поновити строк касаційного оскарження. Дослідивши зміст касаційної скарги, Суд вважає за потрібне повернути її скаржнику з таких підстав. Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом. З 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду. Так, згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення. Як на підставу звернення до Верховного Суду скаржник посилається на пункти 1 і 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Так, скаржник посилається на застосування судом апеляційної інстанції статті 235 КЗпП України без урахування висновків щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі №П/9901/101/18, від 4 липня 2018 року у справі №826/12916/15, від 6 березня 2019 року у справі №824/424/16-а, від 13 березня 2019 року у справі № 826/751/16, від 27 червня 2019 року у справі №826/5732/16, від 26 липня 2019 року у справі №826/8797/15, від 9 жовтня 2019 року у справі №П/811/1672/15, від 12 вересня 2019 року у справі №821/3736/15-а, від 22 жовтня 2019 року у справі № 816/584/17, від 15 квітня 2020 року у справі №826/5596/17, від 19 травня 2020 року у справі №9901/226/19, від 7 липня 2020 року у справі №811/952/15. У цьому контексті слід зауважити, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Обов`язковим є взаємозв`язок усіх чотирьох умов між собою. Водночас під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду. При встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду на які посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів. У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів. Проте скаржник, посилаючись на указані постанови Верховного Суду, не обґрунтував, що вони ухвалені у справах за подібними відносинами із цією справою. Одночасно з цим, скаржник не зазначив висновків, які сформульовані Верховним Судом щодо застосування норми права у подібних правовідносинах і висновки суду апеляційної інстанції, які їм не відповідають. Натомість касаційна скарга містить опис обставин справи і загальні формулювання незгоди з оскаржуваним судовим рішенням з посиланням на норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини. Решта доводів касаційної скарги у цій частині стосується здебільшого оцінки встановлених судами обставин і досліджених ними доказів, а тому посилання скаржника в цій частині не узгоджуються з наведеною ним підставою касаційного оскарження судових рішень - пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України. З огляду на це Суд констатує необґрунтованість посилання скаржника на указану норму як на підставу касаційного оскарження. Також, посилаючись на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник вказує на відсутність висновку Верховного Суду стосовно застосування у подібних правовідносинах пунктів 12, 17 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року №113-IX (надалі - «Закон №113-IX»); пункту 8 розділу І, пунктів 15, 16 розділу IV Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 3 жовтня 2019 року №221; пункту 12 Порядку роботи кадрових комісій, затвердженого Наказом Генерального прокурора від 17 жовтня 2019 року №233, у контексті дискреції кадрових комісій при прийнятті рішення за результатами проходження прокуратурами атестації. Суд зауважує, що оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування судами норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду. Положеннями пунктів 12, 17 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ, на які посилається скаржник, визначено предмет атестації прокурорів й урегульовано питання організації процесу проходження ними атестації. Наведені норми є загальними, а касаційна скарга не містить об`єктивних мотивів щодо їхнього неправильного застосування судом апеляційної інстанції та необхідність висновку Верховного Суду щодо цих норм, за обставин, установлених судами саме у цій справі. Зрештою, зазначивши про ці пункти розділу ІІ Закону №113-ІХ, заявник не виклав їх у взаємозв`язку у контексті індивідуальних обставин, характерних лише для цієї справи. Натомість скаржник лише безсистемно цитує окремі положення указаного Закону та Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 3 жовтня 2019 року №221, без конкретизації норм з посиланням на обставини справи; частково описує обставини справи; вказує на запровадження реформування системи органів прокуратури; цитує статті Закону України «Про прокуратуру» та описує процедуру проходження прокурорами атестації, проте не зазначає у чому саме полягає неправильність їхнього застосування судом апеляційної інстанції, обмежившись лише доводами про законність прийнятого рішення, що є предметом оскарження у цій справі, з посиланням на запровадження заходів щодо перезавантаження органів прокуратури, необхідності створення умов для надання можливості доброчесним кандидатам зайняти посади прокурорів тощо. Такі доводи є формальними, оскільки оцінка законності будь-яких рішень, у першу чергу, залежить від дотримання суб`єктом владних повноважень усіх критеріїв, визначених статтею 2 КАС України, що є гарантією правомірності цього рішення. Суд наголошує, що саме конкретні обставини, які вплинули на прийняття рішення, визначають межі дискреції адміністративного органу і його посадових осіб. Наявність або відсутність обставин, вказаних у рішенні, у разі його оскарження, має бути перевірена судами під час розгляду справи з метою надання оцінки спірному рішенню на відповідність критеріям, визначеним статтею 2 КАС України. З огляду на викладене, Суд констатує необґрунтованість посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження. У решті доводи касаційної скарги зведені до викладу фактичних обставин справи із посиланням на нормативно-правові акти, однак без посилань на відповідний підпункт частини четвертої статті 328 КАС України, що суперечить вимогам статті 330 КАС України та унеможливлює вирішення Судом питання про відкриття касаційного провадження на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2021 року. Своєю чергою, в обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження додаткової постанови від 12 січня 2022 року скаржник посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Так, скаржник вказує, що суд апеляційної інстанції застосував частину сьому статті 139, частини першу й другу статті 134, частини третю і четверту статті 143 КАС України без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 19 березня 2021 року у справі №826/6958/17, від 30 листопада 2020 року у справі №Н/806/1943/18, від 30 квітня 2020 року у справі №8264466/18. Проте скаржник, посилаючись на указані постанови Верховного Суду, не обґрунтував, що вони ухвалені у справах за подібними відносинами із цією справою. Тож наведене обґрунтування підстав звернення до Верховного Суду із касаційною скаргою на додаткову постанову апеляційного суду від 21 січня 2022 року не є достатнім у розумінні пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Узагальнюючи викладене, Суд констатує, що у касаційній скарзі не викладені підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку. Посилання на приписи статті 242 КАС України не підміняє визначення таких підстав касаційного оскарження. Зазначене свідчить, що скаржник формально підійшов до питання належного оформлення касаційної скарги, зокрема, у частині зазначення підстав касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції з урахуванням вимог частини четвертої статті 328 КАС України. Суд касаційної інстанції позбавлений можливості самостійно визначати підстави касаційного оскарження. Цей обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України). З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження. Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту. Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. Отже, касаційну скаргу належить повернути як таку, що не містить підстав, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України, для касаційного оскарження постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2021 року у справі №580/2083/21 і додаткової постанови цього ж суду від 12 січня 2022 року. Оскільки Суд встановив, що касаційну скаргу належить повернути у зв`язку з тим, що скаржник не виклав передбачених КАС України підстав для касаційного оскарження, то клопотання про поновлення строку на таке оскарження суд не вирішує. На підставі наведеного і керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу Черкаської обласної прокуратури на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2021 року і додаткову постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2022 року у справі №580/2083/21 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора і Черкаської обласної прокуратури про скасування рішень, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку повернути особі, яка її подала. Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України. Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена. …………………………. Н.М. Мартинюк, Суддя Верховного Суду